Натомість реальна вразливість — не світло, а тепло: три великі київські ТЕЦ, від яких залежить життєзабезпечення близько двох мільйонів людей, залишилися майже без антибалістичного прикриття, а збудованих у столиці 65 МВт розподіленої генерації для їхнього заміщення критично мало.
У розмові з «ЕнергоБізнесом» експерт пояснює, скільки годин відключень варто закладати в прогноз, чому «Нафтогаз», заблокувавши рахунки теплокомуненерго, поставив під удар підготовку до сезону, що ще реально встигнути за 70–80 днів і чому заборона експорту газу коштувала країні близько 6 млрд кубометрів власного видобутку протягом цих років.
— Пане Володимире, як Ви оцінюєте ситуацію в енергетиці напередодні опалювального сезону? Що змінилося порівняно з минулими роками?
— Останні тижні я бачу алармістські настрої серед провідних експертів і навіть офіційних осіб, які лякають страшною зимою. Дехто каже, що не буде електроенергії понад 20 годин на добу, дехто — що по кілька діб не буде ні тепла, ні води, нічого. Чесно кажучи, не зовсім зрозуміло, для чого нагнітається ця ситуація. Вважаю, що ми маємо думати раціонально, а не алармічно: говорити правду, але розкладати все об’єктивно й показувати плюси і мінуси. Тут не потрібні зайві емоції, особливо від представників влади. Влада, на мій погляд, має менше говорити і більше працювати.
Якщо оцінювати ситуацію і прогнози на наступну зиму, то я б не сказав, що в енергетиці щось суттєво помінялося порівняно з минулою зимою. Але є деталі, які можуть серйозно вплинути на проходження опалювального сезону. Перша й головна: на відміну від минулої зими, у нас практично немає антибалістичних перехоплювачів PAC-3. Це погана новина. Через це рашисти можуть достатньо легко знищити наші великі ТЕС і великі когенераційні установки, що виробляють тепло.
— Це передусім загроза для Києва?
— Для Києва — так. І це бачу не тільки я, це бачать усі: серйозна проблема, яка поки що, на жаль, не вирішується. Найскладніша зима, гадаю, буде саме в Києві, Одесі, Дніпрі. У Харкові, думаю, не буде так страшно: там усе-таки мер достатньо активний, багато чого зробив і готувався вже чотири роки. На відміну від Києва — тут, на жаль, ситуація дуже складна.
Ви знаєте, що є три великі ТЕЦ — четверта, п’ята і шоста, від яких залежить життєзабезпечення близько двох мільйонів киян. Якщо ці ТЕЦ будуть знищені, а це абсолютно реально, ми ж із вами прекрасно розуміємо…
— Якщо немає протиракетної оборони від балістики, то так і буде. Координати вони знають.
— Так, місця вже пристріляні. Треба було збудувати розподілену генерацію в зонах теплопостачання цих ТЕЦ, щоб у разі виходу їх з ладу можна було підтримати людей, які там живуть. Думаю, потрібно було зробити мінімум 400–500 МВт: тоді можна було б забезпечити хоча б мінімальну температуру теплоносія, який іде магістральними трубопроводами, і хоча б циркуляцію.
— Щоб труби не порвало.
— Саме так. А коли кажуть, що ми збудували цілих 65 МВт, то, як на мене, це ні про що, це дуже мало. На 65 МВт можна заживити якийсь мінімум критичної інфраструктури як резервне джерело — водоканал, частково якісь котельні. Але закрити хоча б на 10% проблему споживачів у зонах ТЕЦ-4, ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6 таким обсягом неможливо. Можливо, до зими чи до Нового року введуть ще кілька десятків мегават. Але цього недостатньо. Тому найбільшу загрозу я бачу не стільки в електроенергії, скільки в теплозабезпеченні великих міст, особливо Києва й Одеси.
— Чи змінюється географія ударів?
— Так, і це ще одна особливість. Минулого року рашисти хотіли роз’єднати нашу систему, зробити спліт саме в системі передачі «Укренерго» — розділити її на окремі острови. Зараз ми бачимо дещо інше: близько 80% балістики концентрується саме по Києву, Одесі й Київському регіону. Можливо, вони вже зрозуміли, що розділити всю енергосистему не зможуть, і не будуть розпорошувати удари, а концентруватимуть їх по Київському регіону та Одесі. Це теж, мені здається, треба враховувати — і в першу чергу зміцнювати великі підстанції «Укренерго». Вони укріплені, але треба ще більше. Насамперед це підстанція «Київська». І ви знаєте, біля Макарова розташована дуже важлива підстанція, яка видає потужність атомних блоків. Цим важливо займатися.
— Ви казали, що дивитеся і на плюси. Що в нас є з боку плюсів?
