Наш старый сайт

Михайло Гончар: «У Путіна не вийде покарати європейців»

Михайло Гончар: «У Путіна  не вийде покарати європейців»

20.07.2022

На сьогодні Європа посилено готується до майбутньої зими на фоні загрози зупинки поставок російського газу. ЄС досить складно знизити залежність від газу з РФ, а тим паче – взагалі від нього відмовитися, оскільки Радянський Союз та сучасна Росія роками «підсаджувала» Європу на газову голку. Як це відбувалося, як Росія одночасно використовувала і щирі мотиви німців, і компромати на них, в інтерв’ю для журналу «ЕнергоБізнес» розповів керівник Центру глобалістики «Стратегія 21» Михайло Гончар.

— Як довго «Газпром» створював нинішню ситуацію залежності Європи від російського газу? Це ж було зроблено не за рік і не за два.

— Так, але це не «Газпром» створював. Це Кремль руками «Газпрому». Власне, для цього він і був створений. Питання сягає в історію радянського періоду, Холодної війни. Я дотримуюся точки зору, що це був 1969 рік. Із розсекречених архівів МЗС колишнього СРСР став відомий зміст доповідної записки на Центральний комітет Комуністичної партії. Записка називалася «О политической линии и некоторых практических шагах СССР в связи с образованием в ФРГ правительства В. Брандта». Як відомо в 1969 році до влади в Західній Німеччині прийшли соціал-демократи на чолі з Брандтом, який став закладати основи Ost Politic – східної політики, в основі якої лежала realpolitic. Західна Німеччина була членом НАТО, частиною капіталістичного світу, вона в СРСР розглядалася як територія, де CША підтримують німецький реваншизм, може бути відновлений нацизм. Тому для протидії цьому в Радянському Союзі розробили план створення економічної залежності Європи через ресурсні поставки. Німецька економіка потребувала ресурсів, а СРСР – валюти. В результаті реалізували контракт «газ-труби». За цим контрактом, німці постачали в СРСР труби (там не було нормального трубного виробництва, а в Західній Німеччині – було), а в Європу постачалися нафта і газ. Замисел був наступним, словами згаданої записки МЗС: «Важное значение может иметь достижение договорённости о поставках в ФРГ советского природного газа. Речь идёт о заключении контракта, который действовал бы в течение двух десятков лет и поставил бы до известной степени в зависимость от Советского Союза такую важнейшую сферу народного хозяйства ФРГ, как энергетика. С поставками Советского Союза будет связана также перестройка некоторых отраслей химической промышленности ФРГ на новые источники сырья, что потребует крупных инвестиций. Вследствие этого западногерманские монополистические круги, которые получат выгоды от газового контракта (мощные объединения "Рургаз", "Тиссен", "Маннесман" и др.), будут, видимо, оказывать на боннское правительство воздействие в плане удержания от шагов, заключающих в себе опасность обострения отношений с Советским Союзом».

 

Отже, то були не просто плани торгівлі «ви нам газ, а ми вам труби», а був приціл «ми вам газ, ви нам труби, а ми вам ще більше газу, а потім ще більше – поки ви не станете залежними від нашого газу й перестанете дивитись на США». Тобто, ця ідея вперше з’явилася в документах МЗС Радянського Союзу…

 

Також варто загадати спогади нашого земляка, ветерана газової галузі Івана Васильовича Діяка, який працював у 80-ті роки у Західному Сибіру. Він займався освоєнням газових родовищ. Він згадує, як він був присутній на одній із нарад за участю представників з Москви, де було заявлено що влада встановлювала завдання для газодобувної галузі – забезпечити зростання постачання газу до Західної Європи до рівня 70% від потреби Європи. Такий рівень поставок створить залежність від СРСР. Тоді, Радянський Союз буде спроможний впливати на Західну Європі і економічно, і політично, до того ж вдасться зменшити вплив США на європейські країни.

— Тобто, ідея поставити Європу в залежність від поставок газу, це задум не Путіна?

— Так. Путін просто зробив реінкарнацію старих радянських ідей, які не були досягнуті в минулому, бо не стало Радянського Союзу. Коли Путін прийшов до влади, всі напрацювання радянської доби були витягнуті з архівів і поставлені на реалізацію.

