— Як нафтопровід “Дружба” впливає на нафтопереробний бізнес в Центральній Європі, які там основні гравці?
— Коли говоримо про південну гілку “Дружби, яка йде з Росії через Білорусь, Україну й далі до трьох центральноєвропейських країн (Угорщини, Словаччини та Чехії), ключову роль на тому кінці труби відіграє Угорщина. Її нафтогазова MOL Group контролює не тільки угорський НПЗ в Сазхаломбатті, але й словацький Slovnaft у Братиславі. Тому вони виступають не лише від імені Угорщини, але й від Словаччини. Це викликає певне невдоволення уряду в Братиславі, бо словацька політика залежить від волі угорського корпоративного суб'єкта, що проводить лінію Віктора Орбана – торпедування будь-яких санкцій проти РФ, передусім в нафтогазовому секторі.
— Чому?
— Є таке явище, як "орбаноміка", яке подібне до білоруської "луканоміки" – йдеш у фарватері політики Кремля й отримуєш за це енергоресурси за спеціальними цінами. Російська нафта, що доставлена по трубопроводу "Дружба" найкоротшим шляхом до Угорщини і Словаччини та ще й з суттєвою знижкою, забезпечує максимально можливу маржу продажу отриманих з нею нафтопродуктів. Ціни комерційних контрактів не оприлюднюються, тож Орбан сповна використовує преференційні відносини з Кремлем у своїх внутрішньополітичних та бізнесових інтересах, як і Кремль використовує режим Орбана в якості троянського коня в ЄС та НАТО.
Можна сказати, що Угорщина ошукала Євросоюз, коли вирішувалось питання в рамках 6-го енергопакету – запровадження санкцій проти нафтового сектору Росії. Передусім із-за позиції Угорщини трубопровідна нафта не потрапила під санкції.
— Чому чи, скажімо, в чому саме ошукала?
— Основний угорський аргумент – відсутність в Угорщини виходу до моря. Мовляв, єдиний варіант, яким вона може отримувати нафту – це по нафтопроводу “Дружба”. Так, країна дійсно не має виходу до моря. Але ж, коли йдеться про MOL, то компанія має вихід до Адріатики. Окрім “Дружби”, є нафтопровід “Адріа”. В Угорщині він функціонує як інтегрований з “Дружбою”. Ще в 2015 році MOL завершив модернізацію, збільшення потужностей системи “Адріа”-”Дружба” з метою розширення можливостей прокачування нафти з Адріатики. Тоді пафосно заявили, що розширені потужності з Адріатичного моря дозволяють не лише завантажити власний НПЗ в Сазхаломбатті, але й постачати нафту на НПЗ в Братиславу і навіть частково забезпечити транзит на НПЗ в Чехії. Тобто технічні можливості брати нафту з середземноморського ринку через хорватський термінал “Адріа” у MOL є.
Насправді, там питання контрактних умов, а для нафти з Росії по “Дружбі” вони дуже "солодкі" для Орбана. Нафта з середземноморського ринку теж комерційно вигідна для MOL, але маржа у випадку російської нафти може бути в кілька разів більшою.
Угорщина уперлась і домоглась свого, розповідаючи про свою відірваність від моря.
— Чому на ці аргументи піддалася Єврокомісія?
— В Єврокомісії з експертною думкою все гаразд, але, очевидно, було політичне рішення (прийняти угорські аргументи. – Ред.). Бо потрібно зберігати формальний консенсус у прийнятті рішень Євросоюзом. До речі, саме тому з боку німецької сторони в той час зазвучала ідея реформувати механізм прийняття рішень в ЄС – консенсус мінус один. Щоб одна країна-обструкціоніст не могла через liberum veto блокувати консенсусне рішення усіх інших членів Євросоюзу.
Саме через liberum veto в ЄС всі й умовляли Угорщину (крім того, Угорщина використовує в своїх інтересах liberum veto в НАТО. - Ред.). Це вилилось в те, що Угорщина підтримала 6-й пакет санкцій в цілому, але за винятком трубопровідних постачань. Це ціна чинного механізму прийняття рішень в Євросоюзі.
— А Чехія?
