— Скільки ВЕС було втрачено після 2022 року? Часто говорять про теплову та гідрогенерацію, про трансформатори, але є ВЕС і є окуповані території.
— Ніхто не очікував такого швидкого просування ворога на півдні України, так як на Херсонщині, наприклад. Є різна інформація про те, хто «здав» ці території, але факт в тому, що на кордоні з Кримом відбувався активний розвиток вітроенергетики, працювало багато ВЕС.
Якщо аналізувати період війни до повномасштабного вторгнення, то треба також згадати, що ще у 2014 році, коли були окуповані частини Донецької та Луганської областей, в цих регіонах також вже працювали ВЕС загальною потужністю 138 МВт.
Загалом, говорячи сьогодні про загальну потужність ВЕС, що знаходяться на усіх тимчасово окупованих територіях і не постачають «зелену» електроенергію в українську мережу, то це 1317 МВт або 71% з усіх вітроенергетичних потужностей, встановлених в країні. Ця цифра враховує і території тимчасово окупованих Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей.
— Це втрачено?
— Слово «втрачено» некоректне. «Втратили» - це термін, що пов’язаний зі словом «назавжди», тобто це тоді, коли вже нічого не змінити. Але недаремно згадані території називають саме тимчасово окупованими, адже українське військо мужньо відвойовує наші території і прийде час, коли всі вони повернуться під наш контроль, включно з генерацією, яка там є.
На цих територіях експлуатувались вітрові установки 4 виробників: української компанії “Вітряні парки України”, яка мала власні виробничі потужності в Краматорську, данської компанії Vestas, німецької компанії Nordex та американської компанії General Electric.
Маємо інформацію, що ворог намагався запустити вітрові установки General Electric та Nordex, проте ці спроби виявились безуспішними, оскільки станції управляються дистанційно через спеціальну систему управління виробника, і вітротурбіни були заблоковані.
— А Vestas?
— З Vestas ситуація трішки складніша, оскільки до війни дана компанія мала виробничі потужності на території росії, в Ульяновську. І хоча з початком повномасштабного вторгнення Vestas вивів свій бізнес з ринку росії, росіяни вже мали певне розуміння технології вітротурбін Vestas. І тому деякі турбіни цього виробника все ж їм вдалось перезапустити і вони зараз експлуатуються на користь окупантів.
В будь-якому випадку, після повернення цих територій усі турбіни (і заблоковані, і перезапущені) пройдуть відповідну сервісну перевірку та обслуговування і будуть далі генерувати «зелену» електроенергію для українського споживача.
— А є знищені станції чи турбіни?
— Хочу наголосити, що вітрову станцію неможливо знищити так, як ТЕЦ, ТЕС, ГЕС чи, навіть, СЕС або БіоЕС, просто через її децентралізовану структуру, тобто розосередженість вітротурбін на площадці вітростанції на великій відстані одна від одної, зазвичай це 500-600 м. Тобто, можна, наприклад, поцілити в одну вітрову турбіну, що і роблять окупанти, але ж усі інші турбіни продовжують і надалі працювати. Безумовно, широкомасштабна війна торкається усіх, і вітрова генерація не виключення. На сьогодні відомо про 11 вітрових турбін на півдні України, половина з яких не підлягає відновленню, при тому, що загалом в Україні їх встановлено більше 700. Є випадки, коли дрон потрапляв у вітроколесо, і це призводило до падіння вітрової установки, як це було в Одеській області, або коли у вітрову турбіну цілили ракетою і вона згорала, як це було в Херсонській і Миколаївській областях. Усі ці 11 випадків прицільні, свідомі і вважаються кримінальним злочином.
Але є також і випадок в Одеській області, коли вітрова турбіна була несуттєво пошкоджена, тому вона буде відремонтована та знову запущена в експлуатацію.
Тобто, усі ці випадки стосуються станцій, що знаходяться на півдні України, ті ж потужності, які експлуатуються в центральній та західній частинах України перебувають в «умовній» безпеці. Загалом, встановлена потужність вітрової енергетики в Україні становить 1,9 ГВт, а фактично генерують електроенергію - 591 МВт.
