У багатоквартирному будинку можливості окремої людини обмежені. Можна зарядити телефон чи на певний час заживити кілька приладів. Проте неможливо самотужки забезпечити ліфт, підкачування води або опалення будинку. Тому підготовка до зими перевіряє здатність мешканців, комунальних підприємств, місцевої влади й держави діяти як одна система.
Водночас ми входимо в опалювальний сезон із новим урядом, але без відчуття зміни економічного курсу. Енергетична війна залишається грою на виснаження, у якій противник знає наші слабкі місця й може шукати нові цілі. Тому планка оптимізму сьогодні є, але вона дуже низька.
Павербанк не замінить підготовки до зими
Нещодавно я брав участь у заході, на якому представники місцевих адміністрацій із різних регіонів розповідали, як готуються до зими. Там були і прифронтові громади, зокрема Лозова на Харківщині, і тилові міста, наприклад Львів. У кожного свій досвід, свої ресурси та проблеми. Але одна річ звучала майже скрізь: найслабша ланка — не завжди обладнання. Дуже часто це люди й гроші.
Особливо гостро це відчувають водоканали. Їм бракує працівників, вони не мають стовідсоткового бронювання персоналу, потерпають від дефіциту робочих рук і коштів. Генератор можна купити, насос — відремонтувати, але кваліфікованого фахівця неможливо швидко замінити. Саме тому формальна наявність резервного обладнання ще не означає реальної готовності системи.
Під час тієї розмови запитали й про дрова: чи вистачить їх усім у разі великої кризи. Для людей, які користувалися дровами і в мирний час, постачання, найімовірніше, залишиться звичною справою. Але якщо уявити, що на дрова одночасно переходять міста й мільйони споживачів, це вже буде не план підготовки, а останній рубіж перед катастрофою.
Я пам’ятаю показову історію з грудня 2022 року. У нашому дворі впало дерево. Я запропонував порізати його й залишити як аварійний запас: у найгіршому разі можна було б нагріти в металевих бочках воду. Почалася дискусія: потрібна бензопила, місце для дров, потім усе доведеться носити. Поки мешканці кілька днів обговорювали труднощі, приїхали хлопці з бусом, порізали дерево, забрали його та поїхали.
Ця історія добре показує нашу проблему. Ми часто маємо ресурс, але не маємо спільного рішення й відповідального за його виконання. Для мешканця багатоповерхівки особисті батареї та лампи корисні, проте їх недостатньо. Особливо якщо будинок негазифікований, квартира розташована вище дев’ятого поверху, а вода залежить від насосів. У таких умовах готуватися треба всім будинком. Інакше перелік справді ефективних дій для окремої родини залишається дуже коротким.
Новий уряд, але стара економічна рамка
Моє перше враження від змін у владі просте: по суті, нічого особливого не змінилося. Люди, які значною мірою визначали фінансову та економічну політику попереднього уряду, залишилися при впливі. Міністр фінансів Сергій Марченко зберіг посаду. Денис Шмигаль — перший віцепрем’єр і міністр енергетики. Данило Гетманцев, якого я вважаю головним ідеологом податкового «закручування гайок», також нікуди не зник.
Змінився міністр економіки, але й тут у діяльності Олександра Кравченка буде радше видно продовження попередньої лінії. Стратегія економічного розвитку, над якою працювали за попереднього уряду разом із McKinsey, не зникла після кадрової ротації. Кравченко працював керівним партнером українського офісу міжнародної консалтингової компанії McKinsey & Company. Тому сформований раніше порядок денний просто перейшов до нових кабінетів. Та й Сергій Соболєв також зберіг важелі: перейшов до Офісу президента на економічний напрям і ввійшов до наглядової ради «Нафтогазу».
