Про розподілену генерацію в Україні заговорили як про альтернативу централізованій через очевидну вразливість останньої під час війни. Логіка тут цілком зрозуміла: у менші об’єкти важче влучити, і шкода від влучань значно менша. Саме ж поняття «розподілена генерація» при цьому трактується дуже широко: від сонячних панелей на даху до модульних ядерних реакторів.
У цій розмові спробуємо зосередитись на генеруючих потужностях, приєднаних до мережі і контрольованих диспетчером чи автоматикою. Електростанції власних потреб промислових підприємств, що постійно працюють в ізольованому режимі, теж не розглядатимемо, бо їх бізнес-логіка зовсім окрема, і, власне, є вони, чи їх нема - на енергосистему це не впливає. Тобто енергосистема не стане більш децентралізованою, якщо з неї виділиться якась кількість споживачів. Вона просто стане меншою.
Насправді концепція розподіленої генерації не виникла як відповідь на воєнні загрози. У багатьох країнах наближеність генерації до споживачів дозволила зменшити втрати у мережі або зекономити на будівництві ліній системи передачі. Особливої актуальності ця тема набула з розвитком ВДЕ.
Значні коливання виробництва електроенергії сонячними та вітровими станціями найбільш ефективно компенсуються газовими потужностями. При чому сучасні газопоршневі двигуни мають вищу паливну ефективність, ніж газові турбіни, тому в минулому залишився відомий принцип, який підштовхував до концентрації потужностей на великих і надвеликих станціях: що більша одинична потужність агрегату, то вищий його ККД. Крім того, розподілені потужності, завдяки автономному пуску, можуть живити критичну інфраструктуру під час блекаутів і піднімати мережу, зокрема, заживлювати системні енергоблоки ТЕС та АЕС.
Таким чином, невеликі, наближені до споживачів маневрені електростанції надають енергосистемі суттєві вигоди як у воєнний, так і в мирний час.
Розглянемо питання економіки таких проєктів: чи можна монетизувати системні вигоди? З нашого досвіду, інвестиції можна повернути лише шляхом додавання доходів з різних джерел. Наприклад, від продажу електроенергії, допоміжних послуг і тепла. І навіть це не завжди допомагає. Так у мирній Німеччині, де вартість капіталу низька, а ринки лібералізовані, уряд має додатково заохочувати інвестиції в нову газову генерацію, надаючи монетарні стимули, такі як бонуси за когенерацію для ТЕЦ. Або як той новий механізм, що зараз обговорюється, для стимулювання будівництва 20 ГВт маневрених газових потужностей до 2030 року. Загальний принцип тут однаковий: якщо найефективнішій для даного застосування технології не вистачає ринкових доходів, щоб повернути інвестиції з певною рентабельністю, цю нестачу треба компенсувати неринковим методом. Тому і Німеччина, і Польща централізовано платять цей так званий бонус за високоефективну когенерацію. Оператор ТЕЦ отримує 25-30 євро за кожну вироблену МВт-годину електроенергії, що супроводжується одночасним виробництвом тепла.
У тих країнах ЄС, де існує ринок потужності, нові проекти конкурують за право отримувати плату за потужність (незалежно від виробництва електроенергії) протягом 10-17 років. Всі ці монетарні стимули необхідні, тому що інакше інвестиції нерентабельні, і нова потужність не буде побудована. Отже, суспільний інтерес полягає у створенні умов для інвестицій. Незважаючи на неринковий характер стимулів, Єврокомісія погоджується з аргументами та надає індивідуальні дозволи країнам-членам на створення відповідних механізмів. Адже це потрібно з точки зору суспільного інтересу.
В Україні годі й сподіватися на масові інвестиції в нову потужність без надійних гарантій дохідності. Відсутність реального ринку, високі ризики - чому приватний інвестор має обрати Україну? У той же час законодавство дозволяє надавати стимули, у тому числі монетарні. Необхідно лише доопрацювати деякі підзаконні акти, такі як, наприклад, Порядок проведення конкурсів на будівництво нової генеруючої потужності, щоб були передбачені реальні інструменти заохочення. І бажано врахувати побажання саме тих, хто вкладатиме свої гроші.
Довідка «ЕнергоБізнесу»:
Wärtsilä Energy є одним із світових лідерів у виготовленні, постачанні та обслуговуванні високоманеврених газопоршневих електростанцій, а також займає третю сходинку у батарейних системами накопичення енергії. Газопоршневі електростанції Wärtsilä потужністю від 10 до 600 МВт встановлені у 180 країнах.
