Ч.2. Завершення. Початок у «Енергобізнесі» №40 (1401) від 22-31.10.2025
Глобальні тенденції та провідні ринки добровільних кредитів
Після певної стагнації у 2022 році, пов’язаної з критикою якості деяких проєктів, ринок знову відновив зростання: 2023 року було погашено вже 163 млн тCO₂ – новий рекорд. В грошовому вимірі глобальний добровільний ринок оцінювався приблизно у $2 мільярди у 2022 році, а прогнози (наприклад, McKinsey, Taskforce on Scaling Voluntary Carbon Markets) припускають зростання до десятків мільярдів доларів на рік до 2030 р., за умови забезпечення довіри до якості кредитів.
Лідерами за масштабом ринку є, передусім, Сполучені Штати та Європа. В США, хоча немає єдиної національної системи торгівлі викидами (окрім секторальних схем на кшталт каліфорнійської), існує великий корпоративний рух за добровільну вуглецеву нейтральність. Багато американських корпорацій (Big Tech, авіакомпанії, банки) регулярно купують офсети для часткового нейтралізування своїх викидів. Ринок США достатньо розвинений, діє багато проєктних розробників і брокерів, а також виникають стартапи з маркетплейсів та фінтех-рішень у цій сфері. Влада США починає приділяти увагу цьому сегменту: обговорюється роль Комісії з торгівлі товарними ф’ючерсами (CFTC) у нагляді за добровільними карбоновими ринками як за товаром, щоб запобігти шахрайству і забезпечити прозорість, хоча поки що прямих регуляцій нема.
Європейський Союз історично зосереджувався на обов’язковому ринку (EU ETS для великих підприємств), але і добровільні офсети тут набирають обертів – особливо для секторів, що не охоплені ETS (авіаперельоти всередині ЄС частково компенсуються через CORSIA, приватний бізнес компенсує свої непокриті викиди, споживачі можуть купувати “зелені” послуги з компенсацією тощо). Європейські компанії дедалі більше переводять фокус на якість офсетів. Після низки критичних досліджень, що виявили проблеми з деякими лісовими кредитами, у Європі спостерігався певний скепсис, але зараз йде робота над відновленням довіри: Єврокомісія розробляє регламент про сертифікацію поглинання вуглецю, що покликаний встановити стандарти для добровільних проєктів поглинання (наприклад, ґрунтовий вуглець, технології уловлювання CO₂) та забезпечити їхнє науково обґрунтоване вимірювання і відсутність подвійного обліку в цілях країн. Також в ЄС впроваджується СBAM (Carbon Border Adjustment Mechanism) – механізм вуглецевого коригування імпорту, який хоча і не стосується напряму добровільних кредитів, але стимулює українські та інші компанії-експортери зменшувати свій вуглецевий слід, потенційно і через придбання офсетів. Деякі європейські уряди (Велика Британія, Швеція, Нідерланди) вже видали добровідні настанови для бізнесу з приводу використання офсетів високої якості та належного розкриття інформації.
Велика Британія після виходу з ЄС робить кроки до розвитку прозорого добровільного ринку в межах країни. Уряд у 2024 опублікував принципи високої цілісності (про них згадувалось вище), а також запустив консультації щодо створення системи акредитації для проєктів “nature-based” і стандартів звітності. Лондон як фінансовий центр прагне стати і хабом торгівлі вуглецевими кредитами – з огляду на це Ініціатива Марка Карні (Taskforce on Scaling Voluntary Carbon Markets) отримала сильну підтримку в британському фінсекторі. Це означає, що у майбутньому можна очікувати появу ще більш структурованих платформ і, можливо, деривативів на добровільні офсети під англійським правом.
