Особливого значення це не має, всім зрозуміло, що як тільки відбудуться вибори, зміниться влада, то й моментально всі ці супердокументи опиняться в кошику, а натомість з’являться нові, не менш важливі і амбітні.
Благо, на наших теренах їх печуть як пиріжки.
Сьогодні до 2035 року, завтра до 2050-го, післязавтра вже буде до 2080-го. І це не межа!
Українські фахівці люблять кивати головою в бік Китаю, приказуючи, що от там справді мислять великими часовими відрізками, не те що у нас.
І тут якраз провідний геополітик Польщі, за сумісництвом популярний письменник- футуролог і засновник аналітичного центру Strategy&Future Яцек Бартосяк теж написав книжку про стратегію.
Щоправда, у нього не стільки акцент на необхідності документу під назвою «стратегія» і з мокрою печаткою, скільки на потребі широкої дискусії, під час якої можна виробити загальні підходи до розвитку країни, зокрема в питаннях безпеки.
Наразі, в польській політичній культурі такого підходу нема, тому доктор Бартосяк не без заздрості дивиться на Сполучені Штати та Британію, ну і, звісно, на Ізраїль.
Такий формат розробки стратегії (вироблення спільного погляду в процесі дискусії між фахівцями) дає можливість країні розвиватися і реалізовувати довготривалі програми, не починаючи кожного разу з нуля.
На жаль, у нас поки навіть до таких мрій ніхто не додумався, тому з кожною зміною не те що уряду, міністра, у нас змінюється все, всі стратегії і плани. А міністри у нас змінюються часто.
Навіть у таких інерційних галузях як енергетика.
Треба сказати, що доктор Бартосяк дивиться на нашу чудову планету взагалі і Євразію зокрема, так би мовити, з геополітичним прищуром.
Це не перша його книга.
З 2014 року він їх видав декілька. Всі вони про стратегію, про геополітику і майбутнє. З прицілом на моделювання майбутніх конфліктів і війн за домінування на Євразійському континенті і нашому чудовому регіоні між Балтією і Чорним морем.
Книжка має доволі промовисту назву: "Найкраще місце на світі. Де Схід стикається з Заходом" (Najlepsze miejsce na świecie. Gdzie Wschód zderza się z Zachodem).
За якихось кілька тижнів після публікації вона стала справжнім бестселером в Польщі.
Відповідно до геополітичної візії Яцка Бартосяка, часи тотального домінування Сполучених Штатів на нашій планеті відійшли в минуле.
Причому вже доволі давно, десь між кризою 2008 року і 2014-м, якраз коли українці влаштували собі революцію, Росія анексувала Крим, ну а Китай за паритетом купівельної спроможності став економікою №1 в світі.
На останній факт у нас якось уваги не звернули взагалі.
До президентства Дональда Трампа все виглядало так, що американці не мають шансів в боротьбі з Китаєм і його молодшою партнеркою, підступною країною-агресоркою. Особливо, якщо говорити про перспективу 10-15 років.
Проте, Трамп, як самозакоханий самодур, так відважно взявся рвати зв’язки, які поєднували американську і китайську економіки, накладати санкції на різні високотехнологічні сектори китайської господарки, що раптом виявилося, що тріумфального руху Китаю до світового лідерства не буде.
За нього ще доведеться поборотися, а то й повоювати. Просто так з Євразії американці не підуть.
Заковика в тому, що Сполучені Штати не хочуть воювати в Євразії своїми руки і шукають партнерів/союзників, які все зроблять самі і допоможуть втримати світовий лад з американським лідерством.
Як зазначає Яцек Бартосяк: Польщі вигідне американське лідерство. Україні, між іншим, також.
При цьому доктор Бартосяк переконаний, що полякам треба ловити момент і використовуючи американців реформувати польську армію.
Проте важливо, щоб вона була керована поляками і сама могла вирішувати, коли починати і закінчувати війну.
Політичній еліті (до речі, не тільки Польщі) варто б прикласти зусилля, щоб зрозуміти стратегічні інтереси Америки і вписатися в них, щоб бути партнером (бодай молодшим), а не перетворитися на країну повністю залежну від американської військової допомоги, яка тільки просить про збільшення військової присутності, але не в стані щось запропонувати в безпековій сфері сама.
Війна Росії з Україною, на думку доктора Бартосяка, відкриває можливості, яких не було в нашому закутку Європи з часів Петра І і завершення Північної війни (1700-1721 рр.). Зокрема, як він собі гадає, зараз є шанси виштовхнути Росію з Балто-чорноморського регіону далі на схід.