— З іншого боку, у нас є те, що я називаю енергетичним щитом України, — щит, який рашисти не змогли зламати за чотири з половиною роки. Перше — це дев’ять атомних блоків, близько 8 ГВт потужності. Плюс 2,5 ГВт імпорту — це вже 10,5 ГВт. Взимку, думаю, матимемо ще близько 1,5 ГВт розподіленої генерації — це вже 12 ГВт. І ще сонце, вітер, гідро — приблизно 1,5 ГВт. Разом виходить 13,5 ГВт. Оце наш щит незламності, який ворогові дуже важко зламати, якщо він, звісно, не битиме по атомних електростанціях ядерними ракетами.
— Від нього усього можна чекати, але це вже зовсім інший етап конфлікту!
— Так. Тобто цей щит у нас залишиться, нікуди він не дінеться. А тепер порахуймо: минулого року за холодної зими вечірні піки споживання були десь на рівні 18 ГВт. 18 мінус 13,5 — це 4,5 ГВт теоретичного дефіциту. Але це в окремі холодні дні. З іншого боку, навряд чи буде така люта зима, як торік, — два роки поспіль таке буває рідко.
Тому можемо розраховувати на піки десь 16 ГВт. І навіть якщо знищать усі наші теплові електростанції і ТЕЦ, а це теж забере в них значну кількість часу, то проблеми в нас справді будуть, сидітимемо в піки по 4–6 годин без електроенергії. Але це не катастрофа.
— До того ж за ці роки люди самі багато зробили: генератори, зокрема промислові, сонячні панелі, накопичувачі. Навіть якщо КМДА зробила менше, ніж мала, приватна ініціатива створила певний запас міцності.
— Так, ми з вами розібрали цю ситуацію — і найбільш вразливими залишаються зони теплозабезпечення, які сьогодні не покриті. Думаю, тут буде застосована стратегія пріоритетного постачання електроенергії саме тим зонам, де люди залишаться без тепла. Тоді люди зможуть опалюватися кондиціонерами.
— А скільки потужності це «з’їсть»?
— Якщо все буде знищено, всі ці ТЕЦ, то додатково це забере в нас десь 700 МВт. Багато, але, думаю, не так критично за умови, що щит, про який ми говоримо, не зламаний.
— Перейдімо до газу. Наскільки система вразлива тут?
— Газ теж важливий. Ми займаємося розподіленою генерацією електроенергії, але ця газова генерація залежить від централізованих поставок газу. Тобто з одного боку в нас будується децентралізована електроенергетика, а з іншого — залежність від великої труби. І тут можуть бути питання, бо ми бачимо посилення обстрілів газовидобутку. Існують ризики, що в окремих районах на якийсь час знизиться тиск так, що обладнання не зможе нормально працювати.
— Але ж порівняно з минулим роком запаси в підземних сховищах кращі…
— Закачка йде понад 25 млн кубометрів на добу. Зараз у сховищах разом із буферним газом і тими 0,6 млрд кубів перехідного залишку, що раніше не враховувалися, ми маємо вже близько 13,5 млрд кубометрів. Уряд встановив норму 14,6 млрд. Підземні сховища я теж вважаю частиною нашого щита незламності. Але для окремих регіонів можливі серйозні перебої з газопостачанням на тиждень-два, бо ворог обстрілюватиме і надалі й може щось зруйнувати.
— Що робити на цей випадок?
— Треба думати про те, щоб укладати контракти і розробляти систему децентралізованих поставок газу. Це і LPG — ви знаєте ці проєкти, — і LNG. Ідеться не про будівництво: не треба будувати LNG-термінал, пам’ятаєте, як це було за Януковича з паном Каськівим. Просто береться газовоз і завозиться з Європи — так само, як зараз завозяться нафтопродукти. Проблем немає. Це не може повністю замінити трубопровідний газ, але в критичні моменти може підтримати виробництво і теплозабезпечення в тому ж Києві. Якби додумалися побудувати установки регазифікації, це справді серйозно допомогло б саме для тих територій, які повністю залежать від централізованого тепла.
— Зараз серпень, до початку опалювального сезону 70–80 днів. Що ще реально встигнути?
— На жаль, інвестиційний цикл побудови розподіленої генерації, якої в нас великий дефіцит, як і мобільних котелень, не такий швидкий. Збудувати нову генерацію буде важко, прямо скажемо — неможливо. Тому треба завершувати те, що вже почато. І важливо, щоб ми врешті-решт розблокували рахунки для великих підприємств теплокомуненерго. Ви знаєте цю проблему: 69 підприємствам ТКЕ «Нафтогаз» через суд заблокував рахунки — і як вони мали готуватися до зими без грошей, я не знаю.
— Вирішувати це доведеться Сергію Корецькому: коли він був у «Нафтогазі», задав вектор на блокування, а тепер як прем’єр-міністр має розв’язати ж цю проблему. Потрібне якесь цікаве менеджерське рішення?
