У розвинених економіках скорочення споживання давно розглядається як окреме «джерело енергії» — найдешевше і найшвидше. Саме такий підхід, за даними Міжнародного енергетичного агентства (IEA), дозволив країнам ОЕСР компенсувати значну частину зростання попиту без введення нових генеруючих потужностей. Для України, яка живе в умовах війни, дефіциту ресурсів і обмежених інвестицій, це іноді може бути спасінням.
Я вважаю, що існує щонайменше три причини, чому енергоефективність має бути стратегічним питанням для України.всіх нас.
Перша — економіка. За оцінками Міжнародного енергетичного агентства, у країнах ОЕСР до 40% скорочення енергоспоживання, необхідного для досягнення кліматичних цілей, забезпечується саме заходами з енергоефективності. Для бізнесу це означає пряме зниження витрат без зростання ризиків.
Друга — безпека. У країні, де енергетична інфраструктура регулярно стає мішенню атак, кожен зекономлений мегават — це зменшення навантаження на мережі та генерацію, які вже давно працюють за межею можливостей.
Третя — технології. Рішення, які ще десять років тому були дорогими, сьогодні стали масовими: автоматизація, системи енергоменеджменту, цифровий облік. За оцінками U.S. Energy Information Administration (EIA), саме цифрові рішення управління попитом стають одним із драйверів зниження пікового навантаження в США.
Масштаб втрат як прихований резерв
Потенціал енергоефективності в Україні значною мірою зумовлений масштабом втрат. Значна частина інфраструктури — від тепломереж до будівель — була зведена десятки років тому. У системах централізованого теплопостачання втрати можуть сягати 20–25%, а в будівлях — ще більше.
Проблема не лише в застарілих мережах, а й у відсутності системного підходу до управління споживанням. У багатьох компаніях і муніципалітетах досі не проводяться регулярні енергоаудити, хоча IRENA прямо вказує, що саме аудит є базовою точкою входу для зниження споживання в будівлях і промисловості.
Будівництво нових потужностей — це роки, складні дозволи та мільярдні інвестиції. Натомість більшість заходів з енергоефективності мають короткий горизонт окупності. Хоча би те, як ми іронізували щодо передачі населенню 40 мільйонів енергоефективних ламп минулого року, але такі речі працюють. Хоч і в більш складній формі.
За міжнародною практикою, базові рішення — LED-освітлення, утеплення, автоматизація опалення та вентиляції — окупаються за 1–3 роки. Після цього вони починають працювати, як чиста економія.
Саме тому у країнах ЄС і США енергоефективність часто фінансується, як інвестиція в енергетичну безпеку, а не як соціальна програма.
Цифровізація та гнучкість
Сучасна енергоефективність дедалі тісніше пов’язана з цифровізацією. Системи енергоменеджменту дозволяють у реальному часі бачити, де і як витрачається енергія. Автоматизовані системи опалення і кондиціонування зменшують споживання без втрати комфорту. Накопичення енергії дає змогу вирівнювати навантаження і краще використовувати локальну генерацію.
За прогнозами BloombergNEF, глобальні потужності систем зберігання електроенергії зростуть більш ніж у 15 разів до 2035 року, що зробить ефективність і гнучкість ключовими характеристиками енергосистем.
Навіть в українських умовах є приклади, які демонструють економічний ефект енергоефективності. Модернізація вуличного освітлення з використанням LED дозволяє знизити споживання електроенергії на 30–50%. Впровадження систем управління мікрокліматом у громадських будівлях дає економію до 30% теплової енергії. Це не поодинокі експерименти, а рішення, які можна масштабувати без складних технологічних ризиків.
Що потрібно змінити?
Без системної державної політики енергоефективність залишатиметься фрагментоварною. Ключові кроки очевидні: спрощення доступу до фінансування, стабільні правила гри, підтримка енергоаудитів і цифрових рішень. Для держави це один із небагатьох напрямів, де відносно невеликі інвестиції дають швидкий і вимірюваний результат.
На мою думку, енергоефективність — це не другорядна тема і не «зелений бонус». Для України це спосіб отримати додатковий енергетичний ресурс без будівництва нових електростанцій і без збільшення імпорту. В умовах війни та обмежених фінансів це, можливо, найраціональніший шлях зміцнення енергетичної стійкості.
Довідка
Володимир Галущак — український фахівець у сфері енергетики та енергетичних ринків.Має вищу освіту у сфері права, державного управління та енергетики (НЮУ ім. Ярослава Мудрого, НАДУ при Президентові України, ІФНТУНГ, КНЕУ).
Працював на керівних посадах у державному енергетичному секторі, зокрема в напрямах газорозподілу та енерготрейдингу. Обіймав посади, пов’язані з комерційною діяльністю та ринковим ціноутворенням у сфері енергетики.
Є автором публікацій та коментарів щодо функціонування енергетичних ринків, регуляторної політики та енергетичної стійкості України.
