Насамперед - природні умови. Я не нарікаю на дощ, сніг і ожеледь як явище. Просто от переймаюся, чи маю моральне право зняти із себе відповідальність за запізнення? Ну справді, я не знаю, як можна розрахувати час на подорож автівкою у дні, коли надворі ллє дощ, калюжі скувала ожеледь або повалив лапатий сніг. Відстань, яку я можу спокійно подолати за 20 хвилин, а у випадку заторів - за хвилин 40, якось днями я «проповзла» за годину (!) і 20 хвилин. А закладала на цей шлях годину і 10 хвилин. Причина ж в тому, що через сильні дощі на певних ділянках дороги довелося відкачувати воду. При цьому автівки мали «пропливати» ці ділянки по зустрічній смузі.
Одразу за дощами приходять ранкові приморозки разом із ДТП, в яких винуватцями частенько стають водії, які вчасно не «перевзулися» у зимову гуму, або занадто поспішали. Здавалося б, що може статися на дорозі між селами? А я втратила там якось 15 хвилин через повністю перекритий рух. Виявилося, це була ДТП за участю двох автівок. Одну з них, що, вочевидь, постраждала більше, евакуатор вже забрав. А друга – «електричка» - просто перестала заводитися і стала нерухомою чи то через пошкодження електроніки, чи то через бокове пошкодження батареї.
До речі, коли я зустрічаю на дорозі ДТП за участю електрокара, завжди пригадую попередження про те, що літієві батареї нібито мають більший ризик загоряння. Насправді, ще ніколи не бачила, щоб електрокар загорівся у ДТП, а от щоб горіла автівка з ДВЗ бачила не раз. Навіть більше, років вісім тому опинилася сама в такій ситуації. І якби зі мною у багажнику не було вогнегасника – згоріла б моя «Шева-нива» вщент. З тих пір, тепер навіть в «електричці», зі мною їздить червоний «друг пожежника».
До речі, американська статистика підтверджує фактично незагоряння «електричок»: на 100 тисяч проданих електрокарів загорілись лише 25 одиниць. У той час, як із такої ж кількості автівок із ДВЗ загорілися 1530.
Що може ще вам зіпсувати плани на найближче автомобільне майбутнє, то це, звісно, плановий ремонт на дорогах. От, скажімо, Південний міст у столиці щороку починали планово ремонтувати із кінця травня до кінця літа. Цьогоріч ремонт затягнувся майже до кінця листопада. Із 4 смуг автівки змушені були втягуватися в півтори. Не важливо, яка година дня чи ночі – там завжди був затор, тобто + 20-40 хвилин до подорожі. Аж ось днями «Південний» відкрив усі 4 смуги для проїзду у бік правого берега. І що ви думаєте?
Стан тих, півтори смуг, якими їздили весь цей час, уже потребує чергового планового ремонту.
Ще один пункт, який псує життя автомобілісту, і який додався за часів повномасштабного вторгнення – це відключення світла. У темну пору року і за наявності верхнього освітлення на дорозі водії і без того їдуть обережно, не поспішаючи. А коли темінь така, що бачиш метрів зо 30 попереду від світла фар, коли дощить чи падає сніг, маєш зір не 100 %, то пересування автівкою – це уже не задоволення у межах комфорту, а справжнє випробування. Щоправда, і тут трапляються винятки. Якось днями, повертаючись листопадовою мрячкою додому під час відключення у передміський будинок, дорога до якого тягнеться повз кілька сіл поблизу столиці, я аж зупинилася в одному з них від здивування. Серед повної сільської темряви, яку зрідка підсвічувало неяскраве світло від генераторів у магазинах та аварійні світильники подекуди у хатах, я виринула до залитого світлом прожекторів футбольного поля, на якому саме тренувалася дитяча збірна. Я вийшла з автівки, щоб зфоткати це чудо.
Зрозуміло, прожектори були під’єднані до генератора. Що тут скажеш: браво дорослим, які подбали про таку можливість.
Але якщо зібрати докупи всі факти, які заважають автомобілістам у зимовий час, то здається, що водіння у цей період не для новачків і не для слабкодухих. А що, хіба ми такі?
Прорвемося.
