— Почнемо з енерготриллера. Розширенню експорту електроенергії до Європейського Союзу заважає невирішена проблема щодо проведення спільних аукціонів з розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів. В “Укренерго” заявляють, що звертались до НКРЕКП з проханням затвердити нормативні зміни (Порядок проведення спільних аукціонів) та до Міністерства енергетики про необхідність внесення змін в закон «Про ринок електроенергії» та податкове законодавство для запуску спільних аукціонів. В свою чергу, НКРЕКП звинуватила Укренерго у ненаданні проекту договору щодо проведення аукціонів між Україною і Словаччиною.
Реакції міністерства поки не бачили, але виглядає так, що заклопотаність “Місією Енергетичної стратегії України до 2050 року” не дала можливості напрацювати необхідні законодавчі і нормативні зміни.
Тому питання: що забирає в України, української енергетики така асинхронна робота держорганів?
— Уявіть собі, якщо б Повітряні сили і ППО взаємодіяли в такий самий спосіб, а потім їх спікери би нам пояснювали, чому не спрацювало в цей раз. Або танковий підрозділ і артилерія? Правила були відомі років за п'ять до приєднання. Мабуть, під час війни хтось вирішив, що війна все спише. Ні, так не буде. А слухати всю цю маячню просто немає бажання.
На жаль, люди, які б могли все зробити інакше, на інших посадах. А у декого ці посади під Бахмутом. А декого вже немає. Гірко. Я не хочу це обговорювати. Можливо, є люди, кого нинішній стан справ влаштовує. То ж хай вони й обговорюють. Втрачаємо дуже багато кожну годину, а ще більше в перспективі.
Як можна обговорювати якісь плани на майбутнє, якщо ми сьогодні не можемо використати і наполовину існуючі можливості. Який хаб? Чого?
(Україну як найбільший європейських енергетичних хаб в майбутньому пророкує Міністр енергетики Герман Галущенко, інші владні спікери теж використовують словосполучення “енергетичний хаб”, часто це відбувається в довільному значенні, яке в різних промовців зазнає суттєвої лексико-семантичної зміни, - ред )
.jpg)
— Чому наші сусіди хочуть мати спільні аукціони?
— Бо так живе вся Європа. Вся Європейська енергосистема поділена на декілька біржових майданчиків, де торгують всі сусіди. Ціна складається загальна для декількох країн. Іноді можуть бути декілька майданчиків на одну країну (коли умови цього потребують). Рівний доступ до перетину і взаємна зацікавленість - це база. Оплата перетину існує тільки там, де рівень цін двох країн дуже відрізняється. І, безумовно, це перетин між країнами, він існує, бо існують лінії обабіч кордону. Це нормально - цікавитись інтересами сусіда і торговельного партнера.
Нам вибачали порушення цих правил досить довгий період часу. Він сплинув. Ми десятиріччя намагалися бути приєднаними до нового ринку, але для чого? Щоб далі жити в старий непрозорий спосіб, порушуючи всі правила, домовленості і здоровий глузд? Я вже мовчу, що напрямок торгівлі часто змінюється щогодини, а в деяких місцях навіть частіше. І це не фізичні перетікання, а комерційний обмін. А ми протягом кварталу вирішуємо, кому продавати, а кому - ні.
Наші недолугі пояснення нікому не цікаві. Та ми вже й самі часом не розуміємо, що ми робимо і чому. І хто від цього виграє? Зрозуміло, що програє більшість, але саме вона вже давно мало цікавить тих, хто приймає рішення.
— Звідки в України - в її гравців та інституцій - така нездатність об'єднувати свої інтереси з інтересами інших, кооперуватись? Так і раніше було в енергетиці? Як це може бути в енергетиці, яка була не лише частиною СССР, а частиною енергетичної політики СССР в Центрально-Східній Європі?
