— Парламент прийняв Закон про придбання обладнання, необхідного для будівництва енергоблоків №3 та №4 Хмельницької атомної електричної станції. В чому суть цього окремого Закону?
— По-перше, були певні часові рамки, які були виставлені болгарською стороною. Бо болгарська сторона хотіла, щоб до 11 березня було прийняте рішення або продемонстрована певна динаміка з боку України, адже дозвіл на продаж діяв до цього часу. Це компромісний Закон. Я розумію, що народні депутати не були готові голосувати саме Закон про розміщення, проектування та будівництво, який власне давав би ті ж результати. Бо в прийнятому Законі написано, що Кабмін має повторно відправити до Ради законопроект про розміщення з певними уточненнями, які впливатимуть на прийняття рішення. Структура Закону наступна.
Перший пункт: дозвіл купити. Другий: актуалізація ТЕО. Третій: повторне подання законопроекту про розміщення. А процедура його погодження займає час.
— Скільки?
— До пів року при оптимальному проходженні. Чи буде у народних депутатів моральне право не голосувати за той законопроект, який буде поданий, коли вже проведена закупівля обладнання на 600 млн євро? Мені здається, що ні. Політика є політика, але логіка полягає в тому, що якщо вже ми дали дозвіл на купівлю обладнання, то наступним буде дозвіл на проектування, будівництво та введення в експлуатацію.
— Тобто, за пів року 2025-го можна завершити всі процедури, щоб почати все в 2026 році?
— З наступного року можна заходити в процес проектування та починати роботи на майданчику. Можна починати закупівлі обладнання. Це все питання наступного етапу, але в ньому Верховної Ради вже немає. До речі, не у всіх країнах така складна система прийняття рішень щодо об'єктів ядерної енергетики.
— А це виправдано?
— Зараз виглядає неоднозначно. Ще в 2006 році був прийнятий закон, автором його був тодішній народний депутат Андрій Деркач. Тоді в суспільстві ще були гострі відчуття від Чорнобильної катастрофи. Під цим соусом, на морально-етичних засадах таке законодавче регулювання й зайшло. Зараз, коли я бачу, як цим законодавством користуються, а по суті заблокували розвиток ядерної енергетики як такої, у мене ставлення дещо змінилось. У нас зараз першочерговим є не питання коштів на будівництво АЕС, не питання доведення ефективності і обґрунтованість проектів. Ні, головне завдання - пройти ВР.
— Ключове, як нам здається, це проект, з яким можна піти в банк і отримати гроші?
— Так, головне - найти фінансування. Та закон є закон. Це змінити може тільки сама ж Верховна Рада. Відповідальним за прийняття рішення має бути Кабмін, а запобіжників існує багато. Зокрема, є громадські слухання, в тому числі й транскордонні консультації з зачепленими країнами. Співпраця з місцевими громадами, для яких побудова станції - це великий економічний сплеск і перспектива розвитку економіки регіону. АЕС формують суттєвий відсоток надходження до місцевих бюджетів. Плюс будівництво на піку це біля 5 тис. будівельного персоналу.
До речі, цих фахівців у потрібних кількостях нам треба буде ще пошукати чи навчити. Бо ми багато людей втратили внаслідок різних процесів.
— А чого втратили? І як вирішувати це?
— Передовсім через старіння кадрів. Долати цю проблему треба через навчання на роботі. Базові речі дають професійні училища, а є те, чому можна навчитись тільки на виробництві. Бо це масштабне будівництво, якого в нас не було вже багато років.
— З 2004 року?
— У 2005 році ми закінчили рівненський блок №4 з ВВЕР-1000 і більше нових потужностей АЕС не вводилось.
— В якому стані обладнання в Болгарії, противники проекту називають це “купою металу”?
— Знаю, що фахівці Енергоатома відвідували майданчик АЕС Белене. Обладнання знаходиться на майданчику в законсервованому вигляді. Це матеріальні цінності, які зберігають відповідно до умов зберігання зазначених в технічних умовах на обладнання. Ніяких зауважень від фахівців Енергоатома з цього приводу точно не було.