Показовою стала й історія зі зміною статуту «Енергоатому». Я не бачив тексту нового статуту, тому не хочу стверджувати більше, ніж знаю. Але, наскільки можна зрозуміти, йдеться про поділ управлінських функцій: генеральний директор має відповідати за розвиток компанії, а окремий керівник ядерного напряму — за безпеку й експлуатацію ядерних установок. Такий підхід раніше підтримували представники попереднього уряду, а реалізували його вже за нового прем’єра.
На мій погляд, в умовах війни атомна безпека не може бути другорядною. Після ударів по підстанціях енергоблоки не раз різко втрачали навантаження, створюючи додаткові ризики. Тому питання, чи повинен керівник «Енергоатому» мати ліцензію на управління ядерними установками, стосується не бюрократичної формальності, а моделі відповідальності.
Ще більше насторожують заяви про зростання податкових надходжень: на 15% цього року й на 20% наступного. Звідки взятися такому приросту, якщо експорт через Чорне море зупиняється, виробництво й логістика потерпають від обстрілів, а сама база оподаткування скорочується? Реалістична відповідь лише одна: сильніше тиснути на тих, хто ще працює.
Отже, кадрове оновлення саме по собі не змінює принципів фінансово-економічної політики. Поки що вони виглядають успадкованими від попереднього уряду.
Зима як війна на взаємне виснаження
Енергетичне середовище змінюється швидше, ніж уряди встигають писати стратегії. Ще кілька років тому нафтогазові компанії говорили про водень, декарбонізацію та відмову від нового буріння. Тепер відбувається розворот: частину «зелених» активів продають, а інвестиції знову спрямовують у розвідку й видобуток нафти та газу. На це вплинули війна, повернення Дональда Трампа, різке зростання попиту на енергію через бум штучного інтелекту та війна США з Іраном. Це хороший приклад того, наскільки непередбачуваним стало середовище і як швидко застарівають довгострокові документи.
Невизначеності світу додає і війна між Україною та Росією. Іноді це позитивна для нас невизначеність, як-от війна проти російської нафтопереробки. Пошкоджений завод може зупинитися на тижні, місяці або й довше. Росіяни ремонтують установки, а Україна повторними ударами намагається не дати системі повернутися до нормальної роботи. Це гонитва між руйнуванням і відновленням: сьогодні дефіцит пального зменшився, а наступного тижня нові удари можуть знову змінити ситуацію.
Російська сторона говорила про дефіцит бензину А-95 на рівні близько 10%, але ці цифри варто сприймати обережно, особливо після послаблення стандартів пального. Втрата переробки означає менші експортні доходи, витрати на ремонт та імпорт дорожчого пального. Високі світові ціни й закупівлі російської нафти Індією та Китаєм частково пом’якшують удар. Це довга гра, результат якої залежить від здатності України системно підтримувати тиск.
Подібна логіка діє і щодо російських ударів по Україні. Тому, скажімо, не можна оцінювати майбутню зиму лише за обсягами запасів газу, які в нас зараз на відносно хорошому рівні. Ворог давно знає наші основні енерговузли, розуміє, куди й коли бити. Україна, зі свого боку, вже має досвід мінімізації втрат і недопущення повного блекауту. Найнебезпечніше місце — теплопостачання під час сильних морозів, особливо якщо через обстріли зупинятимуться теплоелектроцентралі. Тому проходження зими визначатимуть передусім погода та наявність засобів протиповітряної, зокрема протибалістичної, оборони. Сама наявність газу — необхідний фактор, але недостатній в умовах війни.
Загалом я достатньо оптимістично дивлюся на цю зиму, але моя планка оптимізму дуже низька: сподіваюся, що гірше, ніж минулої зими, не буде. Водночас треба готуватися до нових сценаріїв. Противник може обрати не лише звичні цілі, а й інші міста та об’єкти.
Найгірша підготовка до зими — надія, що все залишиться в межах уже пережитого. Нам доведеться покладатися на державу й місцеву владу, ощадливо споживати та домовлятися у власному будинку.
