…У «Нафтогаз» вони прийшли хоч і з різними рекомендаціями (конкурсів як таких на той час не було) майже одночасно. Як молоді та ранні швидко створили відділ (департамент) на кшталт стратегічних досліджень. І дуже скоро набрали обертів. Очолював відділ Коболєв.
Якось сталося так, що щось не те, чи не так вони зробили, чи не так пояснили. І…
Історія перша. З життя легенди
Якраз очікувала інтерв’ю з головою «Нафтогазу» Олегом Дубиною. Мимоволі стала свідком, як розшарілий Андрій Коболєв ледь не вилетів з кабінету голови правління і… побіг до його заступника.
Можливо, на цьому б кар’єра Коболєва в «Нафтогазі» і закінчилась, не зважаючи на протекцію, але врятував його заступник голови правління НАКу Олег Діденко, взявши «під своє крило».
Потім не один раз запитувала пана Олега, за що і чому ж він тоді ледь не звільнив Коболєва? Завжди делікатно відповідав, що мовляв його заступник, Олег Діденко (не той, що оскандалився під час війни покупкою «Бентлі» - це було набагато раніше, і ім’я у нього інше) переконав, що він потрібен у керованому ним департаменті. Певно особисто він шкодує, що залишив і Коболєва, і Вітренка… Хоча саме він познайомив нас, коли писала статтю про перший випуск облігацій «Нафтогазу». І саме я написала інтерв’ю Юрія Вітренка, ввівши його таким чином у світ ЗМІ. Виявилося, йому там комфортно.
З тієї історії Андрій Коболєв не лише отримав наочний урок, а й зробив належні висновки. Принаймні, у січні 2009 р. на переговорах у «Газпромі» йому довірили важливу частину (у своєму пості Вітренко це дуже «чорно» описав, мовляв ледь не Коболєв винен у стокгольмському процесі НАКу проти «Газпрому», хоча обидва на цьому добряче заробили....
От вам наочна історія того, коли НАКом керують фінансові банкіри, а не нафтогазовики і геологи.
Як тодішній Президент Віктор Ющенко не надав тодішній прем’єрці Юлії Тимошенко свій літак – на перемовини про газ, ще дехто згадує. Але майже ніхто не згадує про те, що українську делегацію фактично «кинули» після перемовин і укладання двох десятирічних контрактів.
Знаєте, хто допоміг їм швидко дістатися додому? Андрій Коболєв.
Як йому це вдалося, можу тільки здогадуватися.
Прикметно, що наприкінці травня 2020 р. Коболєва звільнили зі скандалом через збиток НАК «Нафтогаз» у 12 млрд грн і чималим бонусом (понад 300 млн грн). Хоча зарезервовані кошти у компанії були. І саме їх називали причиною звільнення, бо Вітренко їх одразу віддав податківцям, хоча як фінансовий банкір мав би сто разів подумати, перш ніж таке вчиняти.
Історія друга. З життя прагматика
Ріс собі хлопчик, талановитий. Виграв безліч конкурсів. Можливо, навіть грав на скрипці. Закінчив університет, продовжив навчання і тепер називає себе фінансовим банкіром. Наче і життя склалося. Не вистачає публічного визнання його, Юрія Вітренка, геніальності! Тим більше, що, схоже він впевнений, що головою «Нафтогазу» мав бути він. Проте не президент чи прем’єр проводили вирішальну співбесіду з кандидатами в очільники (СЕО) «Нафтогазу». І Вас ще дивує, що НАК ніяк не може розлучитися з «Укрнафтою», якою й досі керує Ігор Коломойський?
Далі – анбандлінг і начебто створення незалежного Оператора ГТС. Як і наповнення підземних сховищ газу. За усе це відповідав колись як комерційний директор Юрій Вітренко. До анулювання такої посади. А він бачив, певно, себе щонайменше членом правління «Нафтогазу».
Потім невдалі спроби стати віце-прем’єром-міністром енергетики.
Врешті іншого способу, ніж 28 квітня 2021 р. усунути затятого друга і партнера Коболєва, не знайшлося…
Проте чекати звільнення, вирішуючи державні проблеми за неадекватну зарплату, Юрій Юрійович не став і 1 жовтня написав заяву про звільнення.
3 листопада Кабмін звільнив Юрія Вітренка начебто «за власним бажанням». Коли борги НАКу тільки за перший квартал перевищили 56 млрд. Хоча за перше півріччя нарахували навіть прибутки. Реальні чи паперові?
