— Прихід Дональда Трампа до влади та його риторика, особливо він чомусь вітряки критикує, матимуть вплив на розвиток ВДЕ?
— Ми не реагуємо на це позитивно, бо це говорить президент великої і, певною мірою, визначальної країни з точки зору формування світового порядку денного. З іншого боку, ми частина Європи, а європейські лідери заявляють, що їхні погляди не співпадають з баченням Трампа. Більш того, європейські лідери заявляють, що вони не встигають з виконанням своїх енергетичних цілей і їм треба пришвидшитись, щоб в 2030 та 2050 роках досягти того, що вони поставили за мету. Думаю, ці настрої нам ближчі.
Тому для мене це ситуативний короткочасний зсув у порівнянні з глобальною повісткою, бо ЄС, Індія та Китай активно будують ВДЕ, Латинська Америка також розглядає перехід на вітер та сонце, хоч і мають досить великі потужності ГЕС. Тому меседж Трампа не надто приємний та все ж не такий, який може змінити глобальний вектор. Викопного палива більше не стає, зелені технології розвиваються і доводять, що вони все більш наближені до базового навантаження, системи накопичення розвиваються, мінімізують недоліки сонця та вітру: неможливість прогнозування, напруження на мережу, перебої з частотою. І я не зовсім бачу, які раціональні, фінансові, економічні аргументи можуть перебити переваги розвитку ВДЕ, які не такі капіталоємні та відносно швидкі для встановлення. АЕС та ТЕЦ мають свої переваги по надійності, але це дорого і довго, потребує інших безпекових ризиків і регуляторних дій.
— Якщо теплові станції, то це ще й питання викидів!
— Безумовно. Тому в Європі не фокусуються на теплових станціях, радше їх закривають чи продовжують терміни експлуатації. І як розвернути цю машину, яка нарешті в 2024 році дає більше енергії з відновлювальних джерел, ніж викопне паливо [йдеться про Євросоюз], для чого це робити? Я не знаю.
Підсумовуючи, на певні 4 роки це може якось призупинити реалізацію проєктів в США, хоча й на це я б не дуже ставила. Адже головна проблема там — мережі, системи передачі і розподілу не такі, які можуть витримувати традиційні станції великої потужності.
Тому це трохи схоже на спекулятивну історію, яка навряд чи реалізується в практичній площині.
— Ми спілкувались перед Новим роком (2025) з Андрієм Конеченковим з УВЕА. Він критично оцінив розвиток ВЕС в Україні в 2024 році, але він оптимістичний щодо 2025 року. Що Ви чекаєте?
— Я погоджуюсь з такою оцінкою пана Андрія Конеченкова. Ми очікували, що через дефіцит потужності і постійні атаки на енергетичну інфраструктуру будемо рухатись швидше в будівництві нових об’єктів. В контексті порівняння потреб та зробленого - у нас дійсно дуже скромні результати. З іншого боку, кількість готових до початку будівництва у вітрі об'єктів зараз рекордна. Йдеться про близько 4 ГВт потужностей - це ті, які можуть почати будівництво цього року або на початку 2026 року. Такої кількості проєктів на початковій стадії в Україні ніколи не було.
З іншого боку, перешкоди для нових проєктів не особливо кудись зникають, деякі навіть з'являються. Якщо говорити про 2025 рік, то трохи менше 1 ГВт вже анонсовано на початок будівництва: Тилігульська ВЕС ДТЕК, проєкти компанії “ЕКО-Оптіма”, ОККО з проєктом у Волинській області, ми теж анонсували готовність своїх проєктів, а саме вітропарку “Західний”, ВЕС “Лиманська” та “Дунай”. Хоча я знаю, що всі перелічені гравці серйозно налаштовані будувати, але є стримуючі речі.
— Які?
— Перше: як і кому продавати електроенергію. Це проєкти з окупністю до 10 років. Їм треба функціонувати на ринку, на якому домінує державна генерація, яка має базове навантаження, гарантований попит, але вона там не продає довше ніж на місяць вперед. І ніхто не розуміє, як це сприяє розвитку енергоринку.
— Вона мала б продавати в більш довгийтермін, і так формувати цю модель угод?
