— Опалювальний сезон 2025/2026 офіційно завершено. Як ви оцінюєте стан критичної інфраструктури зараз, коли пікові навантаження минули?
— Насправді, зиму пережили дивом. Міста переважно були з теплом і водою. Водопостачання продовжує функціонувати, а теплопостачання, за винятком регіонів, що зазнали найважчих атак, перебуває у стані середнього ступеня зношеності. Але є важливий нюанс: підготовчі роботи цього року більшість міст намагалися розпочати значно раніше. У нас є підстави для обережного оптимізму на майбутнє. Протягом останніх трьох років завдяки допомозі міжнародних донорів була модернізована значна кількість підприємств. Наприклад, у Черкасах та Вінниці цієї зими не було припинень теплопостачання саме завдяки когенераційним установкам, наданим партнерами.
Загалом за цей період підприємствами теплопостачання і частково водопостачання введено понад 200 МВт тільки когенерації. Це величезний крок до енергонезалежності громад.
— Тобто, можна навіть сказати, що є перехід від «латання дірок» до технологічного оновлення?
— Певною мірою. Найбільш прогресивні підприємства, де є фінансовий ресурс, використовують весь набір технологій: когенерацію, сонячні панелі, потужні акумуляторні системи. Ми намагаємося відійти від використання звичайних генераторів там, де це можливо. Модернізація носить масштабний характер, і в багатьох містах ми вже бачимо перехід до більш ефективного централізованого теплопостачання. Зараз донори починають активно працювати над сектором водопостачання. Можна сказати, технічно ситуація навіть покращилася.
Сьогоднішня стійкість системи життєзабезпечення міст нагадує політ джмеля: за всіма законами аеродинаміки він літати не повинен, але він летить. Проте ми маємо розуміти — ресурс цього "дива" вичерпний.
— Якщо технічний стан покращується, то в чому головний ризик?
— У фінансовій моделі. Фактично, повноцінного фінансування галузі не існує. Ми живемо в умовах п’ятирічного мораторію на підвищення тарифів на тепло для населення, різницю в яких має компенсувати держава. НКРЕКП фактично заморозила тарифи водоканалам, при цьому джерело компенсації для них взагалі не визначене. Таким чином, держава дотує дешеву послугу для всіх — і для незаможних, і для тих, хто спроможний платити повну ціну. Це призвело до того, що тільки по різниці в тарифах за теплову енергію борг держави перед комунальними теплопостачальними підприємствами на сьогодні перевищив 72 мільярди гривень.
Борг у 72 мільярди гривень за компенсацію різниці в тарифах перед ТКЕ — це не просто цифра в звітах. Це арештовані рахунки сотень ТКЕ, заблоковані аварійні та капітальні ремонти та "глухий кут" для функціонування та розвитку сфери централізованого теплопостачання в Україні.
— 72 мільярди — це астрономічна сума. Як це впливає на повсякденну роботу теплопостачальних підприємств?
— Це їх паралізує. НАК «Нафтогаз» подає судові позови на теплопостачальні компанії за борги, які виникли саме через некомпенсовану державою різницю в тарифах. Виникає абсурдна ситуація: комунальні підприємства винні державній компанії, яка, своєю чергою, знову бере у держави допомогу на закупівлю газу. Замість того, щоб «розчистити» ці борги всередині державного сектора, розпочинаються арешти рахунків ТКЕ. Тільки за юридичні послуги та виконавчі збори в межах цих суперечок доведеться заплатити величезні кошти — наприклад, виконавчий збір у 10% від суми боргу. Це кошти, які підприємства могли спрямовувати на закупівлю нових труб чи котлів, а натомість вони «йдуть» на обслуговування боргів, які виникли не через безгосподарність теплопостачальних підприємств, а внаслідок невиконання державою своїх зобов’язань перед тепловиками. На сьогодні по всій країні блокують підприємствам рахунки та масово відключають ТКЕ газ за борги. Це безпрецедентно небезпечна ситуація, оскільки фактично блокує їхню операційну діяльність. Як наслідок — зростають ризики зриву підготовки до наступної зими, виконання Планів стійкості та дестабілізації всієї системи життєзабезпечення громад.
— Багато надій покладається на розподілену генерацію. Чи працює регуляторна політика у цьому напрямку?
