Повернення нафти та газу
Одне з головних передвиборних гасел Дональда Трампа: Америка добуватиме більше нафти, ніж Росія та Саудівська Аравія разом узяті, і стане світовим енергетичним гегемоном. Обіцянка, яку дає Трамп, вражає амбітністю, хоча цілком вписується в його традиційну риторику. За словами республіканця, вже за кілька місяців після його повернення до Білого дому США стануть не лише повністю енергетично незалежними, а й домінуватимуть на світовому ринку, зокрема, на ринку Європи.
Така заява пов'язана з тим, що сьогодні, незважаючи на лідерство США за обсягами видобутку нафти, країна продовжує її імпортувати , причому закуповує її більше, ніж продає. Саме тому найбільші нафтогазові компанії Америки дружно підтримують Дональда Трампа, а він, у свою чергу, обіцяє після повернення до влади згорнути «зелений курс», який ухвалили демократи. При цьому вуглеводневий бізнес буде позбавлений численних обмежень, накладених за Джо Байдена. Отже, Трампу буде набагато легше конкурувати на світових ринках. Остання обставина, звичайно, означає, що США всіляко витіснятимуть російські вуглеводні зі світових ринків. Україні це на руку.
Принагідно Дональд Трамп заявив, що електромобілі є частиною «безглуздої нової зеленої афери». «Я припиню дію "мандату" про електромобілі в перший же день свого президентства, тим самим рятуючи автомобільну промисловість США від повного знищення... економлячи американським покупцям тисячі і тисячі доларів на кожному автомобілі», – заявив він. І відразу після цієї заяви «велика трійка» американського автопрому заявила про перегляд своїх планів щодо виробництва електрокарів.
Втім, що стосується обіцянок Трампа зупинити «зелений перехід» та ліквідувати преференції для електромобілів, то давайте все ж таки не забувати, що один з головних «трампістів» – це творець і глава Tesla Ілон Маск. Навряд чи він готовий спонсорувати вбивство власного бізнесу. Тож, гадаю, компроміс буде знайдено дуже швидко.
У чому Трамп точно продовжить лінію демократів і Байдена, то це в зростанні нафтовидобутку не тільки в США, а й загалом у Західній півкулі («американському передбаннику»), щоб і надалі розмивати вплив картелю ОПЕК+ на ціноутворення. Ідея максимум – взагалі зруйнувати картель ОПЕК+.
А поки що американські нафтові компанії продовжують розвідку, буріння та видобуток нафти в Західній півкулі. Американська Exxon планує розпочати сьомий нафтовий проект на шельфі Гайани, запуск якого заплановано на 2029 рік. Очікується, що він збільшить обсяги видобутку нафти в Гайані до понад 1,4 млн барелів на добу. Зрозуміло, що Трамп всіляко захищатиме ці американські інвестиції, тому Венесуелі слід поводитися обережніше.
Якщо ж дивитися стратегічно, варто згадати документ під назвою Project 2025, який зараз активно обговорюється в Америці. Це доповідь знаменитого консервативного фонду Heritage Foundation. Виступаючи у 2022 році на конференції Heritage, Трамп сказав, що саме їхній план ляже в основу роботи його адміністрації. У фонді Heritage Foundation документ Project 2025 описують, як набір рекомендацій для наступного консервативного президента.
Не вивчаючи весь документ, цікаво подивитися, що аналітики-трампісти думають про енергетичний і «зелений» порядок денний. Отже, «мозковий центр» консерваторів рекомендує президенту:
• Закінчити війну з нафтою та газом.
• Зміцнювати енергобезпеку США та забезпечити доступ до надійних та недорогих джерел енергії.
• Скасувати програми з уловлювання та зберігання вуглецю.
• Припинити субсидування «зеленої» енергетики.
• Вийти з Паризької угоди.
• Зайнятися переробкою техногенних відходів вилучення копалин, насамперед вугілля.
У 54-сторінковому документі також багато говориться про вплив ринку ВДЕ на ціноутворення, електроенергетику та податки. Підсумок: якщо Дональд Трамп виграє вибори і піде за порадами аналітиків, ми можемо стати свідками краху всієї системи «зеленої» енергетики. Принаймні цього побоюються багато демократичних речників.
Хоча насправді, швидше за все, за Трампа «зелена» енергетика буде змушена конкурувати з традиційною майже на рівних умовах, з мінімумом преференцій на федеральному рівні. Але самі преференції, напевно, перейдуть на рівень штатів, тобто кожен конкретний штат сам визначатиме свою «зелену» політику. Такий підхід цілком у дусі Дональда Трампа.
Якщо навіть не брати до уваги Project 2025 (не факт, що Трамп діятиме відповідно до цього документа), то нинішня команда Дональда Трампа вважає особливо важливим поступово витісняти Росію зі світових енергетичних ринків. Для цього, вважають вони, потрібно якнайшвидше розібратися із ситуацією в Газі, щоб заручитися підтримкою Саудівської Аравії. Так, саме тут варто згадати головну версію причини розвалу СРСР, згідно з якою США вдалося тоді умовити саудитів на зниження цін на нафту.
З саудитами або без них, але у світовій економіці енергоносіїв після приходу Трампа неминуче відбудеться поляризація. США візьмуть під контроль (прямий чи непрямий) видобуток та продаж нафти та газу в Західній півкулі. У Східній півкулі – намагатимуться поставити Європу у залежність від своїх постачань енергоносіїв, а Китай – «посадити на голодну пайку».
У відповідь китайці, що цілком передбачувано, зміцнюватимуть співпрацю з Росією, Іраном та країнами Перської затоки. А також агресивніше поводитимуться в Південно-Китайському морі. Саме там, швидше за все, гриматимуть другі залпи Третьої Світової війни. (Якщо прийняти, що перші – прямо зараз гримають в Україні).
