— 28 травня у Туреччині пройшов другий тур виборів. Два кандидати - Реджеп Таїп Ердоган та Кемаль Киличдароглу - акцентували увагу на енергетиці в процесі виборчої кампанії?
— Так, Ердоган цю тему зачіпав. Він хоче підкреслити здобутки Туреччини за період свого правління. І вони є. За останні 10-15 років було багато що зроблено: іракська нафта пішла в Туреччину і на експорт, нафтогазова і нафтохімічна галузі помітно зросли, новий НПЗ SOCAR побудований. Це актив, який Ердоган використовує на рівні риторики, бо це все за його правління зроблено.
Киличдароглу, за якого проголосувало майже половина громадян Туреччини, про енергетику особливо не говорив, бо він при владі не був. Він більше акцентується на суто внутрішні проблеми. Наприклад, 4 млн біженців з Сирії та Афганістана, парламентська форма правління. У Киличдароглу немає такого прямого гасла як “Туреччина для турків”, але акцент йде на тому, що дивіденди від зростання економіки мають отримувати громадяни Туреччини.
Плюс він більше прозахідний, принаймні на рівні риторики. Ердоган же говорить, що ми будемо вести свою гру, виходячи із своїх інтересів.
— Часто кажуть, що фінансова політика Центробанку Туреччини за Ердогана дуже специфічна, що спричиняє проблеми для ліри. Однак, на моє переконання, головне - світові ціни на енергоносії. Коли піднімаються ціни, то з Туреччини вимиває валюту. Як Туреччина залежить від імпорту нафти та газу?
— Туреччина як країна залежить більш ніж на 80% від імпорту нафти, нафтопродуктів, газу та інших енергоносіїв. Це історично так склалось, і так продовжується, тому що своєї нафти там дуже мало.
Плюсом для Туреччини є те, що вона з трьох сторін омивається морями: Чорне, Середземне і Мармурове між ними. На середземноморському узбережжі багато портів, зокрема й перевалка нафти, сховища і НПЗ. Це заводи Tüpraş (Ізмір, Ізміт, Батман, Кіріккале) та завод Socar (Аліага, поблизу Ізміра). Однак вони не можуть забезпечити весь внутрішній попит, враховуючи те, що лише дизелю потрібно 15-16 млн тонн. Попит є, значна частина імпортується. До того ж Туреччина імпортує нафту для переробки в Туреччині.
— А звідки?
— Зараз Туреччині дуже допомагає нафта з Іраку. Тому що азербайджанська нафта здебільшого йде на експорт, Azeri Light в об'ємі близько 37-38 млн тонн йде на експорт. Тобто нафта з нафтопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан йде на експорт.
Для переробки історично Туреччина прив'язана до Іракського Курдистану, до нафтопроводу Киркук-Джейхан. Також вона купувала нафту з Іраку, Росії та інших країн. Російська нафта вигідна тим, що можна купувати її з Новоросійська, як і казахську нафту.
Населення Туреччини - вже близько 88 млн. Країна має дуже крупний парк автоперевезень. Споживання палива там більше ніж у країн, схожих за розміром та населенням. Потрібно враховувати, що за останні 10-20 років ВВП Туреччини дуже сильно піднявся (з початку 2000-х років до періоду після 2020-го зростання ВВП можна оцінити більше ніж втричі, - ред.).
Зараз Туреччина в 20-ці найбільших економік і хоче досягнути ВВП більше 1 трлн доларів, щоб потрапити в 10-ку, хоча трагедія з землетрусом відсунула країну. Але енергоносії загалом і нафта зокрема в економіці Туреччини грають важливу роль.
— А газ?
— Газ теж. Перше: Туреччина побудувала газопровід “Турецький потік” з РФ на 31 млрд кубів (в 1990-х роках був побудований “Блакитний потік” на 16 млрд кубічних метрів, - ред.). Це мало забезпечити турецький ринок, який споживає 45 млрд кубів газу. Частково цей газ мав йти на Південно-Східну Європу.