— Чеську нафтопереробку – НПЗ в Кралупах та Літвінові – контролює польський нафтовий концерн Orlen. НПЗ у Кралупах нафту з системи “Дружба” не отримує з 1996 року, після того, як був збудований нафтопровід “Інгольштадт – Кралупи – Літвінов” потужністю 10 млн тонн щорічно, через який Чеська Республіка отримала можливість диверсифікації постачань сировини. Завод в Кралупах отримав можливість брати нафту з Адріатичного моря – з італійського терміналу в Трієсті. Далі нафта по Трансальпійському нафтопроводу транспортується до німецького Інгольштадту, а далі вже на Кралупи. Завод відносно невеликий – 3,3 млн тонн переробки на рік, і потреби цього заводу задовольняються.
Інший завод - в Літвінові. Він більший – 5,4 млн тонн нафтопереробки на рік. Вільні потужності в трубі “Інгольштадт – Кралупи – Літвінов” теж є. Вільні потужності в Трансальпійському нафтопроводі (TAL) теж є, але там складна система акціонерної власності, графік використання потужностей доволі своєрідний. Тобто фізично потужності прокачування є, а формально їх немає. І акціонери TAL не вирішують це питання десятиліттями, не бажаючи пускати чужих. Отже НПЗ "Орлену" в Літвінові може отримувати нафту тільки з "Дружби".
— А для України, бо труба “Дружба” для Угорщини та Словаччини через нашу територію проходить?
— Нам це вигідно з двох позицій. З переробленої нафти Україна отримує нафтопродукти, передусім дизель зі Словаччини та Угорщини. Польський концерн Orlen теж постачає нам продукти переробки. Відповідно, поки працює південна гілка “Дружби”, то наша нафтотранспортна інфраструктура певною мірою застрахована від ракетних ударів з боку РФ.
Тому для України ситуація двозначна. З одного боку, ми вимагаємо тотального нафтового ембарго з боку ЄС, але з іншого боку, потрібно брати до уваги реалії паливного забезпечення, тим паче, по найкоротшому логістичному плечу.
— Ви вже згадали про польський Orlen, тому хочу запитати про північну гілку “Дружби”, що там?
— Північна гілка “Дружби” йде на два польські заводи – НПЗ у Плоцьку та Гданську. Далі через Плоцьк труба йде на німецькі НПЗ в Шведті та Шпергау. НПЗ Mitteldeutschland Leuna Spergau належить французькій TotalEnergie, а НПЗ РСК Raffinerie в Шведті практично вже перейшов у власність НК “Роснефть” 22 лютого 2022 року. За два дні до початку російського вторгнення в Україну «Роснефть» консолідувала майже 92% акцій НПЗ у своїх руках.
Але в контексті санкційних дій проти російських компаній дочірня Rosneft Deutschland була взята у вересні 2022 року під контроль німецького регулятора. Однак росіяни подали судовий позов на неправомірне, з їх точки зору, відчуження приватної власності іноземного інвестора урядом ФРН, і зараз судові справи у розпалі.
Коли йдеться про постачання російської нафти, то вона продовжує надходити до Польщі, але Orlen ще в 2020 році активізував заміщення російської нафти неросійською. Було залучено Saudi Aramco (компанія купила частку НПЗ в Гданську. - Ред.). Однак тотального заміщення поки що не відбулось.
Постачання в Німеччину з "Дружби" з початку 2023 року не здійснювались, але вони залишаються в порядку денному в залежності від наслідків судового рішення щодо згаданого позову Rosneft Deutschland. Якщо суд прийме рішення на її користь, то постачання відновляться. Польща запропонувала Німеччині відмовитись від імпорту російської нафти на завод у Шведті й перейти на неросійську нафту з моря, використовуючи термінал в Гданську, а звідти до Плоцька і далі по маршруту північної гілки “Дружби” доставляти сировину на НПЗ у Шведті.
Однак німці надають перевагу постачанням з власного терміналу в Ростоку на балтійському узбережжі. Термінал та трубопровід до Шведта і були збудовані, щоб забезпечувати, в разі чого, НПЗ. Проте потужностей маршруту Росток – Шведт недостатньо, його потрібно розширювати, про що зараз зайшла мова. Однак проблема там ще й з мілководдям Балтики у Ростоку. Потрібно проводити комплекс робіт з днопоглиблення для прийомки танкерів. В Гданську це було давно зроблено, тому він має кращу конкурентну позицію. Але польська пропозиція – це додаткова перевалка в Гданську та непрямий маршрут до Шведта, що підвищує логістичні витрати для НПЗ. Пряма трубопровідна логістика з РФ, без перевалки, очевидно, дешевша. І на цьому спекулюють росіяни, зваблюючи німців "прагматично" повернутися до "бізнесу як зазвичай".