Інші регіони теж проявляють активність. Сінгапур позиціонується як азійський осередок для торгівлі карбоновими кредитами: там базується велика цифрова біржа AirCarbon Exchange, запущена ще у 2019 році для глобальних угод. Близький Схід: Саудівська Аравія та ОАЕ проводили масштабні аукціони добровільних кредитів, заявляючи про намір стати крупними гравцями (наприклад, Саудівський суверенний фонд організував у 2022–2023 роках аукціони, де були продані мільйони тон офсетів, щоб стимулювати регіональний ринок). Австралія має власні сертифікати (ACCU) для внутрішнього ринку, але австралійські проєкти також продають кредити міжнародно – звідти, до речі, походить значна частина пропозиції на біржі ACX. Отже, ринок справді глобальний та фрагментований: поки що немає єдиної світової біржі, але є багато регіональних і приватних майданчиків, які взаємодіють між собою.
Торговельна інфраструктура. Сьогодні добровільними кредитами можна торгувати різними способами. Для великих угод популярними є прямі двосторонні договори (офтейк-контракти) між покупцем і розробником проєкту. Наприклад, корпорація Microsoft уклала декілька багаторічних угод на викуп майбутніх поглинень CO₂: у 2021–2023 роках компанія контрактувала понад 10 млн тон лісових кредитів (AFFORESTATION) на 30-річний період, інвестуючи тим самим у розвиток цих проєктів. Інший підхід – звернутися до спеціалізованих провайдерів офсетів (South Pole, Climate Impact Partners, міні-платформи типу Patch чи Shopify), які підбирають портфель кредитів під потреби клієнта. Для тих, хто хоче самостійно торгувати, з’явилися цифрові біржі та ринки. Найбільш відомі: - Xpansiv CBL (раніше відома як Carbon Base Load) – найбільша глобальна біржа спот-торгівлі добровільними кредитами зі штаб-квартирою у США; - AirCarbon Exchange (ACX) – сингапурська біржа, що пропонує миттєві угоди, токенізовані кредити і має велику клієнтську базу в Азії; - Carbon Trade Exchange (CTX) – одна з перших онлайн-бірж (з 2009 р.), де учасники можуть лістингувати свої кредити з різних стандартів (Verra, Gold Standard, CDM тощо) і торгувати напряму через платформу; - Climate Impact X (CIX) – сингапурсько-міжнародна платформа для крупних партій nature-based кредитів, підтримувана великими банками; - CarbonMark – новіший маркетплейс, що інтегрується з блокчейном. Наприклад, CarbonMark співпрацює з International Carbon Registry для розміщення проєктів і кредитів напряму на своєму маркетплейсі, дозволяючи швидкі угоди та повну прозорість щодо статусу кредитів. Нещодавно там були лістинговані проєкти, зареєстровані ICR, у тому числі український проєкт “Овід Вітропарк” на Одещині* – вітрова електростанція, що продає свої кредити виробленої “зеленої” електроенергії.
Окрім бірж, триває експериментування з токенізацією кредитів (перетворенням їх на крипто-токени для торгів на блокчейн-платформах). Ідея в тому, що кожен токен представляє 1 тонну CO₂, а всі атрибути кредиту (стандарт, проєкт, рік тощо) зашиті у смарт-контракті. Такі токени можуть торгуватися на децентралізованих біржах, теоретично підвищуючи ліквідність і прозорість. Деякі проєкти (наприклад, Toucan, KlimaDAO у 2021 р.) зробили спробу масово затокенізувати кредити Verra, але зіткнулися зі складнощами й критикою (Verra навіть тимчасово призупиняла це через ризик подвійного обліку). Зараз розробники співпрацюють зі стандартами, щоб інтегрувати блокчейн офіційно – приклад ICR показує, як реєстр сам використовує публічний блокчейн для забезпечення цілісності записів. У будь-якому разі, для кінцевого бізнес-користувача важливо, щоб платформа гарантувала: куплений кредит буде погашений від його імені або переданий на його рахунок і тоді погашений, аби ніхто інший не міг його використовувати.
В цілому, тренд такий, що попит зміщується у бік високоякісних, прозорих кредитів.
Краще менше, та краще – багато компаній відкрито заявляють про пріоритет якості над кількістю.
