— Кабмін перезавантажив наглядову раду «Енергоатома». Що це дає?
— Добре, що нарешті перезавантажили — це був ключовий запит кредиторів (IFC) та послів G7. Рада тепер повна — 7 членів за рекомендаціями OECD: 4 незалежні та 3 представники держави.
Сильна кандидатура - Руміна Велші. Це екс-голова канадського регулятора, зараз вона також у наглядовій раді польського проєкту ММР Orlen — найкраща іноземна кандидатура, на мою думку.
Друга - Лаура Гарбенчуте-Бакієне — аудитор із досвідом корпоративного управління.
Третя - Патрік Фрагман, екс-глава Westinghouse. Фігура теж сильна, але у мене є питання: за законом України він не міг бути незалежним членом через тісну співпрацю Westinghouse з «Енергоатомом» протягом останнього року. Не зрозуміло, як пройшов перевірку, але як є.
Представників держави коментувати не буду — це вибір держави, вона й несе відповідальність. Поки 100% акцій державні.
Далі необхідно слідкувати за найважливішим комітетом — з його призначень. Нагадаю, що минула рада саме через нього гальмувала призначення керівництва. Крім цього, є ключове — хто відповідатиме за напрямок залучення зовнішнього фінансування і як уникнути старих підозр щодо корупції на закупівлях та проєктах.
— А що з ідеєю приватизації 25% «Енергоатома», яку озвучили в Давосі? Наскільки це реально під час війни?
— Заява пролунала в Давосі перед переговорами з США — ймовірно, як аргумент у дискусії про Запорізьку АЕС (25% «Енергоатома» ≈ половина ЗАЕС за потужністю). Це могло бути частиною ширшої домовленості, але поки ідея залишилася тільки на словах.
Я завжди за приватних інвесторів в атомну енергетику. Світ уже визнає її «зеленою» (навіть у Великобританії випускають «зелені» облігації). Якби не війна, частка «Енергоатома» привернула б серйозних інвесторів. Бо зараз усі шукають готову дешеву потужність, а атомна вже є.
Крім того, треба дивитися на законодавчі перепони. Зараз діє заборона на відчуження частки «Енергоатома» до повного погашення кредиту ЄС (через Євратом) за програмою підвищення безпеки. Держава повинна залишатися 100% власником, доки не буде згоди Єврокомісії. Тож без погодження ЄС говорити про продаж 25% трохи передчасно.
— Яке Ваше бачення розвитку атомної генерації та розпорядження цією часткою? Бо, скажімо, є ідеї швидко повернути в роботу старі блоки, виведені з експлуатації, як Three Mile Island у США. А в нас — Чорнобиль?
— Чорнобиль технічно неможливо перезапустити. Блоки вже давно виведені з експлуатації, обладнання демонтоване, інфраструктура розібрана або застаріла.
Технологія РБМК визнана небезпечною після катастрофи 1986 року — суспільство в Україні це не сприйматиме під жодним соусом.
Краще використовувати залишки інфраструктури (мережі, під’їзні шляхи тощо) для розміщення нових технологій — наприклад, малих модульних реакторів чи наукових проєктів. Чорнобильську зону варто монетизувати: розвивати науку з виведення з експлуатації, екотуризм, заповідники, а не тільки залишати, як «покинутий» об’єкт.
—А як щодо ефективності роботи існуючих потужностей АЕС? Порівняймо США, Францію та Україну. У США — десь 100 блоків, і теж не мегаватних, але у них високий коефіцієнт використання потужності. Чи є в нас резерви в існуючих блоках, чи просто не вміємо так сервісно чи по-бізнесовому працювати?
— Так, питання слушне. У США більшість АЕС — комерційні, приватні. Для них кожна хвилина простою — втрачений прибуток. Лідер — Constellation Energy: коефіцієнт використання 96–99% (наприклад, 98.8% влітку 2025 року). Вони вижимають максимум у жорстких регуляторних рамках.
У світі це тренд: збільшувати потужність діючих блоків (uprates). Наприклад, Чехи додали 15% на VVER-440, французи — на своїх реакторах. Атомна енергетика ще «молода» — є потенціал для модернізації.
В Україні теж був приклад: 7–8 років тому проєкт держприватного партнерства - «Енергоатом» + «Укренерго» + американсько-британо-польський консорціум для модернізації лінії на Жешув та її перезапуску (проєкт «Енергоміст»). Але після смерті ключової особи в 2015 році проєкт зупинився.
Тож резерви є — потрібно правильне управління, інвестиції та комерційний підхід.
— Маєте на увазі польського мільярдера Яна Кульчика?
— Так. Він був “двигуном” проєкту.
— Розкажіть детальніше про той проєкт з компенсацією втрати нового блоку через підвищення потужності існуючих?
