— Чому саме весною противник активізував удари по енергетиці?
— Єдиної правильної відповіді не існує. Дуже важко зрозуміти логіку держави-терориста. Швидше - це поєднання кількох факторів. Я наведу, мабуть, найважливіші.
Перший: виснаження нашої ППО. Не секрет, що внаслідок зволікань з виділенням військової допомоги відбулося послаблення нашої можливості відбивати повітряні атаки ворога.
Другий: такого типу обстріли вимагали підготовки. На один енергооб’єкт спрямовувалась значна кількість дронів та ракет. Мета - «пробити» послаблене ППО та знищити енергооб’єкти.
Третій: в соцмережах обговорюється гіпотеза, що поновлення атак на енергосистему - відповідь росіян за удари по НПЗ на їхній території. Але хотів би нагадати, що ворог розпочав енергетичний терор восени 2022 року. Тоді удари по російським НПЗ не наносилися. Тож висновок – українська енергосистема була і залишається однією з головних цілей росіян.
— Був кримський міст та успішна операція у Харківській області…
— Але так можна виправдати будь-що. Це на нас напали, а не ми! І ми будемо захищатись доступними засобами. Необхідно усвідомити, що мета російського військово-політичного керівництва є незмінною - знищити Україну як державу. Російські еліти цього навіть не приховують. Зверніть увагу, як змінилась останнім часом риторика їх пропагандистів і оголилась та реальність, яка ще недавно ховалась за “турботою” про російськомовне населення, деклараціями братності народів тощо.
На мій погляд, з'явилася можливість ударів - вони й скористались нею. На тлі політичної турбулентності в Європі та Сполучених Штатах, а також теплої пори року це навіть не призвело до активізації виділення нам допомоги! Наші партнери поки не усвідомили потенційні наслідки продовження енергетичного терору Росії в разі його успіху. Крім того, якщо якихось очевидних причин для виправдання терору немає, вони їх вигадують. Останній приклад спроби звинуватити Україну в організації терористичного акту в «Крокус Сіті» доволі показовий. Російському електорату потрібен зовнішній ворог. Розпорошуватись на велику кількість ворогів рф не може, тому все використовує для того, щоб виправдати агресію проти України. Прості росіяни майже одностайно сприймають цю пропагандистську нісенітницю.
— Чи треба в цій ситуації збільшити пропускну здатність мереж з сусідніми енергетиками?
— Відповідь залежить від мети, яку ми ставимо перед собою. Національна енергосистема має бути в першу чергу самодостатньою і збалансованою. І до початку масштабних російських ударів по ній у жовтні 2022 року вона такою і була. Ще раніше ми довели це, коли енергосистема успішно пройшла тритижневий ізольований від всіх сусідніх країн режим роботи та ще й в умовах війни. Звичайно, якщо згадати про стратегічне завдання стати енергетичним хабом Європи, то збільшення технічних можливостей для перетоків електроенергії, в т.ч. за рахунок побудови нових інтерконекторів, є обов'язковою складовою цієї задачі. Сьогодні ж ці можливості використовуються здебільшого для отримання електроенергії від наших сусідів для часткової компенсації дефіциту внутрішньої генерації, знищеної російськими терористами.
У поточних умовах необхідно чітко визначитись з пріоритетами.
Сьогодні головне завдання – забезпечити виживання енергосистеми для підтримки функції постачання електроенергії, як для населення, так і для промисловості.
— Що треба робити?
— В першу чергу необхідно провести оцінку стану пошкодженого обладнання, визначити, що можна встигнути відремонтувати за найближчі місяці та зосередитися на його відновленні.
Крім цього, нарешті розпочати будувати розподілену генерацію. Ще з радянських часів ми втілювали стратегію будівництва централізованої енергосистеми: будували великі та потужні електростанції. Вони видають потужність у високовольтну мережу, яка розносить електрику по всій країні, а розподільча мережа через відповідні трансформаторні підстанції доставляє електроенергію кінцевому споживачу.
В такій моделі реалізована ідеологія централізованого диспетчерського управління, виробництво електроенергії сконцентровано на генеруючих установках великої потужності. Це, до речі, дозволяє оптимізувати питомі витрати на кожному з технологічних етапів. За рахунок укрупнень виробничих процесів досягається оптимізація вартості кінцевої кіловат-години.
