— 18 липня Євросоюз та Азербайджан підписали меморандум про стратегічне співробітництво в енергетиці. Йдеться про збільшення постачання газу з Азербайджану в ЄС до 20 млрд. кубів газу на рік до 2027-го. Як ви оцінюєте цю мету?
— Потрібно сказати, що ще в лютому був візит до Баку єврокомісара з питань енергетики Кадрі Сімсон. Тоді я її прямо запитав: ви вирішили, скільки газу Євросоюз купуватиме у Азербайджану? Вона відповіла, що ЄС має намір працювати з Азербайджаном на довгострокових контрактах. Відтак країни, які планують купувати додаткові обсяги азербайджанського газу, мають чітко визначитися, скільки щороку споживатимуть газу.
Чому це нас турбує? Бо нам дуже важливо, як йдуть розробки родовищ. Акціонери хочуть уявляти, які обсяги вони можуть постачати протягом 15-20 років. Це два дуже пов'язані питання.
Єврокомісар тоді сказала, що ЄС визначиться до середини цього року. Вони справді визначились. Та зустріч була в Баку 4 лютого, тобто ще до 24 лютого. Зараз ми вже точно знаємо, скільки газу хоче Євросоюз від Азербайджану.
— Яка історія взаємодії Азербайджану та ЄС у цих питаннях, як розширюватиметься обсяг постачань?
— Буде поетапне розширення. Це вже третій документ. Перший був підписаний у 2006 році, коли Азербайджан готувався видобувати перший газ із Шах-Деніз-1. Тоді ЄС надавав свою підтримку Азербайджану у розробці першого родовища Каспію.
Другий важливий документ було підписано у 2011 році, коли ЄС чітко заявив, що газ в Азербайджані купуватиме. Це позитивно вплинуло на реалізацію газопроводів ТANAP та TAP.
Третій документ уже підписано у 2022 році. Він каже, що буде подвоєно споживання азербайджанського газу (мінімум 20 млрд кубів).
Крім цього, як сказав президент Азербайджану Ільхам Алієв, Євросоюз хоче купувати не лише газ, а й продукт газу – електроенергію. Йдеться про проект через Грузію та Чорне море до Румунії.
Окрім цього, Азербайджан готується постачати до Європи блакитний та зелений водень, а ЄС у цьому технологічно та фінансово допомагатиме Баку. Це завдання у контексті кліматичних цілей ЄС на 2050 рік.
Найголовніше, як заявила президент Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, що Євросоюз бачить у Азербайджані стабільного постачальника. При цьому вона наголосила, що Росія виявилася нестабільною і непередбачуваною країною. Для Азербайджану газ – це бізнес, який має збільшити добробут Азербайджану та країн, які є транзитерами нашого газу.
— Скільки Азербайджан видобуває газу?
— Торік обсяги товарного газу вперше становили 32 млрд кубометрів.
Цього року ми вийдемо на понад 35 млрд. Ми маємо високі темпи приросту. Плануємо довести видобуток до 40-45 млрд. За підсумками минулого року внутрішнє споживання становить 12,9 млрд, решта - експорт.
— Яка пропускна здатність існуючої інфраструктури?
— Коли азербайджанський газ у рамках проекту Шах-Деніз-2 потрапив на ринки ЄС, то для Азербайджану зробили певні винятки. Відомо, що лише 10 млрд кубометрів трубою може надходити на ринок ЄС через TAP, а до цього було прийнято Третій енергопакет, який лімітує доступ до труби до 50%.
Однак, якщо інших постачальників немає, лише тоді можна займати решту половини. Чому для ТАР першої черги не застосували Третій енергопакет? Річ в тім, що він не був актуальним в той час, коли Азербайджан з ЄС обговорював і підписував угоду щодо купівлі-продажу газу в рамках «Шах Деніз-2».
Вже 2018 говорили про розширення транзитних можливостей для трубного газу. Ось тоді вперше було чути про можливе застосування Третього енергопакету до частини ТАР, що розширюється, з постачання азербайджанського газу до Європи. Хочу наголосити, що на офіційному рівні про це нічого не було чути.
Якщо пропускна спроможність збільшується на 10 млрд. кубометрів, де-юре Азербайджан може постачати 5 млрд. Інші 5 з інших джерел. Якщо ви пам'ятаєте, у 2018-2019 роках у ЗМІ навіть публікувалися матеріали про те, що Росія може цим маршрутом постачати газ.
Але зараз ЄС планує вже понад 10 млрд. цього року постачати з Азербайджану, до 2023 року довести споживання до 12 млрд.
Але тут застереження, а ТАР зараз не може 12 млрд. приймати. Тому в дужках ЄС в документах йдеться про те, що окремо визначатимемо, якою інфраструктурою піде азербайджанський газ у ЄС.
— А є можливості?