Наприклад, у дослідженні Ecosystem Marketplace 2023 відзначено, що попит концентрується на дорожчих, але перевірених кредитах, тоді як дешеві масові офсети (скажімо, старі проєкти відновлюваної енергетики з сумнівною додатковістю) втрачають покупців. Цей “розворот до якості” вже відчутний і у цінах: так, природоорієнтовані рішення з підтвердженою додатковістю (лісовідновлення, захист торфовищ тощо) продаються дорожче і навіть всупереч загальному спаду цін тримаються стабільно, тоді як ціни на деякі кредити уникнення (особливо старі вітропарки, ГЕС) впали на 50-80% через скепсис щодо їх користі. Компанії готові платити більше за гарантію реального кліматичного ефекту.
Договори купівлі-продажу карбонових кредитів: особливості та ризики
Юридичне оформлення угод на добровільному ринку – питання не менш важливе, ніж технічна якість кредитів. Оскільки правове поле регуляції цих активів нечітке, договір між сторонами стає основним інструментом захисту інтересів і розподілу ризиків.
Найпростіший випадок – придбання вже випущених кредитів на спотовому ринку (ex-post credits). Тут договір купівлі-продажу зазвичай підтверджує, що продавець передає певну кількість чітко ідентифікованих кредитів (зазначається стандарт, реєстр, проєкт, серійні номери або посилання на блок реєстру) покупцю за обумовлену ціну. Важливо, щоби в договорі було гарантійне зобов’язання продавця про чистий правовий титул на ці кредити: що він має право ними розпоряджатися, і що вони не обтяжені жодними правами третіх осіб (наприклад, не продані раніше іншому). Також має бути прописано, яким чином відбудеться передача: або переказ на рахунок покупця в межах того ж реєстру, або погашення на користь покупця (тоді продавець гасить кредити і вказує ім’я/ціль покупця в реєстрі). Другий спосіб часто використовується, коли кінцева мета – заявити про компенсацію: погашений кредит уже не може нікому бути перепроданий.
Більше нюансів виникає з так званими форвардними контрактами або ERPA (Emission Reduction Purchase Agreement), де компанія погоджується придбати кредити, які будуть видані в майбутньому, коли проєкт згенерує скорочення. Такі угоди схожі на контракти поставки з відкладеними умовами. Наприклад, бізнес інвестує у лісовий проєкт, домовляючись про поставку N кредитів щороку протягом 10 років за узгодженою ціною. У модельних контрактах IETA (Міжнародна асоціація торгівлі викидами) на 2023 рік закладено кілька важливих моментів: - Включаються умови precedent (прецедентні умови) – наприклад, проєкт має бути зареєстрований під певним стандартом до такої-то дати, продавець має надати юридичний висновок, що він є власником прав на викиди проєкту і може продавати кредити. - Прописується графік поставки кредитів (які роки, які обсяги) та ціна, а також застереження щодо можливих втрат. Зокрема, якщо проєкт не зможе видати домовлений обсяг кредитів (скажімо, через неврожай, пожежу тощо), продавець зобов’язується докласти зусиль для компенсації дефіциту – наприклад, поставити рівноцінні кредити з інших проєктів або, як мінімум, повернути частину коштів. У модельному контракті IETA передбачено, що якщо нестача сталась з вини продавця (шахрайство, груба недбалість), покупець має право вимагати або заміну обсягів, або відшкодування витрат на придбання еквівалентних кредитів на ринку. - Обговорюється питання “buffer” кредитів: для лісових проєктів може бути обумовлено, що кількість, яка поставляється, вже за вирахуванням необхідного резерву на випадок реверсій (щоб покупець не платив за ті кредити, які все одно підуть у буферний пул). - Моніторинг і верифікація: як правило, контракт посилається на правила обраного стандарту. Важливо, що покупцю варто переконатися у надійності стандарту, за яким видаються кредити, адже контракт зазвичай не переоцінює якість – він виходить з припущення, що стандарт гарантує її. Тому у виборі партнера і стандарту – велика частка успіху: юридично покупець може вимагати поставки саме тих кредитів, але якщо самі кредити потім виявляться “непридатними” (наприклад, ринок їх не визнає через скандал), то договір може і не захистити від репутаційної шкоди. - Форс-мажор і дострокове припинення: як і в інших комерційних контрактах, обумовлюються випадки, коли сторони можуть не виконати зобов’язання без штрафів (війна, зміна законів, природні катастрофи тощо), а також переліки подій дефолту (неспроможність поставити/оплатити, порушення заяв і гарантій, невиконання умов тощо). При настанні дефолту контрагент отримує право розірвати угоду і вимагати відшкодування збитків.
