В період опалювального сезону, після втрати значної частини теплової генерації, питання імпорту вважалось одним з наріжних каменів стабільності системи, особливо взимку. Для цьому Уряд та оператор системи передачі «Укренерго» намагались стимулювати перемовини про розширення пропускної здатності міждержавного перетину з 1,7 ГВт до 2,1 ГВт. В результаті таке рішення і було прийнято – з 1 грудня цього року імпорту може бути ще більше. В цілому вважається, що імпорт якщо і не нівелює відключення взимку, але хоча б зменшить періоди та обсяг обмежень для споживачів.
Але очікування не справдились.
Імпорт протягом останніх місяців поступово скорочувався, а у деякі дні листопада опускався до рівня, який був ще до початку обстрілів навесні цього року. Ситуація погіршилася після відновлення атак ворога на енергообʼєкти. Та і обмеження не стали стимулом для збільшення комерційного імпорту, попри, як правило, до 80% (відтепер 60%) імпортної електроенергії у структурі споживання, задля уникнення відключень.
Звичайно, ключовою причиною скорочення імпорту залишаються цінові обмеження на спотових ринках, але тут розглядатиметься проблеми з іншого боку кордону: аномальні високі ціни на сусідніх ринках у деякі періоди. Настільки високі, що промисловості було вигідніше «посидіти на генераторах», аніж купувати угорську чи польську електроенергію.
Постає питання, як таке може бути? Короткострокові ринки електроенергії і існують аби відобразити мінливу природу попиту, зміна якого залежить від зовнішніх та внутрішніх чинників. В Європі спеціально створено єдину об’єднану енергетичну систему, одну з найбільших в світі, щоб згладжувати такі коливання – і відповідно єдиний ринок. Але цього разу такого не відбулося і головна винуватиця в цьому – Німеччина. Звісно, не сама країна проводила маніпуляції на ринку, тобто причина цінових коливань була зовнішня – це проблема генерації з ВДЕ, а саме на ВЕС. До речі, це стосувалось не лише Німеччини. Але базово саме політика найбільшої економіки Європи щодо ядерної енергетики призвела до цього.
На початку 2010-х років в Європі було модним критикувати ядерну енергетику, як небезпечну.
Після аварії на Першій Фукусімській АЕС внаслідок землетрусу в 2011-му, питання відмови від цього джерела енергії піднялося на найвищі щаблі владних дискусій. Не тільки в Німеччині, але й в інших країнах обговорювали питання зупинки будівництва нових і закриття діючих АЕС «задля безпеки». І хоча такі дискусії все ж призвели до скорочення інвестицій в нові обʼєкти ядерної енергетики, багато країн, для яких питання виробництва з АЕС було питанням стабільності їх систем, залишили це на рівні дискусій. Крім Німеччини. Уряд Ангели Меркель, в угоду певним політичним дивідендам, проводив планомірну політику закриття атомних електростанцій. Ще на початку тисячоліття в країні 30% споживання електроенергії забезпечувалося від атомних станцій, а частка ВДЕ складала 6%. Передбачалося, що скорочення частки атома заповниться зростанням «зелених» джерел електроенергії (що, крім певних прагматичних цілей, давало і гарну картину для політиків), але на 2021 рік частка атомної генерації сягала все ще величезних 12%, хоча за планом уряду всі станції мали бути закриті вже в наступному році. І тільки війна в Україні і криза енергоносіїв стали причиною відтермінування рішення про закриття АЕС. Фактично, остання АЕС у Німеччині була закрита у 2023-му. І це є ще однією величезною проблемою для країни – значна залежність від імпортного газу. Адже зростання «зеленої» генерації вимагало балансуючих потужностей, і чим більша була частка ВДЕ, тим більшою була потреба в маневровій генерації на газу.
Сукупність всіх цих факторів робить питання відмови від ядерної енергетики вкрай неоднозначним. На додачу до перерахованих проблем, реальної відмови від АЕС не відбулось, як може здатись з першого погляду. Найбільший оператор атомних станцій в Європі, Франція, стала ключовим імпортером електроенергії для Німеччини. З початку 2024 року Франція вже поставила до Німеччини 15,2 млн МВт-год.
За підсумками листопада Німеччина стала нетто-імпортером з балансом 1,5 млн МВт-год.
Виникає ще одна проблема – розбалансованість цін на короткострокових та довгострокових ринках. Сама собівартість виробництва з енергії вітру чи сонця за останні 30 років значно скоротилася, але система потребує і більш стабільних джерел, якого дані джерела не можуть забезпечити. На німецькому РДН набагато частіше фіксуються відʼємні ціни і, паралельно з цим, ціни вищі за 200 євро за МВт-год, що впливає на тільки на німців, але і на сусідів, які змушені враховувати мінливу природу енергетики першої економіки Європи.
Зараз той момент, коли Німеччині варто переосмислити свій підхід до ядерної енергетики. Надмірна її демонізація призвела до панічної відмови в угоду фантомним політичним вигодам. Але існують реальні загрози, і це, в першу чергу, економічний застій. Країна вже на порозі рецесії і, не в останню чергу, через високі ціни на енергоносії. Навіть загальний звіт Драгі щодо подальшого розвитку ЄС вказує, що високі ціни є значним стримуючим фактором. В умовах, коли ми не можемо покладатися на виробників нафти і газу, АЕС залишаються одним з рішень. Вочевидь, вони набагато дорожчі та довші в будівництві, але і ми вже маємо напрацьовані проміжні рішення, як ММР, тому питання тепер тільки в політичній волі.
