Більше того, це навіть нагадує біблійну історію про Ісава, який проміняв право первородства на юшку з чечевиці.
Про те, як так сталося і чи могло бути по-іншому, – наступного разу, а зараз надзвичайно цікава історія, яка наштовхує на певні крамольні думки.
У поляків, наших західних сусідів, розгорнулася жвава дискусія про ядерну програму для Польщі, яку спровокував їхній міністр закордонних справ Радослав Сікорський.Виступаючи на американському телебаченні пан Радек заявив, що, мовляв, той спосіб, в який американці виконують свої функції гегемона і світового гаранта безпеки, зокрема щодо України, підштовхує інші країни до того, щоб таки набути ядерної зброї, бо той,хто без неї, почувається вкрай небезпечно.
Звісно, розпочалася бурхлива дискусія і щодо польського атома, і навіть ядерної зброї.
Польський аналітичний центр Strategy&Future провів серію дебатів про ядерний статус, ядерну доктрину і т.д. Треба сказати, що у нас нічого подібного взагалі ніколи чути не доводилося.
Як правило, українська дискусія про ядерний статус починається і завершується пошуками винних у тому, що не змогли втримати ядерну зброю. Винні відомі заздалегіть - це Леонід Кравчук та Леонід Кучма, перший та другий президенти України. Розказують, що поряд із ними, як правило, був дуже мудрий фізик, альпініст, депутат і міністр екології Юрій Костенко, який все знав, вмів і розумів, але,… на жаль,недолуге керівництво його не слухало і тому зберегти ядерний статус Україні не вдалося.
У поляків теж не обійшлося без жалів, що ніяк не вдається збудувати бодай одну атомну станцію, але далі доволі швидко перейшли до аналізу того, кому, як і за рахунок чого вдалося таки стати володарем ядерного статусу.
Одразу виникла там тема порогових країн, які можуть отримати ядерний статус, за чим відповідно дуже пильно дивляться США, які категорично проти проліферації (поширення) ядерної зброї і розростання ядерного клубу.
Образно кажучи, добратися до ядерної зброї - це дорога непроста.
Треба мати атомну станцію, доволі розвинуту промисловість і компанії, які можуть її збудувати і обслуговувати, а якщо є свій уран і повний цикл виробництва ядерного палива, то пороговій країні залишається, образно кажучи, докрутити кілька шурупів і все, є чергова ядерна держава.
Звісно, далі є ще питання доктрини застосування, засобів доставки, і за цим всім наші партнери зі Сполучених Штатів дуже пильно дивляться, щоб не допустити поширення цих технологій і появи чергової ядерної держави. Методи використовують різні. Комусь обіцяють захист і розміщення американської ядерної зброї. Для інших є цілий арсенал санкцій.
Як зауважили польські диспутанти, щоб реалізувати ядерний проект потрібна консолідація еліт, науки і т.д. Всі повинні працювати на реалізацію справи.
А для наших партнерів з берегів Потомаку найпростіший спосіб протидіяти появі чергової ядерної держави - це добитися, щоб еліти і суспільство були розколоті і переймалися боротьбою з внутрішніми ворогами.
У поляків мова йшла про своє, але в і мене з’явилися крамольні думки...
Це що ж виходить? Атомні станції у нас були (ну і ще є).
Промисловість була (що ще лишилося - питання).
Про повний ядерний цикл розмова йшла постійно року так із 2000-го.
Навіть збагачений уран у нас був до 2010 року, коли Віктор Янукович виміняв його за фото з Бараком Обамою в Нью-Йорку.
Окрім того, був знаменитий завод «Южмаш» з усім пакетом космічних і ракетних технологій.
Інакше кажучи, Україна класична порогова країна, якій до ядерного статусу залишався навіть не крок, а пів кроку.
Але, як виявилося, зробити його надзвичайно складно, а без консолідації еліт, вміння об’єднати суспільство і вирішувати конфлікти мирним шляхом, неможливо.
За дивним збігом обставин, як тільки в Україні заговорили про завод з виробництва ядерного палива і створення замкнутого ядерного циклу, то раптом завирувало громадянське суспільство. Боротьба з корупцією, статус української мови, формування нової української ідентичності і термінова необхідність чесної влади, руки якої ніколи не крали, захопили українців так, що вони готові були передушити один одного голими руками.
Про яку консолідацію навколо великих проектів тут може йти мова? Ні про яку. Знайшлися цікавіші справи. Зголоднілі за часів СРСР до матеріальних благ українці кинулися з’ясовувати, хто з начальства скільки вкрав і чому на їх місці не опинилися вони.
Боротися за кращу долю української мови було навіть ще цікавіше. Тим паче, в цій сфері могла хлюпнути бензину до вогнища, ще одна ядерна наддержава. Виявилося, що мовна війна - це так захопливо!
Не кажучи вже про боротьбу за владу, яка не краде! Результати за чверть століття – вражаючі!
Звісно, можна сказати, що все це теорія змови. Можливо й так, не без крамоли. Проте, за дивним збігом обставин фінансували борців з корупцією та підтримували активістів-патріотів, а також борців за чесну владу саме наші партнери зі Сполучених Штатів, а як каже давня приказка, хто платить, той замовляє музику.
Найпарадоксальніше, що навіть після 25 років перманентного розпалювання соціальної ненависті Україна все ще залишається пороговою країною, і якщо еліті стане розуму і удачі закінчити війну, не на стадії криївок і партизанської боротьби, а при наявності міст, промисловості і університетів, то можна спробувати навчитися домовлятися без мордобою. Якщо це вийде, то далі можна помріяти і про великі проекти.
Наразі для цього немає підстав.
Прев'ю з каналу Пйотра Зиховіча де розміщена розмова з польським письменником футурологом і геополітиком, керівником Strategy&Future Яцеком Бартосяком про атомну стратегію для Польщі.
Відео опубліковане 20.03.24.