— Економія на масштабі?
— Так. Але сьогодні ми повинні стратегічно розвернутися в зворотний бік та будувати розосереджену по країні генерацію. Що це таке? Це багато невеликих електростанцій, які видають електроенергію не в магістральну мережу Укренерго, а в підстанції обленерго, яких кілька тисяч. Знищити ракетами та навіть дронами таку велику кількість об’єктів неможливо. Бо значно легше уразити одну велику електростанцію та вибити з енергосистеми одразу значний обсяг потужності, ніж знищити той самий обсяг потужності, атакуючи сотні невеликих установок в різних регіонах. В кінцевому результаті ми матимемо два ключових ефекти – підвищення гнучкості та надійності енергосистеми і зміну її ідеологічної архітектури.
— За який період можна побудувати таку велику кількість малих станцій?
— Фахівці, які експлуатують газотурбінні установки та мають досвід їхнього будівництва, запевняють, що за відсутності регуляторних та законодавчих перепон, саме будівництво станції на 5 МВт займає близько двох місяців. Було б бажаним масштабувати такий досвід на загальнодержавному рівні, адже без таких проектів нам буде вкрай важко наступної зими.
Масштаби уражень за березень-квітень не дозволяють говорити, що ми встигнемо все відновити до початку зими. Тому тепла пора цього року має бути використана ще більш інтенсивно і продуктивно, ніж торік.
Ремонтна кампанія пошкоджених російськими ударами об’єктів у 2023 році була досить успішною. Факт проходження опалювального сезону без масових відключень в Україні, за винятком прифронтових регіонів, є свідченням цього.
Так, зима була теплою, не було потужних масованих ударів, як зараз. Але водночас і не всі резерви, підготовлені для проходження ОЗП, були задіяні.
Та, якщо в минулому році ми здебільшого відновлювали пошкоджене, то цього року необхідно ще й розпочати будівництво малих станцій.
— Скільки їх треба?
— Щоб замістити вибиті з енергосистеми потужності - кілька сотень. І не обов'язково в якості палива розглядати виключно газ, може використовуватись все, що є: пелети, вугілля, солому, відходи аграрної промисловості. Можна встановлювати системи накопичення енергії. Необхідна диверсифікація за видами палива, які ці установки можуть використати для виробництва електрики. Ми ж бачимо, що російська сторона почала атаки по газовій галузі. Цього року закінчується транзитний контракт і це також може стати фактором посилення атак по ГТС України. Тому, при проектуванні і будівництві розподіленої генерації доцільно передбачати можливість її роботи на кількох видах палива.
— А що ми отримаємо для мереж?
— Отримаємо ситуацію, коли мережі нижчих класів напруги 10-150 кВ отримають інший функціонал. Якщо зараз вони розподіляють електроенергію від виробника до кінцевого споживача, то завтра вони отримають широкі можливості по прийому виробленої електроенергії від невеликих місцевих електростанцій і виникне необхідність технічної підтримки балансу в рамках регіональних енергоостровів.
Ми зараз говоримо про необхідність будівництва розподіленої генерації з метою виживання, але ці ж завдання поставили перед собою і європейські країни в рамках Четвертого Енергопакету ЄС.
— Це про “активного споживача” і малу генерацію?
— Так. Наше завдання з виживання співпадає з Європейською концепцією “активного споживача”. Мотиви різні, але способи досягнення кінцевого результату схожі. Мабуть найбільш класичний приклад активного споживача, коли встановлюються сонячні панелі на будівлях з метою зниження споживання з мережі. Це з одного боку дозволяє наблизити виробництво до споживання, і водночас мінімізує перетоки електроенергії розподільчими мережами, знижуючи в них втрати. В кінцевому результаті це також відобразиться і на роботі магістральної мережі.
— Чи треба нам збільшувати перетоки з країнами ЄС та Молдовою?
— Нам, в першу чергу потрібно збільшити дозволену європейськими партнерами величину перетоків по існуючих міждержавних інтерконекторах та наблизити її до технічно можливої. Це дозволить без додаткових витрат мати можливість залучати більший обсяг електроенергії по вже існуючих лініях. І це теж один з факторів, який мав би дозволити пройти зиму.
