Хоча по суті суд мусить заслухати обидві сторони і винести рішення щодо підозр САП і НАБУ в корупції і незаконному отриманні Коболєвим премії у 229 млн грн.
Справа ця розслідується з 2018 р. Але тільки 19 січня поточного року Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) спільно з Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою (САП) повідомили колишньому голові правління НАК «Нафтогаз України» Андрію Коболєву про підозру в заволодінні у 2018 р. понад 229 млн грн. І просило суд першої інстанції в якості запобіжного заходу взяти звинувачуваного під варту, або внести більше 300 млн грн застави.
Проте суд першої інстанції відмовив у клопотанні САП про запобіжні заходи, не вбачаючи в них сенсу.
Прокурор САП одразу заявив, що оскаржуватиме таке рішення в апеляції. І оскаржив.
1 березня апеляція ВАКС скасувала попереднє рішення суду про визнання необґрунтованим клопотання САП про взяття під варту колишнього голови правління «Нафтогазу» Андрія Коболєва та призначила заставу близько 230 млн грн.
Проте, як розповідав звинувачуваний, після спроб накласти арешт на його рахунки ще у 2018 р., він в Україні не тримає ні коштів, ні майна. При цьому його адвокати і він сам запевняють, що вірять, що суд розбереться у справі і його виправдають. Така собі довіра…
Але де взяти гроші на заставу, якщо рахунки арештовані? На допомогу, як завжди, приходять вірні друзі. І хоча до визначеної судом дати внесення застави їм вдалося зібрати тільки 106 з 230 млн грн, Коболєв і за це вдячний. Хоча можна не сумніватися, що серед друзів Коболєва є такі, кожен з яких одноосібно міг би внести визначену судом суму застави. Проте знадобився «всенародний клич».
Після рішення апеляційного суду екс-очільник «Нафтогазу» перестав писати у ФБ розгорнуті коментарі на кшталт, що нарешті суспільство подорослішало і що, як у дитячій грі, перейде нарешті на наступний рівень.
Можливо й перейде. Та це не означає автоматичного виправдання Коболєва. Нагадаю, до розгляду справи по суті ще діло не дійшло.
Тим часом, як повідомив 10 березня народний депутат Олексій Кучеренко, новий очільник «Нафтогазу» Чернишов звернувся до САП з проханням визнати НАК «Нафтогаз України» потерпілою стороною у «справі Коболєва».
Додавати чуток не стану, але поява такого позивача може вплинути на перебіг справи по суті. Бо якщо «Нафтогаз» визнають потерпілою стороною, конфігурація може значно змінитися.
У Чернишова в «Нафтогазі» поки що немає конфлікту інтересів щодо перебирання на себе всієї влади в компанії, тому якщо справді нове керівництво НАКу вважає, що підозрюваний ошукав компанію, воно може про це заявити. Та й щойно призначена нова (ну оновлена, скажімо так) наглядова рада «Нафтогазу» не повинна відмовчуватися.
Треба детально знати нюанси справи, аби щось зараз говорити по суті. Але адвокати Коболєва мимоволі підказали звинуваченню, в чому його слабкі сторони. І є надія, що прокурори врахують ці «підказки». Як і висновки ревізії Держаудитслужби, яка першою визнала, м’яко кажучи, перебільшенням влади Коболєвим, коли він власне підписав собі і ще 41 особі (ну щоб не так кидалась в очі сума його премії) рішення про преміювання за «перемогу» над «Газпромом» у Стокгольмі. Коболєв оскаржував це рішення, але програв. І що далі було, припис суду виконано?
Рахувати чужі гроші, чим зараз багато хто переймається, марна справа. Це тільки відволікає від пошуку відповідей на логічні глибинні питання, як- от: куди дивився власник – Кабмін, коли корпоративна реформа «Нафтогазу», як доводить у статті «Нафторинку» Володимир Дольник, звелася до концентрації влади в руках голови правління? Чи це не було тією самою дискредитацією самої ідеї управління корпоративними правами держави? Експерти і фахівці галузі в коментарях «ЕнергоБізнесу» зазначили, що в цивілізованих країнах вони не знають прикладів, коли б наглядова рада фактично передала свої повноваження голові правління. Яким би талановитим він не був.
У сусідній Польщі, яка раніше виграла подібну справу у «Газпрому», нікого додатково не преміювали, нагадав Олексій Кучеренко. Бо то обов’язок СЕО, якщо бачить порушення прав компанії, найняти юридичну фірму (що і зробили по суті Коболєв і Вітренко) і відстоювати права компанії.
А в «Нафтогазі» можливо й не таке. Приміром, Андрій Фаворов і Стів Болдуін розробляли програму порятунку видобутку УГВ, коли вже було зрозуміло, що програма 20/20 провалена (до слова, її основні положення чинні донині). «Вони вели його від залучення американських партнерів, відомої бурової компанії Nabors Drilling, до майже фіналізації угоди. Але були звільнені і проект зірвався».
Але бонуси - більш як 1 млн дол. за проект - отримує Петрус (Пітер) Ван Дріл… Ні Стів Болдуін, ні Андрій Фаворов до суду не позивалися, хоча мали неабиякі підстави. А за що отримав бонуси Петрус Ван Дріл, якщо угода не відбулася і він до неї не мав відношення?
«Справа Коболєва» стосується конкретних фактів, наведених САП. Формально будь-який висновок суду по суті справи не повинен стосуватися ставлення до корпоратизації державних активів. Інша справа – як ця корпоратизація провадиться. І чому державу так легко ошукати? Хтось же конкретно пропонує і голосує за уряд, який не реагує навіть на очевидні тривожні сигнали? Хтось же призначає такі наглядові ради.
Біографія безладу в «Нафтогазі» може складати багатотомник, якщо її ретельно дослідити. Проте цей безлад робиться з чиєїсь згоди? Але це не стосується підозр щодо Коболєва, чи не так?
З повагою,
Алла Єрьоменко,
Спецкореспондент «ЕБ»
