У Старокостянтинові на Хмельниччині теплом і гарячою водою людей забезпечує комунальне підприємство «Тепловик» — 120 працівників, невеликі обсяги, максимальна близькість до споживача. Тарифи тут не переглядали з 2018 року, тож підприємство продає населенню гарячу воду та теплову енергію за цінами восьмирічної давнини. Підтверджена різниця в тарифах, яку має відшкодувати держава підприємству, сягнула близько 265 млн грн — приблизно стільки ж «Тепловик» винен за газ. Попри це впродовж останніх років підприємство поступово перетворюється з теплового на енергетичне: будує власний “енергоострів”, виробляє електроенергію, забезпечуючи лікарню й каналізаційну станцію.
Про те, як працює підприємство в умовах повномасштабної війни, чи вдається готуватися до зими та які очікування від новопризначеного Прем’єр-міністра України Сергія Корецького, директор КП «Тепловик» Олександр Душенко розповів в інтерв’ю «ЕнергоБізнесу».
— Яка у вас ситуація з тарифами?
— У нашому місті тарифи не змінювалися з 2018 року. В інших містах їх переглядали у 2019-му, у 2022-му, а в нас ні. Але з 2018-го помітно подорожчало майже все: електроенергія та її розподіл, розподіл газу, мінімальна зарплата, вартість витратних матеріалів тощо.
Попри це ми продаємо населенню гарячу воду та тепло за цінами 2018 року. Ситуація вкрай складна, виживати важко.
— То ви фактично з дисконтом продаєте? Дотації є?
— Згідно з чинним законодавством держава зобов’язалася відшкодовувати нам, теплопостачальним підприємствам, різницю в тарифах — витрати, що входять у тариф, але тарифом не покриваються. Наразі підтверджена різниця в тарифах стосовно КП “Тепловик” — близько 265 млн грн. Трохи менше ми винні «Нафтогаз Трейдингу» за газ. Працювати складно і через кадрову ситуацію – охочих іти до нас працювати мало, зарплата становить лише 22–25 тис. грн. У нас невеличке військове містечко, військові отримують більше, кілька великих бізнесів “штовхають” зарплати вгору, тож наша зарплата неконкурентноздатна.
— До речі, бронювання допомагає з кадрами?
— Частка заброньованих працівників у нас 75%, і це добре. Якби ще вдавалося залучати молодь... Кілька місяців тому я взяв на роботу двох 72-річних спеціалістів з обленерго, де вони працювали диспетчерами. У нас є енергодільниця з кількома генераційними установками, які треба між собою узгоджувати, а вони на цьому знаються все життя. Ведуть журнали, керують нашими машинами навіть віддалено, і це чудові фахівці.
Але сам факт, що ми шукаємо спеціалістів серед людей 65+, багато що говорить про кадрову ситуацію в галузі.
— Повернімося до боргів. «Нафтогаз» цьогоріч радикально змінив стратегію: раніше чекав на різницю в тарифах, яку компенсує держава, а тепер подає виконавчі провадження на блокування рахунків. Як у вас? Рахунки заблоковані?
— Так, як і у багатьох підприємств по всій Україні. Ми провели багато перемовин з “Нафтогазом”, зараз триває, сподіваюся, завершальний етап. У всіх тепловиків щодо опалювального сезону — новий договір на постачання газу. На жаль, ми програли всі суди за договорами минулих періодів, де накопичена заборгованість. «Нафтогаз» цьогоріч розглядав питання боргів ТКЕ радше формально – природа виникнення цієї заборгованості, а саме багатомільйонні борги держави перед тепловиками за компенсацію різницю в тарифах, чомусь до уваги не бралися.
Ми добре розуміємо ситуацію, в якій сьогодні працює «Нафтогаз», тому постійно ведемо перемовини і намагаємося шукати компромісні рішення. Одним із них стала мирова угода, яку запропонував «Нафтогаз». Ми були змушені погодитися, хоча її умови для підприємства були відверто невигідними. Наприклад, у наших договорах передбачено, що «Нафтогаз» не має права нараховувати пеню та штрафні санкції, тоді як мирова угода це дозволяє. У результаті за одним із договорів із боргом у 54 млн грн нам додатково нарахували близько 20–22 млн грн пені, інфляційних та штрафних санкцій.
