Маючи дві пічки і камін у своєму будиночку та спаливши минулої зими всі наші запаси, які до цього зберігалися, певно, років із десять, цього літа ще до середини липня я почала продзвонювати за оголошеннями, де пропонували доставку дров. Ціна суттєво варіювалася.
Складометр (1 метр у ширину, висоту і довжину колотих полінець) дуба — це тверда порода деревини із найвищою тепловіддачею — тоді ще можна було знайти по 4 тисячі грн. І це за умови, що візьмемо вантажівку на 10 складометрів. Чим менше, тим дорожче, бо витрати на доставку будуть ті самі. Нас би влаштувало 5–6 складометрів. Тоді здавалося, що час подумати ще є. Я зателефонувала кільком сусідам у пошуках тих, хто б із нами розділив 10 складометрів, щоб для всіх було дешевше.
Люди ніби й погоджувалися, але якось не були готові заплатити 20 тисяч гривень уже в липні за дрова, які знадобляться через пів року.
Згадуючи, як часом важкенько розпалювався в пічці дуб, я ще пошукала варіанти, сподіваючись якось скомбінувати і замовити вантажівку тільки для себе, але взяти частину полінець дуба, а частину вільхи, яка має меншу тепловіддачу, але легше розпалюється і коштує дешевше. І, мабуть, це була моя стратегічна помилка. Бо поки я роздумувала, а сусіди все не наважувалися, ціна на дрова почала зростати ледь не щодня. Замість вільхи по 2600 грн за складометр мені вже називали ціну 2800–3000 грн, а дуб здорожчав до 4500 грн. Чергова спроба достукатися до свідомості сусідів знову була невдалою. До здорожчання вони були морально не готові. Двоє сказали, що пошукають дрова самі, і знову зникли зі зв’язку на кілька днів.
Але світ не без добрих людей. На початку серпня одні сусіди, які, як виявилося, замовили дубові дрова ще навесні, нарешті дочекалися своєї вантажівки десь із Житомирської області. Автівка приїздила до них двічі, і з’ясувалося, що загального об’єму для них буде забагато — просто не буде куди складати. Доля змилосердилася над нами: знаючи, що ми зацікавлені, сусіди запропонували надлишок нам, і на наше подвір’я нарешті вивантажили 3 складометри важкеньких полінець дуба по 4 тисячі грн за куб.
Мені залишалося знайти вільху. І тут з’ясувалося, що на дрова вже почався справжній ажіотаж. На майданчиках поблизу Києва вільху пропонували вже по 3500–3600 грн.
А якщо щастило знайти перевізників, які возять її із Житомирщини, де трохи дешевше, то знову-таки або треба замовляти великий об’єм, або вільха йшла змішана з березою. А береза хоч і належить до твердих порід, проте швидко трухлявіє, а під час спалювання коптить через наявність дьогтю.
Перевізники мене відверто попереджали у слухавку: «Жіночко, беріть усі 10 складометрів собі і не сумнівайтеся: уже восени ваша вільха коштуватиме в півтора раза більше, а наступного року цінник подвоїться». Мовляв, це ж інвестиція. Воно-то, мабуть, так, але ж, заплативши 12 тисяч гривень за дуб, ще треба десь знайти ті 35 тисяч, щоб розрахуватися за величезну вантажівку вільхи. А ще ж бажано якось харчуватися тричі на день, виплачувати кредит за новопридбану «електричку» чоловіка і збирати дитину до школи. Щоправда, один із сусідів «психанув» — сказав, що замовив собі аж 20 складометрів: узяв кредит і буде віддавати гроші за дрова ще пів року.
За кілька днів, коли на найближчих складах мені почали називати реальну вартість вільхи 3700 грн, я вирішила більше не зволікати, про що й сповістила сусідку, яка все ще сподівалася знайти дешевше. Ми, порадившись із чоловіком, замовили 8 складометрів вільхи (10 для нас було забагато і за ціною, і за об’ємом). Вирішили так: якщо сусідка відмовиться, то всі 8 будуть наші, а якщо погодиться, то ціна вийде не 3500 грн (як було б за 10 кубів), а 3625 грн за куб. Така різниця вже не видавалася критичною.
За кілька днів дрова були в нас. Сусідка, яка побачила їх на власні очі та встигла обдзвонити ще зо два десятки перевізників, без вагань викупила половину за ціною 3625 грн. На сьогодні, лише через два тижні після цих подій, ціна вільхи підскочила вже до 4200 грн за куб, а за дуб просять по 5–5,5 тисяч гривень.
Висновків кілька: по-перше, найкращий час шукати і замовляти дрова на зиму — травень-червень; по-друге — майте сміливість ухвалювати правильні рішення вчасно.
Якщо чесно, ситуація з дровами нагадує сюжет фантастичної повісті: ми користуємося бездротовим швидкісним інтернетом, мобільним зв’язком, робимо грошові електронні перекази, їздимо на електрокарах, але щоб гарантовано не змерзнути взимку — змушені купувати дрова. З одного боку нонсенс, а з іншого — дякувати Богові, що маємо таку можливість.