— Тепер, якщо будуть проблеми з теплозабезпеченням, це буде пряма відповідальність уряду і «Нафтогазу»: державні компанії практично зірвали підготовку критичної інфраструктури до осінньо-зимового періоду. Бо теплозабезпечення — саме те вразливе місце, яке в нас сьогодні є.
— Тут можна легко помилитись, але спробуймо змоделювати логіку ворога. Що вони робитимуть?
— Зробімо таку імітаційну модель. Вони вже чотири з половиною роки обстрілюють українську енергетику, витратили тисячі ракет, десятки тисяч дронів — це десятки мільярдів доларів. І чого досягнули? Практично нічого. Ми з вами сидимо, у нас є електроенергія, спілкуємось. На їхньому місці я б змінив стратегію: це абсолютно даремне витрачання ракет і «шахедів», бо щита незламності вони зруйнувати не зможуть. Щось вони ламають, а ми лагодимо, ремонтуємо — і нічого не відбувається.
Тому й тенденція зараз інша. Ви помітили, що цього літа, навіть у спеку, коли всі очікували потужних ударів по енергетиці й відключень, вони змінили пріоритети. Зрозуміли, мабуть, що нищити енергетику України — задоволення дуже дороговартісне, а в них зараз дефіцит коштів у бюджеті. І спрямували удари по логістиці та цивільній інфраструктурі, зокрема по київській агломерації та портах Великої Одеси. Якщо вони продовжуватимуть цей план, то з енергетикою в нас буде краще, але набагато гірше із забезпеченням товарами повсякденного вжитку. Такий сценарій теж не варто виключати.
— Вони самі до цього додумалися чи дзеркалять наші удари по їхній нафтопереробній промисловості, онлайн-ритейлерах та маркетплейсах?
— Частково дзеркалять, але частково й самі зрозуміли, що щось треба міняти. Бо там, знаєте, достатньо жорстко питають з керівників: гарантуєш, що знищиш українську енергетику? Головою відповідаєш. І, мабуть, той же Герасимов чи ще хтось вже боїться гарантувати. Тому краще наносити удари по цивільній інфраструктурі — воно яскраво, теж якось впливає, результат оцінити важче.
А щодо енергетики — думаю, вони дуже роздратовані тим, що не знищили її. Тому не виключаю, що вони знову битимуть по великих ТЕС. Але тоді, розумієте, це розвантажить удари по цивільній інфраструктурі та великих складах. Одночасно і там, і там у них не вистачить засобів далекобійності.
— А як росіяни пройдуть цю зиму, враховуючи наші можливості далекобійних ударів?
— Раніше зима завжди була зброєю Росії. Але ця зима може все радикально змінити. Так, Києву та Одесі буде важко, але зима може стати зброєю і проти Росії. Чому? Тому що Україна наростила велику кількість далекобійної зброї, насамперед дронів. І якщо з’явиться ще й балістика — хоча б 30–40 ракет на місяць, — для Росії це буде велика проблема. Певні напрацювання є і в СБУ, і в Силах безпілотних систем: знають, куди бити, щоб завдати максимальної шкоди й залишити багато російських територій без енергозабезпечення. У них до того ж ЖКГ у дуже поганому стані. Знищать систему теплозабезпечення в одному місті, у другому — почнеться паніка, і тоді їхній фюрер може задуматись.
І добре, що ви про це запитали — щоб і наших людей заспокоїти. Ми правди не приховуємо, а показуємо всі плюси і мінуси, щоб людина могла зробити висновки сама. І не панікувати.
— На п’ятий рік війни панікувати пізно. Хоча, переглядаючи наш архів, ми звернули увагу: восени 2021-го, до повномасштабного вторгнення, настрої експертного середовища були навіть панічніші, ніж зараз. Але тоді алармували експерти, а тепер — урядовці.
— У мене така версія: якщо вони говорять так організовано, то, мабуть, з’явився якийсь темник. Ситуація зараз політично складна — зміна уряду, оці картонні мітинги. Щоб людей трохи налякати: не смикайтеся, у нас війна, краще готуйтеся до зими і так далі.
— Ще й телеграм-канали — а тепер уже і Viber, і WhatsApp працюють як телеграм-канали. У них логіка алармістська, і дає перегляди суто заради переглядів і експертів, чи цитати підбирають. Тому й логіка «кінця світу та усім виїжджати з Києва»!
— І є кілька таких експертів, той же Олег Попенко. Експерт хороший, але часом дуже алармістський.
— На жаль, так. У Вас було кілька постів у FB про забезпечення пальним. Що тут потрібно робити?