Але ми погодилися і на це, аби лише уникнути блокування рахунків на період активної підготовки до зими. До того ж, сподівалися, що Мінвідновлення допрацює необхідну нормативно-правову базу, яка унеможливить стягнення пені та штрафів із ТКЕ. Тим паче, профільне міністерство запевняло, що вже над цим працює. Тому багато теплопостачальних підприємств також погодилися на укладення таких мирових угод.
Як вже зрозуміло, ані від блокування рахунків, ані від стягнення пені це не захистило.
— Коли ви підписали свою мирову угоду?
— У січні цього року. Борг “розклали” на три роки. На четвертий, якщо нічого не зміниться, доведеться сплачувати пеню й санкції. Три роки ще якось можна дихати. Ще раз наголошу: ми пішли на мирову виключно тому, що “Нафтогаз” обіцяв не відкривати виконавчі провадження за іншими програними судами і не блокувати рахунки. Нагадаю, до відкриття виконавчого провадження згідно з Постановою №812 «Нафтогаз» забирав 65% усього, що надходить на наші рахунки від продажу тепла і гарячої води.
— Тобто 65% того, що сплачують люди за тепло та гарячу воду, ви одразу віддавали «Нафтогазу», а борг — це різниця, яку має компенсувати держава?
— Так було до блокування рахунків. Сьогодні ми не можемо вільно розпоряджатися власними коштами, бо після відкриття виконавчого провадження Державна виконавча служба забирає всі кошти, які є на рахунку підприємства, на погашення боргу перед «Нафтогазом».
Тож ми вчергове звернулися до «Нафтогазу». На той момент мали два питання: проблему з виконавчими провадженнями та так звану алокацію (тобто можливість працювати з двома постачальниками газу на одному вузлі обліку).
Питання з алокацією вирішилося дуже швидко, і за це я щиро дякую «Нафтогазу» та особисто Сергію Корецькому – вся команда спрацювала оперативно та злагоджено. Наші когенераційні установки знову виробляють тепло й електроенергію. Нагадаю, що для виробництва тепла ми беремо газ за ПСО (бо тепло продаємо населенню), а для виробництва електроенергії маємо комерційного постачальника. Наскільки мені відомо, в Україні серед ТКЕ ми такі єдині. Чинне законодавство алокацію дозволяє, тож ми повністю в правовому полі.
— Як купували газ?
— На «Прозорро» за ціною 27 540 грн з ПДВ, в тому числі близько 662,6 грн за 1000 куб. м з ПДВ на транспортування магістральними газопроводами (ціна на момент закупівлі в липні – ред.). Головна умова, яку ми виставили, — відтермінування платежу за газ на 180 днів, що для нас критично важливо з огляду на заблоковані рахунки. І нам це вдалося.
Фактично, ми беремо газ у борг, виробляємо електроенергію, а розраховуємося пізніше.
— Навіщо було міняти те, що працює? Раніше ж була постанова № 222 про ПСО.
— З «Нафтогазом» ми справді доволі непогано працювали за Постановою №222, чинною до 1 квітня поточного року. Було дві ціни на газ – 16 грн за кубометр (без виробництва тепла) та 21 грн за кубометр (одночасне виробництво тепла та електроенергії). Ми працювали за передоплатою, і це влаштовувало обидві сторони. Але з 1 квітня Уряд змінив Постанову, залишивши пільгову ціну на газ лише для генерації прифронтових територій, що почали працювати не раніше 1 грудня 2025 року. Таким чином, підприємства ТКЕ, що мають близько 400 МВт генерації, залишилися без механізму закупівлі газу для виробництва електроенергії. «Нафтогаз» пропонував купувати в нього газ фактично без унормованої процедури, і дехто таки купив. Але ми пішли на «Прозорро». Тож вихід на «Прозорро» - крок радше вимушений.
