Перша відзнака – перша квартира
- П.Б.: Перш, ніж перейдемо до основної теми розмови, хотів запитати - у Вас цікава історія здобуття освіти. Спочатку в Україні, потім - у двох університетах США і спеціальна грошова премія Гарвардського університету, як відзнака Вашої магістерської роботи. Чим Ви підкорили університети США?
- Є.П.: У Харківському державному університеті навчатися було дуже цікаво - там студенти з 20 країн, і було дуже цікаво вперше опинитися в такому міжнародному студентському середовищі. Плюс наші професори, які розробляли гривню. Закінчив Харківський державний університет - два факультети (тоді це вже стало можливим). І вже під час закінчення брав участь у конкурсах - на здобуття стипендії Едмунда Маски та на навчання у Сполучених Штатах і захистив магістерську роботу. Конкурс на навчання у Сполучених Штатах я виграв. Потім два роки навчався у США: півроку в університеті Колорадо і півтора року в університеті Оклахоми.
Мій диплом у Харкові був присвячений грошам і створенню нової валюти для України. У США мені було цікаво подивитися на податкову систему. Найбільше мене цікавила економіка податків, і я написав магістерську роботу на цю тему.
Коли я захистив магістерську роботу, мені запропонували надіслати її до Гарвардського університету - він саме оголосив конкурс на найкращі магістерські роботи, захищені у 1997 р. Я надіслав і отримав грошовий приз. Це були перші гроші, за які я купив свою першу квартиру в Україні.
- П.Б.: Нівроку!
- Є.П.: Було дуже приємно заробити гроші своїми мізками і своєю працею. Але… нічого з написаного в тій роботі не було втілено в Україні. Хоча Гарвардський університет влаштував презентацію цієї роботи для адміністрації Президента в 1997 р. Після чого я отримав пораду нікому більше нічого про цю роботу в Україні не розповідати.
- П.Б.: Що ж там таке було?
- Є.П.: Звичайні для європейців і американців речі - про податки і як ними користуватися (якщо коротко).
А порадили: не хочеш кудись там потрапити - краще займись чимось іншим.
- А.Є.: Ви дослухались тих порад?
- Є.П.: Насправді я тоді відчув, що в мене немає шансів захистити цю роботу в Україні, бо це було всупереч тенденціям і існуючому у нас розумінню оподаткування.
На Заході податки або оподаткування це те, що люди - фізичні та юридичні особи - сплачують державі в обмін товарів та послуг, які вони отримують. У нас не так.
Головний закон оподаткування - держава може брати у фізичних і юридичних осіб тільки і стільки грошей, скільки вона може використовувати ефективніше, ніж окремі платники податків (люди і корпорації), і це відображається, відслідковується по темпу росту валового внутрішнього продукту. Мало внутрішнього продукту на душу населення - держава бере ще, але тільки ті податки, які більш ефективно використовує, ніж платники податків.
В Україні був такий цікавий приклад. У багатьох є машини. І у багатьох власників авто є неприємні проблеми: раз на рік ми їздимо на СТО і сплачуємо, умовно, тисячу доларів за автомобіль. Це вкрай дорого і неприємно.
І тут з'являється держава, яка каже: зараз я ще введу 500 дол. податку на автомобіль; ви там протестуйте, але ці 500 дол. сплатіть. І держава не «вкрала» ці кошти, а побудувала гарні дороги. Через рік ви берете тисячу доларів, їдете на СТО, а вам виносять рахунок на 300 дол. і кажуть: дороги гарні, тільки на 300 дол. дещо довелося зробити (у розрахунку з автомобіля). Тобто замість тисячі доларів, які ви сплачували раніше, сплачуєте 500 дол. податків і витрачаєте лише 300 дол. на ремонт автомобіля. Отже виграєте 200 дол. для економіки своєї родини.
Це і є головний принцип оподаткування в світі розумного оподаткування. Коли вам вигідно сплачувати податки, і ви розумієте, що кожен платник окремо чи навіть корпорація не можуть зробити того, що може держава. На цьому будується вся система оподаткування держави - кожен платник податків відчуває, за що він сплачує податки.
Ця тема була моєю магістерською роботою. Важливо було ще провести дослідження щодо, зокрема ВВП, який припадає на населення у різних умовах оподаткування, щоб вийти на найбільш ефективний об’єм оподаткування для економіки України. Але до цього не дійшло.
