— З огляду на те, що в умовах великих міст України централізоване опалення досі залишається майже безальтернативним, але враховуючи загрози обстрілів ТЕЦ з боку країни-агресора, постає питання: яке майбутнє чекає на цю систему?
— Централізоване теплопостачання — це, мабуть, одна з найбільших переваг України, і водночас те, що в нас ще збереглося з погляду стійкості та надійності трас. Згадайте: скільки ударів було по енергетиці у 2022-му, 2023–2024-му та вже у 2025–2026 роках — і досі система не повністю зруйнована, вона продовжує працювати. Так, у деяких частинах є проблеми, але загалом вона функціонує.
Що таке централізоване теплопостачання по суті? Це коли тепло виробляється на одному чи кількох великих джерелах (ТЕЦ, котельнях), а потім уже готовий теплоносій — гаряча вода — надходить безпосередньо в будинки. У квартирах немає небезпечного газу, не треба тягнути потужні електромережі, які самі по собі дуже дорогі. А головне — електроенергія зараз справді дорога. Ми це бачимо щодня в платіжках (і це ще з урахуванням дотацій для населення). Крім того, великі джерела дозволяють диверсифікувати паливо. Наприклад, Дарницька ТЕЦ могла працювати і на вугіллі, і на газу. Газові ТЕЦ, які зазвичай розташовані на промислових майданчиках, теж можна дооснастити додатковими котлами на альтернативному паливі.
А чи можна таке зробити з індивідуальним котлом у квартирі? Ні, туди нічого, крім газу, не заведеш.
Саме тому котли стали популярними не через об’єктивну вигоду, а через штучно створені умови: колись населення отримувало газ за заниженими цінами, ніж теплопостачальні організації, а особливо промисловість. Це була величезна субсидія, на яку Україна «підсіла» і за яку ми десятиліттями платили РФ. До речі, і Чорноморський флот, і ракети, що зараз летять по нас, — ми теж віддавали, щоб у нас газ був дешевий.
— Коли кажуть, що «у нас газ дешевий для населення», — це правда чи міф?
— Це міф. Різниця покривалася з наших податків, через недофінансування лікарень, шкіл, армії. До слова, електроопалення фактично субсидується ще сильніше, ніж раніше газ. Якщо порівняти комерційні тарифи: кіловат-година електроенергії з урахуванням доставки та передачі зараз коштує в середньому 10–15 грн і більше. А теплова енергія від централізованої системи — приблизно 3–4 грн за кВт·год еквівалента.
Тому централізована система, на мою думку, має значно вищу стійкість. До того ж є потенціал знизити споживання на 20% і більше за рахунок відносно недорогих заходів: встановлення погодного регулювання та індивідуальних теплових пунктів (ІТП) у будинках. У мене, наприклад, після встановлення ІТП і мінімальної модернізації внутрішніх мереж споживання в будинку знизилося на 20–25%.
— Плюс гаряча вода?
— Звісно, відносно дешева гаряча вода — це величезна перевага, яку багато хто недооцінює. Якщо порахувати: електробойлер при тарифі ~10 грн/кВт·год дає еквівалент ~550 грн за кубометр гарячої води. Централізоване постачання — приблизно 300 грн за той самий об’єм. Майже вдвічі дешевше. Навіть для дотованих тарифів маємо зараз 230 грн/куб. м з електробойлера проти близько 100 грн від централізованих мереж.
Уявіть: у Києві сумарна потужність електробойлерів, які вмикаються одночасно, — це 250–300 МВт. Це майже третина великого атомного блоку. А гарячу воду все одно треба гріти — то краще це робити централізовано, де дешевше, ефективніше й безпечніше, а електроенергію залишити для комп’ютерів, освітлення та промисловості.
— А чи може бути якийсь проміжний варіант між повною децентралізацією та суперцентралізацією у дві-три ТЕЦ?
— Рознести джерела тепла на 3–4 чи навіть 10 менших — це теж реально, і це краще, ніж одна велика ТЕЦ. А от запускати сотні маленьких котелень на газу було б довше й дорожче, і їх легше було б «вимкнути» тими самими ударами. Якщо порахувати, скільки «шахедів» і ракет летіло по ТЕС, і уявити, що їх направили на менші котельні, на яких ППО була б менш дієвою, висновок простий: стійку централізовану систему з наявними мережами відновити й модернізувати буде простіше й дешевше. У північних країнах — Данії, Швеції, Німеччині — саме таке рішення домінує. Навіть у Відні, де традиційно було пічне опалення, зараз усе перейшло на централізовані мережі. Це екологічніше й зручніше.
— То чому ми не масштабуємо встановлення ІТП? Схоже, ПСО (спеціальні обов'язки) на газ і електрику сильно деформували поведінку людей?