Але не є секретом, що зв’язок між країнами ЄС та Україною відбувається через все ті ж високовольтні підстанції Укренерго. Вони теж є пріоритетними цілями російських атак.
— У нас тут ще гонка ППО з Росією?
— Звісно. Якщо ключові об’єкти не захищати, буде вкрай важко. Енергетики не припинять роботи з відновлення за будь-яких обставин, але необхідно усвідомити, що тривалість таких робіт вимірюється місяцями.
— Є ще дискусія про теплові електростанції. Ігор Тинний, підприємець, співзасновник Української асоціації відновлюваної енергетики, написав колонку, що це все треба закривати і будувати СЕС та ВЕС. Там ще є що рятувати?
— Давайте визначимося з метою. Якщо мета вижити, то необхідно робити все, що дозволить цієї мети досягнути. Можна, звичайно, згадати, що серед стратегічних завдань є і закриття теплових електростанцій, але це точно не задача сьогоднішнього дня. Я б навіть не витрачав час на те, щоб говорити про те, що буде в 2050 році. Наша ключова задача зараз - вижити. А вже потім говорити про стратегію. Якщо ідеологія виживання не суперечить якимось цілям в середньо- чи довгостроковій перспективі - чудово.
Приклад - згадувана розподілена генерація. Ії будівництво - це елемент плану виживання, але це ще й узгоджується з концепцією Четвертого Енергопакета ЄС, якщо при будівництві такої генерації будуть витримані екологічні норми. Тобто будівництво екологічної розподіленої генерації відповідає ще й стратегії, але робити це варто в першу чергу з метою власного виживання А врахувати екологічні вимоги при її будівництві задача посильна.
— Чому?
— Здебільшого нам доведеться орієнтуватись на закордонне обладнання. Розумію, що в нас є і вітчизняні виробники, але вони не зможуть забезпечити необхідні обсяги виробництва, які нам потрібні вже сьогодні для збільшення гнучкості енергосистеми. А закордонне обладнання вже давно виготовляється за більш високими стандартами якості і відповідає екологічним обмеженням, у порівнянні з тими, що зараз використовуються на наших діючих станціях.
Тому доступний фінансовий ресурс необхідно використовувати максимально ефективно. Якщо за результатами обстеження обладнання на пошкоджених об’єктах зрозуміємо, що, наприклад, три з десяти блоків ТЕС може бути відновлено у відносно короткий проміжок часу - їх необхідно відновлювати! Все що може бути повернуто в роботу до наступної зими – необхідно ремонтувати!
Цієї зими енергосистема точно потребуватиме всі такі блоки в роботі. Паралельно, безумовно, варто розвивати розподілену генерацію, будувати СЕС та ВЕС. Але давайте будемо відвертими, не можна сонячними панелями замістити теплову генерацію. Ми ж хочемо споживати електроенергію не лише коли світить сонце?
— І коли вітру немає теж хотілося б!
— До речі, з вітром ситуація набагато краща. З листопада по лютий історично в Україні дуже низький рівень інсоляції і СЕС виробляють дуже мало електроенергії. А це якраз період максимальних навантажень в енергосистемі. Тому саме для покриття зимового навантаження СЕС не є ефективними.
Вітрова генерація в зимовий період теж зменшує виробництво електроенергії, але вона все ж присутня практично 24 години на добу зимою з більш-менш прогнозованим обсягом. Вітер, як тип ВДЕ, виглядає цікавіше, ніж сонце. Промислові СЕС без систем накопичення енергії на сьогодні енергосистемі не потрібні взагалі. Винятком можуть бути проекти на кшталт розміщення СЕС на дахах лікарень, шкіл тощо. Але продовжувати будувати «велике сонце» точно недоцільно.
Навіть сьогодні в сонячний день відбуваються значні обмеження сонячної генерації – близько 2 ГВт.
— Це структурна проблема, чи баланс не так вибудований?