Податки, які збираються, мало того, що це якийсь надлишок, - вони повинні ефективно використовуватися. Питання в тому, що вони не просто, як у нас люблять казати, «наповнюють бюджет», а потім ми кудись їх розповсюджуємо, і вони начебто повинні ефективно використовуватися.
Це було головним - як ефективно і якісно використані додаткові податки бюджету? І що отримали платники податків за свої гроші? В бюджеті держави є надлишкові гроші, їх треба повертати платникам податків, як це роблять, наприклад, у Швейцарії.
Саме друга частина моєї роботи дуже не сподобалась в Україні: відслідковування податків, наскільки і чи ефективно використовуються, яку користь приносять?
- П.Б.: У нас така дискусія в суспільстві в принципі навіть не відбувалася. Говорять, що давайте наповнимо бюджет, бо в нас там пенсіонери, ще щось, тепер ЗСУ. До речі, що стосується видобутку газу або нафти - скільки компанії сплачують, зокрема ренти, наскільки ці податки ефективно використовуються?
- Є.П.: Ні, не чув про таку дискусію.
«Мистецтво роботи з виснаженими родовищами»
- А.Є.: Запам’яталася Ваша фраза про «мистецтво роботи з виснаженими пластами/родовищами». В чому сенс цього мистецтва сьогодні?
- Є.П.: Перше - нам усім треба зрозуміти, що дива не буде. В Україні майже немає шансів відкрити нове величезне родовище, як Шебелинка, яке вирішить всі питання газовидобутку. Ми маємо велику кількість родовищ, які були відкриті ще за радянських часів. Ці родовища майже виснажені по тим пластам, з яких вівся видобуток.
Тут доречно мистецтво роботи з виснаженими пластами/родовищами. Воно полягає в кількох площинах. Перша - це вибір коректного режиму видобутку з тих пластів, які видобувалися раніше. Завдання - отримати максимальну кількість газу, нафти і конденсату, які ще залишаються в родовищі.
Мистецтво - максимально коректно, максимально ефективно отримати вуглеводні і не нашкодити природі. Не залишити в пластах газ, нафту чи конденсат, які вже ніколи не можуть бути видобутими.
- А.Є.: Чому в Україні «мистецтвом виснажених родовищ» займаються приватні видобувні компанії, а не державні великі компанії, як «Укргазвидобування» чи «Укрнафта»? Вони мають ресурс і дані про історію родовищ.
- Є.П.: Я працював 20 років у приватних компаніях, починав з 1996 р. ще студентом-стажером в компанії JKX , PPC. Перше, що робить іноземні компанії цивілізованими, - вони дивляться на розробку родовищ в перспективі на 10-20 років. Вони ніколи не дивляться на ситуацію тільки на рік наперед, бо розуміють, що треба видобувати все, що є. Якщо є конденсат, то треба не тільки сьогодні видобути максимальну кількість газу, залишивши сотні тисяч конденсату назавжди в пласті. Треба розумно видобувати всі вуглеводні до кінця життя родовища. І максимізувати, є такий термін у фахівців, «коефіцієнт газовидобутку конденсату, видобутку нафти, видобутку газу». Тобто який відсоток від загальних запасів ми «не забуваємо» в надрах.
І взагалі завжди те, що я бачив у нас, це є завдання максимізувати - тобто треба думати і жити сьогоднішнім днем чи цим роком, коли отримуєш якийсь видобуток, отримав бонус і побіг там кудись в інше місце. Треба думати на перспективу на 5-10 років.
Про бонуси і систему винагород
- Є.П.: До речі, щодо бонусів – цікаве зауваження, про яке я ніколи не розповідав, але хотів би щодо винагородження керівників нафтогазових компаній України.
В іноземних компаніях бонусну систему для керівників не розробляють на рік. Вони розробляють систему бонусів до 5 років, щоб ні в кого з керівників не виникало ідеї сьогодні щось зробити для своїх бонусів, що негативно вплине на майбутньому родовища, його використанні у наступні роки.
Тому система будується на довготерміновий період і з розумінням того, що треба робити ефективно, і не тільки сьогодні.
- А.Є.: Деякі іноземні компанії це не врятувало.
- Є.П.: Ну, деякі не врятувало. Але те, що я бачив, то розробляли фундаментально, і приймалися такі рішення, що може трохи менше сьогодні буде видобуток, але наступного року це дозволить нам більше видобути конденсату.
Тепер нарешті друге.