— Так. Чому “Енергоатом” і теплова генерація не продають бодай на рік - це питання. Це був би важливий меседж міжнародним інвесторам і споживачам, що енергетика була і буде, можете сподіватись на певне прогнозування цін, стабільність, ми думаємо і про вашу собівартість, щоб ви якось бачили в нас надійного партнера. У нас же споживачі - це не тільки населення, але й бізнес. Зрозуміло, у нас дефіцитна система і ризик має бути закладений в ціну, але давати цінові горизонти і на їх основі прогнозувати дохідність проєктів - це критично потрібна річ. Та держава цього не робить. І всі гравці мають самі додумувати, що ж у нас буде? Більшість прогнозистів цін в Україні - це міжнародні аналітичні центри, бо українські центри не знають, якою буде ціна на електроенергію. Це парадоксально. Бо основні маркетмейкери не беруть на себе ні зобов'язань, ні відповідальності створювати ландшафт на ринку і задавати рамку.
Друга річ - логістика. Вона стримує вітробудівництво. Очевидно, що вітробудівництво в прикордонних регіонах має менше проблем, хоча все одно треба враховувати певні обмеження на території Польщі. Але ми ж потужностей потребуємо ближче до центру та на сході України. А провести габаритні компоненти 100 метрів довжиною, діаметром 6 метрів через автошляхи без організованих портів на прийомку, за умов великої кількості регуляторних погоджень, - це складне завдання. Виглядає, що це задача виключно приватних інвесторів і відсутній фокусний державний підхід, що сприяв би швидкій відбудові країни.
Третє: регуляторне поле. Зелена енергетика зазнає постійної зміни регуляторного поля. Іноді ретроспективно. Наприклад, урізання “зеленого” тарифу. І це змінює інвестиційну привабливість проєктів, в які вже вкладені гроші. Або от нещодавній Закон України, який підписаний Президентом, де йдеться зокрема про встановлення плати на приєднання до мереж Укренерго. Як би це не відповідало розвитку енергоринків Європи, але ми ж в іншій ситуації, у нас немає черги інвесторів, які готові тут будувати. Та важливо не це, а те, як це відбувається: є підписані договори про приєднання, видані техумови, а тут вводиться нова умова, яка унеможливлює будь-які альтернативні дії, бо ви або платите, або втрачаєте проєкт. Ось це робить Україну доволі нестійкою державою-партнеркою для бізнеса.
Четверта проблема: люди. Всі компанії стикаються з проблемою бронювання, з масовою перевіркою на будмайданчиках. Зрозуміло, що всі мають бути оформлені, але процес бронювання і класифікації компаній як критичних страшенно затягнуті в часі. Це ж при тому, що відбувається втрата кадрів, бо люди йдуть на фронт чи їдуть з країни. Тому є банальний дефіцит тих, хто це будуватиме і обслуговуватиме. Пошук команди і кадрів - це найбільша проблема. Йдеться про електромеханіків, монтерів, електротехніків, інженерів систем безпеки, будівельників енергетичних об'єктів, відповідальних за сервіс та шеф-монтаж, за підключення. Це енергетичні чи будівельно-інженерні спеціальності.
Ми й раніше в Україні з цим мали проблеми, а тепер вони ще більше. Це проблеми і для обленерго, і для Укренерго - у них багато недоукомплектованих бригад.
— Ви перелічили проблемні фактори, а ще ж борги?
— Вони є, тут все стабільно. Це така хронічна історія галузі, звикаєш до їх існування. Протягом кінця грудня 2024 - січня 2025 років вони зменшились. Але дійсно це велика проблема, яка впливає на перспективи, а не лише поточні проєкти. По-перше, основними інвесторами, які вкладатимуть в Україну, будуть ті, які вже тут знаходяться. Вони знають ринок та ризики. Нові інвестори приходять після консультацій з ними. Старі борги впливають на майбутні проєкти або їх відсутність.
По-друге, старі борги впливають на існуючі механізми підтримки. Зелені аукціони для нових проєктів не працюють. Їх двічі намагались запустити, а не виходить. Бо хронічні борги Гарантованого покупця і нестабільна регуляторка не ті чинники, що дають гравцям відчуття впевненості та стабільності. Зелені аукціони як інструмент важливі, але й кредитний ризик контрагента-покупця має значення.
