У розмові ми підбили підсумки непростого, але позитивного для вітроенергетики року, обговорили перші реальні кроки до розв’язання багаторічної проблеми залучення інвестицій, нові механізми покриття ризиків, перспективи корпоративних довгострокових договорів на купівлю-продаж електроенергії (PPA) та оцінили, наскільки близькою стала мрія про великі обсяги нових потужностей ВЕС уже в найближчі роки.
— 2025-й видався непростим для української енергетики, але водночас і доволі продуктивним. Чим може похвалитися вітроенергетика і зокрема ваша компанія Notus Energy?
— Так, 2025-й справді виявився значно цікавішим і успішнішим, ніж попередній. Якщо рік тому ми говорили про приблизно 20–30 МВт нових потужностей, які точно будуть введені, то зараз реальність значно краща: понад 100 МВт у Миколаївський області, близько 40 МВт на Львівщині, понад 50 МВт на Закарпатті та 100+ МВт на Волині. Це суттєвий крок уперед. Але, на жаль, через постійні обмеження споживання ми все ще розуміємо: цього недостатньо.
— Обмеження залежать насамперед від обстрілів, а не від темпів будівництва….
— Звичайно.
— Торік ми з вами багато говорили про головну проблему — «місток» між капіталом та реальним будівництвом генерації, про державні гарантії, аукціони, PPA… Чи з’явилося світло в кінці цього тунелю?
— Є зрушення, і досить суттєві. Майже всі механізми, про які ми говорили рік тому, цього року отримали розвиток. По-перше, навесні 2025-го з’явився законопроєкт № 5132-19 (зареєстрований у березні-квітні), який врахував багато наших зауважень. Зокрема:
• запровадження премії для інвестора у разі значного падіння ринкової ціни нижче аукціонної;
• розширення квот і перегляд референтних цін.
Це зробить майбутні аукціони значно успішнішими. Щоправда, методологія розрахунку самої премії ще потребує доопрацювання.
По-друге, комунікація з державою суттєво покращилася. І тут, до речі, велику роль зіграв… скандал в Енергоатомі. На тлі корупційних історій із центрифугами та болгарськими контрактами вітрова енергетика виглядає не лише «зеленою» і чистою екологічно, а й фінансово прозорою. Жодних історій із «чемоданами грошей» у нас немає. І це, як не дивно, допомогло: увагу держави зараз легше привернути саме до відновлюваних джерел.
— Тобто скандал в Енергоатомі нам навіть трошки допоміг?
— Так, я щиро дякую болгарам за зупинку нового джерела корупційних скандалів в Україні.
Але якщо по суті - приватний бізнес просто за своєю природою ефективніший: ми зацікавлені в доходності проєкту, а не окремих осіб на потоках.
— Повертаючись до механізмів фінансування. Торік ви пропонували два цікаві інструменти: комерційний фонд мінімальної ціни та розвиток ринку корпоративних PPA (довгострокових «зелених» контрактів). Є прогрес?
— З корпоративними PPA, на жаль, ринок досі практично відсутній. У 2024-му його не було, у 2025-му — теж. Великі споживачі хочуть фіксованої низької ціни та покращення ESG-показників (екологічних, соціальних та корпоративного управління), але не готові брати на себе довгострокові зобов’язання через невизначеність і ризики. Є лише поодинокі приклади однорічних контрактів (зокрема, Elementum Energy уклав такий на вже діючу станцію). Банки ж на однорічні PPA кредити не дають — потрібен горизонт 10–15 років.
Ми теж працюємо над першим справді довгостроковим PPA саме зараз, але поки не можемо оголошувати деталі. Сподіваємося, що після його підписання та публікації «лід-ефект» спрацює, і ринок зрушить з місця.
— Підприємства часто кажуть: «Ми хочемо PPA», підписують, а потім, щойно ціна на РДН падає, розривають контракти. Хто має страхувати ці ризики?
— Ви абсолютно точно описали ситуацію. Без надійного механізму страхування або гарантій (державних чи міжнародних) масового ринку PPA в Україні найближчим часом не буде. Це одна з ключових перешкод.
Але є й добра новина в цьому напрямку. Велика робота галузевих асоціацій спільно з Міненерго та Мінекономіки дала результат: Європейська комісія та ЄБРР визнали проблему. У січні–лютому 2025 року відбулася серія зустрічей, і в лютому Україна подала заявку в межах Ukraine Facility на фінансування саме механізмів де-ризикування та підтримки корпоративних PPA й інших інструментів залучення приватних інвестицій у нову генерацію.
Тож прогрес є. Не такий стрімкий, як хотілося б, але рух у правильному напрямку точно почався.
— Повертаючись до теми деризикування. Ви згадували, що Україна подала заявку щодо фонду для страхування комерційних ризиків. Який нинішній статус?
— Дуже добрі новини. У липні 2025 року було офіційно оголошено, що в межах Ukraine Facility схвалено 150 млн євро на створення спеціального механізму деризикування саме для українських проєктів ВДЕ. До фонду вже приєдналися Нідерланди, Німеччина заявила про участь, ведуться перемовини ще з кількома країнами. Зараз триває відбір міжнародних консультантів, які розробляють фінальну структуру та правила. Мета — профінансувати за цим механізмом щонайменше 1 ГВт нових потужностей (можливо, не одразу, але протягом кількох років). Якщо все піде за планом, реально працюючий інструмент запустять уже в 2026 році. Це буде саме той «місток» між інвестиціями та проєктами ВЕС, про який ми говорили роками.
