— Як Ви оцінюєте можливість скорочення транзиту газу через Україну після 2024 року? Чи збережеться транзит при відсутності транзитного контракту?
— Якщо Україна не змінить своєї думки і не погодиться з Москвою, тобто з "Газпромом", на новий транзитний контракт, то залишиться тільки теоретична можливість, що деякі трейдери ЄС купуватимуть газ від “Газпрому” на кордоні України та Росії. І лише після цього вони укладатимуть контракти на транзит до Євросоюзу з українським Оператором ГТС. Звучить все нібито цікаво, але це не дуже простий варіант і для нього необхідно кілька важливих умов.
— Про які умови йдеться?
— По-перше, головний ризик на себе беруть європейські трейдери і українська сторона.
А що це за головний ризик? Це ризик, який створює РФ своїми військовими операціями на території України, зокрема ударами дронів та ракет. І на це ніхто впливу не має. Відтак я маю сумніви, що в такому випадку європейські покупці отримують страхування на свій газ, який вони транспортуватимуть через територію України.
По-друге, може бути питання стабільности поставок, скажімо, через ДВС “Сохранівка”. (Через форс-мажорні обставини Україна з 11 травня 2022 року припинила транзит газу до Європи через "Сохранівку" в Луганській області, яка опинилася на окупованій території, - ред.).
По-третє, є ще така “дрібна” деталь: поки в Україні немає свого пункту прийому газу на своїй стороні кордону, і всі ці операції робляться тільки на російські стороні - в Суджі, яка розташована на кордоні Сумської області України та Курської області РФ.
Це нестандартна ситуація. Поки газ “Газпрому” трейдери Євросоюзу купують в словацьких Великих Капушанах, тобто на кордоні Словаччини та України, або в Баумгартене в Австрії, то це все для них немає великого значення, оскільки у них нема контрактів з Оператором ГТС. Та коли вони б хотіли купувати газ на українсько-російському кордоні, то для них це вже була б велика технічна та договірна проблема.
— Хто в Європі зацікавлений у збереженні транзиту газу через Україну?
— Трейдери з Євросоюзу, які і сьогодні купують газ від "Газпрому" транзитом через Україну. Це передовсім клієнти "Газпрому" в Словаччині, Австрії, а також частково в Угорщині та Італії.
— Як упала закупівля газу з РФ в Євросоюзі з 2022 року? Це вже безпечна залежність?
— Це здебільшого відкриті дані. Загалом імпорт газу з Росії лишився на рівні четвертої частини від того, що купувалось в РФ до 2020 року. Сьогодні це 10-12 % від річного споживання в Євросоюзі в цілому. І це вже на сьогодні досить комфортна для Європи ситуація, і ніякої залежності немає.
— Чи можна говорити, що сьогодні газовий ринок Європи вже стабілізувався після ковіду та широкомасштабної українсько-російської війни 2022 року, тобто прийшла нова стабільність?
— Так. Це завдяки дуже швидкому будівництву ЗПГ-терміналів і різкому переходу на поставки ЗПГ разом з новими довгостроковими контрактами.
Крім терміналів, ще варто звернути увагу, що в цьому допомогли і досить суттєві збільшення постачання трубопровідного газу, а це газ з Норвегії, Азербайджану та Північної Африки.
Плюс заходи по енергоефективності, підвищення генерації електроенергії на вітрових станціях Євросоюзу.
Допомогли і дві досить теплі зими поспіль.
— Як Ви оцінюєте значення українських сховищ газу і що потрібно зробити, щоб підняти їх значення як послуги для компаній?
— Українські сховища газу залишаються цікавими для трейдерів з Євросоюзу. Щоб їх використання стало більш привабливим, потрібен передовсім мир. (В 2023 році європейці привезли до України на зберігання 3 млрд кубів газу. В роки до широкомасштабного вторгнення ці обсяги часом перевищували 10 млрд кубів, - ред.). Звісно, ще потрібна їх модернізація, щоб підвищити гнучкість в опалювальному сезоні.
— Як Ви ставитися до ідеї об'єднання оператора ГТС і сховищ? Чи не буде в цьому випадку спротиву зі сторони Євросоюзу, Європейської енергоспільноти через таке об'єднання?
— Я вважаю, що це суперечить правилам анбандлінгу*. Сховища мають служити для трейдерів, а не підпорядковуватись оператору ГТС.
— Словацький бізнес був зацікавлений у розвитку українського сховища як покупець потужностей чи як транзитер?
— Розумієте, в самій Словаччині потужності газових сховищ набагато перевершують потреби національного ринку газу. Тому в словацьких сховищах з 1990-х років зберігається газ трейдерів для інших національних ринків Євросоюзу. Але в українських сховищах можуть бути також зацікавлені трейдери, якщо вони зможуть запропонувати конкурентні умови по ціні збереження, оперативності та безпеці своєї роботи.
— Зміню акцент на нафту. Хто зацікавлений у збереженні роботи української частини нафтопровода “Дружба”? Хто отримує нафту?
— Сьогодні це нафтопереробні заводи зі Словаччини, Угорщини та Чехії, які все ще отримують цю нафту через “Дружбу”. За великим рахунком - це дві компанії-власниці цих НПЗ: угорська MOL та польська PKN Orlen.
