Офіційна позиція уряду залишається незмінною: для населення тарифи на газ, опалення та гарячу воду лишаються сталими, оскільки зафіксовані мораторієм на час воєнного стану. Соціальну напругу перед зимою влада намагається знімати завдяки залученню коштів міжнародних донорів. Зокрема, стартувала програма одноразової грошової допомоги на опалювальний період: понад 380 тисяч родин у прифронтових громадах отримають по 19 400 грн із загального фонду в 7,4 млрд грн, наданого міжнародними гуманітарними організаціями, включно з ЮНІСЕФ та Товариством Червоного Хреста України. Виплати спрямовані винятково на найуразливіші категорії — людей з інвалідністю, пенсіонерів, внутрішньо переміщених осіб та багатодітні родини. Проте такі точкові заходи підтримують лише мешканців зони бойових дій, тоді як базове питання недофінансування сектора ТКЕ по всій Україні залишається відкритим.
Експертна спільнота сходиться на тому, що штучно утримувати тарифи на тепло та гарячу воду, ігноруючи економічну складову та ринок, роками неможливо — перегляд і підвищення тарифів неминучі. Однак погляди на механіку майбутньої реформи різняться. Радник заступника голови КМДА та експерт з енергоефективності Олексій Тихонов наголошує на безальтернативності ринкового ціноутворення у сфері централізованого теплопостачання, зазначаючи, що спроби компенсувати тепловикам різницю в тарифах із держбюджету безперспективні:
«Можна погратись у комунізм та ще написати [відшкодування з держбюджету — ред.], але там грошей немає, тому точно [економічно обґрунтовані тарифи — ред.]».
Схожу позицію щодо переходу до ринкової моделі має галузевий фахівець у сфері систем теплопостачання Кирило Баранчук, але він наполягає на керованому переході та зустрічних кроках тепловиків:
«Потрібен суспільний договір: держава й громада забезпечують економічно обґрунтований тариф та адресну підтримку вразливих споживачів, а суб’єкти в секторі беруть публічні зобов’язання з модернізації та зниження питомих витрат». На його думку, підприємства мають поставити за мету зниження собівартості на 10–15% за п’ять років завдяки обліку та регулюванню.
На необхідності підвищення тарифів на тепло одночасно із трансформацією роботи теплопостачальників наполягає й голова наглядової ради ГО «Центр стратегії сталого розвитку», експерт Микола Коломийченко. «Тарифи необхідно робити економічно обґрунтованими, але не можна перекласти всю різницю на населення», — зазначає він. Він переконаний, що зростання ціни в платіжці не повинно бути самоціллю.
«Потрібна трирівнева модель — економічно обґрунтований тариф, адресна допомога населенню та жорсткі вимоги до ефективності теплопостачальних підприємств. Головна мета — не "підняти тариф", а зменшити собівартість одиниці корисного тепла. Через когенерацію, локальну генерацію, ВДЕ, модернізацію мереж, автоматизацію та енергоефективність», — упевнений Коломийченко.
Іншої послідовності кроків дотримується голова ГО «Спілка споживачів комунальних послуг» Олег Попенко. Він переконаний, що переглядати тарифи доцільно лише на фінальному етапі масштабної реформи:
«Спочатку повний аудит усіх підприємств ЖКГ, стратегічний план розвитку... з паралельним збільшенням доходів населення, а потім, після всього цього, теоретично можна десь підвищити тарифи».
Збереження мораторію на підвищення тарифів без джерел компенсації збитків тепловикам лише прискорює руйнацію мереж та деградацію централізованого теплопостачання, вважає Руслан Голуб, виконавчий секретар Асоціації операторів критичної інфраструктури, тому вже найближчим часом Україні не уникнути комплексної реформи та перегляду тарифної політики. Збалансований підхід полягає у переході до економічно обґрунтованих тарифів за умови адресної монетизованої підтримки найуразливіших категорій громадян, обов’язкового попереднього аудиту підприємств ТКЕ та встановлення чітких вимог щодо енергомодернізації, аби споживачі платили за якісне тепло, наголошує він.
