— На тлі знецінення рубля і зростання цін на нафту можна говорити про те, що російська валюта вже не реагує на енергетичні ринки?
— Тут все складно. Чим менше Росія отримує грошей за нафту, тим рубль слабший. За це півріччя доходи впали на 45% - майже вдвічі порівняно з першої половиною минулого року. Тому що ціни затиснуті прайс-кепами, і витрати на логістику більші, бо все перевозиться здебільшого в Китай та Індію, а не в Європу, і багато різних сірих схем. Бюджетні доходи упали, надходження від експорту теж упали.
Тут є ще один момент. Ми кажемо: виріс долар! А чому? Тому що Росія продає свої нафту та газ за різні валюти: юані, рупії і якийсь кліринг йде через ОАЕ.
Так чи інакше, Росія продає майже стільки ж нафти, як і торік, але за менші ціни і не за ліквідні розрахунки.
А коли імпортери хочуть щось купити, їм не потрібні індійські рупії, їм потрібні долари, євро та часом китайські юані. Виникає сильна диспропорція попиту і пропозиції. Приходять різні валюти, але є попит на долари. Ось це найважливіший серед факторів того, що курс може йти в одну сторону, а нафта - в іншу. Доларів стало менше, а тому є дефіцит.
Ще відтік капіталу треба мати на увазі. Хоч зараз стало дещо спокійніше, але до весни цього року був дуже великий його відтік з Росії. Це не так великі компанії робили, як фізособи.
Люди забрали з російських банків майже чверть своїх заощаджень і значну частину вивели за межі РФ.
Бо ще у вересні торік ЦБ РФ відмінив майже всі обмеження на переведення коштів приватними особами. Обмеження було встановлено на рівні $1 млн доларів на місяць з одного рахунку. Це величезна сума і її немає практично в жодного росіянина - тобто звичайна людина могла вивести за кордон все, що було. А виїхало щонайменше 1 млн людей, здебільшого в пострадянські країни, Туреччину, Ізраїль, країни ЄС. Саме вони дуже активно виводили гроші за останній рік. І це вплинуло на те, що рубль не зміг утриматись.
Тобто є два фактори. Перший: приток різноманітних, але не дуже потрібних валют. Другий: довгий цикл виводу грошей фізособами. Ось це призвело до падіння рубля.
— Але ж ніхто не змушував переходити на рупії, ніхто не змушував зменшувати продажі газу в Європу…
— Не зовсім так. Це вплив санкцій. Бо хто б став продавати нафту в Індію, якщо б її купували в Європі. Це наслідок грудневих та січневих санкцій. Європа закрила імпорт нафти і нафтопродуктів, тому це все потекло на інші ринки.
По газу. Ми досі не розуміємо, що сталось під час підривів північних потоків. РФ продовжує продавати газ в Європу, зокрема у вигляді зрідженого природного газу (ЗПГ). Продає і навіть нарощує продажі, але це не просто так взяти і диверсифікуватися на Схід. Це результат санкцій.
— А може це правильно - розворот експорту на Схід, бо там великі споживачі? Та й труб більше не будуватимуть, хіба новий газовий хаб?
— Я думаю, що вони нічого вже будувати не будуть. Щодо газового хабу, про це вже кілька разів повідомлялось, що там немає планів щось нове споруджувати. Це план організації електронного майданчика в Туреччині, звідки будуть розподіляти існуючі потоки. Турки зараз купують трохи менше газу, ніж торік. Вони самі збільшують видобуток на шельфі і будуть збільшувати далі власний видобуток.
Туреччина, на мій погляд, хоче бути не так транзитером російського газу, як хабом для всіх газових потоків. Бо в європейську частину Туреччини може піти дуже багато потоків. Є родовища біля берегів Ізраїлю, є Кіпр, Туреччина на шельфі розробляє родовища, Єгипет теж багато робить нових розробок. Плюс є Центральна Азія, яка зараз бачить, що на Новоросійськ розраховувати не варто, тому намагається будувати маршрути через Кавказ та Іран.
Тож через 10-15 років може бути, що турецьке “вузьке місце” біля проливів стане для Європи критично важливим. Туди газ може йти по трубі, може доставлятись танкерами. Але ідея прокладання великої труби з Туреччини в Європу, особливо якщо Анкара активізує свої перемовини по вступу до ЄС, може спрацювати.
Там буде така конкуренція, що Путін не буде єдиним стейкхолдером. Тому Росія нових труб в бік Туреччини чи інші місця, на мій погляд, будувати не буде. Немає ні засобів, ні попиту. Ні в Китаї, ні на півдні Європи.
— Щодо Китаю. Коли КНР стала таким важливим споживачем для енергоринків?