Постійні борги - це ознака структурної дисфункціональності галузі та системи.
— Ринок, який генерує борги, а не прибутки?
— І ось ця система ПСО, коли всі винні один одному і ніхто не може розібратись, чого вони не можуть консолідуватись, взаємно погасити, полопати ці борги. Це теж проблема. Хто кому винен, чому так сталось, чому в одних місцях гіперприбутки, як-от «Енергоатом», а Гарпок чи постачальники універсальних послуг постійно в збитках. Ось це те, що відлякує інвесторів. Бо система непрозора, формування грошей здебільшого знаходиться між державними органами, судитись чи взаємодіяти з ними на ринкових умовах не вдається. Тому немає розуміння того, як ці борги виникають і як можуть бути погашені.
— Ваша компанія придбала проєкт вітрогенерації потужністю 200 МВт. А що вас спонукало в такі складні умови інвестувати?
— Є три способи дивитись на ці речі. Перше, з урахуванням поточних перешкод інвестиції зараз виглядають як “недоумство чи відвага”. Та стратегічно ми та більшість наших колег не бачимо альтернатив ВДЕ. Це енергосистема майбутнього. Ми віримо в галузь і технологію.
Другий фактор: Україна знаходиться в ще більш критичній ситуації, ніж коли ми починали. У нас дефіцит 4-5 ГВт потужностей. Це ми не говоримо про нові потенційні обстріли, у нас застарілі теплові станції, які потребують закриття або модернізації, в яку ми не дуже віримо. У нас сумарні потужності АЕС на 60% вже продовжені в періоді корисного використання. Ми бачили минуле літо з відключеннями, мабуть, щось подібне побачимо і цього літа. Тому фундаментальна потреба в новій генерації є.
Третє: у нас є команда. Далі питання пошуку партнерів. Нам пощастило в нашому проєкті, який ми придбали в дуже професійного девелопера у грудні торік. І це теж важливо, щоб проєкт був якісно розроблений.
— Там щось побудовано чи тільки проєкт?
— Ні, там ще нічого не побудовано, але є проєкт, земля, вітровиміри, логістичні маршрути пропрацьовані, є геологія, геодезія та екологічні вимоги. Словом, все те, що необхідно для початку реалізації проєкту з банківським фінансуванням, щоб почати будувати за кілька місяців. Це пакет необхідних документів і дозволів.
— Ви перелічили кілька проблем для будівництва ВЕС. Яку з проблем поставили б першою?
— Я б поставила прозорість та підзвітність роботи енергетичних державних інституцій. Тому що решта доволі похідне від того, хто і як керує галуззю в нормативному і законодавчому полі. Якщо у вас є дієві державні інституції, які покладаються на вимоги міжнародної спільноти, то нікуди ми не дінемось, а будемо мати і лібералізовані ринки, і фінансові інструменти, і інтегровані інструменти роботи з біржами. А якщо є бажання утримувати статус-кво і робити невеликі кроки, більш формальні ніж практичні, то як не говори про розвиток інструментів, але якщо немає стандартів роботи інституцій, то це все постріли “в молоко”. Тому якісно сформовані і орієнтовані на результат інституції - це ключове.
— У нас сонячна генерація розвивається зараз швидко. Чому ВЕС не можуть йти подібним темпом?
— СЕС зараз ростуть за рахунок невеликого бізнесу та домогосподарств. Вони набагато швидше їх встановлюють: від пів року до дев'яти місяців, залежно від розміру. Якщо говоримо про вітер - це три роки, якщо брати від початку вибору майданчика, вітровимірів та інших досліджень. Якщо більш-менш вже готові проєкти, то будівництво і монтаж - півтора року. Вітер - це складніша технологія, але тому має свої переваги: рівніше навантаження, плюс-мінус схоже працює вдень і вночі, влітку інший профіль генерації, але загалом вона дуже наближена до базового навантаження. І це складніша технологія з точки зору вартості обладнання, управління цим обладнанням, його монтажу і сервісу.
