На початку 2010-х років в Європі було модним критикувати ядерну енергетику, як небезпечну. Після аварії на Першій Фукусімській АЕС внаслідок землетрусу в 2011-му, питання відмови від цього джерела енергії піднялося на найвищі щаблі владних дискусій. Не тільки в Німеччині, але й в інших країнах, обговорювали питання зупинки будівництва нових і закриття діючих АЕС «задля безпеки». І, хоча такі дискусії все ж призвели до скорочення інвестиції в нові обʼєкти ядерної енергетики, багато країн, для яких питання виробництва з АЕС було питанням стабільності їх систем, залишили це на рівні дискусій. Крім Німеччини. Уряд Ангели Меркель, в угоду певним політичним дивідендам, проводив планомірну політику закриття атомних електростанцій. Ще на початку тисячоліття в країні 30% споживання електроенергії забезпечувалося від атомних станцій, а частка ВДЕ складала 6%. Передбачалося, що скорочення частки атома заповниться зростанням «зелених» джерел електроенергії (що крім певних прагматичних цілей, давало і гарну картину для політиків), але на 2021 рік частка атомної генерації сягала все ще 12%, хоча за планом уряду, всі станції мали бути закриті вже в наступному році. І тільки війна в Україні і криза енергоносіїв стали причиною відтермінування рішення про закриття.
Фактично, остання АЕС у Німеччині була закрита у 2023-му. І це є ще однією величезною проблемою для країни – значна залежність від імпортного газу. Адже зростання «зеленої» генерації вимагало балансуючих потужностей і чим більша була частка ВДЕ, тим більшою була потреба в маневровій генерації на газу.
Сукупність всіх цих факторів робить питання відмови від ядерної енергетики вкрай неоднозначним. На додачу до перерахованих проблем, реальної відмови від АЕС не відбулось, як може здатись з першого погляду. Найбільший оператор атомних станцій в Європі, Франція, стала ключовим імпортером електроенергії для Німеччини. Тільки за минулий рік обсяги експорту з Франції до Німеччини склав 15,9 млн МВт-год (що робить цю країну найбільшим постачальником електроенергії) – це 18% від загального споживання країни. З початку 2025-го року експорт з Франції до Німеччини вже перевищив 4,7 млн МВт-год. За усіма напрямами Німеччина імпортувала 32 млн МВт-год за січень-травень поточного року, в той час як експорт склав 23,3 млн МВт-год. Ці високі обсяги імпорту, що позначаються на вартості електроенергії для німецького бізнесу та населення, неминуче впливають на конкурентоспроможність національної промисловості. Німеччина традиційно має одні з найвищих цін на електроенергію в Європі. За даними на друге півріччя 2024 року, середня ціна для домогосподарств сягає близько 39,4 центів/кВт·год, що майже в чотири рази більше, ніж, наприклад, в Угорщині (10,3 центи/кВт·год) і значно вище за середній показник по Європі (28,7 центів/кВт·год). Для промислових споживачів ціни також є одними з найвищих у ЄС. Аналітики та представники бізнесу неодноразово вказували на ризик деіндустріалізації, адже високі енергетичні витрати стають значним тягарем, змушуючи енергоємні виробництва скорочувати обсяги або розглядати релокацію.
У травні в Reuters писали, що новий уряд Німеччини дав Франції зрозуміти, що він більше не заперечуватиме проти того, щоб ядерна енергетика розглядалася нарівні з відновлюваною енергетикою в законодавстві ЄС. Таким чином, нова позиція Німеччини залишила Австрію єдиним великим противником у Європі та чинитиме тиск на Європейську комісію, щоб вона дозволила збільшення фінансування ядерної енергетики, повідомили в Reuters з посиланням на ICIS.
Саме зараз той момент, коли Німеччина починає переосмислювати свій підхід до ядерної енергетики. Надмірна демонізація призвела до панічної відмови в угоду фантомним політичним вигодам. Але існують реальні загрози і це, в першу чергу, економічний застій.
Хоча новосформований уряд країни поки не планує відновлювати традиційну ядерну енергетику, через відсутність загального консенсусу в суспільстві, вони готові посилити свої дії щодо розгортання нових технологічних рішень. Також, дії Німеччини важливі і для всього блоку, адже уряд змінив позицію щодо стимулювання ядерної енергетики на рівні ЄС, що знімає перепони до визначення ядерної енергетики «зеленою» і формувати під це нові інвестиційні можливості.
Сьогодні, зіткнувшись із суворими реаліями енергетичної кризи та зростаючим попитом, Німеччина змушена наздоганяти інші європейські країни, які вже переглядають або активно підсилюють свої підходи до атомної генерації, усвідомлюючи її стратегічне значення для стабільності та декарбонізації.
В цьому контексті позиція України є більш виграшною, хоча вона і не має стільки ресурсів як Німеччина. У нас етап «розчарування» у ВДЕ відбувся, ще десять років тому. А потреба у балансуючих потужностях тільки загострилась з початком повномасштабного вторгнення.
Тому наміри Міністерства енергетики розвивати атомну генерацію для підтримки відновлення власної економіки виглядають цілком логічними. Особливо на фоні ідеологічної реабілітації атомної енергії по всьому світу і визнання її частиною зеленого переходу.
Причому, для нашої економіки не так важливо, будуть це модульні реактори чи добре знайомі тисячники.
