— Як для «зеленої» енергетики загалом і зокрема для ВЕС пройшов 2024 рік?
— 2024 рік можна назвати «провальним» у порівнянні з 2023 роком, коли в Україні було побудовано три ВЕС: 1-а черга Тилігульської ВЕС на 114 МВт в Миколаївській області, 2-а черга Дністровської ВЕС на 60 МВт в Одеській області та Сколівська ВЕС на 54,6 МВт в Львівській області. Втім, з цих трьох проєктів лише на Сколівську ВЕС вітроенергетичне обладнання виробника Nordex завозилось вже під час широкомасштабної війни. Для перших же двох проєктів воно було доставлено в Україну ще до лютого 2022 року.
Якщо говорити про 2024 рік, то протягом цього року в експлуатацію було введено лише декілька вітрових турбін: дві турбіни одиничної потужності 5,5 МВт кожна на вже згаданій Сколівській ВЕС та перші дві турбіни по 4,8 МВт кожна у вітропарку “Островський”, що зараз будується компанією УК «Вітряні парки України» на території Нижньоворітської громади в Закарпатській області. Тобто, всього у 2024 році було введено в експлуатацію трохи більше 20 МВт нових вітроенергетичних потужностей.
— Тилігул - це ДТЕК, а інші?
— Девелопером і оператором Тилігульської ВЕС виступає компанія ДТЕК ВДЕ, Дністровської ВЕС - компанія Elementum Energy, Сколівської ВЕС – ТОВ «Еко Оптіма», вітряного парку «Островський», як вже було сказано, УК «Вітряні парки України».
— А вітропарк «Островський» є першим вітровим проєктом, шо реалізується в Закарпатській області?
— Таким, що реально реалізується саме в Закарпатській області, – так. Хоча проєкт ТОВ «Еко Оптіма» вже побудовано на межі Львівської і Закарпатської областей.
Втім, говорячи про проєкт вітропарку «Островський», очікувана потужність якого становитиме 80 МВт, не можна не відзначити декілька його особливостей. По-перше, вітропарк складатиметься з вітрових установок українського виробника ТОВ «Френдлі Вінд Технолоджі», виробничі потужності якого з початком повномасштабного вторгнення було релоковано з Донецької області на Закарпаття. Компанія запустила під Ужгородом не лише завод із виробництва та збору башт, гондол, а також готується до запуску цеху з виробництва лопатей, але й реалізує в регіоні цілий індустріальний парк. Тобто, мова йде про робочі місця та розвиток національного машинобудування, що критично важливо для відбудови і розвитку енергетичної системи України.
По-друге, девелопер вітропарку є доволі соціально відповідальною компанією. У рамках Договору про соціальне партнерство, що був укладений з Нижньоворітською громадою, 3% доходу від продажу електроенергії будуть регулярно спрямовані до місцевого бюджету. Після закінчення будівництва вітропарку цей показник помножиться на кількість встановлених вітротурбін. Тобто, збудована ВЕС стане бюджетоутворюючим джерелом для громади і шансом на її сталий розвиток.
— А що завадило у 2024 році втримати показник розвитку ринку на рівні попередніх років?
— Затяжна криза на вітроенергетичному ринку України, яка триває останніх 5 років, носить доволі комплексний характер, який пов’язаний як з неефективністю ринкових механізмів підтримки, так і з регуляторною недосконалістю. По-перше, для ринку електроенергії досі актуальною є проблема заборгованості, яка становить, за різними оцінками, від 35 до 38 млрд грн перед виробниками з ВДЕ (станом на дату запису інтерв’ю). Те, що ця проблема залишається невирішеною протягом стількох років і те, що держава відкрито не пріоритизує її вирішення в час війни, дуже впливає на загальний настрій інвесторів. Рівень їх довіри низький.
По-друге, суміжною проблемою є складність залучення фінансування на проєкти. Це пояснюється не тільки наявністю воєнних ризиків, але й відсутністю практичних механізмів фінансування вітроенергетичних проєктів в тих масштабах, в яких потребує енергосистема, а також дієвих інструментів офтейку (інструментів, які б гарантували викуп електроенергії та вчасне повернення коштів кредитору або стабільну прибутковість інвестору).
По-третє, як вже було сказано, неефективність механізмів підтримки генерації з ВДЕ. Хоча довгоочікувані пілотні «зелені» аукціони все ж були запущені восени 2024 року, проте вони не увінчались успіхом. Механізм ринкової премії також неробочий. Наприклад, Elementum Energy стверджує, що за 10 місяців роботи в межах цього механізму компанією не отримано жодної виплати.