— А казахська нафта, яку пускають через північну гілку, що це за історія?
— Це не нова історія. Певні обсяги казахської нафти потрапляли на європейський ринок і по південній гілці “Дружби”, і по північній. Потрапляли у вигляді Urals. Тому що маршрут діє з радянських часів. Основний нафтодобувний регіон Казахстану - це Атирауська область. Є з радянських часів нафтопровід Атирау – Самара. В Самарі ж відбувається змішування різних нафт і саме там формується російська експортна суміш Urals і починається “Дружба”. З Атирау до Самари можна постачати десь 17 млн тонн нафти щороку. Але самі казахи не дуже схильні його використовувати.
— Чому, в чому їх інтерес?
— Їхня нафта дещо кращої якості, ніж російська суміш Urals. А коли вона потрапляє в Самару, то її там змішують. На виході для кінцевого споживача в Німеччині чи деінде буде тільки Urals. А ціна її буде нижча за казахську нафту. Тому казахи втрачають в ціні. Однак логістично маршрут для Казахстану вигідний, бо країна не має власного виходу до моря (Каспій - закрите море. - Ред.), можливості маршрутної диверсифікації обмежені, тому їм потрібний маршрут через Росію. А та цим користується, диктуючи свої умови. Російський оператор нафтопроводів "Транснефть" могла би забезпечити перекачку різних сортів нафти, щоб казахська йшла окремо, але вона цього принципово не хоче робити.
Тому на тлі європейських санкцій щодо російської нафти переробники з ЄС звертають увагу на постачання з Казахстану. Але вони чудово розуміють, що отримувати будуть після проходження через Самару саме Urals. Однак це вигідно, бо не потрібно змінювати технологію НПЗ під нові суміші. Щоб казахська нафта не асоціювалась з російською Urals, в Астані влітку 2022 року було вирішено запровадити власний бренд KEBCO, тобто Kazakhstan Export Blend Crude Oil або казахська експортна суміш сирої нафти. Це важливо як з позиції відрізнення казахської нафти, так і суто з комерційної точки зору, оскільки можна отримати більшу ціну порівняно з підсанкційною Urals.
В цілому на північній гілці процес, хоча й зигзагоподібно, але йде в правильному напрямку відмови від російської нафти. Частка російської нафти в портфелі Orlen в Польщі у 2021 році була 83%, у 2022 році – 60%, а зараз не перевищує 10%. А зараз і Росія цьому "сприяє", оскільки запроваджує контрсанкції проти недружніх країн. Польща – чи не перша з- поміж цього списку ворогів Росії в Європі. І постачання нафти в Польщу днями було припинено. Ймовірно, Польща також братиме деякі обсяги нафти з Казахстану.
Остаточний розрив з Rosneft Deutschland має відбутися найближчими тижнями, коли закінчаться судові процедури. Не виключено, що на НПЗ у Шведті зайде Orlen, який зараз вже перетворився на потужного європейського гравця. Орленівська нафтопереробка, окрім Польщі, є в Литві та Чехії, у Німеччині у Orlen є мережа автозаправних станцій. І може відбутись запуск постачання з Гданська до НПЗ в Шведті.
— Orlen на НПЗ в Шведт чи на забезпечення нафти?
— Попередньо йдеться, що частину акцій цього НПЗ Orlen викупить, але не від Rosneft Deutschland, а від німецького регулятора, який зараз здійснює контроль над НПЗ. Принципово Німеччина та Польща спрямовані на дерусифікацію імпорту нафти, але формальні питання з Rosneft Deutschland, як бачимо, поки що не вирішені. Тому поляки поки не будуть постачати нафту з Гданська. Мовляв, німці мають закінчити формальні процедури по виходу Rosneft Deutschland зі Шведта, тоді польська компанія готова купити частку. Нібито протягом березня-квітня ці питання мають узгодити.
— Зараз йде прокачка через український та білорусько-польский напрямки “Дружби”. Водночас є цінова стеля в $60 за барель. Яка там ціна, вона вже не перевищувала $60?
