Називається книжка промовисто: «Війна за Україну. Війна за світ» і є органічним продовженням іншої спільної книжки авторів, теж у вигляді інтерв’ю під мало не божевільною, як на той час, назвою «Надходить третя світова війна. Чи покине Америка Польщу як здобич Росії?». Книжка вийшла буквально за кілька місяців до вторгнення росіян в Україну і зрозуміло, що не сподобалася представникам прогресивної громадськості. Особливо розмірковування про світову війну, як масштабований Сполученими Штатами процес керування конфліктами в Євразії та за її межами і спрямований в першу чергу на те, щоб створити проблеми новому претенденту на світову гегемонію, Китаю. Американці самі значною мірою стали архітекторами несподіваного економічного чуда Китаю, хоча й не сподівалися на такий ефект. Вони собі думали, що використають Китай проти СРСР, а надалі - як колосальний ринок збуту, і спочатку так і було, але далі не так сталося, як гадалося, і китайці вибудували колосальну економіку.
В 2014 році за паритетом купівельної спроможності Китай перетворився на найбільшу економічну потугу світу. У нас цього не помітили, оскільки якраз був Майдан і українці відстоювали ідеали свободи проти диктаторського режиму Януковича. Натомість, той же доктор Бартосяк уже тоді писав, що американці так просто від ролі гегемона не відмовляться і при цьому самі намагатимуться уникнути безпосередньої участі в конфліктах, майстерно знаходячи союзників і партнерів, які самі все зроблять. Натомість, американське керівництво допомагає цінними вказівками, трохи розвідувальними даними і зброєю, а головне - проповіддю ідеалів демократії.
Звісно, що його більше турбувала доля Польщі, щоб вона хіба що уникла ролі держави, яка буде відстоювати американські інтереси на континенті. Окрім того, не просила допомогти, а отримала повноцінний доступ до нових технологій, сучасного озброєння і ринків, але була в стані самостійно приймати рішення, а не очікувати вказівок партнерів.
Треба зазначити, що інтереси Польщі і Сполучених Штатів в чомусь співпадають, але далеко не тотожні. І як зазначає Яцек Бартосяк, політичній еліті треба вміти відстоювати інтереси своєї країни, між іншим, саме за це вони їдять свій хліб (і не тільки).
Проте, проблема в тому, що в американців при всіх їхніх проблемах в Євразії, втраті впливів в Європі після російського вторгнення в Україну, ситуація просто чудова. Ключові європейські гравці, Франція та Німеччина, які вже давно «крутили носом», намагалися дистанціюватися від американців, вибудовували особливі стосунки з Росією і Китаєм, швиденько повернулися під американську парасольку. Як це не парадоксально, але вторгненням в Україну росіяни підіграли американцям, допомогли радикально відновити їх впливи в Європі, які потроху згасали.
На війну Росії з Україною співрозмовники дивляться далеко не так, як провідні українські фахівці. Для них це однозначно війна Росії за контроль над Центральною і Східною Європою і витіснення Америки з Євразії. Ніякої війни за спадщину Київської Русі вони не бачать і близько. І відкрито говорять, що якщо б Україна впала, то Польща наступна і тому насамперед треба зробити все можливе, щоб Україна вистояла і після війни була в стані не тільки існувати, але й розвиватися.
Від перспектив поразки України польським геополітикам трохи не по собі. Тут тобі і поява в Польщі маси біженців і деморалізованих військових, з якими незрозуміло що робити. Проте Яцек Бартосяк тут же пропонує формувати нові військові підрозділи, щось на зразок нових реєстрових козаків на службі в Польщі. Натомість самим полякам треба готуватися до повернення загального призову і нарощування видатків на оборону. Проблема стримування Росії нікуди не зникне,
і найімовірніше Польщі теж в такій ситуації самій, без американців, довелося б протистояти Росії, незважаючи на те, що вона є членом НАТО. От немає в Яцека Бартосяка переконаності наших експертів, що НАТО захистить від Росії.
Американці після двох програних воєн, зокрема в Іраку і Афганістані, ніяк не хочуть знову безпосередньо втягнутися у війну на континенті. Надавати допомогу, постріляти трохи з-за лінії горизонту, так. А воювати, ні.
Значною мірою, саме на цьому й будувався розрахунок російського автократа Владіміра Путіна при вторгненні в Україну. Єдине, що він розраховував, що спротив буде менший, а американці не тільки самі не вступлять у війну, але й з переляку не стануть допомагати взагалі.
Вийшло трохи по-іншому, але, як зазначає Яцек Бартосяк, наразі в американців чудова позиція в Європі і вони можуть собі дозволити безпосередньо не втручатися. І то ще доволі довго. Для того, щоб склалася ситуація, коли американці втрутяться, то повинна не просто програти Україна, мала б впасти Польща, а росіяни дійти до Берліна. О, в такому випадку, коли б була загроза американській присутності в Європі, то напевно американці втрутилися б. Поки такого не сталося, то вони можуть дозволити собі спостерігати здалека і особливо не перейматися.
Цікаве ставлення Яцека Бартосяка до росіян і їх еліти. На відміну від українських фахівців, він не вважає їх орками і дебілами, але переконаний, що життєвий інтерес Польщі в тому, щоб витіснити Росію з Європи, щоб росіяни таки остаточно розвернулись на Схід і знайшли собі розваги з Китаєм. Довгий кордон, старі територіальні суперечки і імперські амбіції навряд чи дозволять росіянам мирно вживатися з Китаєм. В свою чергу, це знову таки вигідно Сполученим Штатам, які намагаються всіма силами не допустити Китай до ролі гегемона в Євразії, а значить, і в світі.
Загалом, з книжки Яцека Бартосяка і Пйотра Зиховіча випливає, що в Європі в найближчі років 15 буде, м’яко кажучи, весело. Майже, як в часи Наполеона чи Карла XII. Американці поступатися статусом гегемона не налаштовані, хоча є певні сумніви, чи вдасться їм цей статус втримати. Проте звісно, що вони нікуди не зникнуть, а залишаться надпотужною державою. Яцек Бартосяк сподівається, що Польща зуміє скористатися геополітичним землетрусом в Євразії і покращити свої позиції.
Шкода, що візії українських футурологів від геополітики стосуються переважно боротьби за історичну спадщину, справедливість і глобальну перемогу сил добра, при цьому якось забувається, що в країни є свої інтереси, які не завжди тотожні інтересам інших країн, навіть у межах табору прогресивних сил.