Усе це в комплексі фактично «консервує» ринок.
— Чому, на Вашу думку, перші аукціони не стали успішними?
— По-перше, через критично низьку квоту, що була видана державою. Для вітрової генерації було виділено всього 88 МВт. Так, на ринку є декілька проєктів з потужністю, наприклад, в 20 МВт, але більшість - це проєкти з потужністю понад 50-100 і навіть 300 МВт, які вже знаходяться на доволі просунутій стадії девелопменту. Якщо держава дає запит на 88 МВт, а у девелопера проєкт на 200 МВт з вже оформленими технічними умовами та проведеними дослідженнями, це означає, що щоб взяти участь в цьому аукціоні, цей девелопер має поділити свій проєкт на частини, відповідно, він також має змінити технічні умови, переробити деякі технічні складові проєкту. Це все коштує грошей.
Окрім того, враховуючи те, що, згідно з Національним планом дій з ВДЕ, до 2030 року загальна потужність вітроенергетики в Україні має зрости на 4,2 МВт (з сьогоднішніх 1,9 до 6,1 МВт), такий рівень квот не зможе забезпечити досягнення цієї національної цілі в потрібні терміни. Щоб це стало можливим, на аукціони щорічно має виноситись близько 800 МВт. Навіть зважаючи на те, що на аукціонах 2025 року квота для вітрової енергетики становитиме вже 250 МВт, цього все ще недостатньо. Окремою загадкою для ринку є також поділ цих 250 МВт на два окремих етапи: 100 і 150 МВт, відповідно. Такий поділ ніяк не сприяє стимулюванню конкуренції, як напевно передбачалось.
По-друге, згідно з умовами цьогорічних аукціонів, переможець міг розраховувати лише на 25% від виграної квоти. Поки це правило буде діяти, компаніям просто буде економічно невигідно реалізовувати вітроенергетичний проєкт за цією моделлю державної підтримки. Але, ринок підтримує рішення, прийняте на засіданні Комітету ВРУ з питань енергетики та ЖКП 29 листопада 2024 року, по збільшенню цього показника до 50%.
Ще однією недосконалістю цьогорічних аукціонів є наявний конфлікт інтересів. НЕК «Укренерго» не може визначати квоти для аукціонів, оскільки сама є платником на ринку електроенергії.
Якщо ми прагнемо стати частиною ЄС, тоді справедливо буде орієнтуватись на його аукціонну політику, а не витрачати час на тестування цієї моделі на бізнесі під час війни.
— Як зараз це відбувається в ЄС?
— В ЄС створюються умови для розвитку висококонкурентного середовища. WindEurope, членом якої є УВЕА, приділяє дуже велику увагу дизайну цих аукціонів, які постійно удосконалюються на рівні Комісії. Їх аукціонна політика – це виставляти на аукціони відразу великі обсяги генерації, оскільки це полегшує планування проєктів і допомагає структуризувати ланцюжок поставок, оскільки виготовлення і доставка вітрових турбін також потребує часу. Тобто, це сприяє укладанню довгострокових угод і оптимізує проєктні графіки. Це також допомагає ОСП спланувати розбудову чи модернізацію мережевої інфраструктури, оскільки він чітко розуміє скільки ГВт вітру і коли буде додано до системи. Наприклад, всього за 6 місяців 2024 року в ЄС на аукціонах було виграно загалом 19.7 ГВт вітроенергетичних потужностей. Загальна ж ціль ЄС – побудувати 425 ГВт вітроенергетичних потужностей до 2030 року.
Окрім того, в ЄС аукціони проводяться частіше, ніж один раз на рік, що дає можливість відкоригувати модель і стратегію розвитку вітроенергетики на основі результатів попереднього аукціону.
Європейці також приділяють значну увагу врахуванню нецінових критеріїв у процесі відбору проєктів на аукціоні, тобто критеріїв, спрямованих на забезпечення якості проєкту, які не обмежуються лише фінансовими аспектами. Наприклад, соціальний вплив, інноваційність, рівень локалізації, якість обслуговування (гарантії), екологічна сталість тощо.
