— Яка частка ВЕС в нашій енергосистемі?
— Зараз статистика закрита по генерації і енергоміксу, можна говорити про встановлену потужність, яка точно відома. І далі виводити частку в міксі. Сьогодні є близько 600 МВт на неокупованій території, включно з тією, що введена в експлуатацію під час воєнного стану. Це незначна частка, кілька відсотків. Але для певних регіонів, для Одещини зокрема, де знаходиться близько 200 МВт, ВЕС відіграють важливу роль. Враховуючи профіль генерації, її зміщення взимку і в пікові години споживання, значення масштабування вітрогенерації тільки зростатиме.
— Це її перевага перед сонячною генерацією, можливість вітру працювати не в світловий день, а протягом доби за умов вітру?
— Так. Є, звісно, й недоліки. Це складність прогнозування, нестабільність, залежність від природи і неможливість тримати рівний графік. Але все ж вітрова генерація це і зима, і вечірні та ранішні піки. І це найдешевша генерація, яка, щоправда, має балансуватись більш дорогою.
Та генерація, якщо ми кажемо про енергобаланс, зокрема, який бачить Укренерго, то це плюс 4-5 ГВт вітростанцій в наступні п'ять років, які будуть збалансовані газовою генерацією та установками зберігання енергії. Бо якщо будуть тільки газові пікери, сподіватись на зниження ціни на ринку ми точно не можемо.
— Як війна вплинула на проекти, які були в процесі будівництва і на старті?
— Війна вплинула на все, в тому числі й на проекти ВЕС. Давайте їх розділимо на ті, які були в стадії будівництва, де вже завезли турбіни. Вітротурбіни знаходились на майданчиках в Одеській та Миколаївській областях, ці проекти знаходились в середині будівельного циклу. Ці проекти були вже добудовані.
Ще був проект побудований на заході України - Сколівська ВЕС. Вона побудована під час війни і турбіни завезені під час воєнного стану. Цей проект також добудований.
Інші проекти зупинилися з різних причин, але головна причина - це складний механізм фінансування проектів, відсутність сталого механізму фінансування нових проектів. Це головна перешкода.
— Що маєте на увазі під відсутністю механізму?
— Вітропроекти мають великі капітальні витрати. Якщо кажемо про проект в 100МВт, то його вартість більше 150 млн євро на всьому ланцюжку від початку проекту, девелопменту і до введення в експлуатацію. Тобто на 1 МВт потужності потрібно більше 1 млн євро. Такі проекти зазвичай будуються з залученням кредитного фінансування від великих банків, в тому числі таких міжнародних інституцій як ЄБРР чи DFC. В пропорції десь 30% власного капіталу і 70% залученого фінансування. Це великі гроші, це необхідність великого залученого капіталу. Процес достатньо складний і потребує багато часу. Від початку переговорів з банками і до виділення грошей проект може займати від пів року до року і більше. Воєнний стан і воєнні ризики проекти ускладнюють, роблять їх і довшими в часі, і складними, і дорожчими.
З іншого боку, враховуючи потребу України в новій генерації, міжнародні донори готові виділяти гроші, але є дуже високі стандарти, яким мають відповідати проекти, щоб отримати фінансування. Це і вимоги до власників проектів, складні процедури, екологічні та соціальні вимоги.
Один з головних параметрів - джерело повернення банківського кредиту від введеної в експлуатацію електростанції. Раніше такими джерелами в Україні був зелений тариф. Сьогодні цей механізм скасовано, тому гарантованого інструменту повернення боргу в Україні немає.
Інший інструмент в світовій практиці - корпоративні договори купівлі електроенергії між виробником ВДЕ та великим споживачем електроенергії, як-от металургійні чи цементі заводи. Таким джерелом для банку є такий довгостроковий договір. Цей механізм в Україні не розвинутий.
В Україні відсутній міст між грошима від банків до проектів ВЕС. Його створення і є ключовим завданням для того, щоб інтенсифікувати будівництво нових проектів, враховуючи додаткові ризикичерез війну.
