Вільний світ проти російської атомної індустрії
14 квітня уряд Німеччини запропонував включити санкції проти атомної промисловості Росії до 11-го пакету Європейського союзу, заявив віце-канцлер Німеччини Роберт Хабек. «Ми бачили, що Росія цілеспрямовано використовує залежність у сфері енергетики для тиску. Тому федеральний уряд закликав Єврокомісію запровадити санкції щодо цивільного атомного сектора. Це має стати частиною наступного пакету санкцій», – заявив Хабек інтерв'ю агентству DPA.
За його словами, ЄС уже далеко просунувся у багатьох сферах, зокрема й у сфері енергетики. «Залишився лише атомний сектор», – зазначив він. Хабек також сказав, що привілейоване ставлення до російської атомної промисловості нічим не може бути виправдане: «Ядерна технологія – виключно чутлива сфера, і Росія тут більше не може сприйматися як надійний партнер».
Віце-канцлер Німеччини вважає, що у питанні про санкції щодо російської атомної енергетики потрібен перехідний період. «Але важливо розпочати та не боятися рішучих дій і у цій сфері», – сказав він. Нагадаємо, що Хабек одразу після візиту до Києва на початку квітня закликав запровадити санкції щодо країн, які попри війну в Україні продовжують отримувати уран із Росії.
Те, що з такою ініціативою виступила саме Німеччина, не дивно: ФРН прямо зараз зупиняє експлуатацію останніх трьох своїх АЕС (хоча близько 60% жителів країни висловилися проти цього). При цьому в Європі немає єдності щодо «атомного» питання. Глави Великобританії та Франції говорять про необхідність будувати нові АЕС і модернізувати енергоблоки, що вже діють. Чехія та Польща, де політики загалом не проти нарощування атомної генерації, не хочуть співпрацювати з цього питання із «Росатомом». Який, однак, залишається (поки що) провідним гравцем на світовому ринку атомної енергетики. А минулого року Європейська комісія дозволила будувати атомні електростанції до 2045 року та класифікувала атомну енергетику як «зелене джерело».
На цій відсутності єдності серед європейців і намагається зіграти міжнародна експертна група, яку очолюють керівник офісу Володимира Зеленського Андрій Єрмак та колишній американський посол у РФ Майкл Макфол. Головний санкційний пріоритет із погляду цієї групи – розширення санкційного тиску на російські банки та «Росатом».
В американців, звісно, свої інтереси – це не лише загальне ослаблення російської енергетики, а й конкурентна боротьба на світовому ринку АЕС та ядерного палива. Минулих років саме в Україні вже було успішно відпрацьовано процедуру переходу АЕС з ядерного палива «Росатома» на ядерне паливо від Westinghouse. Тепер перед американськими корпораціями стоїть глобальне завдання: потіснити росіян в атомній енергетиці скрізь, де це можливо.
Тож не дивно, що саме США ввели перші санкції, які безпосередньо стосуються проектів «Росатому» в ядерній енергетиці. Під обмеження потрапили кілька структур держкорпорації, включаючи «Русатом Оверсіз», яка відповідає за просування проектів «Росатому» за кордоном. Також обмеження торкнулися Коврівського механічного заводу та «Точмашу», що виробляють центрифуги для збагачення урану, а також ще кількох компаній, що належать держкорпорації «Росатом», які займаються будівництвом за кордоном центрів ядерної науки і технологій.
«Гра на витіснення»
Зрозуміло, що доти, доки не будуть введені обмеження щодо самого «Росатому», окремі санкції проти його структур не зможуть вплинути на російський атомний бізнес. І в самому «Росатомі» буквально до останніх днів були впевнені, що ЄС, США та Британія не введуть по-справжньому жорстких санкцій проти корпорації як мінімум до кінця цього року. За твердженням російських ЗМІ, у цьому представників «Росатому» нещодавно запевнив глава МАГАТЕ Рафаель Гроссі. «На Росатомі зав'язано дуже багато проектів на Заході і не тільки. Тому реальне запровадження будь-яких справді жорстких обмежень щодо держкорпорації вкрай малоймовірне і буде можливим лише у випадку, якщо конфлікт в Україні затягнеться ще на рік-півтора-два», – неофіційно заявляли представники російського атомного гіганта.
Проте на Заході в такі ігри вміють грати набагато краще. Що й довели 15-16 квітня, коли Великобританія, США, Канада, Японія та Франція утворили альянс, спрямований на витіснення Росії із міжнародного ринку ядерної енергетики. Тобто йдеться не про те, щоб «задушити» «Росатом» санкціями (заздалегідь складне завдання), а про те, щоб позбавити його «кормової бази» за межами РФ.
