Ці споживачі поки що будуть жити відповідно до постанови Уряду від 27 лютого 2019 року № 143 та платити за 3,28 куб. метра за одну людину на місяць за наявності централізованого постачання гарячої води. Враховуючи, що норми газу обіцяють існувати ще багато років, не зайвим буде з’ясувати, що вони собою являють. Тим паче, що норми газу — явище пізнавальне. При уважному їх вивченні можливо сформувати уявлення про історичний баланс газу в країні, гастрономічні вподобання громадян, спосіб їхнього життя та багато іншого.
Так, за радянських часів мешканці квартир платили за газ для приготування їжі у складі комунальних платежів за нормами з розрахунку кількості проживаючих. Для мешканців квартир та будинків у разі його використання для опалення норми газу були встановлені відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 1 березня 1983 року № 99 «Про норми споживання і тарифи на сітьовий газ, що використовується населенням для опалення».
Споживачі були розділені за територіальним принципом за двома групами областей та платили залежно від опалювальної площі.
Використаний підхід колишньої держави свідчить про те, що ціна газу великої ролі не грала, оскільки не відображала реальний стан речей в економіці. Газу було багато та його ніхто особливо не рахував, тому його кількість визначали «на око». І лічильники побутовим споживачам були не потрібні.
Зникнення СРСР кількість лічильників газу не збільшило, тому постановою Кабінету Міністрів від 3 квітня 1993 р. № 241 були затверджені тимчасові норми споживання газу населенням при відсутності лічильників. Норми встановили наступні: 6,8 куб. метра за одну людину на місяць. Доволі цікавим було встановлення норм для приготування кормів та підігрівання води домашній худобі: коням, коровам, свиням, вівцям, козам, що повною мірою відображає існуючий на той час економічний спосіб життя наших співвітчизників. Наприклад, встановлення норм газу для утримання коней говорить про невелику кількість автомобілів. Тому конячка як засіб пересування в господарстві була не зайвою.
Як стверджує народна мудрість, немає нічого більш постійного за тимчасове. Тому у 1995 році з’явилися чергові тимчасові норми майже з аналогічними показниками. Зате у 1996 році постановою № 619 встановили постійні норми, де для приготування їжі передбачили 9,8 куб. метра на людину на місяць. І це наводить на думку, що держава заохочувала готувати їжу вдома, відповідно норма газу була збільшена аж на 3 куб. метри.
Домашня худоба залишилася в тренді, тому для неї норми газу також збереглися.
Прийнятий у 2011 році Закон «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» мав на меті запровадження повного обліку газу, і норми мали скінчитися 1 січня 2018 року. А поки не прийшов 2018 рік, норми у 2014 році знизили до 6 куб. метрів, у 2015 — до 3. Пояснення такого зменшення норм доволі просте — підвищення ціни газу для населення та проблеми з ресурсом газу.
Потім була чехарда з судовим скасуванням і ланцюг встановлення нових норм з різницею в 1 куб. метр. Одночасно в Законі строк встановлення лічильників пересунули до 1 січня 2021-го, а потім — до 1 січня 2023 року. Не допомогла і спроба запровадити компенсацію побутовим споживачам за самостійно встановлені лічильники.
Що ж не так із тими лічильниками, якщо протягом багатьох років немає ладу в цьому питанні? Здається, вся проблема у відсутності комплексного підходу у вирішенні проблеми. У 2014 році, коли пішла підготовка до підняття цін на газ, встановлення лічильника в квартирі потребувало нелюдських зусиль — черга на місяці та відсутність самих приладів. Існуюча на той час норма 9,8 куб. метра для середньої родини у три особи була доволі неприємною для кишені.
Ситуацію мали трохи виправити загальнобудинкові лічильники, які хоча і давали «середню температуру по лікарні» (тобто середнє споживання газу по будинку), все ж таки суттєво зменшували рахунки споживачам. Але тут прийняли рішення про зниження норм, що звело на нуль бажання встановлювати і індивідуальні, і загальнобудинкові лічильники, які були оголошені «потворними створіннями» обл/міськгазів.
Що, своєю чергою, закріпило подальше застосування існуючих норм. При невідворотному підвищенні ціни на газ для побутових споживачів, підвищення ще і норм як стимул для встановлення лічильників є малоймовірним.
Тоді треба визначатися: потрібен стовідсотковий облік газу чи ні. Якщо він не потрібен, то не мучити споживачів, залишити діючі норми газу і забути про проблему. У разі, якщо все ж таки рухаємося у бік обліку, то без підняття норм не обійтися. Тільки тоді споживачі будуть зацікавлені у встановленні лічильників, у тому числі загальнобудинкових.