Ми розуміємо, всі вчили історію і жили в Радянському Союзі (крім молодого покоління). І знаємо, що коли тоді відкривалися родовища, була система державних, ленінських премій. І певні маніпуляції - це дописки запасів видобутку тощо.
Потім була історія зі спільною діяльністю, коли перекидали видобуток з однієї свердловини на іншу, чи з одного родовища на інше. Ми знаємо, що в пострадянській системі і зараз це досі діє, приміром, в системі «Укрнафти».
Також є у пострадянській системі і зараз іноді діє підхід, що геолог ніколи не може бути покараний, але буровики можуть бути покарані майже завжди. Тому, якщо буровики мають проблему, вони часто ідуть до геологів і пропонують їм написати, що це є геологічна проблема. Хоча насправді це була технічна проблема при бурінні, чи наслідки нормальних бурових ризиків. Чув про приклади, коли був величезний тиск при бурінні, з яким буровики не могли впоратись і через це свердловину ліквідовували, видобутку не було, і написали, що нічого не знайдено. Але насправді там були тиски, з якими треба фахово працювати. Чи навпаки, видобутку не було, а звітували про видобуток, який пішов на втрати/витрати, та визнали запаси. Бувало, що причиною відсутності видобутку була кальматація (блокування) пласту з бурових причин. Були і цікаві ситуації з даними сейсміки та каротажів.
І тому мистецтво роботи з виснаженими родовищами для мене - це те, що треба ставити під сумнів всю інформацію, яка є по родовищам, треба її перевіряти і потім дивитися, чи є потенційні перспективи, чи якісь кармани, чи ділянки, які можна дорозвідати і отримати додатковий видобуток. Чи навпаки - там є домальований запас, якого насправді не існує. А дані було просто при Радянському Союзі чи пізніше домальовано для бонусів.
Тому на дорозвідку таких родовищ не треба витрачати кошти. Це така довга і вкрай кропітка робота, яку не дуже приємно робити, щоб з’ясувати, наскільки великі масштаби не зовсім достовірної геологічної інформації.
- П.Б.: Це по всіх родовищах така ситуація, чи є якийсь відсоток таких родовищ? Чи це просто така у нас «традиція»?
- Є.П.: Практично на будь-якій ділянці, родовищі виникає така ситуація, це з радянських часів тягнулася така практика. Я працював з цими питаннями в Україні, Грузії, Угорщині, Росії. Майже всюди така ситуація. Приходиш на родовище, дивишся і починаєш ставити питання. Дуже часто я шукав людей, які колись брали участь в розробці родовища чи бурили свердловину. Купував іноді пляшку горілки, ми їхали, сідали і вони розповідали, що було там насправді, що вони бачили і що записали в книгах чи відповідних документах.
Часто інформація не співпадала з офіційною. Тобто все треба ставити під сумнів і перевіряти. І це був ключ до успіху «Полтавської газонафтової компанії» (ПГНК), коли була поставлена під питання вся інформація, яка була перероблена, і сейсміка - все було перероблено.
І в групі компанії Smart Energy були зроблені фундаментальні передослідження ситуації. Я пишаюсь цим досвідом, коли за два роки по всій групі компанії видобуток вуглеводнів зріс у два рази. Там була зроблена фахова робота, і подивилися по-іншому на те, що стосується УГВ. Це ще більші ризики, бо там ще є радянські ситуації, яких, на жаль, багато. Такий досвід дозволяє дещо по-іншому дивитися на родовища УГВ та «Укрнафти».
Про сучасні системи моделювання
- А.Є.: Поясніть, що означає сучасна система моделювання?
- Є.П.: Я дуже обережно ставлюся до всіх сучасних систем моделювання. Бо сучасна система моделювання - це програма, яку завантажують інформацією. Треба робити дуже прискіпливу перевірку даних, які ви завантажуєте. Тоді ви можете очікувати позитивний результат. Якщо ж ви завантажили дані, які не відповідають дійсності, то отримані результати моделювання можна одразу ставити під сумнів.
А нове покоління, яке приходить, звикло, що вся інформація на 100% коректна, бере інформацію, завантажує в моделі, отримує дуже такі кольорові картинки і біжить за інвестиціями.
Ось це треба збалансувати, ці два питання. Це вкрай кропітка робота і дуже важка. Треба приділяти багато часу і мати характер сказати, що ти не довіряєш інформації. На підставі цих моделей будуть прийматися інвестиційні рішення на сотні мільйонів доларів. Тут треба бути дуже обережним.