— Тут важливим фактором було те, що не китайці вийшли на перший план, а американці пішли з цього ринку. В 2000-х всі говорили так про США. Ось обвал, ось криза 2008 року, а вони крупний імпортер. Та за останні 15 років американці просто пішли з цього ринку. Вони себе забезпечують нафтою і мають надлишки газу.
І реальність, яка існувала з 1960-х років, коли США були крупним імпортером, щезла.
Китайці залишилися єдиним великим імпортером, тоді як американці з цього ринку пішли. Тому зараз основні поставки перемістились в Азію.
Я не думаю, що так буде вічно. Мені здається, що азіатський ринок стане самодостатнім. Якщо подивитись на розробку нових родовищ в Індонезії, Австралії, то я впевнений, що через ЗПГ Азія закриває свої потреби в наступні 5-10 років. Тому, зокрема, Китай постійно відмовляється від труби з Росії. Бо теперішні поставки з Туркменістану, з М'янми (Бірми), власний видобуток на шельфі, імпорт з Індонезії та Австралії, все це китайців влаштовує.
Щодо нафти. Так, Китай найбільший імпортер. Пекін робить так, щоб на його ринку конкурували РФ та Саудівська Аравія. Китай цікавить всіх як великий споживач нафти. Ось ця ситуація не зміниться. І їх по нафті теж влаштовує теперішня ситуація.
В цілому Азія є великим споживачем. Є ще Індія, Пакистан, Таїланд. Китай та держави Індійського океану на наступні 20 років найбільш "смачні" ринки для постачальників нафти.
— Можливо тоді цей “розворот до Азії” є для Росії благом, може Путін правий, що робить цей відхід від ринків Європи?
— Якщо б це робилось у звичайній ситуації, то він би може мав рацію. Однак до останнього часу Росія постійно збільшувала свої поставки саме в Європу, та в результаті війни все змінилось. Путін давно хотів на Азію переключитись - це нафтопровід ВСТО на Тихий океан та газопровід “Сила Сибіру” (ще близько 10 млн тонн нафти РФ транспортує до Китаю через нафтопроводи Казахстану, - ред.).
Проблема в тому, що по газу туди важко переключитись, бо родовища далеко від Китаю. “Сила Сибіру” заповнюється в повному обсязі з родовищ в Східному Сибіру, але вони невеликі, ними не можна забезпечити ще одну трубу. А тягнути до Уренгою - це далеко і дорого.
Ідея правильна. Вона була б більш вигідною, якщо б Росію зараз не примушували продавати свою нафту задешево, але загалом так, диверсифікація постачання була потрібна. В самому географічному зміщенні постачань в Азію не було і зараз немає нічого кепського.
— А немає в цьому якоїсь небезпеки для Росії, бо в свій час була Угода “газ-труби”, вона ж була підписана після загострення відносин між СРСР та КНР?
— В ті ж роки СРСР ніякого газу та нафти не продавав до Китаю. Варіант поставок в Європу був єдиним. Бо в середині 1970-х років весь об'єм китайського експорту був меншим експорту НДР. А радянські об'єми були чималі, СРСР був найкрупнішим виробником нафти та газу в світі. Тому китайський ринок тоді не цікавив Москву.
А у Європи теж не було особливих варіантів. Постачання ЗПГ тоді були дуже дорогі і невеликі. Європейці споживали газ з Гронінгена з Голландії, з Північного моря. Екологічно це було досить проблемно. В принципі, ні в кого не було особливої альтернативи, тому все разом і зійшлося.
Тоді це було природньо. Зараз ситуація змінюється, незалежно від наявності санкцій. Тому я б аж так глибоко політику не шукав.
Щодо небезпек для Росії. Зараз газовий експорт для РФ вже нічого не важить. Реальні об'єми поставок рухнули мінімум в два рази, а може й втричі. Китай не є головним споживачем. Головним споживачем трубопровідного газу є Туреччина. Якщо Пекін відмовиться купувати газ, нічого катастрофічного для РФ не станеться.
Газ взагалі значно менш важливий для Росії, ніж нафта. Цю тему просто Путін розкрутив, бо він підібрав під себе “Газпром”, почав шантажувати ним Україну та Європу.
І от на цій політичній хвилі могло здатись, що газ найважливіший. Та по грошах газ завжди був помітно менше значимим, ніж нафта.
Плюс частка споживання газу в самій Росії дуже велика. Це десь 65-70% від всього видобутку. А нафта - це 25-35% видобутку, включно з переробкою. Виходить, якщо газовий експорт падає втричі, то об'єм видобутку знижується на 20%. Тут нічого страшного, так було на початку пандемії.