Також зацікавлені сторони в ЄС приділяють дуже велику увагу спрощенню процедури отримання дозволів. Вони прагнуть якнайшвидше створити єдине вікно для отримання дозволів, як це передбачено законодавством ЄС. Єдина контактна точка в адміністрації, яка координуватиме роботу всіх відповідних органів, сприятиме спрощенню процесу, забезпечить його справедливість, прозорість та підвищить ефективність.
Загалом, головна відмінність ЄС від України в тому, що там є діалог між ринком і урядами, і що бізнес, в цілому, чують. Процедура аукціонів в ЄС – це не просто чергове завдання, яке потрібно виконати, це про якість проєктів, які реалізуються, і про можливість трансформувати енергосистему ефективніше і швидше.
— 19,7 ГВт, 425 ГВт – це «космічні» цифри.
— Не «космічні». Цілком виправдані, бо відповідають політиці ЄС, наприклад програмі Green Deal. Першим поштовхом для розвитку вітроенергетики у світі стала нафтова криза 1973 року. Це був момент, який продемонстрував важливість енергетичної незалежності, стабільності цін на енергоресурси та надійності постачальників. ЄС завжди залежав від імпорту викопних палив, зокрема газу та нафти, з нестабільних регіонів, таких як Росія, Близький Схід та Північна Африка. Політична напруженість, економічні санкції та конфлікти в цих регіонах лише поглиблювали значні ризики для енергопостачання. Через це, зокрема, ЄС також миттєво прийняв відомий акт RePower EU по припиненню залежності від російського викопного палива до 2030 року у відповідь на російське вторгнення в Україну в 2022 році, бо питання стабільності енергопостачання є життєво важливим для блоку.
Додатково, аварії на Чорнобильській та Фукусімській АЕС, високі витрати на будівництво, тривалість і складність зберігання ядерних відходів, а ще політичний тиск змусили також багато країн ЄС почати поступовий вихід із атомної енергетики.
Тому ВДЕ, а зокрема й вітер, є абсолютно зрозумілим і політично вмотивованим рішенням для ЄС, якого члени блоку неухильно дотримуються. Звідси і такі цифри та амбітні цілі, бо вітрова енергетика – це нова реальність для енергетичної системи ЄС. Сьогодні частка вітрової енергетики у енергетичному балансі ЄС становить 19%, а усі ВДЕ разом сьогодні в ЄС генерують більше 40% електроенергії. Саме цікаве, що ЄС до рішення пріоритизувати енергетичну безпеку мотивувала навіть не війна, в той час як український уряд, що входить у 3 рік повномасштабної війни, досі не може чітко визначитись зі своєю стратегією в даному питанні.
— Чи зможемо ми в такому випадку досягти своїх цілей до 2030 року?
— Для мене це не виглядає можливим станом на сьогодні. У нас, на жаль, не вистачає системності в енергетичній політиці, а повномасштабна війна ще більше посилила цю проблему. У нас багато декларацій, які не перетворюються в практичні рішення. Я переконаний, що час війни – це найкращий час для розвитку вітрової енергетики, оскільки вітрові електростанції є найстійкішим типом генерації до атак ворога. Через свою розосереджену природу і значну відстань між вітровими турбінами (500-600 м), знищити вітрову електростанцію неможливо. Так, можна пошкодити окрему вітрову турбіну, але всі інші продовжуватимуть генерувати електроенергію і далі. Окрім того, навіть пошкоджені турбіни відновити набагато швидше, ніж генерацію на викопному паливі. Проте, я хотів би, щоб цей аргумент також мав вагу і для уряду.
Не буду приховувати, вітрова енергетика, як і будь-яка інша технологія, має свої недоліки. Так, вітрова генерація потребує балансування, що робить неможливим розгортання цієї технології в моменті, оскільки вона повинна бути безпечно інтегрованою в енергосистему. Проте, вже є рішення, які вирішують цю проблему, такі як, наприклад, системи накопичення і зберігання енергії, гібридні електростанції. Компанії KNESS та ДТЕК ВДЕ мають великі плани щодо розвитку систем зберігання енергії. Єдине що, в цьому питанні ринок потребує прийняття законопроєкту №11392, який регулює багато питань і щодо приєднання таких систем до мережі, і щодо їх експлуатації загалом. Чим швидке змінюватиметься галузеве законодавство, точніше, чим швидше воно буде адаптуватись до потреб і енергосистеми, і ринку, тим ближчими для нас будуть цілі, що встановлені на національному рівні.
— Чому не можна зібрати представників асоціацій, компаній і сформувати прийнятну модель як для держави, так і бізнесу?