Чи можна сказати, що у приватних компаній і інвесторів є характер сказати, що ми не довіряємо? Хоча вони купують у держави пакет первинної геологічної інформації, але тим не менш все перевіряють.
- А.Є.: Галузь інертна і дороговартісна, не чула, щоб державні компанії навіть закінчили оцифровування даних, не те, щоб робили моделювання. Наші державні органи іноді продають пакети первинної геологічної інформації, виставляють на торги родовища та ділянки. Наскільки можна довіряти цій інформації?
- Є.П.: Я брав участь у дуже багатьох таких операціях (вони називаються Due diligence – перевірка доброчинності. – Ред.). Коли робили аналіз потенційних родовищ чи тих, що виставлялися на аукціони, ми завжди намагалися отримувати інформацію не менш, ніж з трьох джерел. Одне - це офіційне джерело, те що було отримано і те що є. Друге - намагалися отримувати інформацію від людей, які працювали на цих родовищах, знають історію підрядників. Це не завжди на 100% коректно і навіть етично. Але коли ти інвестуєш кошти акціонерів, то ти, як менеджер, відповідаєш за цю інформацію, ти несеш відповідальність за гроші акціонерів. Тобто ми перевіряли, і я багато разів бачив, що іноді державна інформація була неякісна, і ми рекомендували не брати участь у торгах чи у купівлі таких активів. Були також ситуації, коли ми знали, що бурили свердловини, були великі тиски і такі родовища ліквідували «за геологічними ознаками». Але насправді там є шанс отримати продукцію. Там ми рекомендували збільшувати пропозицію щодо купівлі. Це факти.
Ну але головне - це кошти акціонерів. Коли ти працюєш на приватний бізнес, у тебе є більше відповідальності і більше впевненості в тому, що цей проект – на багато років. І ти серйозно і відповідально до цього ставишся.
У державній компанії відсутність хазяїна, власника, який керує цим об'єктом, відсутність впевненості, що цей проект буде у майбутньому і ти там будеш працювати ці роки, - знищує таку відповідальність.
Можливо, я неправий, але це моя особиста точка зору.
Гра в казино з природою
- А.Є.: Майже кожен керівник «Нафтогазу» говорив про можливий вихід УГВ на біржу (100% «Укргазвидобування» – власність НАКу). Але жоден з них нічого не зробив, щоб УГВ справді стала принаймні акціонерною компанією, у якої був би не один акціонер - НАК.
- Є.П.: Так, право власності і приватної власності в нафтогазовій галузі вкрай важливе, бо нафтогазова галузь - це гра в казино з природою. Треба визнавати: коли ми інвестуємо гроші в розвідку і видобуток, ми не знаємо, чи буде позитивний результат, чи ні. І коли йдуть грати державними грошима – це певна відповідальність, потім за тобою можуть прийти відповідні органи і запитати: «На яких підставах?».
Коли ти береш гроші акціонерів, наприклад, я кілька разів брав гроші акціонерів, я їм казав: ви повинні бути готові втратити 100% цих грошей. Ми йдемо на шалений ризик. Але якщо ми не підемо на цей ризик, ми не будемо рухатися вперед. Я вам нічого не гарантую, давайте спробуємо. Там же йдеться про доволі серйозні суми - сотні мільйонів доларів, щонайменше – 20-50 млн дол.
У нафтогазовій галузі неможливо обіцяти видобуток! Аналіз даних дає нам певну вірогідність, що в нас буде добрий результат. Але ви завжди повинні бути готові, що всі гроші, які інвестуються в сейсміку, розвідувальне буріння можуть не повернутися. На цьому ми завжди будували роботу.
Нафтогазовій компанії, щоб рухатися вперед, треба витрачати не менше 30% свого чистого прибутку на вкрай ризикові операції. Це проведення сейсміки, купівля нових активів, ліцензій, розвідувальне буріння. Тобто це ті гроші, які, можливо, потенційно будуть втрачені інвесторами. В деяких випадках це може бути 50%, коли компанія «має апетит» до розвитку, то є необхідність вкладати більше - від 30 до 50%. Якщо компанія цього не робить, вона через 5 років буде банкрутом. Ну, буде падіння видобутку і величезні проблеми.
У нафтогазовій галузі неможливо обіцяти видобуток.
