Щохвилини чекаєш, щоб просто відгукнулися. Що живі - нічого більше…
Досвід звернень до нації президент Володимир Зелинский, а точніше його команда, запозичила у прем’єра часів ІІ Світової війни. Коли союзники СРСР бомбили Лондон і інші міста не менше, ніж росіяни сьогодні – Київ, Дніпропетровщину, Луганщину, Миколаїв, Херсон, інші міста і селища України.
Треба віддати належне - піарникам Зеленського – його таки почали слухати. І не тільки ті, хто за нього голосував. Фактор війни, безумовно, має свою роль.
Попри це є чотири суттєві проблеми і одна глобальна. Нажаль, вони складні у вирішенні і для Президента, і для його команди. Тобто вони не хочуть їх насправді вирішувати. От чергове шоу влаштувати – не проблема. Врешті – які проблеми? Наче все гаразд (крім війни).
І от тепер до головного. До якихось там проблем.
Перша проблема – Володимир Зеленський (до президенства) був успішним бізнесменом. Як – інше питання, але воно не відміняє результат. Він звик до успіху і овацій.
Тепер про «як» - перенести успіх «кварталівців» на масштаби України – зовсім інша справа.
Друга проблема: майже вся творча команда Зеленського тапер при державних чи комерційних справах (хтось має контракти, хтось забезбечує їх отримання і так далі.) Але і це не найголовніше. Головне, що і Президент, і його команда в ОП майже абсолютно переконані, що вони абсолютно праві в усьому.
Чом би й ні? Вони мають усе, що навіть у період війни – забагато. Підтримку з-за кордону, і не лише словесну. Це саме те, до чого звик Зеленський – аплодисменти! Гучні аплодисменти! І, як би сказали в Одесі, знай вони про таких конкурентів?.. Але ж справа не в тому, що скажуть – що насправді зроблять, як, чи ні і чому?
Третя проблема: спробуйте не те що переконати, а сказати цим людям, які майже вважають, що вхопили Бога за бороду, що в тій-то галузі робиться не так, в іншій – такі-то проблеми і т. д.
Звичайно, за свободи слова в Україні – хто вам заборонить?! Але хто вас послухає?
І це тільки початок!
Серед людей, які вже вважають себе успішними, такими, що відбулися, ви знайдете одиниці тих, хто навіть досягнувши успіху (у бізнесі, чи політиці) дозволять поставити собі «незручне професійне» запитання чи запросити на роботу «незручного», та ще й молодого фахівця.
Четверта проблема. Ще менше знайдете тих, хто наймає розумних менеджерів і радників. А навіщо їм чиїсь поради? Вони і так все знають. Або ще виявляться розумнішими і тебе – за борт. Ні!
Проте саме власники компаній, які наймають молодих і з «неординарними мізками», отримують максимальний бонус - не як особисту винагороду. Як стартап для розвитку певних галузей і країни загалом.
Для України це може бути дуже корисним.
Наведені приклади показові і повчальні. Тільки чи врахують їх державні менеджери, під якими завжди хитаються стільці?
З такими державними менеджарами є сенс говорити і про оподаткуванння, зокрема рентною платою видобувних підприємств, і про ціни і тарифи на газ і тепло і про багато не менш важливих речей.
Сподіваюся, незабаром хоча б одна така розмова відбудеться і буде корисною для Українського суспільства.
Проте все це матиме сенс, якщо влада України – абсолютно за Україну. В інших випадках жодного позитивного результату не варто очікувати. І це є головна, п’ята проблема.
З повагою,
спеціальний кореспондент «ЕнергоБізнесу»
Алла Єрьоменко