— Ну, в ті старі часи було значно простіше. З України продавали 30 млрд кВт годин на рік. Зараз це приблизно третина того, що ми виробляємо. Безумовно, тоді «торгували» перші особи держав. Вірніше, просто домовлялися. Завданням енергетиків було: вчасно збудувати та забезпечити безаварійну паралельну роботу. Звалося це ЦЕНТРЕЛ. Можливо, це була найбільша система в світі. За розміром. І цей досвід був унікальним. Мав честь і насолоду спілкуватися з людьми, що приймали в цьому участь. Вони також приймали участь і в побудові нашого ринку. На жаль, їх досвід, знання і думка враховувались до певного рівня. На фінальних етапах завжди з'являлися люди, що безпомилково робили додатки та доробки в готові документи та/чи нормативні і підзаконні акти. І саме це дозволяло спаплюжити гарні ідеї та використати все те на свою користь. В ті старі часи про «монополіста» ще не знав він сам. А такий підхід в нас був завжди. З самого початку незалежності. Тому весь час були мільярдні борги і недолугі (тільки на перший погляд) рішення. Всі рішення завжди мали і мету, і логіку, і сенс, але не в інтересах країни і споживачів.
— Чи може експорт полегшити, зокрема, проблему боргів ВДЕ?
— Міг би. Але це нікому, окрім споживачів, що оплачують ці борги за невироблену енергію, не потрібно. Зараз експорт більше символічний. Але не даремно, в часи найбільших обмежень СЕС, експорт значно зменшений, чи відсутній взагалі. Всі ці речі не випадкові і добре продумані. Помилок не існує. На це вистачає і розуму, і організаційних здібностей.
— Розкажіть, яка на Ваш погляд, природа і суть цих боргів, фінансова та технічна проблема з інтегрованістю ВДЕ в енергетичну та фінансову систему?
— Природа боргів дуже проста. Є два типу боргів. Перші народилися з ринком електрики. Ми зробили дуже дивне створіння “Гарпок”- ДП «Гарантований покупець». Я не знаю, чи існує це ще в якійсь країні. І рішення організувати оплату та фінансове балансування оплати за ВДЕ за участю “Укренерго”. Нас попереджали, щоби ми не робили цього. Ми не послухали.
“Укренерго” грає дуже важливу роль в організації роботи магістральних мереж надвисокої напруги та в диспетчерських послугах всієї системи. А тепер ми ще навантажили їх обов'язками перерозподіляти кошти ВДЕ, які в рази більше за витрати на дві головні функції. Якщо б в нас працював ринок і верхні цінові обмеження були в рази вище погоджених цін на ВДЕ, ці суми були б в рази менші, а “Гарпок”, можливо, впорався би сам. Але напередодні запуску ринку, нашвидкоруч зробили дуже складну схему, яка жодного дня не була збалансована, і зараз немає навіть теоретичної можливості змінити тренд на нарощування боргів.
Друга велика проблема – це, закріплені на законодавчому рівні, обов'язки сплатити власникам ВДЕ обмеження генерації за невироблену енергію. Так не робить ніхто в світі.
Завдяки цьому, в нас ніхто не будує накопичувачі ні разом з СЕС, ні окремо. Спочатку було багато галасу стосовно цього. А зараз - обмеження зростають і всіх це влаштовує. ВДЕ нарощують борги. Їх виплачують з великим запізненням, але це неприємність, з якою вони можуть жити. Наче іншої постраждалої сторони просто немає. А вона існує. Це всі споживачі, що не змогли звільнитися від оплати послуг “Укренерго”. Саме туди складають всі небаланси і борги. А вже це з допомогою тарифу ( також з великим запізненням ) розподіляється по споживачам.
Ну, а далі все ще складніше. Населенню все одно. Вони платять фіксований дуже обмежений тариф. Теоретично за них платить “Енергоатом” та “Укргідроенерго”, які і покривають ПСО для населення, оплачують послуги “Укренерго”. Але ЕА, як я розумію, робить це не в повному обсязі та з великим запізненням. Єдина прибуткова установа УГЕ всіх не врятує. Вона не така потужна.
Кількість цих обмежень буде зростати і далі, бо тільки за цей рік, налякані зростанням роздрібних цін, підприємства будують в масовому порядку дахові СЕС для власного споживання. Вони автоматично погіршують баланс в періоди роботи СЕС. Не важливо, що зелений тариф (ЗТ) їм не платять. Всі побудовані в країні СЕС працюють одночасно. І не важливо, отримали вони ЗТ, чи зменшили споживання, в приватній садибі чи на підприємстві. Все це призведе до обмеження «старих» СЕС з високими «старими» тарифами. В усьому світі в час великої генерації СЕС чи ВЕС тарифи знижуються, але в нас не так. Тарифи не змінюються і обмежуються лише прайскепами. Виграють всі. Ціна досить висока для всіх – ЕА, УГЕ і ТЕС на вугіллі і на газу. А ВДЕ нічого не втрачають: все зараховано в борг, який рано чи пізно буде відшкодований. Тому і на експорт поставляти не квапляться. Я вже не хочу торкатися контрактів “Гарпока”. Який сенс намагатися продати більше по найкращих цінах?