- А.Є.: Наскільки реально вийти з такої програмою для УГВ, що 30% державних інвестицій може бути втрачено? Хто підпишеться під таким?
- Є.П.: Ризикові вкладення державної компанії «Укргазвидобування» перед Кабінетом міністрів захистити ми таки маємо. Думаю, що це реально, але про це треба говорити!
Головна помилка програми 20/20, на мою думку, що обіцяли видобуток 20 млрд куб м до 2020 р. Якщо ми подивимось на 2015 р., УГВ потребувала, як і вся галузь, реформування. Проте реформування УГВ було майже повністю поглинуте договорами про спільну діяльність.
- А.Є.: Програму 20/20 так рекламували на всіх рівнях, що мабуть повірили навіть самі PR-ники. Напевно і пішли всі гроші на PR натомість видобутку.
- Є.П.: Не всі, але геологам дісталися крихти. Враховуючи вищесказане, програму треба було назвати, приміром, «Газ-20», якщо це була програма розвитку «Укргазвидобування» до 2020 р. Але не обіцяти видобуток, бо ніколи в практиці я не зустрічав, щоб менеджери обіцяли конкретний обсяг видобутку! Менеджери говорять про те, що гроші можуть бути втрачені, але ми будемо ризикувати.
Хто відповідає за «УЗД і МРТ» родовищ
- А.Є.: У компанії, де Ви давненько працювали, був досвід, на жаль, невдалий, розробки шельфу. Що має зробити «Нафтогаз»? І ще одне питання. Саме «Укртрансгаз», якому належать підземні сховища газу і традиційно деякі сервіси з «Нафтогазу», була єдиною АК, яка допустила Державну аудиторську службу до вивчення своєї бухгалтерії і взагалі господарської діяльності. То можливо ми нарешті дізнаємось, кому належать ці 14-15 млрд куб. м у ПСГ? Якщо і цей звіт прокуратура чи НАБУ не засекретять.
- Є.П.: Зробимо так - дві відповіді. Перша - що нам робити з видобутком, як його прогнозувати взагалі по Україні.
Я хотів би навести такий приклад-аналогію. Ми всі звертаємося до лікаря і просимо, щоб нам допомогли. Перше, що робить лікар, - ставить діагноз, а для цього нам звичайно спочатку вимірюють тиск, потім аналізи, потім УЗД, потім МРТ.
І геологи, які займаються розробкою родовищ, - ті ж самі лікарі. Є певний набір інформації, яка їм потрібна для того, щоб планувати, прогнозувати.
Перше - потрібно всі ключові свердловини на існуючих родовищах раз на рік закривати на набір тиску (замірюємо тиск) і відповідно до цього можливо планувати і видобуток, і запаси. Щоправда, коли ви закриваєте свердловину на набір тиску, ви втрачаєте видобуток, і є ризик того, що свердловина не повернеться до свого попереднього рівня видобутку, тут треба розумно обирати між такими ризиками і цінністю отриманої інформації.
Друге - потрібно використовувати пересувні сепаратори (беремо аналізи), щоб розуміти, що реально свердловина видобуває: скільки газу, води, конденсату, іншого.
Третє - зробити якісні каротажі (УЗД свердловини), дивимося через які поклади пробурена свердловина.
І четверте – робимо 3Д сейсміку родовища чи площі (таку комп'ютерну томографію), інтерпретуємо і будуємо 3Д моделі, щоб бачити як планувати розробку родовища.
Так, працюючи з родовищами у приватних компаніях, вся ця інформація використовується для планування роботи, видобутку та запасів. І дуже хотілося б, щоб така інформація була і в УГВ, і «Укрнафти». Наскільки мені відомо, до 2019 р., і навіть до 2020 р. жодна свердловина УГВ не закривалася на набір тиску, і жодна свердловина не проходила заміри на тестовому сепараторі. 3Д сейсміки також не було по більшості родовищ, були старі, а не сучасні каротажі по більшості свердловин.
Тобто зараз нам всім зрозуміло, на матеріалах якої якості готувалась програма 20/20.
Знімаю шляпу перед фантастичними геологами УГВ, які за відсутністю всієї інформації керують видобутком, роблять прогнози і працюють, не маючи елементарного. Це доктори, які вимушені ставити діагноз без аналізів. Їх рятує досвід, вони фантастичні, але їм потрібно надавати повну інформацію.
Це стосується і шельфу, куди дивляться фахівці всіх компаній.