— Цінові обмеження на трубопровідну нафту не поширились. Однак треба мати на увазі інше. Як колись приватно мені повідомив обізнаний топ-менеджер, який працював в системі закупок нафти в Польщі, орієнтація виключно на дані Petroleum Argus чи інших ресурсів формує хибне уявлення про ринкові ціни. Їхня інформація показує “середню температуру по палаті”, ніхто у відкритий доступ не надає дані про реальні контрактні ціни, бо це підриватиме конкурентні позиції. Тому ціна в контрактах суттєво відрізняється від середніх біржових котирувань, які ми бачимо публічно. Росіяни, з урахуванням якості Urals, завжди давали більші дисконти, а тепер в санкційних умовах тим більш.
Зрозуміло, по трубопровідним постачанням росіяни зважають на контекст санкцій і можуть давати ще нижчу ціну, щоб забезпечувати "винагороду" своїм прихильникам. А тому звідси й така прокремлівська позиція Віктора Орбана та його міністра закордонних справ і торгівлі Петера Сіярто. Вони знають, що борються за гроші, які для них, очевидно, не пахнуть. В режимі Орбана є свій інтерес збереження влади за білоруським взірцем. Він домінує над національними інтересами Угорщини, не кажучи вже про ЄС та НАТО. Є дешева нафта та газ з Росії, ще й сподівання на дешеву атомну енергію після добудови двох реакторів АЕС "Пакш", а відповідно, можна вести популістську політику. Росіяни цим сповна користуються.
— Якщо говорити не політкоректно, то добре влаштувались, бо під прикриттям НАТО купують дешеву російську нафту, а через членство в Євросоюзі мають доступ до ринку продажів нафтопродуктів і інституційну вагу при голосуваннях ЄС!
— Так. Зрозуміло, що всім своя сорочка ближче до тіла. Але навіть якщо відійти від угорського прикладу, він все ж окремий випадок, то у цілому виходить так, що санкційний режим ЄС щодо РФ є взаємно комфортний для обох сторін з взаємно прийнятним рівнем дискомфорту. Так, він зменшує грошові надходження Кремля, але фатальної дії не має. А нам потрібна фатальна дія, щоб не просто зменшились надходження від нафти і нафтопродуктів, а щоб вони критично просіли. Щоб Росії бракувало грошей і на війну, і на соціалку. Останнє має викликати внутрішні збурення і стимулювати зміну режиму. Однак такої дії санкцій в їх нинішньому вигляді не проглядається. Євробюрократія вибрала такий режим, який завдає мінімального дискомфорту для споживачів в ЄС.
Ще не всі до кінця усвідомили, що прибравши Росію з ринку газу ЄС з урахуванням того, що вона й сама собі цьому посприяла своєю спецоперацією, ціни майже повернули на рівень 2021 року. По нафті в ЄС також роблять зачистку Росії, але в дуже уповільненому режимі, щоб уникнути цінових стрибків. З одного боку, це раціональні дії, але з іншого боку, саме Україна платить найвищу ціну – людські життя.
— А от “Газпром” самоусунувся, ціна просідає, а тепер вони можуть піднімати прокачку, щоб потім знов знизити?
— Ситуація виглядає неоднозначно, якщо дивитись з позицій 2021 та 2022 років. Бо Росія грала на цінову ескалацію. Мету вони досягли. Принаймні в тому плані, що змогли, менше експортуючи, отримати значно більшу виручку. Щоправда, не досягли стратегічної мети - поставити Європу на коліна, бо зима була теплою і європейці виявились стійкішими, ніж це уявляли в Кремлі. Тому, на мій погляд, росіяни діятимуть шаблонно: "головний метеоролог" Міллер буде прогнозувати нову холодну зиму 2023-2024 років. Скажуть: “Можем повторить”.
Коли настане теплий сезон, вони можуть робити “жести доброї волі”. Небачені знижки для дружніх режимів, як-от Орбана в Угорщині. Мовляв, хто проводить дружню політику щодо РФ, той отримує гарні преференції. А хто проводить недружню політику, ті не отримують дешевий російський газ, а купують дорогий американський.
Я не думаю, що це матиме успіх, але їхня ціль – вносити чвари в консолідовану європейську позицію. При цьому, очевидно, газового ембарго не буде, газ в черговий пакет санкцій не потрапить, але політичні маневри будуть. У Європі завжди знайдуться ті, хто закликатиме скористатись “прагматичною” позицією.
