Костянтин Килимник - підприємець і громадський діяч, який ставить на перше місце питання економічного відродження України. І який розуміє, що без сильного енергетичного сектора таке відновлення просто неможливе.
— Ваша версія – чому так вийшло, що цієї зими нам вдалося пройти практично без відключень світла? Хоча прогнози восени звучали найстрашніші.
— Ну, по-перше, головний фактор тут очевидний – дуже тепла зима. Ви самі багато разів сніг бачили? Я ні. І морозів не було. Була б класична зима – було б набагато важче. Хоча, гадаю, все одно ми б у своїх квартирах не замерзли, але відключення світла могли бути.
По-друге, не було регулярних масованих атак РФ на енергосистему. Легкодоступних цілей уже залишилося мало, по АЕС вони бити не ризикують, українські ППО, щоб хтось не говорив, зараз перебувають на піку своєї ефективності.
По-третє, знизилося споживання енергії. Частково – завдяки тій же теплій зимі, частково – через війну та масову еміграцію. При цьому будуються нові ВДЕ, а вони продовжують працювати і взимку. Нехай ККД сонячних панелей сильно падає, але вітряки працюють на 100%! Недооцінювати їхній внесок у енергобаланс теж не варто.
Та й четвертий чинник – якість тих самих прогнозів. Є справді серйозні експерти, а є популісти, які заради хайпу залякують населення. Від деяких прогнозів таке враження, що ставиться мета налякати, вразити читача чи глядача. Ось і розповідали нам, як ми сидітимемо по 18-20 годин без світла або «замерзнемо у своїх багатоповерхівках, виживуть лише ті, хто поїде до села» (це цитата, до речі).
Є ще один момент, який треба враховувати: галузевий лобізм. За подібними залякуваннями населення завжди зчитується посил до влади: «Дайте грошей, інакше буде погано». Ну, тут я вже не судитиму, хто отримав додаткове фінансування, – я зі свічкою не стояв. Можливо, так вирішували свої завдання також, з дозволу сказати, і «підприємці», які закупили у великих кількостях обладнання – від звичайних ліхтариків та павербанків до зарядних станцій та генераторів, а потім просто не могли їх розпродати.
— А чого нам чекати далі цього року?
— Чекати на літню спеку. І на нові проблеми. Якщо літні дні будуть спекотними, то навантаження та споживання зростуть додатково. Так що влітку практично гарантовано світло відключатимуть.
Насамперед вирушать у плановий ремонт атомні енергоблоки. Без таких робіт на АЕС не обійтися, тут обурюватися не треба. Інша річ, що енергосистема України вже перебуває у такому стані, що відхід з неї на час навіть одного блоку на 1000 МВт – це причина обмежувати споживання, аж до відключення побутових споживачів.
До речі, це буде добрий стрес-тест для розподіленої генерації та ВДЕ – побачимо, наскільки просунулась справа з минулого року. Але я зараз, мабуть, скажу дуже непопулярну річ.
Я не розумію, чому у разі дефіциту енергії у нас спершу відключають бізнес-споживачів, промислові підприємства, а згодом – населення. Має бути навпаки. Тому що, якщо через дефіцит енергії «ляже» економіка і ми програємо війну, то радості від наявності світла в будинках буде мало. Як і самих уцілілих будинків.
— Ви вірите в те, що завдяки мирним переговорам росіяни припинять завдавати ударів по енергетичній інфраструктурі України?
— Зовсім не вірю. Підлість та удари по мирних об‘єктах – це основа їхньої стратегії. Але тепер наші об‘єкти енергетики захищені набагато краще, ніж раніше. Та й багатостраждальна розподілена генерація показує чималий прогрес. Тож легких цілей для росіян уже немає. Інша річ, що восени очікується масований обстріл енергетичної інфраструктури в черговій спробі поставити Україну на коліна. Ну, подивимося…
— Нещодавно ми бачили масовані удари по видобутку газу на Полтавщині. За деякими даними, знищено більше половини українського видобування. Наскільки це серйозна ситуація?
— Дуже серйозна. Після припинення транзиту через Україну до Європи у нас залишилося лише три джерела газу: власний видобуток, газосховища та імпорт. Власний видобуток та імпорт газу улітку закачують у сховища, а взимку витягують та подають у газорозподільну мережу.