Якраз напередодні, коли Кабмін і так збирався позбутися Вітренка як фактично одноосібного і вже неблагодійного керівника «Нафтогазу України», який вже перестав бути бажаним гостем в ОП, і вже не міг, за словами свідків, влаштовувати ледь не істерики прем’єр-міністру. Чекати результатів воєнного року – сумнівне «задоволення», якщо можеш жити з сім’єю у мирній країні ЄС.
Добровільне звільнення залишає Вітренку більшість бонусів, прописаних в контракті з урядом України. Навіть якщо ініціатором розриву контракту є він. Вочевидь, власні кошти він рахує краще, ніж державні. Або ноша (НАК) не відповідає його силі. Тоді навіщо брався?
Маю з приводу обох останніх голів «Нафтогазу» єдине запитання до прем’єр-міністра, під яким, до речі, також хитається стілець: ми такі багаті, чи не з повна розуму, що виплачуємо менеджерам (СЕО) «Нафтогазу» у кілька разів більше премії, ніж за їх керівництва «Нафтогаз» отримав збитків?! Хто ж нам допоможе під час війни, якщо ми так вчиняємо?!
До слова, усі цивілізовані нафтогазовидобувні компанії давно відмовилися від подібної практики.
Історія третя. Про проблему головного акціонера «Нафтогазу»
Проблема не у прізвищах голів правління «Нафтогазу». Мені довелося брати інтерв»ю майже в усіх учильників державної нафтогазової компанії, навіть коли вона ще не була перетворена у НАК «Нафтогаз України». За виключенням двох – Євгена Бакуліна та Вітренка. Перший з зрозумілих для багатьох причин просто змирився з роллю виконавця побажань на той час голови Мінпаливенерго Юрія Бойка. І це багато що про нього говорить. Другий – Юрій Вітренко…
Головна проблема в тому, що держава (Кабмін як єдиний акціонер «Нафтогазу») з моменту створення НАКу у 1998 р. так і не визначилася щодо політики до однієї з найбільших державних компаній. Тобто не відповіла на вкрай важливе, просте і водночас складне питання: навіщо створювали НАК «Нафтогаз України»? І відповіді мали бути завчасні, до виникнення чергових проблем! Приміром, навіщо країні такий «Нафтогаз» - як чорна діра?
На початку його створення йшлося про утримання підприємств галузі як єдиного нафтогазового комплексу (про це чимало говорив перший голова НАКу Ігор Бакай). Ймовірно.
Далі частково або цілі галузі ПЕК приватизовувавалися, причому росіянами, як от НПЗ. Ці НПЗ врешті закрили.
Як міськ- і облгази. І хоча вони формально набагато раніше розділили постачання і транспорт газу за європейськими правилами, з 2014 р. команда Коболєва намагалася прибрати їх до рук. Хоча питання неоднозначне. До цього НАК мав досвід управління, причому не дуже щоб вдалий, лише у Кропивницькому.
Цього року вже Вітренку це майже вдалося, попри судові позови, скандал з «Бентлі» «правої руки» Вітренка, борги тощо.
Тому переданим майном і корпоративними правами загалом 26 газорозподільчих компаній (які АРМА передала в управління «Нафтогазу») НАК створює керувати ще одну дочірню компанію - ТОВ «Газорозподільчі мережі України». (Плодить НАК ТОВки, що й не встигаєш їх рахувати.)
До цього, наприкінці травня 2022 р., частину спірних газорозподільчих компаній передали дочці НАКу – «Чорнорнафтогазу», що все ж не дуже відповідає профілю її діяльності.
До слова, про корпоративні права. Вони в нас є чи ні? І де обіцяна Урядом наглядова рада «Нафтогазу»?
Як би в «Нафтогазі» не назвали чергову ТОВку, ремонтують пошкоджені мережі, часто у бойових умовах, ті ж самі робітники. І це наші громадяни!
Один із прикладів. Екскаваторник розриває пошкоджений розподільчий газопровід, а в ковш екскаватора падає… нерозірваний знаряд. Екскаваторник вмить посивів. Це не найгірше, що могло статися. А зарплати в них - де там «Bentley». Їм би вижити!
Ось за таких людей варто хвилюватися, а не за Вітренка - вони десь у тихій Європі пересидять, чи на якихось островах. "Патріоти".