Я працював в компанії JKX, яка мала ліцензії на шельф в українській частині Чорного моря, і на шельфі в Грузії. Вони зробили дуже багато досліджень, сейсміки, пробурили свердловину на «Дельфіні». Але, на жаль, не отримали комерційного видобутку газу.
Тобто це говорить про те, що шельф ми не знаємо, чи є там перспективи, чи ні. У нас, у всіх є надія, але я би тут залучив відомі світові компанії, які мають досвід роботи на шельфі, входив би з ними в Договори про розподіл продукції (ДРП), щоб вони інвестували свої кошти, щоб вони ризикували.
У нас, на жаль, вже немає фахівців і немає досвіду буріння на шельфі з таким геологічним ризиком.
Я би ні в якому разі не ризикував грошима державної компанії чи державного бюджету.
- А.Є.: Але за умов ДРП партнери всі ризики закладуть в нього. Плюс частка України буде значно меншою.
- Є.П.: Повністю з Вами згоден. Але не варто бути такими жадібними! Може статися так, що компанія інвестує 200 млн доларів і… не отримає результат. Тобто ми говоримо про те, що це є ризик, і чи готові громадяни України зібрати податки і надати ці гроші «Нафтогазу»? Він іде на офшор на Чорне море, інвестує їх в ризикований проект, а чи отримує результат, чи ні, буде залежить від багатьох факторів.
Інший шлях – це коли ми залучаємо іноземного партнера, який ризикує своїми грошима. Але у разі отримання позитивного результату він отримує і частину прибутку, але що тут важливо: що цей газ все рівно буде йти на ринок України.
Тобто ми всі як споживачі газу отримуємо більшу пропозицію газу і, можливо, трохи меншу ціну на газ (не факт, якщо в угоді не буде це обумовлено).
Але я думаю, що взагалі цей газ піде до Європи. Ми вже є частиною Європи.
І це буде позитивно, бо зараз Туреччина розробляє Чорне море, і якщо буде і видобуток на українському шельфі, то він додасть газу в загальну європейську систему. Але я думаю, що не треба бути дуже жадібними.
Бо зараз це величезний ризик. Я пам'ятаю, коли JKX заходили до України і були узгоджені певні умови з державою, і коли після довгої наполегливої праці і ризиків проект став успішним, держава захотіла більше податків, і змінила умови.
Я би не брав державні кошти і не йшов з цими грошима до казино.
- А.Є.: Якщо на менеджерів державних компаній чиниться тиск, як їм вчиняти по справедливості?
- Є.П.: От зараз мав можливість подивитися на роботу кількох державних компаній, і не тільки в нафтогазовій галузі. І є єдине рішення для менеджера будь-якої державної компанії - керівник повинен говорити правду своїм акціонерам. Якщо акціонери використовують некоректну інформацію, треба про це говорити в обличчя. Це не буде комфортно, але це треба говорити, щоб уникнути ще більше помилок і ще більших втрат для підприємства і для держави. Треба фахово говорити правду.
П.Б.: А Ви багато бачили таких правдолюбів-керівників державних компаній, які говорять правду вищому начальству?
Є.П.: Майже не зустрічав. Усіх, кого зустрічав, дуже швидко звільняли.
Взагалі не дуже люблю державні компанії, бо там багато корупції і інших ризиків, але хочу розповісти про цікавий приклад.
Щотижня я їду потягом з Полтави до Києва. І я просто здивований зростанням якості послуг «Укрзалізниці» і тим, що там відбувається з точки зору пасажирів. В пресі керівників піару немає, але, як пасажир (споживач), відчуваю покращення і відчуваю, що там робиться фантастична робота у вкрай важких умовах.
- А.Є.: Ви говорили про те, що майже не зустрічали сміливих керівників, які скажуть правду про реальний стан підприємства. Я ще менше бачила політиків і міністрів, яким захочеться цю правду слухати…
- Є.П.: Це інша сторона медалі, і, на жаль, це велика проблема. Думаю, що вже вичерпаний ресурс радянської міцності, який був побудований, коли можливо було щось недоговорювати. Треба говорити правду. І будувати реальні речі. Тобто ми в прямому сенсі «вперлися» в стіну і нам треба буде від неї вже танцювати далі.
Думаю, що не треба чекати перемоги у війні, щоб проводити фахові дослідження по родовищам, свердловинам, щоб мати реальну картину і будувати реальне очікування і прогнози щодо видобутку вуглеводнів з родовищ УГВ та «Укрнафти».