— Чи можна говорити про взаємозалежність України та НПЗ MOL у Словаччині та Угорщині?
— Зараз я вже не дуже б говорив про взаємозалежність. Річ в тім, що MOL має доступ до танкерів в Середземному морі через термінал Омишаль в Хорватії і потужності нафтопроводу “Адріа” до НПЗ Slovnaft в Братиславі. Тут питання тільки хіба в ціні нафти та вартості прокачування.
— Торік “Метінвест” Ріната Ахметова намагався купити завод в Кошице, в чому логіка “Метінвеста”, чому українська компанія шукає заводи саме в Угорщині чи Словаччині?
— Завод у Кошице належить групі US Steel. Цю американську корпорацію купує японська Nippon Steel. Кошице - це ¼ виробництва всього US Steel. У Nippon Steel, яка хоче бути провідним світовим виробником, поки в ЄС немає жодного заводу. Поки що угода після купівлі US Steel і Nippon не закрита, не можна сказати, які нові плани з Кошице, немає сенсу говорити про інші можливості. Крім того, абсолютно зрозуміло, що завод у Кошице, якщо він хоче зберегтися, має пройти радикальну модернізацію протягом 5 років. І їм потрібен великий капітал і ноу-хау для сучасних технологій. Завод в Угорщині веде боротьбу за своє збереження за допомогою уряду Віктора Орбана.
— Чи відчувається в Словаччині релокація бізнесу з Україні, зокрема енергетичного?
— Загалом так, в Словаччині є різні компанії з України. Але енергетичні поки не помітні.
Довідка ЕнергоБізнесу
*Анбандлінг - це система внутрішньої корпоративної реорганізації, що призначена для розділення видів бізнесу: видобутку, постачання, транспортування.
Третій енергетичний пакет ЄС вимагає, аби оператори транспортної мережі були відокремлені. Це означає, що оператор транзитної системи має бути відокремлений і бути незалежною компанією.
Анбандлінг "Нафтогазу" був передбачений ще з 2016 року, коли Україна ухвалила закон "Про ринок газу". Хоча сама можливість обговорювалася задовго до цього в рамках підготовки Угоди про асоціацію з ЄС.
Анбандлінг був суттю постанов та директив Євросоюзу 2007-2009 років, які разом і є Третім енергопакетом. Всі країни ЄС мали відокремити видобувні та збутові підрозділи від транспортних магістралей та створити Національного Регулятора (НР) для кожної країни-члена Європейського Союзу.
Існують різні моделі проведення анбандлінгу, як-от Ownership unbundling та ISO. Перша передбачає, що транзитна компанія і транзитні активи повністю відокремлюються і переходять у власність окремої компанії.
Модель ISO (Independent System Operator), тобто модель відділення (анбандлінгу), регулює відносини ОСП та власників системи передачі таким чином, аби ОСП користувався майном, що перебуває здебільшого у державній власності, як-от магістральними та міждержавними мережами, задля забезпечення цілісності об'єднаної енергетичної системи.
Довідка «ЕнергоБізнесу»
Карел Гірман народився 1 червня 1970 року, словацький інженер, менеджер і політик, експерт з енергетики. З вересня 2022 року обіймав посаду міністра економіки Словаччини.
Навчався в Російському державному університеті нафти, газу та гірничої справи імені Губкіна, гірничу справу вивчав в Кошицькому технічному університеті.
Після закінчення навчання працював кореспондентом Чеської прес-служби, а згодом менеджером зовнішньої торгівлі в країнах колишнього Радянського Союзу.
З 2000 року працював репортером економічного тижневика Trend, де писав про нафту, газ та економіку СНД.
Після завершення журналістської кар'єри працював менеджером у кількох енергетичних компаніях.
З 10 листопада 2005 року по 20 серпня 2006 року був членом ради директорів, а з 7 вересня 2010 року по 26 червня 2012 року — членом наглядової ради Tepláreň Košice, a.s. (сьогодні MH Teplárenský holding, a.s., з 2022 року зі штаб-квартирою в Братиславі).
З 2 листопада 2010 року по 24 травня 2012 року був головою наглядової ради державної компанії TRANSPETROL.
З 7 травня 2018 року обійняв посаду керівника компанії ENERGY-METAL, з 8 січня 2022 року є партнером з чвертю акцій компанії SOBER Consulting.
Карел Гірман працював зовнішнім радником з питань енергетики та енергетичної безпеки міністра закордонних справ Словацької Республіки Мірослава Лайчака та прем’єр-міністра Словацької Республіки Івети Радічової, був членом команди Європейські радники українського уряду Володимира Гройсмана під керівництвом Івана Міклоша.
13 вересня 2022 року президент Словаччини Зузана Чапутова призначила нових міністрів, запропонованих прем’єр-міністром Едуардом Гегером, у тому числі Карела Гірмана було призначено міністром економіки Словаччини. Цю посаду він обіймав до травня 2023 року.
Автор та співавтор кількох книг словацькою мовою, а саме: “Фактор нафти та газу в російській внутрішній та зовнішній політиці” (1998), “Росія наприкінці єльценської епохи” (1999), “Російські трубопроводи і Центральна Європа” (2003) та “Енергія для Європи” (2006).