По газу Росія, скажімо, може обійтись і без експорту. Можна підняти ціни на внутрішньому ринку і залишатися рентабельним. Так, валюти буде менше в країні, але галузь не впаде.
А от нафтова галузь складніша. Якщо експорт втратить 2-3 млн барелей на добу, для галузі це буде серйозний удар. Зараз важливіше продавати дешевше, але такими ж об'ємами, як і до війни, аніж різко знижувати об'єми видобутку.
По нафті багато проблем, але рішень більше.
Міхаїл Крутіхін, один з найкращих наших аналітиків по нафті та газу, торік говорив, що об'єм видобутку нафти впаде на 50%.
А видобуток знизився лише на 5-7%, і то Росія видала його падіння, як результат погодженого з ОПЕК зниження видобутку. Це каже нам про те, що нафта і її постачання дуже гнучка річ.
— Чому між Європою та США дуже велика різниця в біржовій ціні на газ, часом дуже суттєва?
— Газовий ринок відрізняється від глобального нафтового. По нафті все більш-менш однакове. Різниця по сортам і регіонам є, але це 10-15%. Це питання транспорту, але воно відпрацьовано. Тому відвести танкер з техаською нафтою в Південну Африку чи з Венесуели в Пакистан - справа техніки.
По газу ринки історично сформувались, як окремі один від одного.
По-перше, був американський ринок, який зорієнтований на власний газ або газ з Канади. ЗПГ в США був, але дуже обмежений.
По-друге, був ринок СНД, поки Росія не зійшла з глузду. Він був низькомаржинальний, бо Росія могла добувати і продавати багато по низьким цінам. На цьому ринку ціни в свій час були нижчими навіть за ринок Північної Америки.
По-третє, були два високомаржинальні ринки - європейський та азіатський. Чому? Тому що для азіатів газ був елітарним товаром споживання. Більша частина промисловості працювала на вугіллі, автомобілі до останнього часу потребували нафти, поки не з'явилося багато електромобілів, а газ використовувався дуже обмежено. В першу чергу газ споживає населення, яке було здатне платити, відтак тон цінам задавали Японія та Південна Корея. Екологічні норми там вкрай високі, попит на газ міг бути фактично по будь-якій ціні. Бо простіше було купувати навіть дорогий газ і дотримуватись еконорм, ніж платити шалені штрафи і випадати з ринку.
Тому азійська історія з цінами на газ досить штучно розкручена. Європейська історія теж значною мірою пов'язана з вимогами екологів, бо газ як паливо був максимально екологічним з точки зору викидів.
Європа давно підсіла на власний газ, але потім він закінчився. Тому Європа була великим ринком газу з постійним дефіцитом. А у 2022 році ми побачили, як чистий дефіцит, спекуляція розігнали ціни на одному європейському ринку, бо туди перестали надходити російські поставки, європейці стали шукати альтернативу.
— Як це може все розвиватись далі?
— Частка ЗПГ буде зростати, бо гнучкість потрібна. Історія з ПН1 та ПН 2 показала, що краще мати багато газовозів. Адже одну трубу можуть просто перерізати. Водночас навіть проекти Середземного моря будуть трубопровідними. Новий газовий трубопровід з Росії до Китаю буде можливим, якщо цього захочуть в Пекіні.
ЗПГ домінуватиме в Азії та Америці. Якась консолідація ринків буде, але я б в наступні 10 років не очікував, що ціни вирівняються.
Досьє "ЕнергоБізнесу"
Владислав ІНОЗЄМЦЕВ, російський економіст та соціолог.
Народився 1968 р. у місті Горький (нині Нижній Новгород).
Освіта: у 1989 р. закінчив економічний факультет МДУ імені М. Ломоносова; доктор економічних наук (Інститут світової економіки та міжнародних відносин РАН), 1999 р.
Кар'єра: 1993-2003 рр. - заступник та голова правління комерційного банку "Московсько-Паризький банк"; 1996 р. - засновник, науковий керівник та директор автономної некомерційної організації "Центр досліджень постіндустріального суспільства"; з 1999 р. – заступник головного редактора, у 2003-2011 рр. - головний редактор журналу "Вільна думка".
Колумніст газет "Gazeta Wyborcza" (Польща), "Neue Zurcher Zeitung" (Швейцарія), "La Razon" (Іспанія), "The Independent" (Великобританія) та “NRC Handelsblad" (Голландія).
Запрошений науковий співробітник в Інституті гуманітарних досліджень (Institut for die Wissenschaften vom Menschen, Відень, Австрія) та Центріу міжнародних та стратегічних досліджень (Center for Strategic and International Studies, Вашингтон, США).