— Продаж електроенергії вигідний?
— Якщо все правильно організувати — вигідний. Працюємо 5–7 годин на добу, у пікові години. Коли вдень вийшло сонце й ціна впала до гривні чи менше, нам вигідніше зупинити когенераційні установки й самим купувати електроенергію. Банальна економіка: є сенс — працюємо, немає — стоїмо.
— Поясніть, як формується тариф. Люди не розуміють, хто його встановлює.
— Тариф розраховуємо ми, тобто теплокомуненерго згідно з Методикою формування, розрахунку та встановлення тарифів на теплову енергію, затвердженою Кабміном. Вона, до речі, не змінювалася років 15. Рахуємо, скільки плануємо продати гігакалорій, скільки для цього необхідно газу, електроенергії, матеріалів тощо, — усе це за рік ділимо на запланований обсяг продажу. З отриманим тарифом ідемо до органів місцевого самоврядування. Є затверджені чинним законодавством процедури узгодження, далі – оприлюднення в ЗМІ. Потім міська рада на виконкомі цей тариф розглядає і його затверджує. Поточний тариф на теплову енергію, що застосовується для населення в Старокостянтинові, становить 1746 грн. Він економічно необґрунтований, бо покриває наші витрати на виробництво теплоенергії лише на 38%. Нагадую, з цих 38%, які надходять до підприємства у вигляді платежів за тепло та гарячу воду від населення, “Нафтогаз” згідно з чинним законодавством одразу ж забирав 65%.
Реально нам не вистачає навіть на зарплату, а треба ще сплатити за електроенергію, газ, воду, здійснювати планові та аварійні ремонти тощо.
— Як ви тоді виживаєте?
— Нам допомагають та фінансують органи місцевого самоврядування. Цьогоріч держава залишає містам 4% ПДФО на підтримку ТКЕ. В межах нашого міста це близько 15 млн грн на рік. Однак борг КП “Тепловик” за спожитий природний газ, нагадаю, становить 265 млн. Як бачимо, суми неспівставні. Тож щось беремо в борг, шукаємо дешевше, готуємо "сани" влітку. Дуже допомагають міжнародні донори — USAID, JICA, GIZ, ПРООН. Майже всі наші когенераційні установки нам надали донори, і за це ми їм безмежно вдячні! Одні дали металеві труби, інші крани й засувки, торік – попередньо ізольовані труби, якими ми замінили найаварійніші ділянки. Донорів ми знаходимо самі. Якщо обгрунтовуємо свої потреби, вони завжди допомагають.
— Ви бачите вихід? Павло Карась, директор «Черкаситеплокомуненерго», пропонував зустріч Кабміну, «Нафтогазу» й теплокомуненерго.
— Абсолютно згоден з колегою. Треба зібрати керівництво Міненерго, Мінвідновлення, Мінфіну, «Нафтогазу», Асоціації міст, галузевих об’єднань, тієї ж Асоціації операторів критичної інфраструктури, і, умовно кажучи, "закрити” в одному кабінеті, доки вони не знайдуть спільного рішення. Адже від поточної ситуації потерпають і тепловики, і власне “Нафтогаз”. Зрозуміло, що простого виходу не буде: доведеться робити поступки або щось, що багатьом не сподобається. Наприклад, підвищувати тарифи. Підвищувати тарифи неприємно, але подорожчало все, і навіть офіційна інфляція близько 10% на рік за п’ять років. Коштів немає: у «Нафтогазу» немає грошей купити газ, у нас заплатити за нього. Треба поступово, за кілька кроків чи років, іти до економічно обґрунтованих тарифів. А незахищеним категоріям населення надавати адресні субсидії. Чому люди з великими зарплатами мають платити за пільговим тарифом? На жаль, тарифоутворення в Україні традиційно залишається заполітизованим.