— Наприклад, можна використовувати не тільки ТАР, а трубопровід Туреччина-Болгарія (Балканський потік – ред). До речі, Болгарія російський газ цією трубою вже не отримує, тому її можна використовувати. Або зробити своп.
Зараз кажуть, що до 2027 року подвоїться постачання азербайджанського газу на європейські ринки і так буде досягнуто планки 20 млрд кубів. Але це не так. Тому що там говориться, що до 2027 року подвоїти поставки на європейські ринки по відношенню до показників минулого року.
А 2021 року було поставлено на європейський ринок 8 млрд 150 млн кубів газу. Це поетапне розширення. Про 20 млрд говорять, але це пов'язано з родовищем Апшерон, причому другою стадією. Це глибше, ніж Шах-Деніз. Оператором там є французька TotalEnergies.
— Як швидко можна розширити пропускну спроможність?
— Для розширення потрібен час: півроку – інжиніринг, півроку – тендери та фінансові питання, три роки – будівництво нових компресорних станцій, особливо на території Туреччини.
ТАNАP спроектували у 2013 році. Тоді ціни були високі, і нам пощастило. Будівництво розпочалося у серпні 2015 року. 2016-2017 зводили, а ціни були тоді на мінімумі. В результаті за $6,5 млрд змогли збудувати. А як буде зараз? Цей час покаже.
— Ви сказали про своп. Наразі є газовий своп між Іраном, Азербайджаном та Туркменістаном. Що це таке?
— Це своп максимум на 1.5 млрд. кубометрів. У Європі кажуть, що це якесь “чудо”, яке дозволить по свопу скільки завгодно газу з Туркменістану закачати до Європи. Це не так. Є питання технічної вразливості.
Ми маємо Нахічеванську республіку, яка фізично відрізана від основної частини Азербайджану. У 1990 році з нею перервався технічний зв'язок. Тому в 2005 році ми збудували між Азербайджаном та Іраном трубу пропускною спроможністю 1 млрд кубів.
Що ми робимо? Азербайджан передає газ Ірану, а Іран по свопу передає газ у Нахічевань. Тому що прямої інфраструктури немає, а нам потрібно десь 500 млн. кубів газу давати Нахічевані. За останні 10 років там таке споживання. Це обмін газом, але Іран, щоправда, бере 15% своїх послуг. Це такий транзитний тариф.
У нас кілька разів говорили, що це багато, тому що в Європі беруть 5%. Але іранці кажуть, що у Нахічевань зі свого магістрального трубопроводу збудували інтерконектор, це їхні капітальні вкладення.
Наразі своп вже між Азербайджаном, Іраном та Туркменістаном. Тепер Туркменістан постачає газ Ірану, а той Азербайджану. Хоча, тут всім треба тримати в голові, що між Туркменістаном та Іраном не такі вже й добрі стосунки. У них свого часу справа дійшла і міжнародного арбітражу.
Іран у зимовий час імпортує газ із Туркменістану, оскільки йому важко забезпечити свої північні райони газом. Тому Азербайджану вигідно, щоб із Туркменістану Іран отримував на північ газ та передавав для потреб Нахічевана.
У будь-якому разі це регіональна газова кооперація між країнами Каспію. І це крок уперед.
— Азербайджан має плани нарощувати експорт електроенергії, зокрема до Євросоюзу. Скільки зараз країна генерує?
— Ми на рік генеруємо 25 млрд кВтг виробляємо електроенергії. Позаторік вперше експортували понад 1 млрд кВтг. Минулого року 1.6 млрд. У цьому році продамо близько 2 млрд кВтг електроенергії. Тому Ільхам Алієв уже заявляв, що нам потрібно готувати інфраструктуру для продажу на зовнішніх ринках близько 5 млрд кВтг електроенергії. Це добре. Переважно це буде продукт газу.
При транспортуванні газу транспортні витрати є величезними, навіть якщо порівнювати з нафтою. А при транспортуванні електрики витрати значно менші. Навіть безпека вища.
— А кому електроенергію продаєте?
— На сьогодні ми торгуємо з усіма сусідами, окрім Вірменії. Найбільший покупець у нас зараз – Туреччина. Туди ми відправляємо як із Нахічевана, так і транзитом через Грузію. Тому президент Азербайджану приділяє велику увагу Зангезурському коридору (проходить через територію Вірменії, - ред). Він дуже важливий для Азербайджану, бо ним може пройти не лише автомобільний шлях, а й газопровід до Нахічевань, а звідти до Східної Анатолії. В цей район Туреччини легше постачати газ і електроенергію через Зангезурський коридор, ніж через Грузію і північний схід Туреччини.
— Електроенергетика у вас в автономному режимі працює чи синхронізована з Росією?
— Після 2018 року ми повністю все змінили, в тому числі технологічно. Ми маємо свою систему. Наразі з'явилися звільнені території, вони вже інтегровані.
— Генерація газова?
— 93% це газ, 6 – гідро, решта вітер та сонце. Але поступово плануємо зменшити газ та збільшувати частку ВДЕ .