Але ми бачимо, що цього року через обстріли, а також припинення транзиту складається складна ситуація із заповненням газосховищ, які, як кажуть фахівці, на мінімумі. Через війну споживання газу впало настільки, що Україні дві останні зими почало вистачати власного газу – 19 млрд куб. м на рік. Однак якщо ми зараз втратимо значну частину власного видобутку газу, ми опинимося в дуже складному становищі.
Простіше кажучи, газ доведеться купувати в Європі, і у великих обсягах. Але навіть якщо на це будуть гроші (швидше за все – будуть), виникає питання фізичної здатності цей газ закачати. Ми можемо отримати дефіцит газу в опалювальному сезоні. Адже росіяни вдарять – інше питання, наскільки ефективно.
— Залишається сподіватися, що війна незабаром закінчиться. Яким Ви бачите відновлення енергетики України?
— Я нещодавно побачив оцінки «Укренерго», згідно з якими обсяги споживання електроенергії відновляться до довоєнного показника лише за 15 років. Експерти компанії, як з’ясувалося, орієнтуються на зростання споживання електроенергії у післявоєнний період на 2% щороку.
З іншого боку, ми бачимо безліч урядових проєктів відновлення економіки України із залученням зарубіжних грошей, з будівництвом багатьох технопарків у різних регіонах країни, з інвестиціями у відновлення. Нам обіцяють зростання ВВП після війни на 5-7% на рік, а то й більше. Як це корелює із зростанням споживання електрики на 2% на рік – я не знаю. Хтось явно не говорить правди...
А ось з чим я згоден – то це з думкою «Укренерго» про те, що після відновлення в енергосистемі України буде зовсім інше співвідношення генеруючих потужностей.
Ось як виглядало співвідношення різних джерел енергії у вересні 2024 року (новіших цифр я не знайшов):
- ядерне паливо – 21,23%
- вугілля – 3,51%
- природний газ – 24,92%
- мазут – 0,20%
- біомаса та біогаз – 0,92%
- сонце – 13,09%
- вітер – 2,00%
- гідро – 15,87%
- інші – 0,05%
- не визначено (балансуючий ринок та імпорт) – 5,55%
- інформація не надана – 12,59%.
Я не сумніваюся, що до 2030 року потужність сонячних електростанцій, як промислових, так і населення, може збільшитися до 11 000 МВт (зараз близько 6000 МВт). Значно зростуть й інші відновлювані джерела. Це природний процес, тому що технології дешевшають, як у випадку з вітроенергетикою, розвитку якої зараз заважає лише війна.
Однак зберігається потреба у балансуванні енергосистеми, а отже, нам належить будувати нову теплову генерацію, передусім газову. І я дуже розраховую на зростання частки біометану у паливі для газових ТЕС. Адже його ми можемо зробити самі, і в дуже великих кількостях. Та й атомні станції, звісно. Їх треба будувати, без них ми не обійдемося.
Але я б порушив інше питання – вартість електроенергії для бізнесу, для промисловості. Це є ключовим чинником конкурентоспроможності України у світі. Подивіться: коли склалася ситуація, що у США електрика в 2-3-4 рази дешевша, ніж у Європі, то відразу європейські компанії почали переносити свої заводи до Штатів. І їх не турбувала навіть висока вартість такого переїзду. Тому що вартість енергії є ключовим фактором сьогодні.
Ось показовий графік: вартість електроенергії для великих споживачів у енергоємних галузях у різних країнах.
Зараз у країнах, які намагаються залучити до себе бізнес, вартість електроенергії – $40-60 за МВт*годину. А країни, в яких електрика коштує дорожче, стають донорами капіталу та технологій для інших країн.
Україна тут явно програє: у нас вартість електроенергії для промисловості навіть без урахування доставки та розподілу становить 5,5 грн, що більш ніж удвічі вище за привабливу для інвесторів ціну. Тобто, ми абсолютно не конкурентоспроможні в цьому плані.
Якщо ми хочемо конкурувати в промисловому секторі хоч з кимось (у тому числі зі своїм зловісним сусідом), то нам потрібні нові потужності, що генерують, які здатні будуть виробляти дешеву електроенергію у великих масштабах. Це той випадок, коли економічне відновлення починається з розетки.
— Швидше чи повільніше, але людство все ж таки продовжить перехід на нову енергосистему. На таку, що мінімізує шкоду для людей та для природи. Як Ви це бачите?