— Це швидше невідповідність реальних дій декларованим цілям. Сонячних станцій побудували в чотири рази більше, ніж закладено в енергетичній стратегії, а вітрових - втричі менше. Тобто закладались цілі правильні, але на етапі реалізації не в останню чергу через завищені «зелені» тарифи для сонячної генерації та обов’язок держави викупити весь вироблений ними обсяг електроенергії, було створено передумови для неконтрольованого будівництва саме СЕС. Сьогодні ж ця генерація не споживається в системі в повному обсязі і відбувається фізичне обмеження її виробництва, за яке Укренерго все одно сплачує по високому «зеленому» тарифу.
— А якось це експортувати можна?
— Експортувати можна. Але, по-перше, в рамках дозволеного ліміту. Наразі в експортному напрямку він складає лише 550 МВт.
По-друге, за умови, що ви цю електроенергію в конкурентний спосіб продаєте на європейському ринку. Власне для цього відносно недавно Гарпок отримав право експортувати електричну енергію.
По-третє, у наших сусідів теж є сонячна генерація. І в денні сонячні години електроенергія не є дефіцитною ні у нас, ні у них. Ці фактори прямо впливають на ціну такої електроенергії, яка в ці години є найдешевшою в добі.
Тому, повертаючись до питання, «хоронити» вугільну генерацію зарано. Давайте переможемо у війні, подивимось з яким ресурсом ми прийшли до перемоги, які будуть у держави плани відновлення чи будівництва промислових підприємств, плани розвитку економіки в цілому, готовність донорів по фінансовій допомозі та інвестиціям… Після цього ми оперативно прорахуємо оптимальні структури генеруючих потужностей і скоригуємо всі стратегічні документи. Адже енергетика має супроводжувати розвиток економіки, а не будувати повітряні замки окремо від неї.
— Великі проекти АЕС? Що з ними буде, бо здається це ризикованим?
— На мій погляд, плани про 9 чи 12 нових атомних блоків навіть обговорювати не варто – це точно не на часі. Чи доцільно сьогодні добудовувати 3-й та 4-й блоки ХАЕС, які зможуть працювати в базовому режимі, та 5-й і 6-й за технологією Westinghouse AP1000? Насправді це неоднозначне питання. Давайте подивимось на нього з різних боків. Чи буде потреба в базовій генерації найближчі роки? Відповідь - так. Чи можна ці проекти реалізувати швидко? Ні. За дуже оптимістичними оцінками 3-4 роки для ХАЕС-3 і 5-6 років для ХАЕС-5 та ХАЕС-6. Крім того, незрозумілими є джерела фінансування цих проектів. Власних коштів в Енергоатома немає через участь в ПСО для підтримки пільгових тарифів для населення. Вже наявний кредитний портфель робить проблематичним залучення нових кредитів, особливо в таких значних обсягах… До питань, які точно варто мати на увазі, можна віднести наступні: будівництво блока потужністю 1 ГВт суперечить логіці будівництва розподіленої генерації. З іншого боку - на Хмельницькій АЕС ступінь готовності принаймні будівельних конструкцій під 3-й енергоблок досить висока.
Водночас треба розуміти, що там планується використати блок радянсько-російського виробництва. На сьогодні розглядають варіант постачання такого блока, який перебуває на території Болгарії.
Наступний фактор - безпека. Якщо від безпосередніх атак на атомні станції Росія поки що утримувалась, то чи не буде ціллю будівельний майданчик, атака на який може не трактуватись, як ядерний тероризм?
До речі, хоча РФ ще не здійснювала обстрілів територій АЕС, але спроби аварійно зупинити АЕС вже робились шляхом ударів по найближчих до них підстанціях Укренерго, через які здійснюється видача потужності. Тож до ядерного терору РФ насправді вже вдавалась, але українські енергетики зуміли цьому запобігти.
—А чому Росія не обстрілювала АЕС?
— Це для того, щоб мати можливість формувати певну інформаційну картинку для МАГАТЕ та союзників, позиціонуючи себе, як поборників ядерної безпеки, і водночас посилюючи провокації на ЗАЕС, звинувачуючи в цьому Україну. Але куди зайде рф в межах можливої ескалації? Я не знаю, та не виключаю можливість сценарію обстрілу українських АЕС.
— Після Каховської ГЕС важко щось виключити взагалі.