— Парадокс полягає в тому, що такі зустрічі постійно відбуваються. Спілкування є, листування також. Ми також беремо участь у всіх робочих групах, у відкритих засіданнях НКРЕКП та НЕК «Укренерго». Ми відкриті до всіх. Ми намагаємось не просто звернути увагу на проблеми, але й запропонувати рішення. Наприклад, восени ми презентували Звіт «Законодавчі зміни для стимулювання розвитку вітроенергетичного сектору в Україні», що був розроблений за підтримки Агентства Нідерландського Бізнесу Міністерства економіки та кліматичної політики Нідерландів (RVO). В цьому звіті ми аналізуємо ключові регуляторні недосконалості і ринкові бар’єри в частині екологічних, будівельних, земельних, технічних та інших аспектів девелопменту проєкту, які стримують широкомасштабний розвиток вітрової енергетики в Україні, та пропонуємо зміни, які б вирішили ці питання. Звіт був презентований усім ключовим державним інституціям, включно з Офісом Президента України та галузевими Міністерствами. Усі позитивно відгукнулись на нього і обіцяли, що візьмуть в роботу. Зокрема, законопроєкт №11392, прийняття його очікує весь ринок, вже врегулює низку питань, що проаналізовані у звіті.
— Що це за законопроєкт?
— Це законопроєкт, який врегулює питання приєднання до електромереж. Наразі на ринку є проблема наявності великої кількості так званих «сплячих» технічних умов, тобто тих дозволів на приєднання, які були колись отримані компанією, але так і не використані на практиці по причині нереалізації проєкту. Відповідно, тепер якийсь великий гравець, який хоче і має можливість реалізувати проєкт в певному регіоні, іноді фізично не може цього зробити через відсутність там технічної можливості приєднання, бо всі вільні потужності колись були виділені на ті проєкти, які так і не реалізувались. Тому цей законопроєкт дещо змінить принцип видачі технічних умов і дасть можливість реалізувати ті проєкти, які дійсно можуть бути реалізовані.
— У нас же з видобутком газу схожа проблема була?
— Це наслідок зарегульованості ринків. Тому важливо хоча б далі не накопичувати ці «сплячі» технічні умови. Для ринку вітроенергетики ми знайшли таке рішення: компанія подається на отримання технічних умов на приєднання і якщо НЕК «Укренерго» приймає рішення про їх видачу, то ця компанія здійснює передплату за таке приєднання, після чого зобов’язується протягом наступних шести місяців або реалізувати проєкт, або повернути технічні умови, отримавши назад сплачені кошти. Це має дисциплінувати і компанії, і ОСП. І хоча деякі компанії все ж виступили проти сплати передплати, все ж, це можна вважати компромісним рішенням для ринку.
Ринок вітроенергетики досить зрілий, він пройшов через багато бар'єрів і змін. У нас зараз війна, до політичних додались ще й воєнні ризики, але компанії продовжують здійснювати девелопмент проєктів, проводити вітровимірювальні і інші дослідження, тому таких гравців потрібно максимально підтримувати.
— Як залучати банківські кредити для розвитку ВЕС? Під ренововані турбіни банки дають кредити?
— Ринок саме реновованих вітрових турбін доволі молодий, можна сказати, що своїх обертів він почав набирати в минулому році. Тому, станом на сьогодні, ще не було реалізовано якихось масштабних чи показових проєктів з використанням таких проєктів. Дійсно, вже було встановлено декілька таких турбін, проте ці проєкти було реалізовано за власні кошти власників. Тому про кредитування банками цього сегменту ринку мені також, поки що, невідомо. В той же час, зараз на ринку є декілька проєктів з реновованими вітровими турбінами, які перебувають в розробці і плануються до реалізації вже в найближчі рік-два, тому, можливо, скоро будуть і такі прецеденти. У нас на рівні держави є програма 5-7-9 для підтримки МСП, яка може бути застосована до таких проєктів. Також, такі банки, як Ощадбанк і Укргазбанк, неодноразово заявляли про свою готовність підтримувати різні енергетичні проєкти для МСП. Ренововані вітрові турбіни – це не такі вже й великі кошти для таких банків, але для бізнесу це може бути вагома підтримка. Я думаю, що це все питання спілкування з банками.