— Ідея була така: Україна передає другий блок (Хмельницької АЕС-2) повністю на експорт, а Westinghouse (учасник консорціуму) проводить експертизу та підвищує потужність решти 13–15 блоків ВВЕР-1000 на 10% (або принаймні 10 з них). Це мало компенсувати втрачену потужність нового блоку.
Проєкт не реалізувався. По-перше, помер ключовий «двигун» — Ян Кульчик. По-друге, був напівскандал з конкурсом — інша компанія подавала до суду. Плюс Україна тоді не була готова до такої схеми держприватного партнерства: нестиковки між «Енергоатомом», «Укренерго» та іншими учасниками, включно з американсько-британо-польським консорціумом. Наприклад, в «Укренерго» була своя візія через інтеграцію до ENTSO-E, яка технічно не збігалася з ідеєю проєкту.
— Бо цей проєкт робився через вставку?
— Так. Але загалом ідея не з неба впала — були попередні технічні прорахунки. Американці з поляками не «лізли» б без потенціалу. Зараз підвищення потужності діючих блоків — це мейнстрим у світі: приватні компанії вижимають максимум з існуючого обладнання, бо це швидше й дешевше, ніж будувати нове.
— А наскільки більше 10% можна підняти? Міжнародні компанії часто кажуть 10%, але це ж кажуть, коли насправді більше бачать?
— Це технічне питання, точно не скажу, але приклади є: чехи підняли на 15% на VVER-440 (Temelin — на 4%, але інші більше). У світі орієнтуються на 10%, але часто виходять за межі цього.
— Чого про це так прискіпливо питаємо, бо для нас 9 блоків по +10% — це майже потужність одного нового блоку. І не треба вести спори щодо болгарських блоків, потрібно просто “під ноги” глянути. Бо ми ж, якщо просто нові побудуємо, то той же “ефективністю”, що й тепер?
— Так. Це реальні резерви “під ногами”. Треба комплекс: продовження терміну експлуатації + заміна обладнання на сучасне + модернізація. Це дає і подовження ресурсу, і зростання ефективності.
Зараз, наприклад, Хмельницький блок недовиробляє ~200 МВт через проблеми з турбіною — це вже 4–5 років. Це не таємниця, про це писали медіа. Це величезна дірка в грошах. Наглядова рада має розібратися перш за все з ефективністю існуючою, а не тільки з новою генерацією.
— У контексті 25% «Енергоатома» та Запорізької АЕС — яку позицію мала б займати Україна? Ми можемо писати протести, але американці все одно з росіянами про щось домовляються. Є ризик, що вони домовляться без нас, а ми залишимося збоку з паперами та скаргами “в Лігу націй”. Питання ЗАЕС — це велика геополітика, але Ваша особиста думка: пропозиція продати 25% «Енергоатома» саме США (як натякали в Давосі) — це гарний хід?
— Так, вважаю, це дуже логічно й розумно. Якщо грубо: 25% «Енергоатома» ≈ половина потужності Запорізької АЕС. Ми віддаємо цю частку США, і хай вони самі розбираються з росіянами, як її ділити чи керувати. Україна залишається з 75%, чиста, без компромісів з окупантами. США в їхній ваговій категорії простіше говорити з Росією, ніж нам. Це знімає з нас частину ризику й перекладає відповідальність на сильнішого партнера.
— Ще по наглядовій раді «Енергоатома». Ви сказали: рада сформована, але бракує людини, яка спеціалізується на залученні зовнішнього фінансування — це ж ключове для розвитку. Плюс у одного члена (екс-глави Westinghouse) потенційна «міна» за законом — конфлікт інтересів через тісну співпрацю. Чи може це активуватися пізніше?
— Так, це потенційна загроза на 100%. Законодавча «міна» є, і вона може спрацювати, якщо щось зміниться. Водночас держава призначила поважних людей: заступник міністра економіки, голова Агентства відновлення, секретар міністерства — всі дуже завантажені посадовці. Питання: чи зможуть вони реально виконувати функції нагляду за «Енергоатомом» — флагманом енергетичної та національної безпеки? Мають сподівання, що так, бо це стратегічний об’єкт, який потрібно розвивати.
— Як пройшов конкурс відбору? Краще, ніж раніше? Чи є що покращити? І наскільки реально робота члена наглядової ради — це серйозне навантаження чи «пенсійний бонус» з хорошою зарплатою і рідкісними приїздами в Україну?
— У світі наглядові ради державних компаній — це корисний інструмент: туди йдуть фахові «пенсіонери» галузі, які діляться досвідом, створюють стратегію, працюють за символічну плату або взагалі безкоштовно. Це визнання кар’єри, а не спосіб заробити.
В Україні ж реформа впроваджувалася з помилок: часто призначали сумнівних людей, і суспільство сприймає ради, як місце для «легких грошей». Це корінна проблема. Хотілося б дійти до справжньої корпоративної реформи, щоб ради не викликали обурення.
