Звісно, що особливо актуально це звучить для приятелів України з Східної Європи. За винятком колись свободолюбивих мадярів, всі дружно підтримують українців. Натомість, сучасні угорські еліти надають перевагу участі в енергетичних проектах з Росією. Ціна на російські енергоносії, зокрема нафту та газ, виявляється вагомим аргументом.
З іншого боку, і на п’ятому місяці повномасштабного вторгнення Росії Україна прекрасно транспортує в Європу (зокрема в Угорщину) російський природній газ, при цьому вимагаючи від європейців включити, його до чергового санкційного пакету.
Проте, до того часу доки його не включили, то у «Нафтогазу України» і вибору особливо нема, мусить виконувати умови контракту. Тим паче, що провідна компанія країни-агресорки, «Газпром», має за все це заплатити.
Так виходить, що життя непроста штука. В чорно-білі барви розфарбувати його непросто. Якісь чверть століття тому, наші нинішні партнери Сполучені Штати на пару з країною-агресоркою викручували Україні руки, щоб примусити відмовитися від ядерної зброї. І таки примусили.
І гарантії безпеки, територіальної цілісності, відмова від економічного та всякого іншого тиску виявилися, м’яко кажучи, голослівними.
І не тільки з боку агресорки.
Наші партнери, закотили очі в стелю і з благим виразом зробили вигляд, що і не обіцяли нічого.
Це звісно дуже прикро, але варто зазначити, що це доволі давня практика і Україна тут, так би мовити, не одна. Якщо не ходити аж дуже далеко і не згадувати Польщу в роки Другої світової війни, яка опинилася в дуже скрутній ситуації, незважаючи на те, що була в таборі країн-переможців, то є для прикладу така чудова країна, як Філіппіни.
І у неї з Сполученими Шатами не просто якийсь меморандум підписаний, а повноцінний договір про взаємну оборону. Але так сталося, що коли у 1995 році Китай зайняв один з невеличких островів в Південно-Китайському морі (риф Місчіф). За всіма канонами він вважалися філіппінськими. І тоді, адміністрація тодішнього американського президента Білла Клінтона просто попросила Філіппіни, не вимагати допомоги в межах договору про взаємну оборону, мовляв допоможемо дипломатичним шляхом. В гомеопатичних дозах. На дипломатичні кроки Китайська народна республіка якось не дуже поспішала реагувати, так справа і зависла, до сього часу.
Залишається тільки поспівчувати філіппінцям, ну і позаздрити (по хорошому) американцям, які стільки роблять для торжества ідеалів свободи і демократії на нашій чудовій планеті.
Висновок з історії кожен може зробити свій. Звісно, з одного боку, добре бути країною масштабів США, з іншого боку, багато проблем багато, треба дивитися за порядком у світі, а це часто набридає (особливо коли не стосується тебе безпосередньо).
У Китаю, теж непогана позиція, не кажучи про розміри. Проте, аж занадто складні відносини з сусідами, і не тільки Філіппінами, до речі. Це може принести чимало клопотів, уже в недалекому майбутньому.
Натомість, країнам на кшталт Філіппін, варто багато працювати, розвивати освіту, технології etc, щоб бути не тільки сильними і незалежними, але й надзвичайно потрібними для великих партнерів. Не завадило б звісно також мати добру дипломатію, яка здатна не тільки продувати патріотичні гасла, але й так вести політику, щоб їх країна не втрапила у велику війну, та ще й без союзників.
Підсумовуючи, залишається сказати, що на п’ятий місяць війни все не так уже й погано (принаймні, могло бути набагато гірше). Енергетика працює, є світло, газ. Причому, навіть на окупованих росіянами територіях, які незважаючи на це залишаються в межах енергетичної системи України. Якось незважаючи на потуги чиновників, таки вирішилася проблема з пальним. Більше того, Україна готується до опалювального сезону. Коли настане мир, а тим паче буде здобута перемога, наразі не відомо, але панічних настроїв нема і близько, країна працює.
До речі, наш альманах, яскраве тому свідчення!
З повагою,
шеф-редактор «ЕнергогБізнесу»
Петро Білян