До речі, у нас з болгарами є спільне підприємство. Болгарські партнери є вихідцями саме з міста Белене. Господар цієї компанії був дуже зацікавлений в будівництві цих енергоблоків на території громади Белене. Але є політика і певні обставини, Болгарія повертає в сторону АР1000 та іншого майданчика. Бо якщо б було будівництво в Белене, то там теж був би економічний бум. Це чудове містечко на березі Дунаю, там є майданчик для АЕС, лежить обладнання. За обладнанням дивляться відповідно до вимог. Якщо кажуть про “металобрухт”, то нагадаю, що провідні виробники ядерних установок, а цих виробників 4-5 у світі, за рік можуть виготовити 1 чи 2 корпуси. Тому це не металобрухт, а рідкісне й затребуване обладнання. І не можна сказати, що воно потрібне лише Україні.
— А кому ще?
— Якщо слідкувати за болгарською пресою, то літом торік була інформація, що Росія готова забрати це обладнання. Вони і ми знаємо, що з ним робити. Чи краще це їм віддати, коли ми можемо купити? А Болгарія прийняла вже для себе рішення, що цей майданчик розвиватись не буде, вони хочуть на АЕС Козлодуй добудувати ще два блоки АР1000. В України ж є будівельні конструкції, які пройшли відповідні обстеження і перевірку. Є заключення нашого ядерного регулятора. Скільки ці конструкції коштують в сучасних цінах? Кілька мільярдів. Ми готові зносити? Якщо так, то ще мільярд доларів треба на знесення. І час втрачаємо. Там є вся інфраструктура, і там необхідно розмістити енергоблоки.
— Хто проти проекту, то вони активно говорять, що конструкції довго стоять. З іншого боку, Петро Котін говорить, що бетон став ще більш міцним. Так як зрозуміти, що там з бетоном?
— Це підтверджується експериментальними дослідженнями. Це інструментальні обстеження, які отримали позитивне заключення від Держінспекції ядерного регулювання в 2022 році. Тобто, брались зразки залізобетону, досліджувались всі можливі критичні місця, всі тріщини. Всі вони обстежені та були відібрані зразки у вигляді кернів. Успішно пройшовши ці обстеження і отримавши висновок, Енергоатом може говорити, що у нього науково та технічно обгрунтована позиція. Тобто це не голослівна заява.
— Є ще закид, що це інший реактор, що треба зміни робити, стіни там міняти?
— Ні, це не так. Це обидва реактори ВВЕР-1000. Вони з однаковою тепловою потужністю. А от елементи системи безпеки різняться. Це так звані додаткові системи безпеки для управління запроектними аваріями, які відрізняють В-466 від В-320. Яка наша позиція? В ТЕО викладена конфігурація систем безпеки. Документ розроблений і затверджений Кабміном. Там немає додаткових систем безпеки, які є в 466-му проекті і можуть вплинути на будівельні конструкції. Ми ці системи не плануємо встановлювати, бо вже є досягнутий і обгрунтований рівень безпеки, передбачений ТЕО. Натомість в ТЕО є система охолодження корпусу реактора ззовні. Це революційна система, якої немає в інших В-320, які у нас зараз працюють, і відсутня у В-466. Концепція полягає в тому, що є певні гіпотетичні аварії, які виходять за межі проектних основ, як-от падіння метеориту. Бо є проектні аварії, які переводять реактор в безпечний стан автоматичним чином, а є тяжкі (гіпотетичні), для них немає систем, які переводять в безпечний стан, але є вимога до пом'якшення протікання аварії. Проект В-460 має так звану пастку для коріуму. Що це? Це субстанція, яка утворюється при відсутності охолодження тепловиділяючих збірок. При підвищенні температури до 1200 за шкалою Цельсія починає руйнуватись цирконієва оболонка, а при 2800 °C плавиться уранове паливо. Весь цей розплав створює паливну масу. Там дуже складні процеси відбуваються, з часом ця лава розплавляє корпус реактора. В російському проекті передбачено, що ця лава розплавляє корпус реактора, днище відпадає і 300 тонн розплаву потрапляє в так званий жертовний матеріал. Передбачається, що ці тонни розплаву потрапляють в пастку і всі вони починають там ніби охолоджуватись. Історія ця в цілому теоретична, бо жодного експерименту не було, існує лише теоретичне обгрунтування. Це те, що не всім сподобалось в такому рішенні.