— Скільки протягом широкомасштабної війни побудовано потужностей?
— Протягом більше двох років війни в Україні було побудовано 3 нові ВЕС: 114 МВт Тилігульська ВЕС компанії ДТЕК ВДЕ, 60 МВт Дністровська ВЕС британського інвестора Elementum Energy і 54,6 МВт Сколівська ВЕС української компанії «Еко-Оптіма». До речі, якщо для перших двох станцій обладнання було завезено в Україну до повномасштабного вторгнення, то для третьої - вітрові турбіни завозились вже під час воєнного стану через Польщу. Загалом, за минулі два роки до національної енергосистеми було додано 238 МВт нових вітроенергетичних потужностей.
— А чи були саме ВЕС ціллю атак?
— Як я вже казав, усю ВЕС одним ударом знищити неможливо. Можна поцілити або випадково зачепити конкретну вітрову турбіну, проте всі інші будуть продовжувати працювати.
Стійкість ВЕС до воєнних дій порівняно з іншими джерелами енергії підтверджена також і їх здатністю компенсувати втрачену потужність в мережі. Наприклад, у 2022 році, коли Україна пережила перший в історії блекаут через значні пошкодження в енергомережі, то 100 тисяч споживачів Одеської області були з електроенергією завдяки двом ВЕС: турецької компанії Guris і британської Elementum Energy.
— Які подальші перспективи?
— По-перше, позитивною новиною є те, що в квітні уряд Данії анонсував виділення 330 млн євро на підтримку розвитку вітрової енергетики в Україні. Для фінансування вже обрано один вітроенергетичний проєкт, і як тільки будуть підписані всі необхідні документи, то компанія-девелопер вийде з офіційним прес-релізом.
По-друге, наші державні органи, а саме Кабінет Міністрів України, Міністерство енергетики України, Міністерство економіки України та НЕК «Укренерго» володіють даними про усі проєкти, які зараз перебувають на різних стадіях девелопменту і можуть бути швидко побудовані. Ця інформація використовується на рівні комунікації з міжнародними партнерами, зокрема і в рамках програми UkraineFacility. Деякі з цих проєктів вже перебувають на етапі «готовності до будівництва» і можуть бути реально побудовані протягом найближчих 2-3 років.
Окрім того, наша асоціація активно співпрацює з урядом, щоб покращити інвестиційний клімат в Україні та зробити деякі етапи девелопменту менш бюрократизованими і більш гнучкими.
В той же час, справжнім викликом сьогодні для компаній є знайти сміливого інвестора або ж кредитора, яких би не зупинили воєнні ризики країни. Хоча, вже є низка напрацьованих інструментів страхування таких ризиків.
— Які вітроенергетичні потужності можуть бути швидко збудованими?
— На сьогодні, на різних стадіях девелопменту перебуває 58 проєктів загальною потужністю понад 7 ГВт. Але ці проєкти враховують і ті, що перебувають на тимчасово окупованих територіях, це десь до 3 ГВт. Тобто, поки триває війна, реально реалізованими можуть бути 4-5 ГВт. Ми також бачимо ще низку проєктів, що розвиваються, але знаходяться на самому початку і потребують тривалого терміну для фінальної реалізації. Наш пріоритет зараз – це ті проєкти, які можуть бути реалізовані відносно швидко – протягом 2025-2026 років.
— Яка сезонність роботи ВЕС?
— ВДЕ – це сезонні джерела енергії, проте це не означає, що станції на ВДЕ працюють лише в певний сезон, як багато хто думає в суспільстві. І сонячні, і вітрові електростанції генерують електроенергію протягом року, просто в певні сезони є пік, тобто максимум виробітку, який, відповідно, потрібно балансувати в більшості діючих електромереж. «Розумні мережі», розвиток яких вже анонсований на рівні нашої держави, придатні для управління «зеленою» електроенергією набагато краще.
Для вітрової генерації найкращим періодом з точки зору потужності вітру і, відповідно, виробітку ВЕС, є термін з кінця вересня по травень. Особливо продуктивним є термін з жовтня по березень. Проте, дуже велику вагу має місце розташування станції. В Україні саме південні територій, особливо вздовж Азовського та Чорного морів, мають потужний вітровий ресурс. Саме тому до повномасштабного вторгнення найбільша частка вітрової генерації була побудована на півдні України.