Друге: SPC-TANAP-TAP - це проект для азербайджанського газу. Запущений він у 2017-2018 роках. Починалось постачання близько 5 млрд на турецький ринок, 7-8 млрд кубів на європейський ринок. Зараз ці цифри будуть збільшуватись.
Третє: з Ірану Туреччина купує близько 10 млрд кубів на рік.
Четверте: трохи газу з Алжиру та морський СПГ.
І є свій газ - це новий фактор. У 2020 році в Туреччині на континентальному шельфі Чорного моря знайшли родовище Сокарія. Це 100-150 км від берега. Туди запросили крупну американську сервісну компанію.
— Які там запаси?
— В Сокарії доведені запаси газу 540 млрд кубічних метрів. Це робить Туреччину газовою країною. Цього запасу вистачить, щоб на 10-15 років покрити потреби самої Туреччини для опалення, генерації електроенергії, нафтохімії і таке інше.
В 2023-2024 роках видобуток планується на рівні 3-4 млрд кубічних метрів в рік. З 2027 року хочуть вийти на 15 млрд. Це великі інвестиції в газову сферу Туреччини.
Якщо ціни на газ на світовому ринку будуть високими, частина цього газу може йти на експорт, враховуючи те, що РФ майже сама себе вибила з європейського ринку.
— До речі, по споживанню нафтопродуктів, як я розумію, Туреччина чимало їх споживає на автотранспорті.
—Так. В Туреччині найбільший парк вантажних автомобілів TIR в Європі (фр. Transports International Routiers, "Міжнародні дорожні перевезення", в Туреччині історично слабко була розвинута залізниця, що призвело до значного розвитку автоперевезень в країні, - ред.).
— А політичні дискусії щодо залежності від імпорту є в Туреччині, тобто не про вибори, і це тяжіє над політиками?
— Я не спостерігав. В Туреччині всі розуміють, що потрібно або збільшити нафтопереробку і більше імпортувати нафти, або залишитись на цьому ж рівні, переробляти на рік 10 млн тонн, а решту імпортувати. Ось це їхній вибір, а іншого варіанту в найближчому майбутньому немає, не може Туреччина сама себе забезпечувати сировиною. Туреччина буде імпортувати або нафту, або нафтопродукти, або буде певний мікс цих варіантів.
Плюсом Туреччини є її географія і розміри. Вона може імпортувати з Північної Африки, з Близького Сходу, з Чорного моря.
— А “Зелений курс” та рух в бік ВДЕ існує в Туреччині як дискурс, зростання споживання газу замість вугілля чи щось подібне?
— Знаєте, коли буде стабілізація світу, тобто після війни між Україною та Росією, якщо ціни на газ знизяться, то країни можуть зміщуватись в бік газу. Якщо він буде недорогий, а викиди в нього дійсно нижчі, ніж в іншого викопного палива.
Але коли ціна на газ на піку 4 тис доларів на 1 тис кубів, то всі якось не поспішали відмовлятись від вугілля на користь газу, навіть вугілля більше можуть споживати. Туреччина в середньому добуває понад 80 млн тонн вугілля, але щоб покрити свої потреби доводиться ще й імпортувати.
Зараз вони добудовують АЕС на 4800 МВт. Це закриває якусь частину ринку, але комбінувати різні типи генерації Туреччині доведеться все одно: газ, вода, мазут, вугілля, розвиваються ВДЕ.
Та для стабілізації ринку потрібно все ж завершення конфліктів, щоб було розуміння безпечних маршрутів, які країни під санкціями, а які - ні.
— Ось ця ідея чи Путіна, чи Ердогана про газовий хаб, що це таке, це реально?
— На мій погляд, це розмови. Туреччина вже є газовим хабом в тому плані, що азербайджанський та російський газ йдуть в Європу через Туреччину. Але це не класичний хаб. Бо хаб - це коли є можливість експортувати в значно більших розмірах, ніж власне споживання. Сьогодні ми знаємо, що Європа зменшила закупівлю російського газу, хоч він і не потрапив прямо під санкції. Навіть якщо припустити, що по газу буде цінове обмеження, як це є зараз з нафтою, то теперішні потужності газопроводів через Туреччину не дозволять більше 30 млрд кубів транзитом провести.