В той же час фінансового ресурсу не вистачає і проєктам з новими вітроустановками. Через воєнні ризики зараз дійсно дуже складно залучити таке велике фінансування. Так, у нас є декілька позитивних рішень, як, наприклад, виділення данським урядом більш ніж 300 млн євро в квітні 2024 року на підтримку тих вітропроєктів, які будуть реалізовуватись в Україні данськими компаніями. Тобто, таким чином данський уряд вирішив страхувати ризики для своїх же компаній. Це може бути корисно, наприклад, для компанії Vestas, яка долучена до реалізації проєкту Тилігульської ВЕС ДТЕК ВДЕ. Проте, системного і єдиного рішення для всього ринку досі немає, а для таких великих комерційних вітропроєктів наявність фінансування – це основа.
— Хіба фінансовий ресурс держава десь знайде, бо в неї війна, армія, пенсіонери, ПСО?
— Вітроенергетичні проєкти ніколи не фінансувались за рахунок держави. Це все приватні проєкти, які було реалізовано за кошти українських або міжнародних інвесторів. Ринок готовий працювати так і далі, все, чого ми просимо від держави, – це створення тих умов, які будуть безпечні і привабливі для наших інвесторів. Це, в першу чергу, стосується законодавчої і регуляторної політики. Наприклад, одна із критичних проблем для вітроенергетичного ринку сьогодні – це складність бронювання персоналу. Компанії втрачають робочу силу, тому що на рівні держави дуже ускладнений процес надання таким підприємствам статусу критичної інфраструктури. Вітроенергетичний проєкт – це ж не тільки девелопер, це ще логісти, інженери, будівельники. Нам потрібні ці фахівці, і наші інвестори дуже потребують державної підтримки в цьому питанні.
В час великого дефіциту в енергосистемі державі потрібно розставити пріоритети: вигідніше створити привабливі інвестиційні умови і отримати нову генерацію в найближчі два-три роки чи і далі витрачати державні гроші на субсидування традиційної енергетики чи її десятилітнє будівництво?
— Точиться дискусія щодо підвищення тарифу передачі Укренерго, промисловість проти, енергетики - за. Як виходити з дефіцитного тарифу, можливий компроміс?
— Активні дискусії щодо цього питання точаться майже кожного року. Для виробників з ВДЕ, що працюють в системі «зеленого» тарифу, тариф на передачу НЕК «Укренерго» є базою, яка визначає, отримуватимуть вони виплати за реалізовану електроенергію вчасно і в повному обсязі чи ні. Як я вже казав раніше, на ринку досі актуальна проблема заборгованості ДП «Гарантований покупець» перед виробниками з ВДЕ, і прийняття бездефіцитного тарифу на передачу НЕК «Укренерго» може стати нарешті першим кроком до врегулювання цієї проблеми. І тут, я хочу подякувати, зокрема, НКРЕКП за те, що після тривалих дискусій Комісія все ж почула гравців ринку з ВДЕ і 19 грудня схвалила той рівень тарифу на послуги з передачі електричної енергії та з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління НЕК «Укренерго», якого має бути достатньо і для виплати заборгованості, і для унеможливлення її накопичення і надалі.
— Який тариф було прийнято?
— На 2025 рік тариф становитиме 686,23 грн/МВт•год.
— Які у Вас очікування на наступний рік?
— По-перше, я все ж очікую, що активізується виплата заборгованості. Це покаже, що держава здатна виконувати свої обіцянки перед інвесторами.
По-друге, якщо це відбудеться, я очікую побачити трішки більшу зацікавленість до запланованих «зелених» аукціонів. Хоча б від малих і середніх компаній, оскільки квота є невеликою.
По-третє, я б дуже хотів щоб той Звіт про внесення змін до галузевого законодавства, який ми розробили, дійсно було взято в роботу на рівні відповідних державних органів і напрацьовано на його основі необхідні рішення. Також, як і весь ринок, я очікую на прийняття законопроєкту №11392, та, загалом, на посилення партнерської комунікації між ринком і державою. Зокрема і в питанні створення «вітрового коридору».
— Що це?
— Це система доріг, по яким можна швидко доставляти вітроенергетичне обладнання на будівельні майданчики. Крім того, ми хочемо створити «вітроенергетичний хаб» - склади і приміщення, наприклад, на території Польщі, де можна накопичувати необхідне обладнання для його поступового транспортування в Україну.
— Це на міжурядовому рівні потрібно вирішувати чи бізнес має сам робити?