— А є ідеї, як створити цей міст?
— Є класична модель, тобто довгі корпоративні договори. Великі споживачі мають усвідомити, що без їх залучення до нових проектів, тобто зобов'язання довгострокового викупу зеленої генерації, процес особливо не зрушить з місця.
— Якщо просто в ринок продавати?
— Для нас як інвесторів це працює, бо ми розуміємо, що ціна продажів не буде нижчою проекту. Для нас це прийнятний ризик, але він не є прийнятним для банків. Вони теж вірять прогнозам, що ціна не буде опускатись нижче мінімально необхідної для проекту, але у них є свої внутрішні політики, які не дозволяють їм приймати ці ризики. Їм потрібно гарантоване джерело.
— Наші банки фінансують ВЕС чи це міжнародні інституції?
— На жаль, в українських банків дуже низькі ліміти на проекти. Тому великі масштабні проекти можуть фінансувати тільки міжнародні банки. Відтак всі переважно націлені на міжнародне фінансування.
Тобто, перший шлях: залучення великого бізнесу, корпоративні договори по купівлі електроенергії, що дозволяє банкам фінансувати розвиток ВЕС.
Другий шлях: створення фонду гарантування мінімальної ціни, який би гарантував міжнародним інституціям, що якщо ціна на нашому ринку падає нижче, скажімо, 60 євро за МВт годину, то цю різницю компенсуватиме банкам такий фонд. Це фонд має бути створений без залучення державних коштів, він має бути комерційний. Хто ним користуватиметься, той буде сплачувати за цю гарантію банкам. Тому цей фонд може бути прибутковим. Він теж може масштабувати зелену генерацію. Такий фонд має бути створений за участі міжнародних донорів.
Словом, сьогодні нова генерація може розвиватись лише за рахунок приватних інвестицій. Розбудова ж державної генерація - це нереальні ідеї, як на мене. Можлива аргументація - тільки розпил грошей, в тому числі і на будівництво АЕС.
— І до АЕС ви скептично ставитись?
— Я вважаю, що ці проекти не будуть реалізовані. На них можуть витрати мільярди, але ця генерація ніколи не буде побудована.
— Ви кажете про залучення промисловості до купівлі електроенергії ВЕС і укладання довгих контрактів, але що їх до цього буде спонукати?
— По-перше, це механізм корисний для обох сторін. Виробник ВДЕ отримує гарантію і перспективу, що на весь час існування проекту генерація буде викуплена, але він несе переваги і для споживача. Головним є те, що така електроенергія буде дешевшою ніж та електроенергія, яка купується сьогодні. Йдеться про суттєвий дисконт і знижку. Сьогодні середня знижка від РДН є 2-3% для великого споживача. З вітру можна надавати більшу знижку.
По-друге, це екологічна складова, яка дозволятиме зменшувати вплив CBAM для експортерів до ЄС, що даватиме можливість отримувати більш дешеве фінансування. Це матиме великий вплив на вартість грошей, які залучатимуться для розвитку бізнесу, особливо з великим споживанням енергоресурсів.
Ще одна важлива компонента, якої поки що немає, але над нею ми працюємо, це підвищення стабільності постачання. Це щось подібне до теперішньої пріоритизації в диспетчеруванні для споживачів, які імпортують не менше 80% від власного споживання. На наш погляд, подібні механізми мають бути введені і для споживачів, які укладатимуть довгі контракти з ВДЕ починаючи з 2025 року.
— Ви виходили з цими пропозиціями на Кабмін та Укренерго?
— Так. Попередньо є підтримка. Зараз ми це опрацьовуємо, обговорюємо з експертами. Але такий стимул має бути введений саме для спонукання споживачів укладати довгі договори з ВДЕ.
Є пропозиції, як спростити регуляторні процедури, як покращити приєднання, як краще використовувати наявну інфраструктуру. Тут робимо багато ініціатив, робочих груп на рівні регулятора та Укренерго, щоб максимально ефективно використовувати наявну мережеву інфраструктуру, приєднувати більше нової генерації, переглянути методики розрахунків режимів на приєднання до мереж. Є багато ініціатив, але не можна сказати, що в девелопменті є критичні перешкоди. Здебільшого проблема саме у фінансовій стороні та воєнно-політичних ризиках.