— А якісь дії з ознаками диверсій?
— Що виглядає ймовірним, особливо на тлі того, що в скандинавських країнах фіксують активні розвідувальні дії РФ в Північному морі, так це якісь “технічні проблеми”. Ми (Центр глобалістики "Стратегія 21") ще торік і позаторік робили спеціальні огляди в контексті підозрілої підводної діяльності в зоні "Північних потоків". Окрім ретельного аналізу, як могли бути виконані диверсії, там описаний сценарій, який Росія готувала впродовж останніх років - “раптові” аварії, замасковані під "технічні інциденти" на норвезьких видобувних платформах та газопроводах з Північного моря до континентальної Європи.
Норвегія зараз постачальник газу номер 1 до ЄС. До цього вона була номером 2 після Росії. РФ в 2021 році експортувала до ЄС 155 млрд куб м газу, в 2022-му – трохи більше 80 млрд куб м. Норвегія у 2021 році експортувала до ЄС 82 млрд кубів, у 2022-му – 90 млрд куб м, а у 2023 році планує експортувати рекордні 122 млрд куб м. Вони співставні гравці.
Задум росіян полягає в тому, що коли Європа мінімізує споживання російського газу і раптово при цьому випаде із-за "технічних інцидентів" частина норвезьких постачань, то європейці будуть змушені відновити імпорт з РФ. А якщо ще й на американському СПГ-терміналі чи потужностях скраплення щось станеться, то хто буде “рятувати” Європу?
Тому зростання активності Росії на Балтиці, в Північному та Середземному морях - це пов'язано, зокрема, з підготовкою до диверсій гібридного характеру, бо через Середземне море теж йдуть маршрути газопостачання до півдня Європи. Відтак такий варіант на наступний рік може вимальовуватись. Диверсії на ПП-1 та ПП-2 було зроблено за відомим російським принципом “бий своїх, щоб чужі боялись”, тобто, нищення газпромівської інфраструктури демонструє європейцям, за уявленням Кремля, що може бути з їхньою інфраструктурою.
— Ось ця німецька стратегія 2022 року по закачуванню газу в газосховищах - це політичне розуміння ситуації і викликів, бо ціни кусючі були?
— Так, це дія на випередження. Ціна кусюча чи ні, але якщо не зробити достатній запас газу, а ніхто не знав, яка буде зима, то будуть проблеми. Звісно, зараз можна розвести руками і сказати: а навіщо стільки закачувати дорогого газу, якщо зима тепла? Але восени ми ж не знаємо цього. Більш того, якщо не зробити цей запас, то можна було отримати серйозні проблеми.
— І по ціні теж - бо трейдери і ринок загалом знали б стан закачки?
— Так, і ціна. Тому запас був, і всі це бачили, зокрема й росіяни. Перекривайте газ чи ні, а Європа пройде зиму. Перед Новим роком вони зрозуміли, що Європа проходить зиму. А в листопаді ще в них були надії, листопад був холодний. Думали, що далі ще холодніше буде, щоб у лютому ще раз вдарити. Не вийшло. І навряд чи вийде в майбутньому.
Досьє «ЕБ»
Михайло Гончар народився 17 лютого 1963 року в родині геологів.
В 1986 році закінчив Київський інститут інженерів цивільної авіації. Після закінчення інституту проходив службу на офіцерських посадах у ВПС СРСР.
З 1990-х років працював на аналітичних посадах в системі РНБО України. Стажувався в Європейській Комісії та НАТО. Працював науковим співробітником в Національному інституті стратегічних досліджень, Національному інституті проблем міжнародної безпеки РНБО України.
В 2000-х роках працював в системі нафтогазового комплексу України, займаючи відповідальні посади. Досліджував питання енергетичної безпеки, міжнародних енергетичних відносин, нафтогазового сектору, нетрадиційних вуглеводнів, реформування енергетичного сектору, глобальних енергетичних ринків.
З 2007 року працює в неурядовому секторі - спочатку очолював енергетичні програми і київське представництво "Номос-Енергія" аналітичного центру “Номос”, а у 2009 році заснував і очолив Центр глобалістики “Стратегія 21”.
З 2016 року є членом Національного комітету з промислової політики. З 2017 року в. о. головного редактора часопису "Чорноморська безпека". Має статус асоційованого експерта Центру ім. Разумкова та Центру дослідження Росії.