Про варварську розробку родовищ
- А.Є.: Отже, всі дані, принаймні до 2020 р., можна ставити під сумнів?
- Є.П.: Вірогідних даних не існувало взагалі, моделювання робилось на інших розрахунках. Але це вже інша система, це не є достовірна інформація для моделювання. По прогнозу видобутку і по оцінці запасів це вкрай важливо.
- А.Є.: Щодо видобутку УГВ нафти, газу і решти – чому так важливо обліковувати в барелях нафтового еквіваленту?
- Є.П.: Тому, що коли береться свердловина, ми не знаємо який там буде видобуток: чи буде сухий газ, чи буде газ з конденсатом. І коли є результат видобутку, то фахівці з розробки встановлюють оптимальні режими видобутку, в т. ч. режими видобутку газу і конденсату, якщо говорити, про те, що нам важливий тільки газ, а конденсат не дуже і давайте його залишимо. Але тоді ми його назавжди залишимо в пласті. Тому в усіх західних компаніях звітність і завдання визначаються в барелях нафтового еквіваленту, щоб фахівці з розробки мали можливість фахово встановлювати оптимальні режими видобутку.
Наведу такий приклад. Те, що ми знаходимо, - це є скарб. Тобто ми пробурили свердловину і знайшли скарб. Уявіть собі, що ви шукаєте золото, а знайшли скарб, де є золото і діаманти. І у вас є опція. Ви можете сьогодні підняти половину золота і половину діамантів, і завтра стільки ж. І таким чином підняти все це на поверхню. Чи ви можете сьогодні підняти дві третини золота і втратите третину золота і всі діаманти.
- А.Є.: Гарний приклад.
- Є.П.: І рішення, на жаль, приймаються такі, що ми сьогодні думаємо, скільки газу можемо видобути до кінця року, отримуємо бонуси, виконуємо плани… А конденсат залишаємо, втрачаємо. Мовою фахівців - це варварська розробка родовищ.
Треба говорити про те, що інженери розробки мають і повинні мати можливість самі приймати рішення, як використовувати, як ефективно видобувати, щоб збільшити загальний видобуток вуглеводнів.
І тому треба намагатися пояснювати це Уряду, як акціонеру НАКу. У 2019 р. в УГВ була змінена система оцінювання персоналу, коли поставили завдання видобутку в барелях нафтового еквіваленту, щоб геологи могли самі вирішувати, що краще, і щоб не було ситуації, коли вони повинні з болем у серці втрачати конденсат, аби показувати загальний видобуток (газу). І це є практика, фізика процесу, це є природа процесу. Тобто HR-кі показники завдань не повинні протирічити природі.
Це є природа, ми працюємо з природою. Тобто ми повинні брати все, що вона нам дає. Але брати з повагою, і брати таким чином, щоб нічого не залишати - бути максимально ефективними. Родовища треба поважати, вони нам розкривають свої скарби. Брати розумно, не варварськи.
- П.Б.: Давайте ще про ренту поговоримо. В принципі, у нас вже не перший раз така ситуація, у 2015 р. якось також поборювали олігархів. Прийняли такі зміни у законодавство, якими підірвали видобуток газу щонайменше на два наступні роки… Чи бачите Ви якись запобіжники таким ситуаціям? Щоб економічна ефективність таких законопроектів спочатку моделювалася, проходила серйозну перевірку? Яким чином можна в нашій державі убезпечитися в майбутньому від таких законодавчих ініціатив?
- Є.П.: У 2009 р. я був залучений до робочої групи, яка писала Податковий кодекс. Ми виписували загальні речі та статтю 252 Податкового кодексу - про ренту. На мій погляд, вони дуже добре виписані, бо там є важливі речі. Перше - це вступ до Податкового кодексу, який гарантує, що ніякі ставки ніяких податків не можуть бути змінені пізніше, ніж за 6 місяців до початку бюджетного року. Ця стабілізаційна частина кодексу була внесена за вимоги, якщо я не помиляюся, МВФ, як гарантія для всіх бізнесів, всіх інвесторів, які планують працювати в Україні.
Тобто, якщо ми змінюємо податки, то це до 1 липня, і вони діють з 1 січня наступного року, щоб можливо було ухвалити зважене бізнес-рішення. Це одна з головних речей, яка є в Кодексі.
