З одного боку, періодично виникають розмови про відновлення роботи Північних потоків. З іншого боку, все частіше лунають натяки на те, що США можуть взяти під контроль ГТС України, і самі організувати постачання газу до ЄС з Росії. Днями речник Путіна Дмитро Пєсков заявив в інтерв'ю журналу Point, що якщо США візьмуть під контроль газову мережу, яка зв'язує Росію з Європою, «Газпром» готовий обговорювати контракт на постачання газу з новим власником. За його словами, Москва бачить, що низка країн Європи готова купувати російський газ, і Росія готова вести переговори, виходячи з ринкових умов.
Однак це зараз більш сирі фантазії Кремля, ніж реальні сценарії розвитку подій. Насправді європейці вже всерйоз налаштовані заборонити на своїй території будь-який газ російського походження. Але найпрекрасніше те, що у більш довгостроковій перспективі американці мають намір ще й потіснити росіян на газовому ринку Китаю та загалом країн Південно-Східної Азії.
Зараз Москва докладає багатьох зусиль, щоб «продавити» будівництво газопроводу «Сила Сибіру – 2», який може різко збільшити постачання російського газу до Китаю. Але Пекін сприймає цей проєкт без захоплення, і намагається побудувати газовий бізнес із «слухнянішими» і залежними від нього державами Центральної Азії.
Намагаючись відстояти свою частину китайського ринку, Росія збільшує знижку газу для Китаю майже до 40%. Про те, що уряд Росії запланував подальше зниження ціни на російський газ для Китаю, повідомило агентство Reuters з посиланням на оновлений прогноз соціально-економічного розвитку, який підготувало Мінекономрозвитку РФ. Минулого року постачання «Газпрому», які здійснюються запущеним у 2019 році трубопроводом «Сила Сибіру», коштували КНР $267,6 за тисячу кубометрів природного газу. Ціна була на 30% нижча за ту, що платили клієнти в Європі та Туреччині ($376,9 за тисячу кубометрів).
2025 року ціна газу «Газпрому» для Китаю знизиться до $247,3, а для європейських і турецьких покупців, навпаки, зросте до $403 за тисячу кубометрів, як випливає з матеріалів Мінекономрозвитку. Знижка таким чином досягне 39% і перевищить $150 за тисячу кубометрів. На 2026 рік російський уряд планує подальше зниження ціни газу для КНР – до $241,8 за тисячу кубів.
Зниження експортної ціни газу, а також різке падіння цін на нафту вдарять по валютних доходах російської економіки, що випливає з прогнозу: цього року продаж вуглеводнів за кордон принесе в країну $200 млрд замість запланованих $236 млрд. У 2026 році валютний виторг виявиться на $9 млрд нижчим за початкові прогнози.
Минулого року «Газпром» прокачав до Китаю 31 млрд кубометрів газу, а цього року вивів «Силу Сибіру» на проєктну потужність – 38 млрд кубів на рік. Втім, це компенсує російській газовій монополії менше 20% від довоєнного експорту до Євросоюзу, який на піку доходив до 200 млрд кубометрів.
Але у російського газу в Китаї може з'явитися новий несподіваний конкурент. Адміністрація Дональда Трампа чинить зростаючий тиск на Південну Корею, Японію і Тайвань з метою спонукати їх вкластися в амбітний проєкт виробництва зрідженого природного газу на Алясці. Вашингтон не приховує: позиція з цього питання враховуватиметься на переговорах щодо підвищення імпортних мит США на товари Японії, Південної Кореї та Тайваню. Постачання ЗПГ з Аляски цілком можуть потіснити імпорт із російського проєкту «Сахалін-2».
На початку квітня, нагадаємо, Вашингтон пригрозив підняти тарифи на товари з Японії, Південної Кореї та Тайваню, відповідно, на 24, 25 та 32 відсотки. До запровадження підвищених мит діє відстрочка у 90 днів – за цей період Токіо, Сеул та Тайбей мають дати гарантії різкого розширення імпорту зі США, і тоді каральні тарифи буде скорочено або навіть взагалі скасовано.
Але у чому суть проєкту на Алясці?
З родовища природного газу на півночі цього штату планується побудувати трубопровід довжиною 1300 км до заводу з виробництва ЗПГ на Тихоокеанському узбережжі. Там передбачається за рік виробляти 20 млн тонн зрідженого газу, проєкт обіцяють запустити у 2030-х роках. Його ціна – $44 мільярди, хоча це, звичайно, лише попередня оцінка.
Головна принада проєкту – відносна близькість до Східної Азії, зокрема головного місцевого споживача – Китаю. Доставка ЗПГ до регіону з Аляски вимагатиме приблизно тиждень – це більш ніж наполовину менше, ніж з Близького Сходу або з Австралії. Втім, російський проєкт «Сахалін-2» ще ближчий до ринків Східної Азії (його проєктна потужність – 9,6 млн тонн на рік, 60% закуповує Японія). Але зараз політична ситуація така, що американці активно витіснятимуть російський газ із усіх ринків.
До речі, за часів першого терміну президентства Трампа у Білому домі США активно запрошували Китай підключитися до виробництва ЗПГ на Алясці. Туди навіть їздив голова КНР Сі Цзіньпін, але перспективи співпраці були перекреслені загостренням протистояння між Вашингтоном та Пекіном. До речі, Китай – найбільший покупець ЗПГ на Сході Азії, а Японія та Південна Корея – на другому та третьому місцях, Тайвань – на шостому, і він на тлі напружених відносин з Пекіном боїться розсердити Трампа та втратити військову підтримку з боку США. Тому Тайвань демонструє найбільш позитивний підхід до варіанта з Аляскою.
З американцями вже підписано базовий документ про участь у проєкті. Йдеться про закупівлю Тайванем 6 млн тонн ЗПГ на рік. Це підніме частку США у тайванських закупках зрідженого газу з нинішніх 10% до 20-30%, що покликане закріпити близькі відносини з Вашингтоном і, мабуть, сподобається Трампу.
Південна Корея також розпочала консультації зі США щодо проєкту на Алясці, збирається вивчити ситуацію на місці, але поводиться стримано. У Сеулі, як повідомляється, є сумніви: у доповіді дослідницького інституту при уряді країни йдеться, що ЗПГ з Аляски, швидше за все, буде дорожчим за російський з «Сахалін-2».
Обережну позицію займають і в Токіо: там побоюються розлючити Трампа, тому керівництво найбільшої в Японії електроенергетичної корпорації «Токіо електрик пауер» заявляє, що закупівлі ЗПГ країні загалом потрібні. Однак відразу робиться застереження про те, що ще треба прорахувати рентабельність та інші умови. Поки що японцям більше подобається для компромісу з Трампом закуповувати розширені об’єми американського сланцевого ЗПГ на заводах зі зрідження в зоні Мексиканської затоки і доставляти до Японії через Панамський канал. Це здається спокійнішим, ніж кидати гроші в новий ризикований проєкт на Алясці.
Донедавна Японія отримувала трохи менше 42% ЗПГ з Австралії, на другому місці була Малайзія (15,6%). Потім йшли Росія (9,3%) та США (8,4%). Проте вже 2024 року Японія почала збільшувати закупівлі у Штатах і довела їх до 9,6% свого імпорту. У цьому частка Росії скоротилася до 8,6%. Закупівлі зі США, повторимося, будуть ще серйозніше збільшені – Трампа не можна сердити.
Але все ж таки головна «мішень» для американського газу з Аляски – це Китай. Хоча тут, звісно, Вашингтон і Пекін мають пройти ще довгий шлях до досягнення хоч якихось предметних домовленостей.