— Регуляція спрощується, НКРЕКП працює ледве не в цілодобовому режимі для розв’язання проблем. Але технічні бар’єри залишаються. Приміром, газовий лічильник виготовляється 45 діб за замовленням, шафи управління — до 90 діб через велику кількість замовлень. Тож наскільки б регулятор не спрощував регуляторну базу, є цілком об’єктивні виробничі та технологічні фактори, на які особливо не повпливаєш. Крім того, є питання економічної доцільності роботи розподіленої генерації. Бізнес, який заходить на ринок балансуючих послуг, при нинішній ціні на природний газ може працювати лише кілька годин на добу, а інший час не працює. Коли когенерація зупиняється через невигідність бізнесу працювати на ринку електроенергії, тепловику потрібно тримати котел у «гарячому резерві», щоб підхопити систему. Для забезпечення роботи в такому режимі потрібне складне балансування, диспетчеризація та забезпечення резерву, це складне питання потребує професійного обговорення.
— Чи є приклади успішного запуску когенерації?
— Безперечно, це Харків. Команда «Харківтеплоенерго» у 2023-2024 роках показала неймовірні результати з розгортання розподіленої генерації в екстремальних умовах. Попри постійні обстріли, вони впроваджували нові потужності та забезпечували життєдіяльність міста.
Також варто відзначити Вінницю, де крім встановлення обладнання, громада самостійно проклала понад 20 кілометрів кабельних мереж для зв’язку об’єктів у єдину стійку систему. Успішні кейси в Черкасах, Старокостянтинові, Миколаєві, Чернігові та інших регіонах.
— Чому виникли проблеми з ПСО для ТКЕ та закупівлею газу для виробництва електрики?
— Це насамперед наслідок хаотичних несинхронізованих змін нормативно-правого поля без обговорення з тепловиками та прорахунку усіх ризиків. У березні 2026 року ТКЕ опинилися в ситуації, коли за однією постановою Уряду щодо теплового ПСО купувати газ за пільговою ціною для виробництва електрики в ринок вони не можуть, а інша постанова про електричне ПСО була просто скасована. Як наслідок ТКЕ втратили доступ до пільгового ресурсу, але й перейти на ринкові закупівлі вони не можуть, оскільки Уряд попросту не передбачив відповідного механізму. За таких обставин ТКЕ змушені зупиняти виробництво сотень мегават когенерації по всій країні та консервувати дороговартісне обладнання, значна частина якого була закуплена за кошти міжнародних партнерів. У підсумку через одне поспішне необдумане рішення Уряду держава одночасно втрачає генеруючі потужності, інвестиції донорів і можливість підсилювати енергосистему в критичні періоди. Цієї проблеми можна було уникнути, залучивши на етапі обговорення рішення керівників ТКЕ.
— Що потрібно зробити вже сьогодні, щоб наступна зима не стала останньою для системи централізованого теплопостачання?
— По-перше, припинити арештовувати рахунки комунальним теплопостачальним підприємствам. Це абсурд: заблокувати роботу підприємства під час активної підготовки до наступного сезону через борги, створені державою. На рівні Уряду та керівництва держави потрібна не формальна стурбованість, а реальні дії на нормативному рівні. По-друге, розчистити боргову яму, в якій опинилися теплопостачальні підприємства. Держава має визнати борги ТКЕ за спожитий газ перед НАК «Нафтогаз» та заборгованість перед тепловиками за різницю в тарифах і провести взаємозаліки. Це позбавить ТКЕ судового тиску та дозволить дихати. По-третє, ми маємо нарешті чесно говорити про тарифи.
Тариф на воду в 20 гривень за тонну — шлях у нікуди.
Ми платимо за бутель бутильованої води більше, ніж за кубометр з крана. Субсидія має стати адресною: держава повинна допомагати конкретній людині (насправді 5-7% населення реально потребують допомоги), а не дотувати кожну калорію в тому числі й для платоспроможних категорій.
— Яким є ваш прогноз на опалювальний сезон 2026/2027?