— З 1 січня 2026 року стартує CBAM. Чи вже відчувається, що експортери України почали серйозно цікавитися гарантіями походження «зеленої» електроенергії?
— Поки що — ні. Ринок гарантій походження в Україні формально відкрився, але він не інтегрований з європейськими реєстрами, а різниця у вартості СО₂ між Україною та ЄС ще не така велика, щоб стимулювати масовий попит. Ціна українських гарантій походження залишається низькою.
— Може, класична ситуація: «доки не гряне» — ніхто особливо не рухається?
— Імовірно, багато хто сподівається, що для України CBAM відтермінують.
— Наскільки реально зараз знайти приватні гроші на новий вітропроєкт в Україні? Які мінімальні вимоги, щоб західний банк взагалі почав розмову?
— Приватні інвестори є, але майже завжди їм потрібне банківське співфінансування. А банки дають гроші за двох умов:
Перше: довгостроковий контракт (PPA на 10–15 років) або аналогічний механізм деризикування (наприклад, той самий фонд на 150 млн євро).
Друге: це не класичне проєктне фінансування, а корпоративне — коли заставою виступають вже існуючі прибуткові активи (наприклад, діючі сонячні чи вітрові станції, які ще не закредитовані).
Чистого проєктного фінансування «з нуля» під один лише ринковий проєкт в Україні зараз практично немає.
— Логістика турбін і монтаж — одна з найболючіших тем після початку великої війни. Чи вдалося якось адаптуватися?
— Так, і адаптація була радикальною. Одеські та чорноморські порти були фактично закриті для великогабаритних вантажів, тому основний маршрут був через дунайські порти або західний кордон. Це дорожче й складніше, але вже відпрацьовано. Сподіваємося, що з покращенням ситуації в Чорному морі логістика знову подешевшає.
Але головна зміна — це монтаж. Після 2022 року майже всі виробники турбін (Vestas, Siemens Gamesa тощо) відмовилися або максимально обмежили присутність свого персоналу в Україні. Усі проєкти, введені в 2023–2025 роках, монтувалися силами самих девелоперів та українських підрядників за інструкціями й мануалами виробників. Фактично Україна отримала унікальний у світі досвід самостійного монтажу сучасних вітротурбін.
Зараз з’явилися кілька українських компаній, які вже сертифіковані та здатні це робити самостійно. Сервісні команди виробників також потроху повертаються. Є інформація, що Enercon найближчим часом відновлює прямі поставки турбін не до кордону, а безпосередньо в Україну.
— Тобто війна змусила нас навчитися тому, чого в мирний час ми б ще роками не вміли?
— Саме так. Ми отримали безцінний досвід і компетенції, які залишаться з нами назавжди. І це один із небагатьох позитивних наслідків цієї війни для галузі.
— Пане Олександре, які ваші прогнози на 2026 рік? Скільки нових вітрових меґаватів потужності реально можна бути побачити в експлуатації?
— Я впевнений, що 2026-й стане першим роком, коли ми одночасно побачимо три різні типи проєктів:
• завершення тих станцій, що будуються зараз і частково введені вже у 2025-му;
• перші проєкти, профінансовані за довгостроковими корпоративними PPA;
• перші проєкти за новим механізмом деризикування (той самий фонд на 150 млн євро) та, можливо, за оновленими аукціонами.
Вже у першому півріччі 2026-го плануємо старт будівництва нашого проєкту в Одеській області та ще кількох інших локацій. Тож підстави для оптимізму є.
— Останнім часом багато хто каже: нова вітрогенерація концентрується переважно на заході України. Чи реально в найближчі роки «розтягнути» її рівномірніше по країні, зокрема на південь і схід?
— Інвестори завжди зважують весь портфель ризиків, і воєнні ризики зараз справді суттєві. Але говорити, що будівництво йде тільки на заході — не зовсім коректно. Нагадаю:
• будується проєкт у Миколаївській області;
• готується до запуску 650 МВт у Полтавській області — це буде найбільша вітрова станція в Україні за всю історію;
• активні проєкти є у Вінницькій, Хмельницькій та інших регіонах.
Тобто географія досить широка. Так, для ОСП (оператора системи передачі) така концентрація в окремих вузлах створює певні виклики, і тут потрібні саме ринкові механізми балансування (цінові сигнали, grid connection fees тощо). Але головне, чого ми всі чекаємо — це військово-політичне рішення, яке різко знизить ризики для центральних і східних регіонів.
— Якщо війна завершиться або хоча б заморозяться бойові дії — наскільки швидко вітроенергетика може стати інвестиційним магнітом в Україні?
— Дуже швидко. У нас є все для цього: один із найкращих у Європі вітровий потенціал; величезні площі доступної землі; відносно недорога земля порівняно з ЄС; спрощені (порівняно з більшістю європейських країн) процедури девелопменту та отримання дозволів.
Так, у нас часто нарікають на регуляцію, але в порівнянні із Польщею, Німеччиною чи навіть Іспанією — у нас насправді значно простіше і швидше отримати земельну ділянку, пройти оцінку впливу на довкілля.
До того ж попит на нову генерацію величезний і незадоволений. Щойно воєнні ризики впадуть до прийнятного рівня — почнеться приплив інвестицій.
Досьє «ЕнергоБізнесу»
Олександр Подпругін - регіональний директор в українському підрозділі міжнародної компанії Notus Energy, яка спеціалізується на розвитку вітрових та сонячних електростанцій.
Відповідає за девелопмент, фінансування, будівництво та експлуатацію вітрових станцій в Україні.
Випускник EMBA kmbs.