Ці плани були спрямовані на досягнення геополітичних цілей – відірвати Європу від впливу США, посадивши її на ін’єкції російських нафти і газу. Пішов розвиток різних трубопровідних проектів. До речі, варто згадати не лише газові, але й нафтові проекти – це «Балтійська трубопровідна система – 1», «Балтійська трубопровідна система – 2». Якщо в пізньорадянський період ще розглядалися  проекти по типу газопроводу «Ямал-Європа» (проходить від півострову Ямал через територію Росії та Білорусі в Європу – ред.), то при Путіну почали розглядати безтранзитні проекти – трубопроводи через Балтійське та Чорне моря, щоб паралельно вирішити ще одне геополітичне завдання – «вирубити Україну по транзиту».

— Яким чином Кремлю вдалося успішно реалізувати свої плани? Одне діло придумати план, а інше роками від нього не відходити.

— Щоб відповісти на це питання, повернуся трохи в минуле. Альтернативою до проектів газогонів в Європу були проекти газифікації самої Росії. Парадоксальна ситуація: Росія має найбільші в світі показники видобутку і запасів газу, але має невеликий рівень газифікації. Про плани газифікувати Росію говорили і на початку епохи Путіна, про них говорять і зараз. Але, ці плани не були привабливими. Значно привабливішими виглядали масштабні проекти, на яких можна було робити серйозні відкати за короткий час.

Проект робиться не тільки і не стільки для того, щоб через побудовану трубу продавати газ, скільки для того, щоб отримати шалені кошти за роки будівництва. Коли говорять, що Путінський режим – це клептократичний режим, то це яскраве підтвердження цього факту. Цей режим працює на розкрадання національного багатства та вигадує різні схеми збагачення правлячої верхівки. Це дуже важливий момент, якщо ми поглянемо, що таке «Газпром» - то ми побачимо, що це компанія, яка працює на задоволення інтересів підрядних організацій, які постійно щось будують. Один потік закінчили, інший розпочали, попередній не закінчили, розпочали новий, наприклад, як зараз вони розпочали «Силу Сибіру – 2». Це важливий аспект, адже ці проекти – це струмок корупціогенної активності в самій Росії.

Далі. «Газпром» разом з російськими спецслужбами попрацював над тим, щоб створити в Західній Європі «мережі сприяння», які складаються з топових політиків, експертів, журналістів, блогерів.

— Ви маєте на увазі, шляхом підкупу або шантажу?

— Так, дивлячись, хто чим займався. «Газпром» діяв шляхом підкупу, спецслужби – займались збором компромату. Коли Путін призначив керівником Олексія Міллера, були вичищені попередні кадри, вони були замінені друзями, друзями друзів. «Газпром» зробив основним місцем реєстрації своїх європейських компаній Швейцарію, яка відома збереженням банківських та комерційних таємниць. Швейцарія стала плацдармом для корупційного наступу на Західну Європу. Всі офіси дочірніх компаній «Газпрому» були нашпиговані представниками спецслужб.

Також були переконання в Європі серед деяких політиків – що бізнес з Росією є суто прагматичним питанням, дешевий газ потрібен для німецької хімічної промисловості, щоб вона була конкурентною у порівнянні з китайською. Росії ж потрібні гроші, щоб розвиватися. «Ми завинили перед Росією з Другої світової війни, тому маємо спокутувати її» - ось такий підхід домінував. А коли при цьому, «вдячні» російські партнери пропонують ще й гарні гонорари за висловлення «правильної, прагматичної позиції» - то й взагалі класно. Такі люди йшли на співпрацю з ідеологічних мотивів, вони потрапляли в лабети «Газпрому» із-за своїх хибних переконань, вважаючи їх єдино вірними.

 

Німецькі експерти пафосно розповідали на міжнародних конференціях, що це просто бізнес. Мовляв, навіщо ви плутаєте бізнес з політикою?. Це у вас там в Україні, в Польщі, в країнах Балтії є якісь русофобські настрої, а насправді – це просто бізнес. Дивіться на все це через призму бізнесу. Все решта – це ваші хибні уявлення.

 

Це специфіка німецького менталітету – впорядкувати, класифікувати, розкладати все по поличках, за призначенням. Для прикладу – якщо це столовий ніж, то він призначений для того, щоб користуватись ним за обідом, іншого призначення він не має, для інших цілей є інші ножі. Їм важко усвідомлювати, що хтось може використовувати звичайний столовий ніж як зброю. Тому Росія й успішно виставила газову пастку для європейського політикуму, мовляв, «газ – це просто бізнес, це фантазують українці, грузини, поляки, балтійці, що газ – це російська зброя. Вони – русофоби, придумують різні нісенітниці про нас, а ми йдемо до вас, німців, з широкою російською душею і дешевим газом».