— Потрібно насамперед визначити, що держава має підключитися до вирішення цих проблем: там, де є сенс, укріплювати АЗС фізичним захистом. Друге — дозволити на нормативно-правовому рівні мобільні АЗС. І третє — скасувати авансовий платіж з податку на прибуток, який три роки тому запровадили для мереж АЗС. Він дуже сильно б’є по операторах, особливо по дискаунтерах, вимиває в них гроші, бо вони й без цих ударів закривалися через брак обігових коштів. А на прифронтових територіях людей мало, прибутки низькі, працювати важко з погляду економіки. А тут ще й авансовий платіж плюс удари. Оце три основні напрями.
— Ви також згадували нафтопродуктопроводи. За Союзу цього було багато, практично вся країна була ними покрита — це унікальна інфраструктура.
— Думаю, це потрібно згадати й опрацювати з усіх боків — я не кажу, що це на сто відсотків треба робити, але ідея варта уваги. Нафтопродуктопровід, якщо він під землею, пошкодити набагато складніше, і в основні райони, які страждають від цих дронів, нафтопродукти можна було б подавати саме так.
Ще можна подумати про роздрібний продаж нафтопродуктів на кшталт Glovo: щоб доставляли велосипедами, мопедами до кожного індивідуального пункту доставки, до кожної людини. Це специфічний, але товар. Людина замовляє в інтернеті — їй везуть.
— Там же є нормативи щодо зберігання пального у непристосованих місцях.
— Не знаю, які там норми, але навіщо зберігати? Завезли тобі пару каністр, ти залив у машину і їздиш. Особливо зберігати не потрібно — просто працюєш з коліс, як кажуть.
— Повернімося до газу. Чи не час переглянути заборону експорту?
— Є сенс це обговорювати й дивитися на енергетичний баланс. Заборонили експорт — начебто добре, всі задоволені. Але згадайте: до широкомасштабної війни приватні газовидобувники дуже потужними темпами нарощували видобуток. Коли державний видобуток деградував, приватні компанії нормально зростали й досягли видобутку понад 4 млрд кубометрів.
— Ішлося навіть до 5 мільярдів.
— До 5 млрд кубометрів на рік. А в результаті заборони експорту постачати стало нікуди. Споживання впало, ринок промислових споживачів, що залишився, частково захопив «Нафтогаз» — і приватні компанії почали скорочувати видобуток. Інвестувати не було сенсу. У підсумку за ці чотири з половиною роки ми втратили близько 6 млрд кубометрів газовидобутку. А якби ми ці обсяги експортували — хоча б половину з утрачених, — це величезні гроші, які теж можна було б вкласти у видобуток і нарощувати далі і податки, і видобуток, і для оборони.
Крім того, низькі ціни. За рахунок чого? За рахунок фінансових ресурсів «Нафтогазу», який вже фактично неплатоспроможний. По суті банкрут. Йому ніхто не хоче давати грошей з іноземних банків: просить уряд, просять усі — компанія збиткова. І ця модель, коли «Нафтогаз» за рахунок власних збитків штучно тримає дешеві ціни — сьогодні газ навіть для промисловців десь на 30% дешевший, ніж у Європі, — начебто добра, але вона підриває економіку самого «Нафтогазу» і знищує його фінансові можливості.
— Тобто Ви за відкритий газовий ринок?
— Я схильний до того, щоб газовий ринок був такий самий відкритий, як ринок електричної енергії: коли є потреба — купуємо, коли профіцит — продаємо. Дивіться, навіть зараз, коли в нас є проблема з генерацією, ми продаємо електроенергію, коли це вигідно і коли в нас профіцит, бо її просто нікуди дівати в цей період. А коли дефіцит — купуємо. Ця модель працює. А та модель, яку придумали для газу, не працює: вона просто банкрутує і «Нафтогаз», і приватні підприємства. Немає сенсу інвестувати, коли ціни регулюються в ручному режимі. І якщо видобуток падатиме далі, то промисловим підприємствам, які цей газ споживають, в підсумку ніхто не допоможе.
Досьє «ЕнергоБізнесу»
Володимир Омельченко народився в 1967 р. у Києві.
Освіта: Київський політехнічний інститут, факультет хімічного машинобудування (1992).
Автор понад 100 наукових і публіцистичних праць. Брав участь у розробці та здійсненні міжнародних енергетичних проєктів та у наукових дослідженнях міжнародної енергетичної політики.
Робота: У 1992–1996 рр. працював на різних посадах у галузі машинобудування; 1997–1998 — головний фахівець відділу нафтової, газової та нафтопереробної промисловості Міністерства економіки України; 1998–2003 — НАК «Нафтогаз України», очолював напрям транспорту нафти; 2004–2007 — головний консультант Національного інституту проблем міжнародної безпеки РНБО України; з лютого 2007 р. — експерт Центру Разумкова, з 2013 р. — директор енергетичних програм Центру Разумкова.