Ще одне, торік ми мали рекордно низькі ціни сонячних панелей. Європа їх почала виробляти з переляку перед енергетичною кризою, а Китай виробляє великими об'ємами.
Крім того, вартість мегавату ВЕС дорожча, ніж вартість мегавату СЕС в два рази, а може й два з половиною рази. При цьому 1 мегават ВЕС дає втричі більше мегават годин, ніж 1 мегават сонця. І це означає, що вітер є відповіддю для України. Так, перешкодою є дорогий “вхід” в цю генерацію, але якщо вона поставлена, то вона ефективніша та продуктивніша, ніж сонячна. А найкраще - комбінація СЕС та ВЕС.
— Компаніям з України важко залучати банківський капітал під проєкти генерації, враховуючи всі проблеми?
— Складно, але не неможливо. Тому що ми спостерігаємо зсув, трансформацію в галузі. Якщо раніше отримати банківське фінансування на будівництво таких об'єктів можна було на проєктній основі, коли є проєкт, певна кількість документів, критерії відповідності вимогам і тому подібне. І з цим можна йти до банку. Тому що був “зелений” тариф, і речі, які забезпечували проєкт. Зараз ми бачимо, що більшою мірою нові проєкти будують системні компанії з певним рівнем інтеграції.
— Чому?
— Компанії повинні щось уже мати, а не просто “голий зелений проєкт”, який будується, включиться в мережу, а потім буде проданий чи без особливих зусиль обслуговуваний. Така історія більше не працює. Має бути або комерційна стратегія, або надійний покупець в рамках групи компанії, яка це будує, або генерація має знаходиться фізично поруч з об'єктом споживання. Тобто наперед має бути зрозуміло, кому ця генерація буде продана, бо ринок непрогнозований. Дуже важливі кредитні і операційні ризики.
Друга річ: має бути якась операційна експертиза будівництва, проєктного менеджменту або експертиза сервісного обслуговування. Якщо цього немає, то є величезні ризики: як ви працюєте з обмеженнями, як доводите до ладу обладнання, що зі складом запчастин, яка ситуація з кадрами і чи вони заброньовані? Це ті питання, які раніше банки не ставили.
Раніше, по-перше, були гарантовані механізми продажу. По-друге, довгострокові гарантії від виробників обладнання, коли купили турбіни і маєте 25 років сервісного обслуговування та гарантію рівня виробітку. В Україні цих інструментів більше немає. Бо з початком війни всі виробники вітротурбін припинили надавати гарантії на виробіток. На обладнання є 2-3 роки гарантії залежно від компонентів.
Тому зараз банкіри, кредитори шукають компанії, які вміють з такими ризиками працювати. Це їх часом веде до непрофільних інвесторів, які будують генерацію для забезпечення власного бізнесу.
— Тобто це споживання під свій бізнес?
— Так. А якщо не їх власне споживання, то їх бізнес-модель так побудована, що вони мають доступ до інших споживачів. І вони можуть їм це продавати. Тому банки вимагають, щоб компанія була зі своєю історією, з прозорою структурою, з перевіреними процесами. А це все довше, вимоги жорсткіші, банки селективніші.
— Це наші банки працюють на цьому ринку чи західні?
— І ті, й інші. Зараз, зокрема, українські державні банки підтримують великі програми будівництва енергооб’єктів ВДЕ. Міжнародні банки так само. У нас поки що відкриті великі ліміти від міжнародних банків на Україну, експортно-кредитних агентств, групи Світового банку, але вони всі стикаються з проблемою дефіцитної кількості якісних проєктів. Знайти компанії прозорі, які готові мати системи підзвітності, комплаєнсу, транспорентні структури, мають ефективні бізнеси непросто. Банки самі шукають ці проєкти.
На фото Дністровська ВЕС Elementum Energy
— Якщо в Україні є дефіцит генерації, то які основні проблеми в швидкому нарощуванні потужностей - проблема ринку підрядників чи ще можна іноземні компанії залучати?