— Максим Тімченко (ДТЕК) неодноразово хвалив, як у них організовані наглядові ради. Але деталей про оплату не розголошує — комерційна таємниця. Чи співмірна вона з державною? Чи є приклади успішних незалежних рад у приватних українських компаніях?
— У великих приватних компаніях ради дійсно працюють: підбирають компетентних людей з досвідом (часто європейським чи світовим), без конкурсів — самі запрошують. Там є незалежний погляд, KPI, реальна допомога бізнесу. Гроші витрачають недарма — це інвестиція в розвиток. Не просто «лобізм», а професійна робота.
Приватники не кидають гроші на сумнівних членів — ефективність вимірюється результатами.
— Ще таке питання: новий міністр енергетики — Денис Шмигаль (перший віцепрем’єр — міністр з січня 2026). Раніше багато людей агітували за «енергетичного суперміністра». Галущенко, попри скандали, був промоутером атомної генерації. Чи відчуваєте зараз просування ідей розвитку АЕС? Болгарський проєкт (реактори для ХАЕС-3,4) похований чи ще має шанс? Що з ХАЕС-3,4?
— Мабуть, Шмигаль — найкращий варіант за останні роки. Він не енергетик-технар, але сильний менеджер, економіст, з досвідом прем’єра у воєнний час, знайомствами, контактами з банками та світом. Міністр — політична посада: він організовує розробку політики, а технічний напрямок — на заступниках (їх зараз достатньо, щоб підібрати класних фахівців).
Він матиме менше перепон, може пробивати проєкти чи підійти при потребі прямо до Володимира Зеленського. Головне — підібрати сильну команду.
Атомна генерація — база (60% енергетики), плюс резерви: підняття потужності існуючих блоків, продовження експлуатації. Є бачення, що потрібна приватна власність у майбутній атомній генерації — відповідний законопроєкт вже є у Раді. Якщо міністр підтримає — буде добре.
Болгарський проєкт (реактори з Belene) — це складно через етичні, політичні та економічні питання. Але добудова ХАЕС-3,4 перспективна: вже є заділ. Найкраще — держприватне партнерство. Держава («Енергоатом») дає майданчик, іноземні партнери (американські чи французькі) купують болгарське обладнання, привозять під своїм прапором, створюють окрему проєктну компанію. Це вирішується процедурно, але потрібне бажання та лідер — як покійний Ян Кульчик, який пробивав, мав зв’язки та ідеї.
Без такого лідера — марнування майна й грошей. Україна не КНДР чи Росія — не може бути «все державне». Світ рухається до приватних інвестицій. Навіть у США добудовують старі блоки — і там був конкурс з 20 учасниками.
Досьє «ЕнергоБізнесу»
Максим Пишний народився 4 грудня 1980 року на Полтавщині, у родині енергетиків. Виріс у Енергодарі.
Освіта: 2003 рік – Київський національний економічний університет, магістр з фінансів; 2010 рік - Київський національний економічний університет, магістр з права; у 2025 році отримав ступінь Доктора філософії (аспірантура ДННУ «Академія фінансового управління» при Мінфіні України), спеціалізація «Економіка».
Кар’єра: Під час навчання в університеті почав працювати у НВП «Ультрасонік» на посаді менеджера з зовнішньоекономічних зв’язків. Після закінчення університету у 2004 році почав працювати у будівельній компанії ЗАТ «Укратоменергобуд» (генпідрядна компанія з будівництва об’єктів атомної та іншої енергетики), де пройшов шлях від інженера-економіста до керівних посад (директор з маркетингу, директор з економічної безпеки).
У 2010 році приєднався за запрошенням до «Енергоатома» для участі у реалізації будівельних проєктів (добудова Хмельницької АЕС Х3/Х4, ЦСХОЯТ та інші). Завершував свій етап роботи у «Енергоатомі» на посаді заступника керівника Групи управління спільного з ЄБРР та Євратомом проєктом КзППБ та заступника керівника з корпоратизації ДП НАЕК «Енергоатом».
У 2018 році перейшов у Міністерство енергетики України до Директорату стратегічного управління та європейської інтеграції, де займався міжнародними проєктами в енергетичній сфері та адаптацією державної політики до політики ЄС.
У 2019 році приєднався до першої в Україні інституції по впровадженню технології малих модульних реакторів (ММР) в Україні – Концерну «Український модуль», паралельно працюючи у Holtec Ukraine.
З 2021-го по вересень 2024 року працював консультантом з інновацій та розвитку ДНТЦ ЯРБ (організація технічної підтримки ядерного регулятора України – ДІЯРУ).
На даний момент здійснює консультаційні послуги вітчизняним та закордонним компаніям у енергетичній галузі та займається громадською роботою через створену ним організацію.
Родина: одружений, виховує двох доньок.
