Розподілена, як її ще часто називають – децентралізована генерація, має численні переваги. Насамперед, це посилення безпеки постачання, прискорення темпів реалізації проєктів, зменшення витрат у електромережах у разі розміщення її поблизу споживання, кліматична нейтральність, якщо це відновлювані джерела.
Проте, наразі в енергосистемі існують виклики, які необхідно враховувати під час розвитку розподіленої генерації. І я хочу поділитися з вами, які я бачу в цьому найбільші проблеми.
Перша проблема - це регіональний дисбаланс між генерацією та споживанням, який є і продовжує збільшуватися.
На Заході України зосереджені потужні АЕС — Хмельницька та Рівненська (4800 МВт). У воєнний час саме Західний регіон вважається більш безпечним для будівництва нових генеруючих потужностей різних видів —сонячних, вітрових, біоенергетичних, газових установок. Це логічно з огляду на нижчі воєнні ризики, однак створює перенасичення генерації у Західному регіоні.
Водночас, значна частина енергоємних підприємств України залишається зосереджена у Центрі та на Сході країни — зокрема в Дніпропетровській, Запорізькій, частково Харківській областях. Це металургія, машинобудування, хімічна промисловість, які формують значний попит на електроенергію. Після окупації Запорізької АЕС та низки ТЕС ця частина України стала енергодефіцитною.
Отже, в цих умовах електроенергію потрібно транспортувати на великі відстані з Заходу на Схід та Центр. Зокрема і імпортну електроенергію, як ви розумієте, також.
І тут виникає друга проблема - перевантаження системи передачі електроенергії.
Це має негативні наслідки як технічні, зменшуючи надійність роботи мережі, так і економічні – призводить до здороження електричної енергії для споживача.
За рахунок чого електроенергія стає дорожчою?
По-перше, підвищуються технічні втрати в електричних мережах.
По-друге, зростає потреба у серйозних інвестиціях у реконструкцію системи передачі.
По-третє, диспетчери застосовують механізм редиспетчеризації. Тобто коли всю вироблену на Заході країни і продану на ринку електроенергію неможливо передати споживачу в Центр і на Схід, диспетчер дає команду на розвантаження одиниці генерації на Заході (яка має конкурентну ціну) і, на її заміну, на завантаження більш дорогої генерації в Центрі. Причому під час розвантаження виробник має придбати у Укренерго електричну енергію за ціною РДН, що значно дорожче, ніж за правилами ринку при позитивному небалансі в класичній ситуації, коли відсутні обмеження на передачу електроенергії.
Крім того, розвиток розподіленої генерації на Заході України також перевантажує локальні розподільчі мережі, які не були розраховані на таку кількість нових джерел. Це може бути причиною затримок у приєднанні об’єктів ВДЕ через відсутність вільної пропускної спроможності, нестачу трансформаторних потужностей та несинхронізоване планування розвитку мережі.
І третя проблема, давайте ще подивимось на розподілену генерацію, яка будується за технологіями.
Сонячна генерація розвивається найбільш стримко з усієї відновлювальної енергетики. І це зрозуміло, бо вона найбільш доступна для реалізації. Але це сезонна генерація. Коефіцієнт використання її встановленої потужності влітку в середньому 25%, але зимою тільки 3-6%.
Значне зростання децентралізованих ВДЕ, зокрема СЕС, ускладнює управління ОЕС і потребує резервування іншою генерацією.
Враховуючи велику долю атомної генерації, яка працює в базі, і значне скорочення регулюючої потужності ТЕС і ГЕС внаслідок російських ударів, енергосистема для балансової надійності потребує саме високоманевреної генерації та значної частки установок накопичення енергії.
І ця потреба не може бути задоволена будівництвом газової генерації та когенерації маленької потужності, як правило до 3 МВт, яка активно будується протягом останнього року переважно бізнесом. За інформацією, яку я маю, переважна більшість такої генерації не синхронізована (і можливо не буде синхронізована) з загальною мережею і залишається як аварійний резерв або працює в бекапрежимі (простоює більшість часу).
Це пов’язано з необхідністю модернізації мережевої інфраструктури, з підвищенням рівня контролю за режимами роботи розподільчої мережі, обліку, автоматизації та управління із впровадженням технологій мікромереж і “розумних мереж”.
Необхідність такої модернізації визначена у затвердженої Стратегії розвитку розподіленої генерації. Головне, щоб ця стратегія як найшвидше була імплементована. А з цим у нас часто, м’яко кажучи, не дуже.
Всіх цих проблем і перекосів можна було уникнути, якщо б вчасно, ще на початку 2021 року, було проведено Конкурс на нову генеруючу потужність, яка потрібна системному оператору Укренерго для балансування в певних місцях розташування, з визначенням технологій, потужності і необхідних технічних характеристик.
Порядок проведення таких аукціонів було прийнято Урядом ще у 2019 році, а у 2020 р. проведено його удосконалення під час мого керівництва Міненерго.
Проте після мого уходу з посади конкурс на будівництво нової генерації більше 4 років Міненерго не запускався.
І тільки в цьому році такий аукціон було проведено, в результаті якого 300 МВт нової потужності має бути побудовано до кінця 2027 року. Отже, скільки часу втрачено!
Така ж доля спіткала і аукціони з розподілу квоти підтримки виробництва електричної енергії з відновлюваних джерел (так званих «зелених» аукціонів), які також мали бути проведені на початку 2021 року. При моєму керівництві Міненерго були визначені квоти підтримки ВДЕ і підготовлено проєкт розпорядження.
Але аукціони так і не провели, час втратили. Повернулись до цього тільки в кінці минулого року, проте безуспішно – фактично, жодного інвестора не прийшло. І навіть робота над помилками не була проведена, оскільки ситуація на краще не змінилась і наступні аукціони теж пройшли з нульовим результатом.
Добре, що в минулому та поточному роках системний оператор Укренерго ініціював і провів перші аукціони на допоміжні послуги з надання резерву підтримки частоти (близько 100 МВт), а також автоматичних резервів відновлення частоти (близько 400 МВт). Це дозволило отримати переможцям довгострокові 5-річні контракти по фіксованій ціні. А системний оператор вже наприкінці цього року має отримати додаткові інструменти для балансування енергосистеми.
Отже, що необхідно робити:
Перше - це стимулювати будівництво маневреної генерації та установок накопичення енергії для резервування нестабільної генерації з ВДЕ шляхом проведення додаткового Конкурсу на нову генеруючу потужність.
Друге - запровадити додаткові стимули для управління попитом (електромобілі, водонагрівачі, інше регульоване навантаження).
Третє - зробити роботу над помилками проведення «зелених» аукціонів, виправити їх і провести аукціони знову.
І четверте - не зволікати і системно займатись імплементацією Стратегії розвитку розподіленої генерації.
Так, розвиток розподіленої генерації — безальтернативний шлях до енергетичної стійкості України в умовах війни.
Але це має відбуватись не хаотично, а на основі системного планування, регулювання, модернізації і цифровізації мереж.
Якщо цього не буде, ми ризикуємо створити нові точки напруги в системі, замість її зміцнення, та значно підвищити вартість електроенергії для споживача, що вкрай негативно вплине на економіку країни.
А цього ми не маємо допустити.
