Кілька приватних газовидобувних компаній опинилося під ударом з боку державних органів. Так на початку квітня, за матеріалами Державного бюро розслідувань (ДБР) суд арештував корпоративні права трьох підприємств, які працювали на Сахалінському нафтогазовому родовищі. Йдеться про ТОВ «Сахалінське», ТОВ «Сіріус-1» та ТОВ «Іст Юроуп Петролеум».
Згодом, 12 квітня Служба безпеки України арештувала 30 газових свердловин компанії «Укргазвидобуток», на яких вже зупинено видобуток газу та арештував 18 млн куб м газу, що знаходиться в підземних сховищах. Майже одночасно Печерський районний суд міста Києва передав корпоративні права на ПрАТ «ВК «Укрнафтобуріння» на баланс Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА). Одразу оговоримо, «Укрнафтобуріння» - це друга за обсягами приватна газовидобувна компанія.
Такі дії з боку державних органів вже призвели до хаосу на ринку природного газу України. Частину газовидобутку зупинено, а компанії, чиї активи потрапили в управління АРМА, чекає невизначене майбутнє.
Якщо держава прагне контролювати газовидобувні компанії чи застосовувати санкції щодо власників, для цього не обов’язково знищувати сам видобуток. Для чого передавати держагентству АРМА діючий бізнес? Там нема геологів, фахівців з буріння і видобутку, там нема відділу продажів. Що буде з газовидобутком через пів року перебування під управління АРМА не важко здогадатися. У держави є інші, більш ефективні способи досягти бажаного результату, не знищуючи компанії та діючий бізнес. Досить лише накласти обмеження на відчуження майна чи активів. Видобуток не можна зупиняти!
Робота АРМА неоднозначна. Візьмемо приклад з галузі - роздрібного ринку нафтопродуктів. Вже рік як на Агенцію покладено обов‘язки знайти управителя на мережу АЗС «Татнєфті» в Харківській та Полтавській обл. За цей період заправки стоять, а могли б працювати, в тому числі забезпечувати прифронтові зони пальним. Що заважає відновити роботу цих АЗС, в АРМА не саме улюблене питання від журналістів та експертів. Хто дасть гарантії, що свердловини УНБ так само не будуть стояти?
Насправді ринок незалежного газовидобутку України невеликий, близько двох десятків компаній, при цьому власників бізнесу ще менше. Тому контролювати цю галузь можна без особливих проблем. Головний актив будь-якої видобувної компанії це родовище (спеціальний дозвіл на видобуток), а вже потім свердловини і інфраструктура. Специфіка газовидобувного бізнесу така, що ні активи, ні видобутий ресурс забрати чи вивезти з України неможливо.
Якщо глянути на проблему ширше, то дії держави і правоохоронних органів несуть загрозу всій нафтогазовій галузі, в першу чергу приватним власникам. Сучасний український газовидобуток складається з двох нерівних частин. З одного боку державні компанії «Укргазвидобування» (підконтрольна НАК «Нафтогаз України») та «Укрнафта», на них приходиться ¾ видобутку газу в країні. Інша, менша частина газовидобувного ринку, це приватні компанії які в останні роки активно розвивали видобуток. Тут треба згадати іноземні компанії, які через непередбачувану політику в Україні, так і не змогли зайти у нафтогазову галузь України.
Історія УНБ, як і решти приватних компаній галузі, відносно свіжа, нараховує трохи більше 10 років. Компанія отримала Сахалінське родовище, де видобуток фактично не вівся. Для «прокачки» родовища були потрібні мільярдні інвестиції для ремонту свердловин та буріння нових, які тільки через декілька років дали результат для подальшого розвитку, приросту на 40-60% на рік. Гроші з отриманих газу та конденсату інвестувались в буріння, компанія одна з небагатьох замовляла в тому числі глибокі свердловини (більше 5000 м), вартість таких операцій в Україні стартує від $10 млн й вище. Тільки постійне інвестування дало можливість вийти на поточні 0,7-0,8 млрд куб м газу на рік та стати другою компанією за обсягами видобутку серед приватних гравців.
За двадцять років незалежний газовидобуток зріс з нуля до 5 млрд куб м на рік на передодні війни, що становило майже 25% національного видобутку природного газу. Це був суттєвий успіх на фоні провалу програми “20/20” державної компанії “Укргазвидобування”. Український приватний газовидобуток це, в першу чергу, українські компанії, які платять величезні податки як у державний бюджет, так і в місцеві бюджети громад, це тисячі висококваліфікованих робочих місць для українців, а головне це газ для України. Якщо ми втратимо власний видобуток газу, навіть частково, то про енергетичну незалежність прийдеться забути. Україна залежить від імпорту газу, чим більше ми видобуваємо, тим менше нам треба купувати за кордоном за валюту.
В Україні існує заборона на експорт газу, тому весь видобутий газ продається на внутрішньому ринку, або закачується у підземні сховища.
Ситуація на газовидобувного ринку, де домінує крупний бізнес пов’язаний з олігархами може не подобатися, проте він ефективно працює у конкурентному середовищі, нарощує видобуток, впроваджує новітні технології, забезпечує надходження в держбюджет десятки млрд грн.
Якщо держава хоче зробити газовидобуток конкурентним, тоді треба спростити прихід нових гравців, зокрема іноземних, а не нищити існуючі підприємства. Адже ні держава, ні споживачі нічого з цього не отримають. На сьогодні, приватні газовидобувні підприємства, які нещодавно зазнали втручання з боку державних і правоохоронних органів, забезпечують більше 1 млрд куб м на рік, це 20% потреб української промисловості. Україні вкрай важливо зберегти власний видобуток газу, всі ті здобутки які створювалися впродовж двох десятиліть.