Міжнародні донори справді готові допомагати ТКЕ. Але коли їм кажуть про "різницю в тарифах", вони не розуміють, як тепловик може продавати теплову енергію за 30% собівартості і як таке допускає держава. На такі речі кошти вони не виділять. Треба міняти підхід, хай це і непопулярно. Ми, власне, вже дійшли до цієї точки: раніше можна було забрати кошти у «Нафтогазу» через ренту чи податки, а зараз він державі нічого не винен. У цьому “кругообігу боргів” бракує коштів — їх треба десь узяти, а потім зробити так, щоб борги не росли, а хоча б виходили в нуль. Упевнений, тарифи потрібно підвищувати, бодай і поступово та із наданням адресних субсидій малозабезпеченим. Звісно, якщо ми хочемо зберегти систему централізованого теплопостачання.
— А чи потрібне це централізоване теплопостачання? Є мери, які від нього взагалі відмовляються.
— Коли немає електроенергії, у тепловика є генератор чи когенераційна установка, і він продовжує працювати. До нашого мера ходили ледве не вулицями: люди повідрізалися, хтось перейшов на електрику, хтось на газ. Але ж без електроенергії нічого не працюватиме. Ті ж, хто хотів відрізатися, але залишився на централізованому опаленні, тепер дякують. Немає світла чи води, але у квартирі тепло, — і вже можна жити.
Крім того, варто враховувати, що масовий перехід на індивідуальне опалення створює додаткове навантаження на електричні та газові мережі, які часто просто не розраховані на такі обсяги споживання.
Тому сьогодні потрібно дискутувати не про те, чи потрібне централізоване теплопостачання – звісно ж, потрібно, а про те, як зробити його ефективним і максимально стійким до поточних викликів.
— Щодо модернізації. Зараз грошей особливо немає, модернізуємось переважно коштом донорів. Чи можна вибудувати систему стимулів?
— Якщо керівник зацікавлений у розвитку і йому не все одно, він шукатиме можливості, і більшість щось модернізують. Найпростіше: я, прийшовши, побачив, що найбільша витрата — газ. Привели до ладу один пальник — витрата менша, завтра другий, третій. Так само мережі: міняємо не латками, а хоча б від колодязя до колодязя, через 3–5–10 років замінимо всю систему. Завдяки донорам ставимо теплові насоси. Зокрема JICA подарувала насоси з монтажем, а оскільки в нас є власна відносно дешева електроенергія, а насос дає близько 3,5 кВт тепла на 1 кВт електрики, це вигідно.
Головне, що у нас є власний енергоострів. Я не дуже хотів його будувати, але життя змусило. Ми виробляємо електроенергію на власному "електричному острові", підключили до нього лікарню й головну каналізаційну насосну станцію міста. Якщо, не дай Боже, блекаут — каналізацію відкачаємо, лікарня працюватиме незалежно від генераторів, а генератор штука нестабільна, його треба постійно заправляти. Багато підприємств із теплових перетворилися на енергетичні. Наступного року, думаю, наші кошти від продажу електроенергії перевищать наші надходження від продажу тепла. Усі наші когенераційні установки з’єднані оптоволокном і керуються з одного кабінету. Робили самі, власними силами, і воно працює.
— Хто у вас пише заявки донорам? І чому саме вам дають обладнання?
— Ми самі і пишемо. Що б з тобою хотіли працювати, треба виконувати обіцянки і бути відкритим. USAID давала когенераційні установки з умовою швидкого встановлення. Нам привезли установку в жовтні, вже до 1 січня ми її запустили, тоді як інші підприємства отримали обладнання ще навесні й мали більше часу. У нас є ліцензія на будівництво, підрядів не віддаємо, робимо все власними силами — виходить дешевше і якісно, щоб не переробляти. А донорам треба відзвітувати, що установка не лежить без діла на складі, а працює. Якось керівник GIZ (Німецька агенція з міжнародного співробітництва – ред.) приїхав саме тоді, коли ми монтували надані ними захисні споруди, при чому установка, подарована ними ж, успішно працювала, і сказав, що це найкращий день місяця. Бо на власні очі переконався, що надана допомога – затребувана та приносить користь громаді та містянам. Так і формується репутація: донори знають, що "у Старокостянтинові все швидко змонтують".
— USAID ви наводите як позитивний приклад, а в нас до них ставляться критично.