Варіант Камали
З Камалою Харріс теж далеко не все однозначно. Це вона, будучи прокурором, добилася штрафу на $86 млн для європейської компанії Volkswagen. Це сталося у рамках скандалу, відомого як «Дизельгейт». Також саме Камала Харріс запустила розслідування щодо Exxon Mobil у зв'язку з побоюваннями, що компанія вводила в оману громадськість та акціонерів щодо ризиків зміни клімату.
Загалом поки вона виглядає, як відкритий прихильник «зеленого курсу» та ідейний противник нафтогазової індустрії (яка підтримує Трампа). У 2019 році Харріс обіцяла заборонити технологію гідравлічного розриву пласта, але далі за слова справа не пішла. А давайте уявимо, що президентом Харріс вирішить реалізувати свої кліматичні амбіції?
Тут уже більше ризиків не США, а ЄС. Для Європи це означатиме нову кризу цін в енергетиці, оскільки Штати є одним із основних постачальників ЗПГ. Крім цього, ухвалений ще Байденом Закон про скорочення інфляції, який стимулює зростання «зеленої» енергетики та промисловості у Штатах, має явно протекціоністський характер. У тому числі він сприяє тому, що найбільш конкурентоспроможні європейські виробники перебираються до США. А це не сприяє конкуренції та розвитку кооперації з обох боків Атлантики. Загалом Харріс не дуже зручний кандидат для ЄС.
Але ризикну припустити, що став президентом, Камала Харріс не надмірно старатиметься щодо «зеленого» енергопереходу. Американське суспільство і так зараз сильно розколоте, так що хто б не влаштувався в Білому домі, йому неминуче доведеться йти на компроміси.
Наприклад, зараз республіканці лякають виборців тим, що у 2019 році Камала Харріс виступала проти буріння на морських дільницях та технології гідророзриву пласта. Тому, мовляв, вона буде супротивником нафтової промисловості, якщо виграє вибори.
Але якщо заборонити гідророзрив пласта, ціни на газ у США злетять до небес. А газ – основа американської енергетики. Якщо подорожчає електрика для бізнесу, для промисловості, то все економічне зростання, досягнуте за Байдена, піде Путіну під хвіст. Демократи собі такого дозволити не можуть.
До того ж Харріс навіть за бажання не зможе заборонити гідророзрив на приватних землях, оскільки згідно із законом 2005 року, Агентство з охорони навколишнього середовища не має повноважень щодо регулювання гідророзриву пласта, і для зміни цього положення потрібен окремий акт Конгресу.
Ворожіння на козирях
Зовсім інше питання – що нова каденція Дональда Трампа (Trump англійською – козир) принесе Україні? Тим більше, що ми бачимо: до Білого дому він повертається ще різкішим у своїх судженнях та рішеннях. Багатьох лякають його заяви про готовність «дуже швидко» зупинити війну між Росією та Україною.
Однак річ у тому, що для Трампа та взагалі республіканців головний геополітичний ворог – не Росія, а Китай. І зараз, «в моменті», вони розраховують торгуватися із Москвою. Ну а Камала Харріс поки що говорить загальними словами – мовляв, «російська агресія – це не лише напад на життя та свободу українського народу та напад на глобальну продовольчу безпеку та постачання енергоносіїв». Та й з Китаєм вона готова швидше домовлятися, аніж йти на конфронтацію.
По суті, ми опинилися перед дивною дилемою. Виберуть Камалу Харріс – допомога США в Україні точно йтиме, але як в анекдоті – «повільно та сумно». Тобто, як було за Джо Байдена: щоб ми не програли війну надто швидко. Виберуть Дональда Трампа – тут два протилежні варіанти: або різке заморожування конфлікту, або потужна підтримка з боку США.
Між ними цілий спектр варіантів. І зараз ми можемо лише гадати, який із них випаде на нашу частку. Для України Трамп – невизначеність, але з великою часткою надії на краще. Харріс – визначеність, але вона якось мало тішить.
Трохи інформації для роздумів
Як бачимо, по суті, все майбутнє – і світової енергетики, і України в цій війні – упирається в позицію Китаю. Тут робити прогнози не простіше, ніж передбачити поведінку Трампа на президентській посаді. Проте деякі економічні показники добре відбивають нинішній розклад сил.
Подивимося, які світові макрорегіони сьогодні є лідерами, а які аутсайдерами приросту прямих іноземних інвестицій. Абсолютний лідер – країни Африки: приріст +109% у 2022-2023 роках порівняно із періодом 2015-2019 років.
Абсолютні аутсайдери – Росія (що зрозуміло) та Китай зі своєю орбітою (тобто залежними від нього країнами): -67%.
Серед багатьох економістів зараз прийнято ховати Європу, але за цей період вона показала приріст прямих іноземних інвестицій на 55% – світовий бізнес продовжує вірити у цей регіон.
А ось у Китаї з початком війни Росії проти України та посиленням американського тиску на Пекін – справжні проблеми. Можна собі уявити, як погіршиться становище Китаю, якщо до влади США прийде Дональд Трамп, у програмі якого значаться запровадження тарифів у 60-100% на товари з Китаю та інші жорсткі антикитайські заходи.
І ось тут ми вже побачимо - або новий мирний поділ планети за інтересами (з явним американським лідерством), або вогонь Третьої світової війни. Але я тільки нагадаю, що в першу свою каденцію Трамп все ж таки зміг «додавити» Китай – він змусив Пекін відмовитися від стимулювання експорту за рахунок державних маніпуляцій курсом юаня. І то була велика перемога.