— Чому зараз активно говорять, що може відновитись дефіцит електроенергії літом? У нас колись таке було?
— Проблеми з балансом бувають кожне літо. Але лише частково, завдяки зростанню витрат на холодильники, полив і кондиціонери. Ті, хто каже, що це близько до зимового рівня, ніколи не бачили реального навантаження в липні. Зростання не більше 10 % від травня і процентів на 30 менше зимового піку. В нас не Іспанія і не Каліфорнія. А от періоди ремонтів на АЕС і ТЕС дійсно додають проблем. Зараз, з огляду на зруйновані і захоплені потужності, ця проблема може бути значно гострішою. Правильне планування може бути рішенням. Чому не виводили блоки АЕС, коли енергія була зайва, а експорт не організований? Напевно є якась відповідь. Вірніше, версія. Не думаю, що вона буде переконливою.
— Тоді перейдемо до наступної зими. Які головні виклики нової зими?
— Головні виклики: очікувати дві теплі зими поспіль нерозумно; кількість людей, що повернуться додому, може зрости так само, як і споживання енергії промисловістю. Решту викликів ми вже бачили. Можливо ще додати зарядку всіх резервних батарей, що накупили минулої осені. Всі вони, незалежно від розміру, мають свої додаткові втрати.
— Чим відрізняється енергосистема тепер, уже після ударів? Що можна зробити, аби мінімізувати збитки майбутніх ударів, окрім посилення системи ППО?
— Енергосистема після ударів відрізняється надійністю. Якщо починали ми зі співвідношенням генерації до споживання як 1 до 4 ( приблизно), і з ще більшим запасом по лініях і підстанціях, то зараз воно значно менше.
Крім того, частина обладнання на заміну поставлена БУ і змонтована дуже швидко під обстрілами. Обладнання релейного захисту і керування робилося й монтувалося в рази швидше, ніж те, що вважалось швидким в минулому. Як робилися замовлення і поставки «коней, що подаровані», можу тільки здогадуватись. Трохи мав можливість отримати враження, читаючі деякі запрошення до тендерів. Хто дивився тим «коням в зуби»? Теж не знаю… Важко уявити, щоб за кордон поїхали ті, що мають відповідний і достатній досвід.
Про те, що можливо зробити, окрім ППО, я говорив неодноразово. Що з цього почули? Не знаю. Не впевнений. Все залежить від того, який прогноз. Чого ми очікуємо? Що більше обстріли не повернуться? Чи будуть в рази менші та/чи менш влучними? Це один варіант. Що ми хочемо отримати на виході? Відбудувати те, що було і змурувати бетонний захист зверху? Закопати підстанції 750 кВ під землю? На мій погляд, це помилка. І даремно витрачені кошти. Є інший шлях ніж робити нові великі цілі для ворога. Можливо якомога більше розосередити і підстанції і обладнання на них. На мій погляд, потрібно було зробити три речі.
Перше: використати нагоду і зменшити кількість рівнів напруги в країні. Історично, ми маємо декілька «зайвих» 110-150 ( потрібно лишити одне), так само 220-330. Ну а 500 і 750 повинні померти і звільнити місце європейським 400. Це можливо робити поступово, але рішення потрібне чітке і обґрунтоване. Це зменшить втрати в мережах і витрати на експлуатацію (поки що вводять новий рівень 20кВ, не заміняючи старі 10 та 35).
Друге: зробити надзвичайно потужну нижчу напругу 110 (150) кВ. Так в світі ніхто не робить. Але і таких агресивних сусідів ні в кого нема. Кількість таких підстанцій на порядок більша, ніж підстанцій вищого класу напруги. А розміри їх в рази менші. Їх - не всі, а найбільш важливі - дійсно можливо сховати під землю. Хоча б частково. Це робота на роки. Але ж ця мережа (110-150 кВ) вже існує. ЇЇ потрібно лише розширювати та зміцнювати. Вона ніколи не мала системоутворюючих функцій. Ну так потрібно їй їх надати. А більш високі напруги будуть резервом і магістральним шляхом з меншими електричними втратами на часи спокою.