— Безумовно, позитивний. Спочатку Україні надали 56 установок. З них через два роки запустилися 30, а частина досі стоїть. Я кажу: заберіть у тих, хто не поставив, і віддайте тим, хто запустив в роботу і зароблятиме, - це ж курка, що несе золоті яйця. А обладнання вони дали гарне, сучасне, європейське. Нарікати треба насамперед на себе. Я знаю ТКЕ, де треба було вкласти півтора мільйона, щоб заробляти стільки ж на день, але вони пів року чекають, поки хтось ці гроші дасть. Абсурд!
— Комунальна форма власності вам комфортна?
— У приватному, думаю, було б легше, бо руки розв’язані. У нас багато обмежень, адже все через «Прозорро». Забули замовити кілограм болтів чи прорахувались під час попередньої закупівлі — оголошуємо тендер, чекаємо. Багато паперів, погоджень та зарегульованості. З цим важкувато.
— Ви краще готові до зими, ніж торік? Легше буде чи складніше?
— Моя особиста думка — зима буде значно складнішою за минулу. По-перше, більш інтенсивні обстріли. Системи ремонтуємо, але не все встигаємо зробити капітально, тож щось тримається на тимчасових рішеннях. По-друге, дуже багато підприємств готуються лише "на папері", зокрема через заблоковані рахунки. Керівник підприємства насамперед хоче не мати боргів — щоб спати ночами та мати можливість працювати. За минулу зиму ми закупили майже 90–95% необхідних матеріалів, тож зараз разом із донорською допомогою більш-менш можемо щось робити.
Ми працюємо впродовж усього міжопалювального сезону, навіть по суботах формуємо ремонтні бригади та здійснюємо необхідні ремонти. Якщо все заплановане зробимо, взимку буде легше.
— Якщо вже заговорили про зиму. Новопризначений Прем’єр-міністр України Сергій Корецький також визнає, що прийдешня зима буде найскладнішою. Що, на Вашу думку, потрібно зробити вже зараз, аби країна пройшла наступний опалювальний сезон без критичних збоїв?
— Не ігнорувати проблеми тепловиків, як це робили попередники. Три прості речі, які можна зробити вже сьогодні. По-перше, запровадити мораторій на блокування рахунків підприємств ТКЕ та відкликати чинні виконавчі провадження. По-друге, хоча б частково відшкодувати різницю в тарифах. Це дозволить тепловикам погасити частину боргів за газ, сформувати запаси палива, закупити необхідні матеріали, запасні частини й обладнання для стабільної роботи взимку. По-третє, внести зміни до Постанови №1512, щоб розблокувати процедури закупівель і дати підприємствам можливість своєчасно проводити тендери та виконувати необхідні роботи. Усі ці рішення за наявності бажання та політичної волі можна ухвалити вже зараз. Якщо Уряд хоче, щоб узимку українці мали тепло і гарячу воду, діяти потрібно не в жовтні чи листопаді, а вже сьогодні.
Також дуже важливо зберегти чинні механізми бронювання працівників критичної інфраструктури. Ми поки не розуміємо, яким буде механізм бронювання після 1 вересня 2026 року, але без кваліфікованих фахівців навіть за наявності обладнання та фінансових ресурсів забезпечити стабільне теплопостачання буде неможливо.
— Ви вже зверталися до Прем’єр-міністра зі своїми пропозиціями?
— Пан Корецький в деталях володіє проблематикою, адже під час його каденції в НАК «Нафтогаз України» ми перебували в робочому контакті. Він добре знає, які регуляторні рішення та проблеми протягом останніх років призвели до безпрецедентної кризи у взаємовідносинах між «Нафтогазом України» та підприємствами теплокомуненерго, що, фактично, зриває підготовку країни до опалювального сезону та негативно позначається на енергетичній стійкості країни.
Я дуже сподіваюся, що Прем’єр-міністр України Сергій Корецький організує і проведе пряму зустріч із керівниками підприємств теплокомуненерго. Не через посередників чи у форматі формальної наради “для галочки”, а саме для відвертої розмови про реальний стан речей, критичні ризики та рішення, які потрібно ухвалити негайно.