— Питання тут у ціні енергії та мотивації. Квартира платить умовно 1500–2000 грн на місяць за опалення, але це лише третина реальної вартості. 20% економії від 1500 грн — це 300 грн. Для багатьох це не мотив. Люди починають задумуватися лише тоді, коли рахунок стає 3000+ грн. А головне — ми все одно платимо за це опосередковано через податки.
Навіть у нових будинках, де вже стоять ІТП, 90% мешканців тримають регулятори на максимумі: хай буде +24–26 °C, різниця не принципова. Повна окупність ІТП у будинку — 3–7 років.
— Але в медіа говорять переважно про те, що «не будемо платити» і «давайте ще дешевші тарифи». Тобто ПСО ламає логіку здорового глузду?
— Саме так. Ми закуповуємо газ за кордоном, а в багатьох містах стоять котли на біопаливі, які не запускають. Чому? Бо вони не конкурують із газом за 7–8 грн/куб. м. Керівники ТЕЦ кажуть: на біопаливі гігакалорія коштуватиме 2500 грн, а на газу — 1800 грн. І вони праві. Але Україна від цього програє, а Росія отримує додатковий ресурс. ПСО деформує економічну поведінку.
— А щодо технічного боку ІТП — це ж не просто заміна джерела, а покращення всієї системи?
— Це «педаль акселератора» для будинку — плавне регулювання залежно від погоди. Автоматика сама контролює швидкість насосів і температуру. У старих будинках раніше було два режими: або повна потужність, або нічого. Тепер з’являється точне регулювання. Крім того, наявність ІТП відкриває двері для подальшої інтеграції: сонячних систем, теплових насосів чи резервних котлів.
— Ефективність також залежить від якості труб мережі?
— Безумовно. Потрібна заміна старих труб на нові з поліуретановою ізоляцією та облаштування перемичок між котельнями. Якщо одна вийде з ладу — тепло подається з іншої. Це перевірені рішення ще з ХХ століття. Головне — не розвалити те, що є.
— Де ОСББ чи мешканці можуть знайти фінансування?
— Зараз діють хороші програми. У Києві — «70/30»: місто фінансує 70%, мешканці — 30%. Є програма «Енергодім» від Фонду енергоефективності, де компенсують до 60% витрат. Бракує лише сильної мотивації та пропаганди. Зараз усі говорять про «високі» тарифи, а не про теплові пункти. У моєму будинку за кілька сезонів мешканці зекономили 1,5 мільйона гривень. Це реальні цифри.
— Чи працює ця логіка для муніципальної власності?
— Так, Київ ще у 2001–2005 роках встановив понад 1100 ІТП у садочках та школах. Проєкт окупився, економія склала близько 26%. У багатьох містах — Дніпрі, Житомирі, Вінниці, Львові — мери активно працюють із міжнародними кредиторами (EIB, EBRD, NEFCO). Це мільйонні інвестиції, які окупаються.
— Законопроєкт №14067 зобов’язує всі будинки встановлювати ІТП протягом 3 років. Це сигнал до змін?
— Так, але це «подвійна сигнальна система». З одного боку — закон про ефективність, з іншого — ПСО та занижені ціни. Потрібно налаштувати ці сигнали в один бік. Ми маємо проекти з рентабельністю понад 20% — у Європі таких майже немає.
Якщо ми економимо газ, Україна не купує його в «Нафтогазу», Європа отримує дешевший ресурс на ринку через падіння попиту, а Росія втрачає гроші. Програє тільки «Газпром».
— Термомодернізація — це довго, а ІТП — це швидко?
— Повна термосанація всіх будівель — це величезні кошти. Але маленькі кроки — утеплення труб у підвалах та встановлення ІТП — працюють миттєво. Утеплені труби замерзають не за 3–5 годин, а за 2–3 доби — цього часу вистачає на ремонт. Це пряме підвищення стійкості під час війни.
— Скільки зараз коштує встановити ІТП?
— Усереднено — близько 1 млн грн на типовий будинок. З програмами співфінансування частка мешканців може скласти 300 тис. грн. Це окупається дуже швидко: квартплата може зрости на гривню, але платіжка за тепло впаде на дві. Плюс це підвищує капіталізацію квартири. В будинку з ІТП та ОСББ житло коштує дорожче. Це інвестиція у власний актив.
Досьє «Енергобізнеса»
Вадим Литвин народився 7 грудня 1982 року.
Закінчив НТУУ «КПІ» за спеціальністю «Енергетичний менеджмент» та КНУБА (магістр будівництва).
Кар’єру розпочав у 2005 році в КП «Група впровадження проекту з енергоефективності» Києва. З 2020 року очолює Асоціацію енергоаудиторів України. Має понад 20 років досвіду в енергоаудитах та термомодернізації, співпрацює з міжнародними донорами (GIZ, USAID, ПРООН). Сьогодні він є одним із провідних експертів з енергозбереження та стратегій стійкості критичної інфраструктури в умовах війни.