Третє: потрібно перейти від гасел і закликів щодо розумних мереж, мікро мереж і таке інше, до практичної організації можливості роботи на місцях в ізольованому режимі, якщо виникнуть такі потреби. Безліч безсистемно завезених минулої осені генераторів можуть нам в цьому допомогти. Головна проблема - це балансування в таких острівцях споживання і генерації, підтримка там рівня частоти і напруги, а також можливість синхронізації таких острівців в загальну мережу після закінчення аварійного періоду. Це не дешево і не просто. І по часу, це теж на роки. Але, це можна робити на місцях крок за кроком, там, де до цього готові. З доступною швидкістю. Центрами таких островів повинні стати важливі інфраструктурні споживачі (водоканали, котельні, зв'язок, військові, інше). Іншим класом повинні стати незалежні генератори відновлюваної та традиційної генерації. Тут дуже важливо, щоб це були не старі великі електростанції. Або, принаймні, не тільки вони. І самі такі великі електростанції потрібно так змінити (головні схеми), щоб кожен генератор, в разі потреби, міг підтримати життя в одному окремому такому острові незламності.
Важливу роль тут зможуть зіграти великі і малі ГЕС, біогазові станції як існуючі так і ті, що потрібно побудувати в великої кількості, малі й середні за розмірами газові та на звичайному паливі ДВС. Одної в Ірпені замало.
— На цьому б завершити, але я є ще одна питання про борги. Чи є загрозою для України борги в енергосистемі, зокрема борги “Нафтогазу”? Чому енергосистема України так побудована, що вона постійно борги створює? Колись Україна вже віддавала зброю за газові борги, чи не може це ще раз повторитись? Тільки тепер за газові борги треба буде “віддати” зброю, яку нам не нададуть.
— Енергосистема побудована нормально. І газова, і електрична. Весь світ міг в цьому переконатися. Вони були гарно побудовані і відповідають країні з вдвічі більшим навантаженням на енергосистему. А в нас воно вдвічі впало.
Немає сенсу згадувати Тараса Шевченка. Бо на деяких позиціях правнуки виявилися не гіршими за своїх прадідів (алюзія на текст віршу Тараса Шевченка “І мертвим, і живим, і ненародженим землякам мої в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє”, - ред). Ну, на більш високих посадах, де не потрібно кожен день доводити свою компетентність, справи в нас значно гірші. “Залізо” борги не робить, це справа людей, і нових грошей в борг нам не дадуть. Нам і ті борги зробили штучно саме для того, щоб ми віддали все, що їм було потрібно. І в нас вони нікого не обдурили. Ті, що брали в борг, теж все добре розуміли. Так що, зараз нам борги не загрожують. Та й винні ми всі один одному. Те, що дали ззовні, просто нам подарували, зважаючи на героїзм наших воїнів. Якщо ми не готові жити згідно людських правил, ми просто не будемо жити в Європі. Нам на це не натякнули, а просто сказали в очі (в питання спільних аукціонів, - ред). Кіловати за кеш, як і зерно, не пройдуть. Ліній обмаль і скрізь лічильники.
Скільки можна розповідати про найбільші в Європі сховища газу? Невже не зрозуміло, якщо немає довіри комірнику, розмір комори не важливий. З електрикою те саме. Зараз наші АЕС і наші можливості подальшого розвитку СЕС, ВЕС, та біопаливних станцій конче потрібні і дуже на часі. Але в звичний для нас, корумпований та не прогнозований спосіб, вони не потрібні нікому. Навіть нам.
Досьє "Енергобізнесу"
Віктор ВІДЗІГОВСЬКИЙ народився 1958 р. у Харкові. Батьки працювали на Запорізькому трансформаторному заводі, дід брав участь у будівництві "ДніпроГЕСу". Закінчив фізико-математичну школу у Запоріжжі. Здобув освіту інженера-електрика в Київському політехнічному інституті на кафедрі високих напруг.
Служив в армії. Працював в Інституті ядерних досліджень у Києві інженером з обслуговування імпульсного накопичувача енергії експериментальної установки ТОКАМАК. Займався діагностикою високовольтного обладнання у Київському підприємстві правобережних високовольтних мереж. Брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС.
Керував хроматографічною лабораторією у "Київенергоналагодженні".
Займався постачанням електричного обладнання в Україну в міжнародному концерні АBB. Займався розвитком бізнесу в українських представництвах фінської компанії Ensto та польського АТ "Електробудова", Київської енергетичної будівельної компанії та "Екніс-інжиніринг".