Відповідну угоду було досягнуто у японському Саппоро на полях зустрічі країн G7. П'ять країн домовилися, що використовуватимуть ресурси та можливості цивільних ядерних енергетичних секторів кожної з них, щоб підірвати російський контроль над ланцюжками постачання ядерної галузі. Ця угода, зокрема, підтримає стабільне постачання ядерного палива для сьогоднішніх потреб, а також гарантуватиме безпечну та надійну розробку та використання палива для вдосконалених реакторів у майбутньому.
І це – набагато поганіша новина для «Росатому», ніж будь-які санкції. Тому що санкції рано чи пізно можуть бути зняті. До того ж, такі країни, як Росія, відповідають на санкції не виправленням помилок, а шантажем. А ось укладена G7 угода просто змінює розклад сил на світовому ринку, її мета – повне витіснення РФ з ринку ядерної енергетики, причому якнайшвидше. Що, у свою чергу, також дозволить перекрити Путіну одне із джерел фінансування його вторгнення до України.
Як вказує DiXi Group, низка європейських країн вже зробили перші кроки для зменшення залежності від РФ в ядерній енергетиці. Так, шведська компанія Vattenfall більше року тому заявила про відмову від купівлі нового вида палива для АЕС «Рінгхальс», конгломерат CEZ (Чехія) уклав контракт з Westinghouse Electric Company (США) та Framatome (Франція) щодо постачання палива на АЕС «Темелін». Також нещодавно з’явилась інформація про укладення договору між CEZ та Westinghouse щодо постачання палива для енергоблоків ВВЕР-440 АЕС «Дуковани».
Аналогічні кроки у напрямку диверсифікації поставок ядерного палива зроблені Болгарією та Фінляндію. Остання зупинила реалізацію проєкту з будівництва АЕС «Ханхіківі-1» після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Болгарією, в свою чергу, укладено контракт з Framatome про заміщення російського палива на реакторі ВВЕР-1000 енергоблоку No5 АЕС «Козлодуй» в період 2025-2034 рр. та 10-річний контракт з Westinghouse Electric Sweden про переведення на американське паливо енергоблоку No6. Про наміри позбавитись залежності від одного постачальника заявляють у Словаччині.
Важливо розуміти: тепер, після угоди G7, йдеться не тільки про виробництво та постачання ядерного палива, а й про будівництво нових енероблоків, модернізацію вже існуючих АЕС, нові системи безпеки, переробку відпрацьованого палива, про підготовку фахівців та багато іншого. Це весь спектр «атомних» послуг, і у разі успіху для РФ просто не залишиться місця на світовому ринку.
Майже всемогутній «Росатом»
У багатьох виникає запитання: чому досі російська атомна енергетика почувається значно комфортніше, ніж інші сегменти енергетики? Чому вона й досі не потрапила під санкції? Чому її не покарали за участь у захопленні та переоформленні у «російську власність» найбільшої в Європі АЕС – Запорізької? Чому навіть зараз йдеться про «витіснення з ринку», а не про прямі обмеження на діяльність «Росатому» по всьому світу?
Проблема в тому, що Росія руками фахівців «Росатому» продовжує будувати десятки атомних енергоблоків по всьому світу. Тим самим підсаджуючи різні країни на «голку» багаторічної залежності від російського ядерного палива, інжинірингового та сервісного обслуговування. Причому це в тому числі й країни ЄС та НАТО: наприклад, 27 квітня в Туреччині відбудеться за участю Володимира Путіна церемонія завантаження ядерного палива на побудовану «Росатомом» АЕС «Аккую». Загалом російські реактори працюють у Болгарії, Чехії, Угорщині, Словаччині та інших країнах. Ще 13 реакторів у процесі будівництва у різних країнах – від Угорщини до Бангладеш, від Індії до Туреччини. Навіть Франція уклала довготривалу угоду з «Росатомом», і розривати її поки що не збирається.
Атомна енергетика – стратегічно дуже серйозна зброя. Зараз вона приносить до бюджету РФ менше грошей, ніж нафту та газ, але «Росатом» будує десятки АЕС у всьому світі. І це здатне дати йому величезний вплив у майбутньому, оскільки РФ контролюватиме ці станції так само, як вона зараз захопила та контролює Запорізьку АЕС.