І от десь в середині 2000-х років з'явився реактор АР1000. Там застосовані революційні рішення. Ідея в тому, щоб не дати корпусу реактора розплавитись взагалі. Всю масу коріуму необхідно залишити в корпусі реактора, який є надзвичайно потужним бар’єром безпеки. Що для цього треба? Охолоджувати реактор ззовні. От американці це й заклали в себе. Аналогічну концепцію заклали й ми для Х3 та Х4.
Охолодження ззовні у випадку гіпотетичної аварії дозволяє залишити цілим реактор. Іншими словами, у нас буде конфігурація систем безпеки, які реалізовані в сучасних модернізованих В-320, та додана система охолодження корпусу ззовні.
— Хто цю систему охолодження буде робити?
— На початковій стадії конструювання системи це здійснювала чеська компанія. На цій стадії є інформація, що до реалізації залучають Вестінгауз і вони будуть займатись цією системою. Вона запланована в ТЕО і буде реалізована в проекті енергоблока.
— Припустимо, що купили обладнання. Воно все має лежати і далі в Болгарії, поки нас Дональд Трамп до сталого перемир'я всіх не приведе? Чи треба одразу вести обладнання до України?
— Особисто моя позиція як інженера, я прямо зараз не перевозив би. Це не безкоштовно зберігати все на майданчику в Болгарії, там виставлять рахунок, але є дуже багато питань у нас. По-перше, розробити логістичний маршрут. Він, ймовірно, потребуватиме модифікації мостових переїздів, можливо річкових причалів. Белене на Дунаї, річкою туди й було доставлене обладнання реакторної установки. Як воно заїде в Україну? Це історія не дуже відкрита. По-друге, це ж не голка, яку можна секретно перевезти. Корпус реактора близько 350 тонн, перевезення його навіть залізницею - це ціла процедура. Не хотілося б, щоб щось трапилось.
— А по часу скільки це, саме перевезення?
— Орієнтовно близько двох тижнів. Ось це точно не принципово. Звісно, коли країна хоче побудувати, вона робить надзусилля і всі часові пласти цього процесу вона проходить. Я добре пам'ятаю 2004 та 2005 роки. Тоді керівником Енергоатома був Сергій Тулуб. Він був шахтарем, не атомником. Але тоді було політичне рішення, тодішній президент Леонід Кучма це все контролював особисто. Якщо таке відбувається, то всі бюрократичні механізми працюють швидко. Я не скажу, що там були порушення, але все було швидко і під контролем.
— Реактору потрібне ще якесь додаткове обладнання, що треба докуповувати, допроектувати?
— Реактор - це ж залізо, хоч і дуже специфічне. Ще існують всі системи АСУ ТП, всі електричні рішення, які мають бути перепрацьовані кардинально. Все в цій частині проекту змінилось.
З обладнанням там теж свої нюанси. Всі передусім звертають увагу на українських виробників. От зараз ми займаємося актуалізацію кошторисної частини ТЕО. Виходимо на виробників, яких ми закладали в ТЕО 2017 року. Є сайт, телефонуєш, а виявляється, що компанії вже немає. Але в світі багато виробників, які це роблять. Доведеться в певних рішеннях орієнтуватись на імпорт, але все це загальнопромислові рішення. Унікальним є лише корпус реакторної установки і звичайно ядерне паливо. Це те, що ми не можемо виготовити, а замовити його виготовлення - це буде плюс 5 років. І у вартість цієї історії буде включено вартість корпусів. Це буде набагато дорожче і набагато довше. Тому й такий великий інтерес до Белене, бо це економія часу і грошей.
— А кінцева вартість буде прописана в новому ТЕО?
— Кошторисна частина формує одномоментну ціну на весь процес будівництва. Зрозуміло, що ця ціна не може бути згенерована в коштах в один день. Вона формується в процесі будівництва, залежно від процесу фінансування, походження коштів, хто їх надасть, на яких умовах. Це все затрати, які вже визначаються в іншій частині, у фінансово-економічному обґрунтуванні і на стадії проекту. Тобто, коли кажуть про 75 млрд грн, то це не 75 млрд зараз, а 75 млрд протягом 4-5 років. Навіть якщо ми кажемо про кредитні кошти, про кредити Енергоатома, то треба розуміти умови надання цих кредитів.
— Міністр Герман Галущенко казав, що це буде комерційна історія. А коли банки будуть готові про це все розмовляти, що їм треба показати?
