Вікторія Киреєва, Razom We Stand
Сьогодні держава докладає надзвичайних зусиль для підтримки власного видобутку та стабільності роботи газових мереж. Втім, у тіні дискусій часто залишається найбільш економічно виправданий внутрішній резерв - збереження вже піднятого з надр палива, яке втрачається дорогою до споживача.
Від «нормативних втрат» до фактичних вимірювань
Проблема починається з того, як саме ми рахуємо втрати газу. У нафтогазовому секторі України досі застосовується пострадянський підхід до визначення виробничо-технологічних витрат і втрат (ВТВ) на основі “нормативів”. Їх обсяги переважно розраховують за усередненими коефіцієнтами та формулами: на кілометр трубопроводу, тиск, тип обладнання чи технологічну операцію.
Такий підхід має системну ваду: він «легітимізує» втрати, як щось нормальне й неминуче, створюючи величезну «сліпу зону». Жоден кабінетний коефіцієнт чи формула не дає відповіді на питання: де саме виник витік, який його фізичний обсяг, який зношений клапан потребує ремонту чи заміни, і скільки грошей коштуватиме зволікання.
Сучасне управління ресурсами має працювати навпаки: спочатку встановити фактичні втрати, знайти їх джерело, а потім усунути його. Саме тому Україні потрібен перехід до повноцінної системи моніторингу, звітності та верифікації (МЗВ) для викидів метану, заснованої на інструментальних вимірюваннях.
Регламент ЄС 2024/1787 щодо скорочення викидів метану в енергетичному секторі робить такий перехід не лише бажаним, а й обов’язковим. Він встановлює вимоги щодо звітування в системі МЗВ, а також вимагає впровадження програм виявлення й усунення витоків (LDAR).
Регламент передбачає перехід від оцінок на основі загальних коефіцієнтів до повної інвентаризації та кількісного визначення викидів метану на рівні конкретних джерел, а потім – до перевірки вимірюваннями на рівні всього об'єкта за допомогою супутників або дронів. Звіти операторів мають проходити незалежну верифікацію. Таким чином, в Європі вибудовується архітектура для нової системи вимірювання, моніторингу, звітності та верифікації викидів метану.
Це значно більше, ніж нова форма екологічної звітності. Дані про витоки мають стати інструментом управління підприємством: основою для прийняття рішень щодо ремонту, модернізації та інвестицій.
Не створювати нову бюрократію, а вдосконалити існуючу систему
Україна вже має фундамент для такої реформи. Діє Закон «Про засади моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів», створено електронний реєстр, існують процедури моніторингу та незалежної верифікації викидів парникових газів.
Тому немає сенсу будувати з нуля ще одну паралельну бюрократичну систему. Доцільно розвивати наявну інфраструктуру, створивши в ній спеціалізовану підсистему МЗВ для викидів метану в нафтогазовому та вугільному секторах.
Для цього потрібні кілька практичних рішень. Насамперед держава має затвердити сучасні методики інструментального вимірювання та обліку викидів метану, сумісні з Регламентом 2024/1787 та підходами OGMP 2.0. Це дозволить поступово перейти від розрахункових оцінок до фактичних даних на рівні джерел.
НКРЕКП, своєю чергою, необхідно переглянути саму логіку визначення тарифів. Регулювання має не просто визнавати певний обсяг технологічних втрат, а створювати стимули для операторів вимірювати та скорочувати їх. Тарифні механізми повинні дозволяти фінансувати інструментальні обстеження, цифровий облік і модернізацію обладнання.
Операторам газовидобувної, газотранспортної та розподільної інфраструктури необхідно проводити інвентаризацію обладнання з високим ризиком витоків, запроваджувати регулярні інструментальні обстеження, цифрові бази даних і процедури швидкого ремонту виявлених джерел викидів.
Умова доступу до ринку ЄС
Впровадження системи МЗВ для викидів метану має безпосереднє значення і для європейської інтеграції. Метановий регламент ЄС поступово поширює вимоги щодо прозорості та якості МЗВ на імпортовані нафту, газ і вугілля.
Отже, українські компанії, які хочуть повноцінно працювати на європейському газовому ринку, повинні вже зараз розвивати спроможність вимірювати та підтверджувати свої викиди за стандартами, сумісними з європейськими.
Перехід до фактичних вимірювань і сучасної системи МЗВ дозволить перетворити імплементацію європейських вимог із формального регуляторного обов’язку на інструмент модернізації галузі. Поки втрати газу існують переважно у вигляді нормативів і розрахункових коефіцієнтів, держава та компанії не бачать повної картини й не можуть раціонально визначати пріоритети інвестицій.
Головний принцип реформи простий: те, що не вимірюється, неможливо ефективно контролювати. Для України це означає менше втраченого газу, нижчі викиди, вищу операційну ефективність підприємств та кращу готовність до інтеграції в енергетичний ринок ЄС.
Для цього центральні органи влади та оператори ринку мають діяти скоординовано вже сьогодні:
- Розробити та затвердити національні методики інструментального вимірювання та інвентаризації викидів метану на основі стандарту OGMP 2.0.
- Уніфікувати відомчі дані та статистику, створивши єдину базу верифікованих даних про викиди метану в енергетичному секторі.
- В рамках імплементації Регламенту 2024/1787 інтегрувати нову метанову базу даних в національну систему МЗВ для викидів парникових газів.
У країні, де кожен додатковий кубометр власного газу має значення для енергетичної безпеки, найдешевшим ресурсом може виявитися той газ, який ми просто перестали втрачати.