— Система демонструє витривалість, але ресурс героїзму людей вичерпний. Підготовка до зими — це не тільки куплене обладнання. Якщо ми зараз не розблокуємо рахунки теплопостачальних підприємств, ми просто не встигнемо завчасно підготувати міста та селища до холодів та морозів. Головне сьогодні — зупинити «творення» катастрофи власними руками. З усім іншим — технічним зносом, модернізацією, навіть обстрілами — наші фахівці на місцях справляються. Потрібно просто не заважати їм працювати та забезпечити прозору взаємодію між центральною владою та місцевим самоврядуванням за європейським принципом багаторівневого врядування. Величезна повага керівникам та командам теплопостачальних підприємств за роботу в надскладних умовах під обстрілами, в умовах ресурсних обмежень, кадрового дефіциту, арештів рахунків, регуляторної невизначеності, тиску з боку НАК «Нафтогаз України». Попри всі виклики ТКЕ забезпечують базові послуги для людей.
— Ви згадали про кадровий дефіцит в галузі. Яка ситуація з людьми?
— Кадрова ситуація насправді катастрофічна. Середня зарплата на підприємствах складає 17-20 тисяч гривень. Це низькооплачувана, важка і відповідальна праця. Бронювання дещо стримує відтік кадрів, але кваліфіковані фахівці — зварювальники, електрики — масово йдуть на оборонні підприємства, де зарплати значно вищі. Підприємства впроваджують складне обладнання — когенераційні установки, системи автоматики. Для їх обслуговування потрібні фахівці екстракласу. Але ТКЕ не можуть запропонувати їм ринкові умови через жорстку тарифну сітку та відсутність обігових коштів. У деяких прифронтових містах на все підприємство залишився один досвідчений електрик п’ятого розряду з усіма необхідними допусками. Якщо він захворіє чи звільниться, систему просто не буде кому підтримувати.
Ми можемо купити найкраще обладнання за кошти донорів, але якщо на підприємстві залишиться один електрик, цю систему просто не буде кому вмикати. Кадрова криза — це тиха катастрофа нашої енергетики.
Ми бачимо випадки загибелі диспетчерів на робочих місцях від перевтоми та перенапруження. Це загроза, яку неможливо вирішити покупкою нового обладнання. Середній вік працівників на комунальних підприємствах стрімко наближається до 60 років.
ДОСЬЄ «ЕНЕРГОБІЗНЕСУ»
Руслан ГОЛУБ — Народився у Києві у 1976 році. Має кілька вищих освіт, в тому числі й ступінь магістра державного управління в Національній академії державного управління при Президентові України.
- 1998 рік: розпочав кар’єру в Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
- 2001-2002 рр.: помічник-консультант народного депутата України.
- 2002-2013 рр.: працював у Секретаріаті Кабінету Міністрів України завідувачем сектору, згодом заступником начальника управління забезпечення зв’язків із Верховною Радою.
- 2013-2019 рр.: працював у Комітеті Верховної Ради України з питань будівництва, містобудування та ЖКГ.
- З 2020 року: активно працює з громадським сектором. Очолює низку ініціатив, зокрема ГО «Нова комунальна Україна». Координує проєкти у сфері міської стійкості, інтегрованого розвитку та енергоефективності у співпраці з GIZ та Асоціацією міст України.
- 2020-2024 рр.: консультант Проєкту енергетичної безпеки USAID. Координував надання міжнародної технічної допомоги підприємствам тепло- та водопостачання у понад 40 громадах України. Супроводжував реалізацію понад 200 проєктів у сфері розподіленої генерації та енергоефективності, а також долучався до підготовки змін до галузевого законодавства.
- 2023-2024 рр.: консультував проєкт USAID «Кібербезпека», працюючи над методологією оцінки захищеності об’єктів критичної інфраструктури.
- У 2025 році: консультант FIIAPP щодо імплементації в українське законодавство Директиви ЄС про критичну інфраструктуру. З 2025 року координує проєкт «Академія стійкості», який реалізується Асоціацією міст України за підтримки GIZ.
- З травня 2025 року: виконавчий секретар Асоціації операторів критичної інфраструктури України.
АСОЦІАЦІЯ ОПЕРАТОРІВ КРИТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ
Українська асоціація операторів критичної інфраструктури (далі АОКІ) — єдина в Україні галузева неурядова організація, що об’єднує підприємства тепло-, водопостачання та інших секторів критичної інфраструктури зі всієї України — Львова, Житомира, Вінниці, Чернівців, Миколаєва, Черкас та інших регіонів. Асоціація зосереджується на зміцненні стійкості об’єктів критичної інфраструктури, розвитку сприятливого регуляторного середовища, впровадженні сучасних технологій і міжнародній співпраці.