Можливо навіть довести її до смути.
Проте навряд чи це можна зробити тільки спостерігаючи і навіть активно допомагаючи Україні в боротьбі з Росією. На думку Яцека Бартосяка необхідний військовий союз між двома країнами, Польщею і Україною.
Більше того, Бартосяк переконаний, що Польщі треба бути готовою при потребі вести бойові дії на території Росії і її сателіта, так би мовити, в вотчині Алєксандра Лукашенка.
Ні в якому разі не можна допускати остаточного поглинання Білорусі Росією.
Для розуміння польської ситуації варто зауважити, що від Бреста до Варшави - 200 км по шосе. Автомобіль доїде за 3 години, ну, а колона танків цілком дійде за 6-ть. І жартики Алєксандра Лукашенка про марш «вагнерівців» до Жешува, м’яко кажучи, не смішні.
Окрім того, як показав досвід війни на Україні, не варто чекати поки росіяни зайдуть на вашу територію, щоб потім визволяти її. В такій ситуації влада виставляє свій народ на різню.
Більше того, як каже Яцек Бартосяк, якщо росіяни контролюють Білорусь, то це постійна загроза країнам Балтії, незважаючи на їх членство в НАТО, на яке покладається прогресивна громадськість.
Як слушно зауважує доктор Бартосяк: американці воювати з Росією не хочуть принципово, а німці, тим паче. Полякам треба бути готовими приймати стратегічні рішення самостійно, в тому числі про учать у війні з агресивною Росією.
До речі, варто зазначити, що доктор Бартосяк дуже схвально відкликається щодо підготовки Україною «Полку імені Кастуся Калиновського», який готовий до боротьби за відновлення демократії і суверенітету Білорусі і цілком справедливо ставить питання, а як Польща може прикластися до процесу?
Це питання не риторичне і ціна його колосальна. Незалежна і демократична Білорусь – це гарантія безпеки і Польщі, і України, і Балтії.
Цілком зрозуміла теза доктора Бартосяка про те, що Росія вдерлася як геополітична потуга в Європу, ламаючи цивілізацію давньої Республіки, і тепер стратегічна мета Польщі - елімінувати Росію з європейської системи. Щоб вона остаточно здійснила поворот на схід, про який так багато мріяв Владімір Путін.
Тут щоправда виникає невелика проблема, що оскільки тільки руками України елімінувати Росію як європейську потугу і виштовхнути на Схід навряд чи вийде.
Бажано, щоб до цього процесу активніше долучилися партнери і зокрема Польща.
В черговий раз в своїй книзі доктор Бартосяк підкреслює важливість розуміння геополітичної ситуації, розуміння національного інтересу, вміння вибудовувати відносини з союзниками і, звісно, розуміння, як діяти.
І тут виявляється, що хоча з України Польща виглядає просто як суперкраїна, то для провідного польського футуролога від геополітики там є ціла купа проблем і … потрібні реформи.
Бо політики переламали хребет польскій армії, і військові або мовчать, або кивають головами, коли потрібно вирішувати стратегічні питання щодо безпеки та стратегії поведінки в потенційній війні.
Дуже самостійні та ініціативні швидко опиняються за межами армії, в кращому випадку, на пенсії. Кар’єру роблять переважно ті, хто не ставить питань. Борони Боже незручних! Виявляється, в Польщі процвітає клієнтелізм. Тому, як це не дивно, Польщі теж потрібні зміни.
Зокрема, щоб навчитися відстоювати свою думку перед американцями, розуміти, як дати собі раду з росіянами, особливо коли партнери по НАТО починають міркувати на тему, а що насправді є війна?
Економічні ресурси для фінансування закупівель зброї і формування сучасних збройних сил у Польщі є.
Інше питання, чи є політична воля і здоровий глузд для реформування політичної і безпекової системи, здатності вибудовувати відносини з союзниками і партнерами. Ну і розуміння, що тою зброєю робити, що таке асиметричні заходи і гнучка система управління.
Доктор Бартосяк зауважує, що в давні часи, щоб щось в Польщі змінилося, то треба було програти війну, але сподівається, що полякам до снаги зламати цю печальну традицію.
Будемо сподіватися, що не тільки полякам.
З повагою,
шеф-редактор журналу «ЕнергоБізнес»
Петро Білянp.bilyan@gmail.com