— Без уряду нічого не вийде, бізнес, який хоче інвестувати в електростанції, може бути лише ініціатором процесу. Однак це має бути державно-приватне партнерство.
— В прийдешньому році країна буде з дефіцитом електроенергії?
— На жаль, так. Дефіцит в енергосистемі – це проблема, яку Росія створила нам ще на роки. Але, я все ж сподіваюсь, що наступні два роки стануть показовими з точки зору додавання до системи нових вітроенергетичних потужностей. Тому поступово ми прийдемо до нової безпечної, сталої, бездефіцитної і, головне, незалежної від Росії, енергосистеми України.
— Якщо ми дефіцитні, в наступні роки ринок «проковтне» будь-які нові потужності?
— Як на мене, то питання не в тому, скільки і чого може «проковтнути» наша енергосистема, а наскільки якісною, інноваційною і незалежною, в першу чергу від Росії, ми хочемо її бачити. Війна дала нам шанс відійти від радянщини і «європеїзуватись» в енергетиці в тому числі. Тому питання, знову ж таки, пріоритетності і стратегічного планування. Якщо наша мета – це дійсно розвиток децентралізованої, автономної і безпечної енергетичної системи, тоді потрібно докладати максимум зусиль для розвитку «зеленої» енергетики у комбінації з системами накопичення енергії, з воднем. Відновлювати чи добудовувати теплову генерацію стратегічно хибно, бо світ відходить від викопних палив. Якщо ж говорити про АЕС, то, в контексті України наявні станції дійсно повинні забезпечувати базову потужність наскільки це дозволяє їх проєктний термін, проте будувати нові блоки – дорого і довго. А ще й якщо ці блоки «радянські», то це незрозуміло по відношенню до нашого ворога. Треба переймати європейський досвід.
— Європейські країни різні, бо є Франція з АЕС та Німеччина без АЕС?
— Давайте візьмемо Францію та їхні АЕС. Знаєте, яка частка електроенергії у них виробляється за рахунок вітрової енергетики? Майже 20%. А у нас 2%. Окрім того, у Франції краще розвинена система транскордонної торгівлі, ніж в Україні, більше інтерконекторів. АЕС для них – це рішення, яке з часом також відійде у минуле через технологічний розвиток як в Європі, так і у світі.
— Ви згадували про фонд страхування інвестицій. Що з цим в наступному році буде для ВЕС?
— Ми, у співпраці з ЄУЕА, зараз активно ведемо перемовини щодо цього і з банками, міжнародними фінансовими установами і з Єврокомісією. Від держави, в особі Мінекономіки, ми також отримали усну підтримку. Зараз дуже багато чого залежить від рішення ЄБРР. Чим швидше такий фонд буде створено, тим скоріше міжнародні банки почнуть інвестувати в такі проєкти в Україні.
— Тобто, 2025 рік буде більше оптимістичним за 2024-й?
— Ми робимо все від себе залежне, щоб він був дійсно кращим і успішнішим. У нас є всі потрібні складові для цього: і проєкти, і різні ідеї та ініціативи, і підтримка міжнародних партнерів, і національні цілі та амбіції…потрібно лише трішки більше політичної волі і стратегічного планування. Бо ми всі працюємо на одне єдине, що є спільним і має ціну, – на нашу Україну!
Досьє “ЕнергоБізнесу”
Андрій Конеченков - голова правління Громадської Спілки «Українська вітроенергетична асоціація».
Кар’єра: З 1998 по 2004 рр. працював в Інституті енергозбереження та енергоменеджменту НТТУ «КПІ», де очолював центр науково-технічної інформації і керував Київським центром Інформаційної мережі з енергозбереження, створеного при Комітеті України з енергозбереження в рамках проєкту Євросоюзу.
З 2003 по 2006 рр. працював в Міжгалузевому науково-технічному центрі вітроенергетики НАН України на посаді керівника відділу науково-технічної інформації.
C 2008 року - член Спілки журналістів України.
З 2001 по 2008 рр. був головним редактором українського журналу «Зелена енергетика», присвяченого питанням енергозбереження та використання відновлюваних джерел енергії.
З 2008 по 2014 рр. – заступник директора девелоперської компанії Конкорд Груп з розвитку вітроенергетичних проєктів в АР Крим.
З 2016 по 2022 рр. – Віце-президент Всесвітньої вітроенергетичної асоціації (WWEA).
Автор понад 300 публікацій з питань відновлюваних джерел енергії, енергоефективності та енергозбереження.
.