Для цього потрібно прокласти ще один трубопровід. А це інвестиції, робота, і не мала. Потрібно 2-3 роки і 9-10 млрд доларів. Я не думаю, що турки будуть такі гроші вкладати.
Тим паче, у Росії є потоки, маршрути, які просто пустують.
— Тобто й так є профіцит транзитних потужностей трубою?
— Якщо вирішиться питання з російським газом і країни ЄС почнуть нарощувати покупки, то для цього не потрібно будувати ще один газопровід. Якщо навіть введуть верхнє цінове обмеження на російський газ і почнуть його більше закуповувати, то на сьогодні вже вистачає транзитних потужностей.
На даний момент, газопроводи, що безпосередньо з'єднують Росію та Європу, виключаючи "Турецький потік" і "Блакитний потік", постачання яких до Європи здійснюються транзитом через Туреччину, призупинили постачання після військового вторгнення Росії в Україну. Проте їхня загальна пропускна спроможність становить майже 145 млрд кубічних метрів на рік. Це означає, що у разі відновлення покупок російського газу Європою ці потужності насамперед будуть задіяні, а саме газопроводи:
Північний потік - Балтійським морем із Росії до Німеччини. Його загальна пропускна спроможність становить близько 55 млрд кубічних метрів на рік.
Північний потік-2 - тим самим маршрутом. Його пропускна спроможність також становить близько 55 млрд кубічних метрів на рік.
Ямал – Європа - газопровід із Росії до Німеччини через Білорусь та Польщу. Його пропускна спроможність становить 33 млрд кубічних метрів на рік.
Іншими словами, з точки зору економічного сенсу я не бачу можливості будувати нові труби.
Можливо, якщо аналізувати слова Ердогана, то він на радощах, після того як знайшли газ на шельфі, міг мати на увазі такий варіант: брати для себе російський дешевий газ на споживання, а свій, який буде видобуватись на шельфі, продавати як турецький газ в Європу чи далі у світ.
— Туреччина будує нову протоку в Чорне море і водночас сприяє нарощуванню транзиту через свою територію на Балкани для Азербайджана. Чи може бути це цікаво для України, особливо з точки зору доступу до азербайджанського газу?
— Так, Азербайджан нарощує щороку експорт. Також веде перемовини з Туркменістаном. Зараз потрібно збільшити потужності трубопроводів. Вузьким місцем з обмеженнями є TAP, там 8-9 млрд пропускна здатність. Тому йдуть паралельні процеси: збільшення потужностей, перемовини з Туркменістаном, щоб викупити у нього до 10 млрд кубів газу на рік. Плюс Азербайджан сам планує нарощувати видобуток. Є варіант вийти на 30 млрд кубів газу через Туреччину.
Якщо це буде реально, тоді можна через Балкани проводити трубопровід в Україну і постачати азербайджанський газ. Якщо Туреччина буде видобувати свій газ, можна буде його продавати і Україні.
Щодо нафти, теж йдуть перемовини, щоб отримувати казахську нафту танкерами з Актау в Азербайджан. Є ціль вийти на 6-8 млн тонн експорту. Збільшити прокачку можна почасти через трубопровід Баку-Тбілісі-Джейхан, почасти через залізницю на грузинські порти.
Досье «ЕнергоБізнесу»
Канан Джафаров - експерт у галузі торгівлі, логістики та постачання нафтопродуктів із 20-річним досвідом на ринках енергетичних товарів СНД, Каспійського/Центрально-Азіатського та Східно-Європейського регіонів.
Закінчив престижну бізнес-школу IE Business School у Мадриді зі ступенем Executive MBA. Нині працює консультантом з розвитку бізнесу у міжнародній нафтотрейдинговій компанії BB Energy.
Фото: depositphotos