Особлива іронія в тому, що сьогодні на різних рівнях працюють різноманітні штаби, комісії та робочі групи з підготовки до опалювального сезону та виконання Планів стійкості. Водночас за весь цей час, принаймні за останні років 5, жоден із Прем’єрів не зібрав особисто керівників підприємств теплокомуненерго, щоб віч-на-віч поговорити та послухати тих, хто щодня бачить ситуацію зсередини і достеменно знає усі “вузькі” місця. Адже саме ми, керівники теплокомуненерго, як ніхто зацікавлені у проходженні зими без збоїв та володіємо усією необхідною експертизою.
Часу на розмусолювання та довгі погодження вже немає – підготовка до зими відбувається просто зараз, і кожен втрачений день лише збільшує ризики для десятків мільйонів українців.
— Побажання наостанок?
— Хочеться максимально підготуватися до зими і пройти її, наскільки це можливо, без збоїв. А там, може, і війна закінчиться, щоб взятися нарешті за тарифи й більш глобальну модернізацію. В Україні є різні підприємства ТКЕ — і проблемні, і цілком сучасні, європейські, які добре розвиваються. Тож однозначно варто підставити плече тим, хто хоче і може вибратися з боргів, і прагне розвиватися самостійно.
Досьє «ЕнергоБізнесу»
Олександр Душенко — директор КП «Тепловик», Старокостянтинів.
Народився: 12 лютого 1980 року.
Освіта: 1999 р. — Костянтинівський індустріальний технікум, спеціальність «Монтаж та експлуатація електрообладнання підприємств і цивільних споруд»; 2004 р. — Донецький національний технічний університет, факультет енергомеханіки та автоматизації (спеціальність «Енергомеханічні комплекси гірничого та гірничо-збагачувального обладнання»); 2014 р. — Національний університет «Львівська політехніка», спеціальність «Промислове та цивільне будівництво».
Пройшов серію спеціалізованих тренінгів з управління проєктами, бізнес-планування, маркетингу, управлінського обліку та внутрішнього аудиту систем менеджменту якості (відповідно до стандартів ISO 9001).
У 2026 році успішно захистив дисертацію та здобув ступінь доктора філософії у галузі знань “Механічна інженерія” за спеціальністю “Прикладна механіка”.
Кар’єра: Розпочинав кар’єру на підприємстві з виробництва стартерних акумуляторів ТОВ «А-МЕГА» (м. Костянтинівка) на посаді головного енергетика. Працював заступником головного інженера у ВАТ «Вінницька підшипникова компанія» (чисельність співробітників — близько 1200 осіб). На посаді заступника технічного директора з реалізації проєктів ТОВ «Мегатекс» (м. Костянтинівка) успішно реалізував масштабну реконструкцію виробничого комплексу без зупинки основного технологічного процесу. Забезпечив заміну морально застарілого обладнання на інноваційне (включаючи будівництво ТП потужністю 2,4 мВА та нових систем очищення димових газів). Одночасно за сумісництвом очолював технічний напрям у ТОВ «Еколайн», де з нуля створив та ввів у експлуатацію унікальну для простору СНД лінію комплексної утилізації відпрацьованих акумуляторів із переробкою незлитого електроліту потужністю 56 тис. тонн на рік.
2011–2017 рр. — керував будівництвом «з нуля» заводу ТОВ «Мегатекс Індастріал» (м. Старокостянтинів, Хмельницька обл.), підведення газових комунікацій із власним ГРП та розгортання повного циклу виробництва (від лиття решіток до формування й зарядки АКБ). Завод було побудовано та запущено в рекордно короткі терміни — за 14 місяців, що дозволило компанії вийти на позиції лідера ринку в Україні.
2017–2018 рр. — перейшов на роботу до ДП «Красилівський агрегатний завод» (ДК «Укроборонпром»), де пройшов шлях від заступника головного інженера до в.о. директора та першого заступника директора підприємства.
З 2018 р. — директор КП «Тепловик».