Загалом, всі площадки, які знаходяться поблизу водоймищ, є доволі ефективними з точки зору використання вітроенергетики.
— Який загальний потенціал розвитку ВЕС в Україні?
— Загалом високий. В червні для публічного доступу буде презентовано електронний атлас вітрового потенціалу України, що підготовлен американською Національною лабораторією з відновлюваних джерел енергії (National Renewable Energy Laboratory – NREL) за допомогою нашої асоціації. Це буде перший, на мою думку, найбільш достовірний атлас, оскільки у ньому представлені дані швидкості вітру на висоті 120 м, тобто на висоті розміщення вітрового колеса. Окрім цього, цей атлас створювався на основі реальних даних вітровимірювальних кампаній українських девелоперів. З вітрового атласу зрозуміло, що майже уся територія України є придатною для розвитку вітроенергетичної генерації, а середньорічна швидкість вітру по території країни досягає 7-8 м/с, що є дуже добрим показником.
Окрім того, в Україні є потенціал для розвитку офшорної вітрової енергетики, тобто розташування ВЕС в водах Чорного і Азовського морів. Спочатку оцінку цього потенціалу надав Світовий банк, але його дані були дуже теоретичними і умовними. Ми ініціювали більш практичну оцінку потенціалу офшорної вітроенергетики в Україні у співпраці з Данським технічним університетом (DTU). За розрахунками данських колег, цей потенціал становить 50 ГВт.
— А щодо розподілу по областях, Івано-Франківська область, наприклад?
— ВДЕ, перш за все, це місцеві джерела енергії, тому їх потрібно розвивати там, де існує відповідний природний ресурс. Деякі регіони більш придатні для сонячної енергетики, деякі – для біоенергетики, деякі – для вітрової енергетики. Добре, якщо додатково є і система накопичення енергії. Можна також об’єднувати декілька джерел ВДЕ в одну електростанцію, тобто будувати «гібридні» електростанції. За такої системи забезпечується і балансування, і децентралізація, і модернізація електромереж - все, що треба зараз нашій системі.
Що стосується Івано-Франківської області, то там наразі немає ВЕС, зокрема, й через слабкий, нерівномірний вітровий ресурс.
В той же час, українські вітроенергетики почали активно досліджувати західні і центральні області на початку повномасштабної війни. Перспективними сьогодні з точки зору вітрового ресурсу є Житомирська, Вінницька, Волинська, Рівненська та Львівська області, де середня швидкість вітру може сягати від 6,5 до 7,0 м/c. В цих областях також хороший сонячний ресурс.
Декілька вітрових проєктів також розвивається у Закарпатті, але там не скрізь можна їх будувати через природоохоронні зони і особливості ґрунту.
В Херсонській та Одеській області середня швидкість вітру на висоті 100 м сягає 8-8,2 м/c, що взагалі є дуже добрим показником для експлуатації ВЕС.
Проте хочу наголосити, що зараз дуже важливо намагатись розвивати вітрову генерацію в різних регіонах України для забезпечення децентралізації генерації. Ефективність децентралізованої генерації набагато вища.
— А 6 м/c - це мінімум для ВЕС?
— Загалом, вітрова турбіна здатна генерувати електроенергію і при 3-4 м/c, проте для найбільш ефективного виробітку електроенергії швидкість вітру на висоті 100 м має бути на рівні від 6,5 м/с.
— Як реагує українська громадськість на розвиток ВЕС?
— Є прецедент гучних суспільних дискусій щодо розвитку вітрової генерації в Закарпатті. Проте здебільшого - це відсутність знань людей про вітроенергетичну технологію, а тому легка маніпуляція противниками розвитку ВДЕ громадською думкою на основі неправдивих або викривлених даних. Я нещодавно повернувся з Ужгороду, де ми у співпраці з компанією «Атлас Воловець Енерджі» провели уроки з вітроенергетики для школярів двох громад – Свалявської та Воловецької. Ми також ініціювали творчий конкурс, який досі триває. Спілкуючись з мешканцями відповідних громад я зрозумів, що питання будівництва ВЕС на цих територіях – це більше політичне питання.