Це спрацювало, апофеозом став ефект шрьодеризації європейського політикуму. В Європі перестали звертати увагу на альтернативи – газ Каспію, Центральної Азії.

— Ось в чому суть, якби Німеччина купувала російський дешевий газ, але зберегла його частку на рівні до 30%, тобто дотримувалася принципу диверсифікації, тоді б можна було зрозуміти німців, а так…

— Дійсно, Німеччина, у порівнянні з іншими країнами, отримувала найдешевший російський газ. Коли росіянам закидали питання дискримінаційного підходу до одних та пільгового для інших – вони відповідали, що німці купують великі обсяги, тому їм надається оптова знижка. Це спрацьовувало і звідси йшли ініціативи нових і нових проектів «потоків» виключно з Росії. А, наприклад, Туркменістан чи Азербайджан згадували лише в контексті авторитарних режимів, що порушують права людини і тому з ними не варто мати справу. А Туркменістан має 4-те місці у світі по запасах газу після Ірану, Росії та Катару. Росія зробила все, щоб туркменський газ не потрапив на європейський ринок. Росіяни казали європейцям: «Беріть до уваги, що Туркменістан, Азербайджан, Грузія, Туреччина – це складний логістичний ланцюжок, Південний Кавказ – це зона нестабільності, Туреччина також може бути для вас проблемним партнером, а від нас ви можете напряму отримати газ, на Ямалі все стабільно».

Також росіяни довго докладали зусиль щоб довести, що насправді в Туркменістані немає тих запасів газу, про які йде мова, що потрібно багато зусиль, щоб його видобути. Також Азербайджан та Туркменістан довго не можуть дійти згоду щодо будівництва Транскаспійського трубопроводу. Росія блокувала будівництво Транскаспійського газопроводу під приводом того, що потрібна згода усієї каспійської п’ятірки держав. Звісно, це маніпуляція, але вони цим користались і не гребували погрозами. Каспійська флотилія, яка в 2015 році обстрілювала Сирію «Калібрами» одночасно робила меседж для Ашхабаду і Баку, які обговорювали вкотре будівництво Транскаспію: «Ми тут, ми на місці і ми не дозволи вам робити те, що не відповідає нашим інтересам».

В самій Європі був проект Nabucco (газопровід з Центральної Азії в Європу – ред.), який був ініційований австрійською компанією OMV, але «якось так вийшло», що створений консорціум компаній «раптом» змінив свою думку на скептичну, а ініціатор переорієнтувалася на проект «Південного потоку».

— Це вже російський проект.

— Так. Чому вона переорієнтувалася? Тому, що Австрія була не меншим, ніж Німеччина прибічником розвитку газових проектів з СРСР, а потім з Росією. Відень традиційно був гніздом радянської резидентури. Австрія – в центрі Європи, але не член НАТО, це дозволяло їм там розгулятися. Тому, проект Nabucco в один прекрасний момент закінчився, так і не почавшись. А проект «Південного потоку» став розвиватися, потім Путін його зупинив, але запустив «Турецький потік» - це просто усічений «Південний потік».

Це все так працювало. Якщо взяти дані першого півріччя 2021 року, бачимо що 46% імпортованого газу надходило в ЄС з Росії, тобто допустимий рівень в 30% з одного джерела був перевищений, для Німеччини цей показник – 55%. Це вже недалеко від індикативу 70%, який закладали в 80-ті роки в СРСР.

Це питання політичної волі тієї чи іншої держави. Якщо взяти країни Балтії, то вони теж усі 100% (не 55%, не третину, а на 100%!) отримували газ з Росії, але взяли курс на незалежність і у них була політична воля, вони розуміли, що Росія використовує трубопроводи, газ та нафту як зброю, а ще запускає корупційні схеми, базовані на торговельних операціях з енергоресурсами. Так само Польща. В Німеччині цього не було, так званий німецький прагматизм – ось до чого він привів і німців, і Європу загалом.

— Країни Балтії – гарний приклад, погоджуюся.

— І Польща. В них теж не все виходило, коли в 1999 році вперше заговорили про спорудження газопроводу з Норвегії до Польщі, то це називали фантастикою, потім в Польщі змінився уряд, проект поклали в шухляду. Через деякий час до проекту повернулися (коли до влади прийшла партія «Право і справедливість») і вже восени ми побачимо, що вперше норвезький газ прийде по трубопроводу в Польщу.

