Це стало наслідком оперативного і фактично аварійного рішення уряду та НКРЕКП від 16 січня підвищити граничні ціни (або прайс-кепи) для бізнес-споживачів – до 15 тис. грн/МВт·год. Реальною і формальною причиною такого кроку став критичний дефіцит електроенергії в енергосистемі.
Цінове цунамі
Але це непідготовлене і «сире» рішення породило на енергоринку України «цінове цунамі». Січень 2026 року має всі шанси увійти в історію як точка перелому. Адже результат був миттєвим: ціна на ринку «на добу наперед» від 16 січня протягом одного дня зросла майже вдвічі — з 6,50 грн/кВт·год до понад 10,50 грн/кВт·год.
А станом на 9 лютого ціна вже досягла 15 грн/кВт·год. Перед постачальниками і споживачами постало банальне питання: що робити далі, як закуповувати електроенергію для клієнтів, планувати розрахунки і гарантувати, зрештою, стабільність поставок?
Так, ніхто не сперечається, що ринок електроенергії сьогодні працює в умовах, які ще кілька років тому здавалися б неможливими для планування. Воєнний стан, постійні атаки на енергетичну інфраструктуру, дефіцит генеруючих потужностей і регуляторні рішення, що змінюють цінові параметри буквально за день, сформували нову реальність для всіх учасників ринку.
І в цій реальності найменш помітною, але критично важливою ланкою залишається механіка розрахунків.
Адже для постачальника ріст ціни до рівня 15 грн/кВт·год – це означає закупівлю ресурсу за новими, значно вищими цінами. Тоді як із бізнес-клієнтами діють договори, укладені за попередніх ринкових умов. Перегляд таких контрактів не відбувається миттєво, а фінансове навантаження виникає вже сьогодні.
У підсумку формується масштабний касовий розрив між сплаченими на ринку коштами та оплатами, які надходять із відтермінуванням. Це вже не питання прибутковості — це питання ліквідності.
І варто наголосити: з цією проблемою стикаються всі без винятку електропостачальники в Україні.
Як працювала модель до турбулентності
Традиційна модель постачання проста за логікою, але складна за фінансовим навантаженням. Постачальник закуповує електроенергію наперед — на ринку «на добу наперед», внутрішньодобовому ринку або за двосторонніми договорами. Розрахунок із ринком відбувається з повною передоплатою.
Натомість бізнес-споживач розраховується після завершення розрахункового періоду — фактично через 30 і більше днів після початку постачання.
Таким чином постачальник фактично кредитує споживача, вилучаючи значні обігові кошти для закупівлі ресурсу, який із кожним днем стає дорожчим. У стабільних умовах така модель працює: цінова динаміка прогнозована, бюджети формуються на рік, ризики прораховуються.
Однак за швидкого та різкого зростання цін виникає критичний касовий розрив — сьогодні він фактично сягає 45 днів між моментом оплати ресурсу на ринку та отриманням коштів від клієнтів. По суті, постачальник виконує роль банку для споживача, але без кредитного плеча та фінансових резервів банківського сектору.
Чому це важливо для бізнесу
Якщо касовий розрив стає надмірним, постачальник обмежений у можливості своєчасно закуповувати необхідний обсяг електроенергії та виконувати фінансові зобов’язання перед оператором ринку.
У воєнних умовах це створює ризик не лише для окремої компанії, а й для стабільності ланцюга постачання електроенергії в цілому.
Тому ситуацію касового розриву можна вирішити завдяки оперативному переходу на ефективнішу авансову модель розрахунків. І тоді відбудеться плавна, - яка зменшує фінансові ризики для бізнесу, – синхронізація фінансових потоків у системі, де ресурс закуповується щоденно за ринковими цінами, що стрімко зростають.
Чому авансова модель — вимушене, але раціональне рішення
Авансовий формат роботи «постачальник-споживач» дозволяє:
- зменшити 45-денний касовий розрив;
- забезпечити безперервну закупівлю ресурсу на ринку;
- знизити системні ризики в умовах високої цінової волатильності;
- зберегти стабільність постачання для підприємств, що і є головним успіхом авансової моделі
Якщо прайскепи можуть змінюватися за один день, фінансова модель розрахунків також має адаптуватися.
Сьогодні питання стоїть прямо:
- або синхронізація грошових потоків із реальними ринковими цінами,
- або накопичення системного ризику в сегменті постачання.
Рішення НКРЕКП впливають на весь ринок. Але саме постачальники першими відчувають їх фінансовий ефект.
Ігнорувати це — означає перекладати ризик на ланку, яка працює з кінцевим споживачем і забезпечує фактичну поставку ресурсу.
В умовах воєнної економіки фінансова стійкість сегмента постачання — це не приватний інтерес.
Це питання стабільності всієї енергосистеми.