— Чому?
— Тому що, на думку скептиків, будівництво ВЕС нашкодить місцевому господарству, туризму, а також екосистемі. Хоча, відповідно до законодавства, всі вітроенергетичні проєкти зобов’язані пройти оцінку впливу на довкілля (ОВД) та отримати позитивний Висновок за результатами процедури ОВД від Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів. В рамках цієї процедури досліджується територія, екосистема та можлива шкода (загрози) для місцевої флори і фауни, яку може нанести будівництво і експлуатація ВЕС. У випадку, якщо загрози значні або якщо проєкт зачіпає природоохоронні зони, то він не отримує позитивний Висновок з ОВД, а відповідно, і не може бути реалізованим.
— Хіба ВЕС заважає туризму?
— Величні вітростанції, насправді, також приваблюють туристів, це той же своєрідний екотуризм. В деяких країнах організовують спеціальні екскурсії, особливо коли мова йде про офшорні ВЕС. Насправді негатив навколо будівництва ВЕС в гірських регіонах більш комплексний і, повторюсь, політизований чи то пак комерціалізований. Це питання землеволодіння, яке пов’язане з можливістю будівництва туристичних баз чи курортів.
— Так що ж людям треба?
— Людей завжди цікавлять переваги для них і для громади від будівництва ВЕС на території їх проживання. Через це в Європі і в Україні активно практикується підписання між компанією і громадою соціального договору. Він має різні назви і умови, проте мета цього договору одна – підтримка громади з боку компанії і стимулювання громад до розвитку ВДЕ. Це може бути, наприклад, у вигляді модернізації чи будівництва доріг або ж розбудови інфраструктури, або ж, як у випадку з ТОВ «Френдлі ВіндТехнолоджі», що розвиває проєкт в Закарпатті, спрямування 3% від продажу електроенергії до місцевого бюджету, а це півтора мільйони гривень з однієї вітрової установки. Також компанії підтримують громади, де реалізовано їх проєкти, у скрутний час, як це було на початку пандемії COVID-19 чи повномасштабного вторгнення.
— Для ВЕС багато землі треба?
— Це ще один міф, який широко поширюється серед громадськості - що для ВЕС потрібно велика територія. Насправді ж, явно менша, ніж для ТЕС чи АЕС. В середньому розмір земельної ділянки під вітрову турбіну становить 2-3 сотки. Вся інша територія навколо турбін, окрім доріг, залишається вільною і часто використовується під розвиток різних агрокультур або випасу худоби. Дороги, які обов’язково удосконалюються чи будуються разом зі станцією, залишаються громаді. Окрім того, на всій території, де ведеться будівництво і яка піддається впливу, наприклад, будівельної техніки, здійснюється рекультивація земель, тобто їх відновлення. Це обов’язково для кожного проєкту! Проте, на жаль, не всі члени громад це розуміють і в це вірять.
Але реальність в Україні така, що перш ніж будувати десь ВЕС, то потрібно починати з комунікації з громадами, а потім переходити до інших кроків по ланцюгу девелопменту.
— Чи є релокація бізнесу, який виробляє ВЕС?
— Повномасштабна війна актуалізувала питання релокації. Для когось це було тимчасове рішення і зараз такі компанії працюють на попередніх місцях, а для когось - це була релокація бізнесу на постійній основі. Наприклад, згаданий вище виробник вітрових турбін УК «Вітрові парки України» релокував своє виробництво з Краматорська на Закарпаття. В рамках своєї нещодавньої поїздки в Ужгород я відвідав цей завод і був приємно вражений масштабами. Взагалі, компанія планує збудувати там цілий індустріальний парк, а, відповідно, створити нові робочі місця для членів громад.
Завод вже виробляє башти, а до кінця року компанія має відкрити перше в Україні підприємство по виробництву вітрових лопатей. На виробництві вже створено близько 500 робочих місць, і це лише початок, судячи з планів компанії.
— До речі, а на ВЕС скільки людей працює?