— До речі про норвезький газ. Які в Європи є можливості збільшити поставки газу на цю зиму не від «Газпрому»?

— Звичайно на 100% замістити постачання від «Газпрому» не вдасться. Якщо в рік імпортувалося в ЄС 155 млрд куб м в рік російського газу, то замістити такий обсяг – це не можливо за короткий період часу. ЄС пішов двома шляхами – це додаткові контракти з традиційними неросійськими постачальниками з Норвегії, Алжиру, та скраплений природний газ. У цьому аспекті США вже збільшили поставки LNG, але в Штатів немає можливості різко наростити поставки. Тому, європейці паралельно скорочують споживання газу.

 

Росія сама стріляє собі в ногу. Вони з другої половини 2021 року почали робити все, щоб підняти ціни на газ в Європі. Вони підняли ціни на такі висоти, що для підприємств хімічної промисловості вже немає ніякого сенсу робити добрива з газу. Дорогим газом росіяни самі обрізають споживання і знищують свій ринок.

 

Також Європа намагається замістити газ іншими енергоресурсами, якщо ще пару місяців ЄС обговорював чи варто використовувати вугілля, то зараз уже консенсус – потрібно тимчасово, де можливо запустити вугільні енергоблоки. По атомній енергетиці Олаф Шольц ще намагається утримати курс на те, щоб вимкнути блоки АЕС, але на нього тиснуть, щоб відкласти це рішення. Також випрацьовуються варіанти зниження на декілька градусів температури в приміщеннях під час опалювального сезону, що дасть колосальну економію в рамках всього ЄС. За зізнанням міністра економіки ФРН Роберта Габека, він тепер швидше приймає душ, щоб використовувати менше гарячої води.

Після попередження Міжнародного енергетичного агентства (про можливе припинення поставок російського газу – ред.), Європа почала дуже гарячково шукати рішення, тому вважаю, що у Путіна нічого не вийде, в сенсі покарати європейців. Зараз його дії, викликають протилежний ефект, вони зараз бачать, якщо піти на всі ці ультиматуми, то потім прийдеться заплатити ще більшу ціну. Починає спрацьовувати ефект несприйняття всього того, що звучить з Москви. Тепер європейці починають прозрівати, що дешевий російський газ занадто дорого обходиться Європі, бо, як відомо, дешевий сир кладуть в мишоловку. Називається цифра в 200 млрд. дол. США, які доведеться заплатити країнам ЄС за газ цієї зими…

— Що ви можете сказати про ідею спільної закупівлі газу для Європи? Це буде такий собі ОПЕК, але на ринку газу і серед покупців?

— Ця ідея – не нова, вперше вона була озвучена на рівні ЄС у 2015 році. Це була польська ідея, запропонована Дональдом Туском, коли розглядався пакет по створенню Енергетичного союзу. Поляки пропонували консолідувати політику закупівлі енергоресурсів для потреб ЄС. Тоді цю ідею піддали критиці, її назвали антиконкурентною, казали, що це втручання у діяльність компаній, адже це контракти, які мають укладатися на суто конкурентній основі. Цю ідею відкинули.

Зараз до цієї ідеї повернулися, створити певним чином картель серед споживачів на противагу картелю ОПЕК+. Мовляв, якщо постачальники створили свій картель, то чому споживачі для захисту своїх прав не можуть створити свій картель за обставин, коли картель постачальників не йде на поступки. Зараз ця ідея обговорюється. В контексті закупівель газу, вона була б дуже цінною, можливо доречно було б створити якусь агенцію. Вона навряд чи б закуповувала газ, швидше вона б приймала заявки від компаній і виставляла якусь консолідовану заявку. Для Росії така б стратегія була б особливо чутливою, адже інфраструктурно російський експорт газу прив’язаний до європейського ринку. Доповненням до ембарго мала б бути торгова позиція виставлення спільної ціни, яка б дорівнювала собівартості видобутку газу на свердловині.

— Який це рівень цін?

Для нафти, наприклад, 15 дол. за барель всього на всього, це 7-кратно менше, ніж те, що є зараз на лондонській біржі. По газу було значення – 13 дол. за тис куб м. Такі ціни могли б бути встановлені плюс якась невеличка маржа. Але на Заході звикли робити все за законом і тому вони зараз думають як це все зробити, щоб воно лягало в правове поле. Але це теж не зовсім вірно, адже діяти мирними засобами в умовах війни, коли ворог завдає непоправної шкоди – це означає отримати поразку. Поки що в ЄС цього не усвідомили….