— Так. Для них важлива лише інформаційна картинка. Як тільки вони знайдуть, на їхню думку, переконливий спосіб, як звинуватити нас в якійсь провокації, її ймовірність різко зросте. Вони ж досі, наприклад, не визнають підрив дамби Каховської ГЕС. При тому, що такий підрив був можливий лише зсередини та й то шляхом закладання величезної кількості вибухівки, що можливо лише за умови контролю над об’єктом…
Саме тому мені більше імпонує ідея не будівництва атомних блоків, а малої розподіленої генерації. Це швидше, дешевше, безпечніше, реалістичніше, і може вже найближчим часом підтримати гнучкість і виживання енергосистеми.
— Які проблеми є у компаній, які будують і експлуатують таку генерацію?
— Якщо розглянути проблеми будівництва, то вони традиційні: швидкість отримання дозволів, усіляких погоджень, технічних умов на приєднання до газових і електричних мереж, їх реалізація тощо…
Щодо проблем експлуатації, то і вони доволі типові. Найбільша – борги на ринку електроенергії. Технічна особливість роботи розподіленої генерації сьогодні передбачає її активну присутність на балансуючому ринку – тобто робота за командами диспетчера, в певні години, коли система потребує більше енергії. А на балансуючому ринку сьогодні найнижча ліквідність. На момент нашої розмови оплачуються борги лише січня минулого року. Звичайно, що в новій парадигмі планується робота такої генерації на усіх сегментах ринку, але своєчасна оплата товару для малих станцій набагато критичніша, ніж для великих. Крім того, якщо ми хочемо досягнути ще й балансування на регіональному рівні, це вимагатиме стратегічно продуманого розміщення розподіленої генерації. Тобто її будівництво вимагатиме попереднього аналізу і розрахунків.
— Це звучить, як новий план ГОЕЛРО для України, тільки століттям пізніше?
— Завдання дійсно амбітне, але досяжне. Вже сьогодні в нас є розуміння енергобалансів кожної області, профілів навантаження і побудови енергозбалансованих регіонів, і з технічної точки зору є зрозумілою задачею.
— А борги?
— Це важче питання. Вимагає системних загальнодержавних рішень, як правило непопулярних. Ці рішення загальновідомі, і я б не хотів знову про них говорити. Але необхідно усвідомити одну просту істину: якщо за товар можна не платити - економічна модель не працює. За таких обставин обговорення юридичних чи технічних аспектів проекту втрачає сенс.
Поки за електрику, як за звичайний товар в магазині, не будуть платити всі без виключення, ніякий інвестор не буде вкладати кошти в будівництво нових електростанцій.
Досьє «ЕнергоБізнесу»
Юрій БОЙКО — народився 1972 р. у Рівному.
Освіта: КПІ, 1995 р., спеціальність "Автоматичне управління електроенергетичними системами", інженер-електрик; МІМ, 2002 р., магістр бізнес-адміністрування; ЛНУ ім. Івана Франка, 2013 р., спеціаліст-юрист.
Кар'єра: Трудову діяльність розпочав енергетиком відділу головного енергетика Рівненського радіотехнічного заводу; працював інспектором інспекції енергонагляду ВАТ "Ей-І-Ес Рівнеенерго".
З 2003 р. працював на керівних посадах в енергетичній галузі: директором Броварського району електричних мереж ВАТ „А.Е.С. Київобленерго”; керівником департаменту управління проектами, заступником директора з виробництва та експлуатації розподільчих мереж, директором з виробництва та роботи зі зниження втрат, директором з капітального будівництва ЗАТ "А.Е.С. Київобленерго”.
У 2009-2011 роках - технічний директор, потім віце-президент ПП "УК Метрополія". З вересня 2011 р. до жовтня 2012 р. — технічний директор ТОВ "Інжинірингова Компанія Нові Енергетичні Технології".
З листопада 2012 р. до жовтня 2014 р. — в. о. голови правління, а потім голова правління ВАТ "Чернігівобленерго".
З жовтня 2014 р. до травня 2020 р. - заступник директора з економіки та фінансів ДП "Енергоринок".
У травні 2020 р. призначений заступником міністра енергетики та захисту навколишнього середовища. 20 листопада був призначений в.о. міністра енергетики.
З червня 2021 р. – радник прем'єр-міністра України.
Сім'я: одружений, виховує двох доньок.