— Після будівництва і введення ВЕС в експлуатацію, персонал станції переважно складається з диспетчерів та інженерно-технічних працівників. Проте до будівельно-монтажних робіт залучається набагато більше людей, багато місцевих.
— Які в Україні справи з будівельниками, монтажниками і іншими спеціалістами, які будують і обслуговують ВЕС?
— Обслуговування і монтаж вітроенергетичного обладнання до повномасштабного вторгнення забезпечувався стороною виробника, тобто тут працювали, а іноді і регулярно знаходились міжнародні спеціалісти.
Коли почалось повномасштабне вторгнення, усі вони виїхали з міркувань безпеки і за безпековими правилами їх компаній не можуть вести діяльність поки триває воєнний стан. Але, як я вже казав, за два роки війни в Україні було побудовано три ВЕС і особливістю цих проєктів є те, що і будівництво, і монтаж, і подальше обслуговування здійснювались і здійснюються українськими підрядниками за віддаленого (онлайн) керівництва міжнародних партнерів. Тобто, тут ми значно виросли за час війни і це не може не тішити.
— А скільки часу на об'єкті мають знаходитись підрядники?
— Монтаж може відбуватись протягом тижня чи двох. Сам процес, коли є фундамент та дороги, не такий вже й часозатратний, найбільше часу, як правило, витрачається на логістику – поставку обладнання на площадку, його переміщення по площадці тощо.
— Чи правда, що ВЕС перешли від «зеленого» тарифу до продажу електроенергії на РДН/ВДР?
— З минулого року українські виробники електроенергії за рахунок вітру дійсно отримали можливість вести самостійну торговельну діяльність на вільному ринку. За нашими даними, зараз 75% вітрогенеруючих компаній покинули балансуючу групу ДП «Гарантований покупець» і торгують електроенергією самостійно. Вітроенергетичні компанії вже давно не плекають ніяких надій щодо «зеленого» тарифу. Ба більше, виробники електроенергії з ВДЕ досі очікують на вирішення з боку держави питання заборгованості на ринку ВДЕ та на запуск «зелених» аукціонів.
Підтримка у вигляді «зеленого» тарифу вичерпала себе і була привабливою хіба що до 2019 року. Особливо для сонячної енергетики…
— Жартують про те, що це був золотий сонячний депозит…
— Це був дійсно бум розвитку сонячної енергетики. Але зараз, що сонячні компанії, що вітроенергетичні, покладаються виключно на прозорий і конкурентний вільний ринок торгівлі електроенергією.
— Яка частка електроенергії сьогодні виробляється вітростанціями в ЄС?
— В цілому, частка виробництва електроенергії за рахунок вітру в ЄС сягає 19%, для порівняння в Україні – 2%. Тенденція для ще більшого впровадження вітроенергетичної технології також зберігається по всьому світу. Війна в Україні показала, що широкомасштабне використання ВДЕ – це не лише про боротьбу зі зміною клімату, це, в першу чергу, енергетична незалежність і енергетична безпека. Енергетична безпека не однієї країни, а всього континенту. До речі, нещодавно в ЄС виповнилось два роки від прийняття RePowerEU - плану дій із відмови від російського газу і енергоресурсів, прийнятого на початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Так от, за ці два роки частка виробництва електроенергії за рахунок вітру в ЄС зросла на 5%: з 14% у 2021 році до 19% у 2023 році, що призвело до зростання ВВП ЄС з 47 млрд євро до 52 млрд євро.
— Чи можна вже порівнювати ВЕС і АЕС за потужностями?
— Я б не порівнював ВЕС з АЕС. Між ними велика різниця, як, наприклад, термін будівництва (для АЕС – це 10-12 років, для ВЕС – 3 роки), вартість будівництва, особливості експлуатації тощо. Хоча обидві технології декларуються як безвуглецеві. В той же час, блок АЕС працює з коефіцієнтом використання встановленої потужності на рівні 90%, коли ВЕС на Херсонщині, де найкращий вітровий ресурс в країні, на рівні 38-42%.