На жаль, місяць тому Верховний суд фактично скасував цю норму. Мовляв, немає необхідності цю норму використовувати.
Друге - це те, що виписано в Податковому кодексі щодо ренти. Вважаю це оптимальною системою ставок рентної плати, які є зараз для старих і нових свердловин. Але є питання по базі оподаткування – з якої ціни ці ставки розраховувати? Кодекс писався в 2009 р., зараз 2022 р., ми маємо іншу ситуацію, коли в Україні формується своя, українська ціна на газ, конденсати і нафту. Певно, нам необхідно розробити нові показники ціни на газ, конденсат і нафту. І застосовувати цю модель для нарахування ренти за цими ставками, які є. Це одна історія.
Друга історія, і це було фундаментальною помилкою 2015 р., коли ввели 55% ренти. Тоді я пам'ятаю були зупинки видобутку, і на два роки галузь втратила інвестиційні програми, вивозили станки, обладнання. Тобто ми два роки втратили по видобутку у приватному секторі.
Зараз ми говорили про це, мене запитували і я пропонував нічого не змінювати в рентній платі. Я пропонував ввести новий податок на надприбутки видобутку корисних копалин. Є ситуації, коли ринкові механізми не справляють.
Рента - це одне, а система надприбутків у критичній ситуації для країни – це інше. Це інший прибуток, інша декларація сплати, і він був би короткостроковим, бо ринки треба регулювати, приводити до ладу. Але якщо таке трапляється, то ці гроші повинні збиратися як надприбутки, з одного боку. А з іншого боку, потрібно чітко з'ясовувати - де вони повинні використовуватись? Ці гроші якраз можливо використовувати зі спецфонду на закупівлю додаткового імпорту газу для стабілізації цінової ситуації зараз в Україні, наприклад. Ми би мали баланс.
Напевно треба вилучати надприбутки, коли вони є. Бо вилучати «надприбутки» з ціни 60 тис. грн/1000 куб. м, коли фактично ціна продажу - 25, то зовсім не фахова робота держави (податківців). А ми мали таку ситуацію, бо в Україні бізнеси не можуть сплачувати 2000 дол./1000 куб. м.
Просто бізнеси зупиняться, експорту зараз немає, та ще й проблема ренти. Я бачив цифри, коли сума ренти за 1000 куб. м була більше, ніж реальна ціна продажу. В такій ситуації єдине рішення - припиняти видобуток.
Досьє «ЕнергоБізнесу»
Євген ПАЛЄНКА народився 31.01.1972 р. в Полтаві.
Освіта: 1990-1995 рр. — Харківський Державний Університет ім. В.Н. Каразіна, факультети — економічний та іноземних мов, спеціальності: економіст, референт-перекладач англійської мови.
1993 р. — Будапештський Університет Економіки, курс - Управління економікою в період трансформації. 1995 р. — стажування в Парламенті Канади (Канадсько-Українська парламентська програма). 1995-1997 рр. — університети штатів Колорадо і Оклахома (США), ступінь Магістра економіки (стипендія Muskie), тема роботи: «Логіко-історичний аналіз формування та розвитку податкових систем, підходи до розробки оптимальної податкової системи для України» (робота отримала спеціальну грошову нагороду Гарвардського Університету, 1997 р.). 1998-2000 рр. — навчання за кваліфікацією АССА, у 2005 р. присвоєна кваліфікація FCCA.
Кар’єра: 1993-1994 рр. — керуючий рахунками, начальник відділу в Харьківскому філіалі ПУМБ; 1997-2016 рр. — економіст, з 1999 р. - фінансовий директор СП «Полтавська газонафтова компанія» (ПГНК); 2001-2011 рр. — член ЦКР Мінтопенерго України; 2011-2015 рр. — фінансовий директор «Южгазэнерджи» (Адигея, РФ); 2011-2016 рр. — фінансовий директор JKX Oil&Gas plc по країнам СНД; 2016-2018 рр. — перший заступник генерального директора «Смарт Енерджі» з питань економіки та фінансів, фінансовий директор Regal plc; 2018-2019 рр. — директор ГПУ «Полтавагазвидобування» (АТ УГВ); 2019-2020 рр. — фінансовий директор АТ «Укргазвидобування»; 2020-2022 рр. — радник директора «Полтаватеплоенерго»; незалежний експерт з енергетики.
Родина: одружений, виховує двох доньок.