— З банками є такий нюанс. Він зазнав змін саме в період початку широкомасштабної війни. Хедлайнерами всієї історії були США, вони визнали ядерну енергетику як таку, що відноситься до зеленої, тобто енергетику, яка має мінімальний вуглецевий слід. Після цього до процесу за ініціативи Франції, Польщі, Угорщини, країн, яким цікаво будувати АЕС, долучився Євросоюз, який визнав ядерну енергетику зеленою.
Я був скептичний до цього, бо є Німеччина, яка потужно вдарила по власній економіці шляхом закриття ядерної генерації. Але я також бачу, що зі зміною канцлера змінилась і політика цієї країни. Після цього банки стали інакше дивитися на всі ці проекти. А ще буквально за пів року до того я мав зустрічі щодо можливості кредитування, де мені казали про сонце, вітер, гідро, але АЕС ніяк, бо вони не є зеленими. Раніше банки казали: до побачення!
А зараз вже легше. США побудували свої АР1000, відтак дивляться вперед. Тому, на мій погляд, стратегічних проблем з банками не виникне. Водночас це ж процес компромісів, щоб отримати оптимальні умови для проекту.
— А чому одразу не АР1000 ставити, там якісь часові та фінансові проблеми?
— Як я вже казав, у нас є недобуд на ХАЕС. Є відповідний аванс, який внесли попередні покоління, вони вже ці інвестиції зробили. Ми маємо прийняти рішення. Або ми їх зруйнуємо і побудуємо АР1000, або ми їх використовуємо, а ми вже підтвердили, що їх можна використати. І ці кошти попередніх поколінь ми використаємо, щоб мінімум на 60 років забезпечити себе і наступне покоління електричною енергією. Це основний аргумент. Бо АР1000 - це 10 млрд доларів на 10 років.
— А по часу? Від моменту угоди з Болгарією до початку роботи, бо є різні терміни, кажуть і про 3 роки?
— Мені здається, що правильно говорити до 5 років, якщо ми говоримо про Х3 та Х4. Але після цих 5 років Україна матиме не лише два блоки АЕС, а й проектувальників, будівельно-монтажний персонал, відповідні машини й механізми. І тоді можна переходити на ще один енергоблок або готувати перехід на АР1000.
— Коли реактори діючих АЕС почнуть виводити, скільки у нас часу?
— Проектний термін 1-го та 2-го блоків на РАЕС закінчився в 2009 та 2010 роках. Було подовження відразу на 20 років. Це було перше подовження, роботи для НАЕК «Енергоатом» виконував наш інститут. Є 2029 і 2030 роки. Планується ще одне подовження на 10 років. Враховуючи нюанси, які були з корпусами, то 60 років для них це дуже гарний результат (1-й та 2-й блоки РАЕС введені в експлуатацію в 1980 та 1981 роках, - ред.). Очікування, що буде продовжено ще один раз, вже після 2039 року – не думаю. Зрозуміло, що зараз для нас навіть невелика втрата потужності в енергосистемі - це критична річ. Я за продовження понад проектного терміну експлуатації, за модернізацію, але є питання з матеріалами корпусу. І це компонент, який замінити неможливо. Саме в 2039 та 2040 роках ми, можливо, виведемо ці два енергоблоки. І до цього треба бути готовими.
Досьє «ЕнергоБізнесу»
Юрій Сапожников — голова правління Акціонерного Товариства «Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект».
Народився в 1975 році в Київській області.
Освіта: в 1992-1998 роках навчався в НТУУ «КПІ» . Теплофізика/інженер-теплофізик.
Аспірантура НТУУ «КПІ», Одеський НПУ. Теплові та ядерні енергоустановки. З 1998 року до 2017 року обіймав різні керівні посади в АТ «КІЕП» від інженера до головного інженера проектів та начальника відділу оцінки ядерної та радіаційної безпеки.
Кар’єра: з 2017 р. – заступник головного інженера з ядерної та радіаційної безпеки АТ ”КІЕП”.
В 2020 – 2021 рр. – директор департаменту ядерної енергетики та атомно-промислового комплексу Міністерства енергетики України.
В 2021 – 2022 рр. – директор з перспективних проектів АТ “КІЕП”.
З 2023 року Голова правління АТ “КІЕП”.