В кожній технології є свої переваги і недоліки, але потрібно відштовхуватись від потреб країни. Для України, через постійні обстріли і загрозу ядерної катастрофи, зростає потреба у розвитку саме децентралізованої генерації, а це ВДЕ і, в тому числі, вітрова енергетика.
— Яким є початок будівництва ВЕС?
— Все починається з досліджень і базових розрахунків: техніко-економічне обґрунтування, вирішення земельного питання, планування території, вітровимірювальна кампанія, оцінка впливу на довкілля, геологія тощо. Усе це займає близько 2 років і це світовий стандарт. Потім відбувається вибір вітрової турбіни, ведуться перемовини з виробниками щодо купівлі та поставки обладнання. На це потрібен також час, може бути й пів року. Загалом, в середньому вітроенергетичний проєкт реалізується близько 3 років (від початку досліджень до введення в експлуатацію).
— Як розпочався практичний розвиток вітрової енергетики в Україні?
— Поштовхом для сучасного розвитку вітроенергетики, як і для всіх ВДЕ, стало прийняття «зеленого» тарифу, інших законодавчих актів, які регулювали ринок електричної енергії і діяльність з виробництва «зеленої» електроенергії.
Коли в Україні почався розвиток перших ВЕС в Криму, то УВЕА розробила перше керівництво із проєктування ВЕС на півострові. Потім, разом з Іваном Васильовичем Плачковим, удосконалили і деталізували це керівництво з метою уникнення корупційних схем. В нашому розумінні, вітрова енергетика має бути і наразі є максимально прозорим бізнесом.
Найбільш привабливі рішення були прийняті нещодавно, я маю на увазі Закон України №3220-IX про відбудову і «зелену» трансформацію енергетичної системи, який, наприклад, дозволив виробникам електроенергії з вітру вийти з балансуючої групи Гарантованого покупця і самостійно торгувати на ринку електроенергії. Цей же Закон ввів такі інструменти підтримки розвитку ВДЕ, як механізм ринкової премії, гарантії походження тощо.
Станом на сьогодні, умови ведення вітроенергетичного бізнесу в Україні ще відрізняються від ринків європейських країн. У зв’язку з євроінтеграційними процесами нас також згодом очікує приведення нашого законодавства у відповідність до ЄС.
— Що все ж таки стримує міжнародних інвесторів зайти на ринок України?
— Наразі – воєнний стан і воєнні ризики. Також актуальними залишаються політичні ризики або ризики країни, що напряму пов’язані з нестабільністю законодавства і складною прогнозованістю політичних рішень.
Чому, наприклад, свого часу на російський ринок прийшов Vestas? Бо наші сусіди прийняли Закон, який на державному рівні гарантував придбання потужностей на річній основі. Тобто, в Законі було вказано, що кожного року там буде введено в експлуатацію щонайменше 1 ГВт ВЕС. Тобто, Vestas відчув гарантію і стабільність свого прибутку. Україна ж для Vestas була незрозумілою з точки зору наших намірів з розвитку вітрової енергетики, адже, зазвичай, усі наші стратегії і плани дій, на жаль, поки залишаються доволі теоретичними.
Досьє «ЕнергоБізнесу»
Андрій Конеченков - голова правління Громадської Спілки «Українська вітроенергетична асоціація».
Кар’єра: З 1998 по 2004 рр. працював в Інституті енергозбереження та енергоменеджменту НТТУ «КПІ», де очолював центр науково-технічної інформації і керував Київським центром Інформаційної мережі з енергозбереження, створеного при Комітеті України з енергозбереження в рамках проєкту Євросоюзу.
З 2003 по 2006 рр. працював в Міжгалузевому науково-технічному центрі вітроенергетики НАН України на посаді керівника відділу науково-технічної інформації.
З 2008 року - член Спілки журналістів України.
З 2001 по 2008 рік був головним редактором українського журналу «Зелена енергетика», присвяченого питанням енергозбереження та використання відновлюваних джерел енергії.
З 2008 по 2014 рік – заступник директора девелоперської компанії Конкорд Групп з розвитку вітроенергетичних проєктів в АР Крим.
З 2016 по 2022 рік – Віце-президент Всесвітньої вітроенергетичної асоціації (WWEA).