Ще один момент – юрисдикція та регулювання. Відсутність спеціального закону означає, що такі угоди регулюються загальними нормами договірного права. Часто сторони обирають право Англії чи Нью-Йорка та арбітраж для вирішення спорів, оскільки ці юрисдикції добре відомі у сфері комерції. У 2023 році, як згадувалося, IETA запропонувала стандартизовані форми контрактів, що повинно спростити перемовини і зменшити варіативність умов. Поява стандартизованих договорів – ознака зрілості ринку і підвищення довіри, адже учасники отримують зрозумілу рамку для співпраці.
Покупцям і продавцям слід також врахувати податкові та бухгалтерські аспекти. Зокрема, в різних країнах по-різному трактуються витрати на офсети: десь їх можна включати в собівартість продукції як частину кліматичної стратегії, десь – ні. Перед укладенням великого контракту варто проаналізувати, чи не виникає постачання кредитів об’єктом, наприклад, ПДВ або митних платежів (в ЄС торгівля квотами підпадає під ПДВ, а як бути з міжнародним офсетом – може бути сірою зоною). Це ще одна причина, чому юридичний супровід таких угод є необхідним: фахівці допоможуть виписати контракт так, щоб максимально захистити інтереси клієнта, забезпечити відповідність найкращим ринковим практикам (той самий стандарт IETA) і передбачити механізми виходу, заміни або компенсації в разі непередбачуваних ситуацій.
Перспективи для України: створення і продаж добровільних кредитів
Для України тема добровільних вуглецевих кредитів є відносно новою, але має значний потенціал. Наша країна активно інтегрується в європейську кліматичну політику: ще в 2018 році Україна схвалила стратегію низьковуглецевого розвитку до 2050 року, а у 2023–24 рр. прийняла законодавчу основу для запуску власної системи торгівлі викидами (ETS). Зокрема, в жовтні 2024 р. ухвалено Закон «Про засади кліматичної політики», що передбачає запуск пілотної торгівлі квотами з 2026 року. Це буде регульований ринок для великих підприємств. Але паралельно з цим відкриваються можливості на добровільному ринку, де правила гнучкіші і діяти можна вже зараз.