— Тобто Азербайджан інтегрований з майже усіма сусідами?
— У нас немає проблем із нафтою та газом. А нафтогазовий сектор – це проекти, які на довгостроковій перспективі працюють. За радянських часів теж працювали щонайменше на 10 років. З приходом іноземців до азербайджанської нафтової галузі ми теж дивимося на 15-20 років уперед.
У 2004-2006 роках було збудовано перший експортний газопровід до Туреччини: Баку-Тбілісі-Ерзурум. Під час проектування тоді була проблема з Грузією, бо там гірська місцевість. Тоді було прокладено труби більші за діаметр. Щоб у майбутньому потрібно лише компресорні станції будувати, щоби збільшити потужності. Це прикладом довгострокового бачення.
До речі, електроенергетиці ми працюємо ще з Іраном. Ми знаємо, що північ Ірану це нестабільний регіон, оскільки всі ресурси Ірану розташовані навколо Перської затоки.
Азербайджан багато вкладає в інфраструктуру. Тому ми маємо ЛЕП у бік Ірану, з РФ, з Грузією. І ще будується. У нас у напрямку Грузії два експортні газопроводи, з Росією побудований ще за радянських часів. З Іраном газопровід. Чотири газопроводи, три нафтопроводи експортні.
Зараз, коли між Казахстаном та Росією виникли проблеми з постачанням, то не так просто Казахстану в рази збільшити альтернативні маршрути, оминаючи Росію.
Ми маємо Баку-Тбілісі-Джейхан. Пропускна спроможність там така, що зараз “труба” наполовину порожня. Але ми не можемо заповнити цю нафту казахською нафтою. Для цього Казахстан на своїй території мав би побудувати газопровід хоча б на 15 млн тонн завдовжки понад 700 км.
Хоча Ільхам Алієв та Нурсултан Назарбаєв ще у 2006 підписали меморандум. Він називався "створення транскаспійського коридору."
Ми запустили Баку-Тбілісі-Джейхан, а казахи 91% пустили через Росію.
— Але хіба так просто побудувати трубопровід через Каспій, бо кожна країна каспійського регіону має його узгодити?
— А навіть тоді не йшлося про будівництво трубопроводу дном Каспію. Питання було в тому, що видобуток на Тенгізі та Кашагані зростатиме. І частину цієї нафти можна пустити через Південний Кавказ і Туреччину основним трубопроводом Азербайджану на світові ринки через Середземне море.
Тоді планувалося, що з Актау до терміналу Курика збудують магістральний трубопровід. Найбільші танкери Каспію належать Азербайджану. Ними й транспортувати.
— А скільки зараз прокачується крізь БТД?
— Зараз через Баку-Тбілісі-Джейхан транспортується 5 млн. тонн на рік. Можна подвоїти, а нафту перевозити танкерами. До речі, будує танкери на Каспії лише Росія та Азербайджан.
— А Каспій не міліє?
— Так, є така проблема. Після 2020 року Каспій почав відходити. Вже навіть візуально в Баку можна побачити на пляжі, що море на 20-30 метрів пішло від берега. Наприклад, я був десь місяць тому на нафтових каміннях. Раніше там деякі скелі було видно. Зараз з гелікоптера видно вже чотири острівці. Десь на 1,7 метра глибина зменшилася. Але на Каспії так кожні 30-40 років буває.
— Я знаю, що колись була ідея дном Чорного моря з СРСР до Туреччини побудувати лінії, але не вийшло, а у 1990-х уже не до ідей було. Експорт електроенергії до Румунії, що це за ідеї?
— Цих технологій (підводна ЛЕП) ми не маємо. У нас є можливість будувати нафтопроводи та газопроводи, але технологій та досвіду для прокладання дном Чорного моря високовольтних ліній електропередачі не маємо.
Проте на Півночі Європи такі лінії вже є. Це можна зробити разом із Європейським Союзом, особливо з огляду на кардинальну зміну геополітичних та економічних реалій. Думаю, що технологічно та капіталом ЄС сприятиме. Тим більше, що цей проект можна реалізувати швидше, ніж розширення інфраструктурних можливостей для експорту газу в обсягах, що розглядаються. Щороку-два ми будуємо нові електростанції.
Досьє «ЕнергоБізнесу»
Ільхам Шабан – експерт з нафтогазових питань Каспію.
Закінчив 1991 року Азербайджанську Нафтову Академію (нині Університет Нафти та Промисловості Азербайджану). Працював у ПО "Азнефть".
1997 року створив в Азербайджані перше інформаційне нафтогазове інформаційне агентство Turan-Energy.
У 2003 році було створено Центр Нафтових Досліджень Caspian Barrel, керівником якого є досі.
Автор книги "Азері-Чираг-Гюнешлі" (про перші нафтові родовища Каспію, розробки яких розпочалися спільно з іноземними компаніями).