— Ну, спочатку очевидне: головне завдання енергетичного переходу – замінити більшу частину сьогоднішньої енергетичної системи зовсім іншою, екологічно чистою. Але давайте розуміти: за всю історію людства жодне джерело енергії (у тому числі дрова та сміття) не скорочувалося в глобальному масштабі і в абсолютному вираженні протягом тривалого періоду. Простіше кажучи, людство одночасно використовує різні джерела енергії, питання лише у їх співвідношенні.
Наприклад, подивимося на Скандинавію. Половина Копенгагена опалюється за рахунок спалювання соломи – ну чим це принципово відрізняється від дров? Тільки мова, звісно, про централізоване опалення: солома спалюється у котельнях. Там же, у Скандинавії, є унікальне поєднання АЕС та гідроелектростанцій, яке останніми роками значно доповнилося вітроенергетикою.
Франція сьогодні – унікальне поєднання атомної енергії та сонячних електростанцій, Іспанія – все більше сонця, ну їм там сам Бог велів.
Гнучкість сучасних енергетичних технологій дозволяє різним країнам вибудовувати власну енергетичну стратегію. Он, у Бразилії вирощується величезна кількість різних сільгоспкультур, так там вся країна використовує як моторне паливо етиловий спирт та біодизель.
— Тобто світ однозначно переходить на енергію сонця та вітру?
— Ні, я не бачу такого. З одного боку, все вірно: минулого року світове виробництво вітрової та сонячної енергії досягло рекордного рівня, який ще нещодавно здавався немислимим. За останні 15 років вітрова та сонячна енергія зросла практично з нуля до 15% від глобального виробництва електроенергії, а ціни на сонячні панелі впали на 90%. Однак 2024 рік став рекордним і в іншому відношенні: кількість енергії, отриманої з нафти і вугілля, також досягла максимумів.
За триваліший період частка вуглеводнів у світовому первинному енергобалансі майже не змінилася: з 85% у 1990 році до приблизно 80% сьогодні. Іншими словами, те, що ми спостерігаємо, – це не так «енергетичний перехід», як «енергетичне доповнення». Замість замінити традиційні джерела енергії, зростання відновлюваних джерел йде «поверх» традиційних джерел.
Світова економіка залежить від іншого переходу – від «великої нафти» до «великих лопат». Це означає набагато більше видобутку та переробки корисних копалин. Ця галузь пов‘язана з великими новими інвестиціями та призводить до значного розширення промислової діяльності. Складнощі, пов'язані зі здобиччю критично важливих мінералів, створюють ще одне серйозне обмеження темпів енергопереходу. Міжнародне енергетичне агентство прогнозує, що глобальний попит на мінерали, необхідні для «технологій чистої енергії», до 2040 року зросте вчетверо.
— Як Ви бачите майбутнє енергопереходу в Україні, так би мовити на своєму рівні?
— Енергетичний перехід повинен бути перетворювальним, а не додатковим. Але поки що ми бачимо доповнення, а не заміну. Так, в Україні швидко зростає відновлювана енергетика, насамперед – сонячна, потім – ВЕС та біогаз. Але просувається і будівництво АЕС. Як я вже казав, зараз нам від цього нікуди не подітися.
Але давайте розуміти: масштаб і різноманітність проблем, пов‘язаних з енергетичним переходом, означають, що він не протікатиме так, як багато хто очікує, лінійним чином. Ні, він буде багатовимірним, що протікає з різною швидкістю, різним поєднанням технологій та різними пріоритетами в різних регіонах. Це відображає складність енергетичної системи, яка лежить в основі сьогоднішньої (і майбутньої) української економіки. Цей процес буде розгортатися протягом тривалого періоду.
Стабільні інвестиції у традиційну енергетику є необхідною частиною енергетичного переходу. Лінійний перехід неможливий; сучасний енергоперехід передбачає значні компроміси. Необхідність вирішення питань економічного зростання, енергетичної безпеки та доступу до енергоресурсів наголошує на необхідності дотримуватися більш прагматичного шляху.
Досьє «ЕнергоБізнесу»
КОСТЯНТИН КИЛИМНИК – підприємець та громадський діяч. Займався захистом об‘єктів енергетики, а також торгівлею енергоносіями. Активно працював у сфері відновлюваних джерел енергії.
Голова ГО «Своя Сила» та благодійного фонду «Своя Сила».
Фонд займається питаннями впровадження екологічних технологій в сільське господарство, енергетику та будівництво.
Брав активну участь у акціях «Україна без Кучми» та «Повстань, Україно!».
За участь у Помаранчевій революції отримав орден та грамоту подяки за виняткову особисту мужність і саможертовність.