Україна має значний потенціал для проєктів, що можуть генерувати добровільні кредити: - Агросектор і ґрунтовий вуглець. Українські чорноземи можуть слугувати величезним поглиначем CO₂ за умови впровадження регенеративних практик (no-till, покривні культури, органічне землеробство). Вже є кейси: наприклад, агропідприємство ім. Івана Франка після 2022 року змогло диверсифікувати доходи, заробивши на продажу карбонових кредитів за відновлення вуглецю в ґрунті. В Україні з’явилися проектні розробники та консультанти, які допомагають фермерам пройти сертифікацію за міжнародними методиками (Verra VM0042 для ґрунтів, методики Gold Standard тощо). Великі агрохолдинги проявляють інтерес, хоча дрібним фермерам поки що важко через вартість моніторингу та невизначеність (тут потрібна державна підтримка або гранти, щоб залучити МСП). Тим не менше, ґрунтові проєкти – одна з найперспективніших областей, особливо у контексті післявоєнного відновлення земель. - Лісові проєкти. Україна – одна з лідерів у Європі за площею лісів, причому в Карпатах збереглися праліси світового значення. На жаль, війна завдала величезної шкоди лісовому фонду: за 2022–24 рр. згоріли або знищені бойовими діями сотні тисяч гектарів лісу. Це трагедія, але й виклик: масштабні програми відновлення лісів на деокупованих територіях можуть стати основою для генерації мільйонів карбонових кредитів (AF/RF проєкти). У західних регіонах актуальні проєкти із збереження старих лісів (REDD+) – наприклад, створення нових заповідників, що можуть фінансуватися продажем кредитів за уникнення вирубки. Експерти підрахували, що сукупний вуглецевий запас українських лісів має колосальну цінність: навіть при ціні $7 за тонну він оцінюється в ~$41 млрд, а за високого сценарію (€75/т) – до $480 млрд на рік! Звісно, це потенціал за умови збереження/розширення лісів і монетизації всього обсягу вуглецю, але самі порядки цифр вражають. Реалізувати це можна тільки через поступове залучення інвестицій, розробку проєктів і строгий контроль. Тут критично забезпечити прозорість та стале управління: інакше ризикуємо або не отримати покупців (якщо якість сумнівна), або нашкодити екосистемам. На щастя, існують міжнародні ініціативи (наприклад, IKI по Карпатах, проєкти Світового Банку), які допомагають підготувати підґрунтя для таких схем. На післявоєнну відбудову лісів вже закладаються плани із врахуванням фінансування через вуглецеві кредити. - Енергетика та промисловість. У нас значний потенціал біогазових проєктів, управління відходами, відновлюваної енергетики поза схемами “зеленого” тарифу. Наприклад, той же Одеський “Овід Вітропарк” зареєстрований у міжнародному реєстрі (ICR) і продає кредити за згенеровану чисту електроенергію. Це піонерський випадок для України. Є можливості реалізувати проєкти зі спалювання метану на полігонах ТПВ, утилізації шахтного метану, підвищення енергоефективності на заводах – все це може пройти по лінії добровільних кредитів, якщо правильно оформити.
Раніше, за Кіотського протоколу, в Україні було понад 100 проєктів спільного впровадження (JI) – цей досвід можна реактивувати вже у добровільному ринку.
Тим паче, що в умовах прийдешнього CBAM нашій промисловості вигідно показувати скорочення викидів, і добровільні офсети можуть стати тимчасовим рішенням (знову ж, якщо вони високої якості).
Як створити проєкт та продати кредити? Відсутність внутрішніх правил не заважає українським суб’єктам користуватися міжнародними стандартами. Алгоритм такий: 1. Знайти ідею проєкту (є викиди, які можна скоротити, або територія, де можна поглинути CO₂). 2. Обрати стандарт і методику. Якщо це лісовий проєкт – звернути увагу на методики REDD+ чи ARR від Verra або Gold Standard; якщо агро – зараз популярна VM0042 (Verra) для покращення землекористування; якщо відходи – методики по метану тощо. 3. Залучити акредитованого партнера. В Україні, як згадано, з’явились компанії, що допомагають під ключ: вони проведуть базові вимірювання, підготують документацію, організують верифікацію. Однією з таких є, наприклад, проєкт Agreena, який співпрацює з українськими фермерами і успішно верифікував масиви ґрунтових проєктів під стандарт VCS (Verra). 4. Після реєстрації проєкту й випуску кредитів – постає питання продажу. Тут українським бенефіціарам слід орієнтуватися на міжнародний ринок, адже внутрішнього поки що нема. Найпростіше – виставити кредити на одному з глобальних маркетплейсів. Наприклад, зареєструвавши проєкт у Verra, можна або самостійно шукати покупців через брокерів, або користуватися платформою типу Carbon Trade Exchange, де достатньо “прив’язати” свій обліковий запис реєстру і виставити кредити на продаж. Інший шлях – співпраця з фондами чи агрегаторами: є фонди, що спеціалізуються на викупі кредитів з певних регіонів чи технологій для перепродажу великим клієнтам. Наприклад, той самий проєкт “Овід Вітропарк” знайшов вихід на маркетплейс CarbonMark через інтеграцію з ICR – завдяки чому його кредити вже доступні глобальним покупцям онлайн. 5. Необхідно зважати і на правові аспекти: українське законодавство поки не врегульовує статус добровільного карбоновго кредиту. Теоретично, це може розглядатись як послуга зі зменшення викидів або як нематеріальний актив. Варто подбати про грамотне оформлення угоди з покупцем (якщо він, скажімо, є нерезидентом): визначити право, місце вирішення спорів тощо, як описувалось вище. У майбутньому, коли запрацює стаття 6 Паризької угоди, можливо, доведеться отримувати від держави листи авторизації на міжнародну передачу скорочень, аби уникнути подвійного обліку. На даний момент українські проєкти на добровільному ринку діють автономно від національних цілей, але слід стежити за політикою уряду в цій сфері.