Є ще проблема функціонування ринку.
Ринок перекручений купою крос-субсидій, пільгових систем одночасно для багатих і бідних, прайс-кепами, які спотворюють ринкові сигнали й не дозволяють дивитись в майбутнє з ринковими розрахунками. Тому немає передбачуваності.
— А є обмеження логістичного характеру під час перевезення лопатей, турбін, особливо на лівий берег від Дніпра?
--Логістика це одне з обмежень. Бо одна лопать це більше 80 метрів, які треба провести. Тут є кілька складових. Під час війни виробники турбін не постачають їх в Україну, а постачають їх до найближчого порту, як-от порт Констанца, або на західний кордон. Далі за доставку відповідає покупець. Всі проекти, які зараз побудовані у нас, здебільшого знаходяться або біля південних портів, або в Львівській області.
При будівництві відбувається огляд шляху, обстеження маршрутів від кордону чи порту до майданчика. Аналізується, які поліпшення на дорозі потрібно зробити, де потрібно посилити інженерні споруди, дамби, де знести зелені насадження і будівлі з компенсацією. Все це опрацьовується.
Критичних обмежень немає, але хочеться, щоб враховувались габарити і параметри нових вітротурбін при реконструкції чи будівництві доріг і мостів. Бо для проекту, наприклад, в якому я брав участь в Одеській області, ми везли турбіни з порта Рені - шлях 250 км, дорога відремонтована в межах “Великого будівництва”, але й на ній необхідно було підсилити і відремонтувати три мости за рахунок інвестора.
Тому чим більша відстань від порту чи кордону, тим витрат може бути більше. Ми пропонуємо державі враховувати і довжину, і вагу обладнання ВЕС при наступних етапах "Великого будівництва", щоб це не доводилось робити інвесторам.
— Як бути лівобережній Україні, проектам в Полтавській області, де ДТЕК будує свою ВЕС?
— Я думаю, що колеги з ДТЕКу все прорахували. В принципі, будувати проекти можна по всій території України, де є якісний вітер для ВЕС.
— З громадами вдається вибудувати відносини?
— Не завжди. Але 99% щодо ВЕС пов'язані з певними міфами. У таких випадках вдається переконувати громади, якщо спілкуватись з ними. І є ще 1% - це комерційні конфлікти, коли ВЕС є перепоною для іншого бізнесу.
— Скільки в Україні потрібно часу для встановлення ВЕС?
— Мінімальний термін від девелопменту до введення в експлуатацію, включно з проведенням вітрових, екологічних та соціальних досліджень, це не менше 2 років. Це при оптимальних умовах на всіх етапах. Реалістично - 4,5 років.
— Це означає, що чотири з половиною роки нам потрібно, щоб наростити генерацію ВЕС і закрити частину дефіциту?
— За різними оцінками в Україні є від 4 до 5 ГВт готових чи близьких до старту будівництва проектів ВЕС. Їм потрібно рік-півтора на отримання фінансування, рік-півтора на будівництво. Це означає, що в найближчі 2 роки великої кількості введених проектів ВЕС не буде. Якщо закрити фінансові ризики, про які ми говорили, то великі проекти з'являвся на зиму 2026/2027 років. Не раніше.
— А до цього часу?
— Певна кількість нової потужності може з'явитися, але я б не говорив про додаткову потужність більше 600 МВт. Є кілька компаній, які зараз працюють над закриттям фінансування, але їх мало. Бо немає механізмів покриття ризиків.
Досье «ЕнергоБізнесу»
Олександр Подпругін - регіональний директор в українському підрозділі міжнародної компанії Notus Energy, яка спеціалізується на розвитку вітрових та сонячних електростанцій.
Відповідає за девелопмент, фінансування, будівництво та експлуатацію вітрових станцій в Україні.
Випускник EMBA kmbs.