Залежність енергетики багатьох країн від співробітництва з «Росатомом» має важливу особливість: діяльність компанії охоплює весь цикл виробництва ядерного палива, проєктування, будівництво і експлуатацію АЕС в багатьох країнах світу. Також російська держкорпорація проводить дуже активну науково-дослідницьку роботу та діяльність по розширенню своєї закордонної присутності: на світовому ринку атомного проєктування Росія займає перше місце, а портфель закордонних проєктів станом на кінець 2022 року містить 34 енергоблоки в 11 країнах. Фінансова оцінка замовлень на найближчі 10 років складає $130-140 млрд.
Згідно з висновками дослідження журналу Nature Energy, до переліку країн з високим рівнем залежності від «Росатому» потрапили дві європейські країни: Угорщина та Іспанія. У топі найбільш залежних держав – Іран, Білорусь, Індія, Китай, Єгипет, Туреччина. Найбільш амбітним і загрозливим в цьому переліку виглядає будівництво АЕС «Аккую» у Туреччині загальною потужністю 4800 МВт, яка зможе забезпечувати річний виробіток на рівні 35 млрд кВт·год, що становить 10% споживання електричної енергії в Туреччині. Згідно з підписаною міжурядовою угодою, проєкт реалізується за моделлю BOO (build-own-operate), яка передбачає, що російська сторона буде не тільки виконувати роботи з проектування та будівництва АЕС, її обслуговування та експлуатації, але й буде власником самого об’єкта.
Та й загалом «Росатом» – це 40% ринку збагачення урану, 17% світового ринку ядерного палива та перше місце за портфелем закордонних об'єктів будівництва АЕС. Росіяни фактично субсидують ядерні програми в країнах «третього світу», надаючи їм послуги з принципу «все включено», від навчання персоналу до технологій вивантаження та переробки відпрацьованого ядерного палива. Країна, яка вирішила збудувати АЕС за допомогою «Росатому», отримує від РФ величезний кредит – і потрапляє у залежність.
Хороший приклад – Білорусь, яка тепер винна понад $10 млрд Росії за побудовану АЕС. Єдиний енергоблок якої з моменту запуску 2,5 роки тому працював менше 50% часу, решта часу – простоював через різні неполадки.
Тепер, мабуть, зрозуміло, чому досі не запроваджено міжнародних санкцій проти «Росатому»: тоді будуть порушені інфраструктурні проекти в багатьох країнах світу, зокрема – з табору союзників України. Отже, під загрозою опиниться і політична підтримка нашої країни.
Інша справа – витіснення «Росатому» з усіх можливих ринків. Це процес нешвидкий, але набагато надійніший. Не забороняти співпрацю з російськими атомниками, а пропонувати привабливу альтернативу.
Ще один аспект «російської проблеми» – членство країни-агресора в міжнародних організаціях. Так, Російська Федерація входить до складу Ради керуючих МАГАТЕ, яка є одним із двох керівних органів агентства та має повноваження розгляду фінансових відомостей, програми діяльності та бюджету МАГАТЕ, прийому нових членів, затвердження угоди про гарантії.
Також росіяни нарощують пул своїх експертів у МАГАТЕ, прагнучи впливати на рішення, що приймаються в Агентстві. Отже, максимальні зусилля Україна та її союзники мають докладати для того, щоб знизити вплив Росії на МАГАТЕ. Це другий напрямок тиску на російську атомну галузь.
Тим часом багато які умовно кажучи «другорядні» гравці «атомного» ринку вже сприйняли початок тиску на «Росатом» як можливість зробити прорив у власному бізнесі. Так, наприклад, у Казахстані національна атомна компанія «Казатомпром» (КАП) готує свої резерви до збільшення видобутку на тлі зростання попиту, оскільки енерговиробники Східної Європи прагнуть скоротити залежність від Росії у постачанні збагаченого урану. Казахстан виробляє понад 40% світового урану, і деякі атомні станції у Східній Європі, які раніше отримували збагачений уран з Росії, хочуть з 2025 року укласти контракти з Астаною.
Казахстан діє на тлі геополітичної невизначеності, яка перебудовує постачання ядерного палива по всьому світу. Що, своєю чергою, спонукає деяких виробників електроенергії створювати запаси ядерного палива. За даними Всесвітньої ядерної асоціації, попит на уран зросте приблизно на третину до 2030 року, з огляду на прогнозоване збільшення потужності реакторів на 16%. Тож не варто дивуватися з того, що КАП планує відкрити третій експортний маршрут цього року, відправляючи уран через один із портів Китаю.
У будь-якому разі, протистояння України та її союзників із «Росатомом» буде довгим і важким. Але його результат – значно значиміший для всієї світової енергетики, ніж запровадження «стелі цін» на російські нафту та газ.