Чому це цікаво українському бізнесу та державі? По-перше, це додаткове джерело фінансування екологічних проєктів. Наприклад, фермер, що зменшив обробіток ґрунту і поліпшив його родючість, отримує не тільки агрономічні вигоди, а й продає кредити – реальний грошовий бонус за екослужбу. По-друге, це імідж: українські компанії, які входять у міжнародні ланцюжки поставок, можуть демонструвати партнерам, що вони екологічно відповідальні, компенсують свої викиди добровільно. Це плюс в очах інвесторів, банків та споживачів, особливо на вимогливих ринках ЄС і США. По-третє, для держави розвиток цього ринку – можливість залучити зелені інвестиції в повоєнну відбудову. Якщо зробити правильні кроки, Україна може стати кейсом, як через карбонові проєкти відновити екосистеми, дати дохід громадам і підприємствам та ще й внести вклад у глобальну боротьбу з кліматичною кризою. Концепція “Carbon for Peace”, яку просувають деякі експерти, якраз про це: фінансування поглинання вуглецю може йти пліч-о-пліч з миротворчими і соціальними цілями – відновленням природи на зруйнованих війною територіях, створенням робочих місць у “зелених” проєктах, інтеграцією ветеранів у екопроєкти тощо.
Звісно, успіх залежатиме від інституційної спроможності. Треба виховати місцевих фахівців з вимірювання та верифікації вуглецю, залучити наукові установи, навчити громади. Потрібен контроль, щоб під виглядом карбонових проєктів не було зловживань (наприклад, штучне підпалювання лісу з метою потім отримати гроші на його відновлення – такі ризики теж не можна виключати). Але за належної прозорості й участі громадянського суспільства можна побудувати сталий внутрішній ринок в майбутньому, який інтегрується із світовим.
Вважаю, що вже зараз українським компаніям має сенс експериментувати пілотно: обрати одну ділянку або напрям, спробувати сертифікувати скорочення. Це дасть безцінний досвід і позиціонує їх піонерами на цьому полі. Як керівник практики енергетичного права і як людина, що шостий рік працює над розвитком зеленої енергетики в Україні, я переконаний, що добровільні карбонові кредити – це шанс для нашого бізнесу проявити інноваційність і відповідальність одночасно. А для юридичних радників відкривається нова ніша – допомогти клієнтам безпечно та ефективно реалізувати себе у цьому новому ринку.
Для України вихід на цей ринок – не просто данина моді, а й стратегічна необхідність і можливість. Не чекаючи запуску обов’язкового ETS, наші проєкти вже можуть залучати “зелений” капітал через добровільні кредити – і тим самим пришвидшувати екологічну модернізацію.
Це відповідає євроінтеграційному курсу і глобальним трендам. При належній підтримці держава може отримати win-win: природа відновлюється, бізнеси та громади отримують додаткові доходи, імідж країни як екологічно відповідального гравця зростає.