— Перше: іноземці не їдуть через військові ризики. З іншого боку, це не означає, що з часом ця ніша не буде заповнена. Просто це гальмуватиме нашу відбудову. Зараз компанії вже працюють з університетами, вирощують під себе кадри, перекваліфіковують, запускається багато програм навчання жінок, які мають обслуговувати енергетичні об'єкти. Це дасть результат, але ми втратимо час.
Друге: як би тяжко все не було, але лібералізація ринків йде. Україна має на 85 % + кореляцію українських цін на електроенергію та цін в сусідніх країнах, як-от Румунія, Словаччина, Угорщина та Польща. Це вже колосальне досягнення. Це результат “маркеткаплінга”, приєднання до ENTSO-Е, процесів інтеграцїі, збільшення перетинів та інших вимог, які на нас накладають європейці. Це все повільно, ми втрачаємо час, наражаємо себе на ризики і небезпеки, на які можна і не наражатись, але процес рухається. І це важлива причина того, чому ми в це інвестуємо, бо прогрес є, а інших кращих альтернатив не спостерігається.
Це неприємно казати, що обстріли об'єктів, колосальні дефіцити потужностей, висока вартість імпорту призвели до збільшення прайс-кепів, більшої лібералізації цін. Шкода, що це тільки після шоку відбувається, але зміни відбуваються. Це неминуче.
— Непрофільні компанії, як те ж ОККО, вам конкуренти, чи ринок такий, що поміститись можуть всі?
— Я з другим більше згодна. І у різних регіонах всі працюють. Є різниці в потужностях приєднання, куди включаються проєкти: дефіцитні чи профіцитні вузли, “обли” чи Укренерго, логістика, ландшафти, карта споживання. Багато речей.
Зараз ринок не насичений і прихід нових гравців сприяє загальному розвитку і більшому впливу професійних інвесторів. Адже коли ми поодинокі на ринку, таким гравцям важко. Коли ж інвесторів більше, це вагоміша сила. Тому ми не конкуренти, а радше партнери.
Чудово, що з’являються нові для енергетики інвестори - це ОККО, МХП. У них трохи інший профіль, вони відштовхуються більше від своєї потреби в споживанні. Але все це сприяє підвищенню якості роботи усього сектору.
Водночас всі гравці активно залучають фінансові установи, а це, на мій погляд, найкращі вчителі в усіх інвестиціях, бо вони висувають вимоги, діляться світовим досвідом, не дають зробити дурних помилок. Тому це на краще для галузі.
Я хочу нагадати, що у нас до 2030 року по Нацплану дій з відновлюваної енергетики 27% від міксу має бути ВДЕ. Це ті показники, з яких Болгарія та Румунія стартували три роки тому, у них немає війни, немає такої гострої потреби в нових потужностях. У нас дуже скромні плани на зелену енергетику.
Крім того, ми дуже активно до 2024 року на всіх майданчиках заявляли, що зелена генерація - це рушій та основа енергетичної відбудови України. В Лондоні, в Берліні це звучало, як основний маніфест енергетичної стратегії. Торік це вже змінилось. У нас з'явилась атомна історія і пішли інші акценти.
І от попри нашу прозелену риторику, і на відміну від країн, де зелена енергетика значно більша, в Україні немає спеціального органу, який відповідає за реалізацію зеленої стратегії. Скажімо, агенції щодо зеленого переходу чи спеціально виділених департаментів та підрозділів.
Досьє «ЕнергоБізнесу»
Ольга Рибачук – керуюча директорка Elementum Energy, найбільшого іноземного інвестора та виробника ВДЕ з 2022 року.
Народилася 17 вересня 1986 року в Одеській області.Освіта: Київський торговельно-економічний університет, спеціальність фінанси (2008 р.)
Кар'єра: 2008 рік - робота в АКБ “Банк Форум” Commerzbank Group на посаді кредитного аналітика великих промислових груп, з 2010 року робота в сільськогосподарській групі компаній “Мрія” експертом із залучення міжнародного фінансування для капітальних проєктів. З 2013 року працювала фінансовим директором у компаніях різних галузей від агротрейдингу до харчової та переробної промисловості і логістики. З 2020 року приєдналась до Elementum Energy на посаді фінансового директора, згодом очолила компанію.
Хобі: подорожі, психологія, спорт.
