— Україна вже не перший рік проходить ОЗП без достатніх запасів вугілля, теплова генерація палить газ і нарощує збитки. Як Ви бачите ситуацію з вугіллям, проблема нас дуже притиснула?
— Якщо говорити про вугілля, то об’єктивно війна нас лише дотиснула. А проблема була вже давно. В цій галузі не було реформ, визначення цілей та задач. У нас крайнощі - гасла про “закриття всіх шахт” або “захист людей” профспілками. Хоча сьогодні в галузі людей не більше тисяч 30, а було 940 тис. Ось так захищали людей. Хоча, на мою думку, потрібно захищати ефективний та безпечний видобуток, тоді і людям буде де працювати.
— Яка найбільша проблема?
— Затягування в часі рішень. Це було пов'язано з загальними політичними та економічними питаннями України, адже треба було розуміння, де ми будемо через 5 чи 10 років, який обсяг вугілля нам потрібен, під яку економіку, якої собівартості, де ми його можемо використовувати. Тоді такого розуміння не було, немає його і зараз. У нас немає паливного балансу, який формується з обсягів споживання. Кілька років тому була відповідальна людина у міністерстві, яка займалась розробкою такого балансу та збирала інформацію про використання вугілля у різних сферах. Звісно, “Центренерго” знає скільки йому потрібно, але по факту вугілля і у нього немає. І немає грошей, щоб купити на зовнішніх ринках.
Словом, у нас є приватна теплова генерація, що має власний ефективний видобуток та державна “Центренерго”, яка не має необхідного обсягу власного вугілля та вимушена працювати на більш дорогому паливі, що створює збитки. Вона переходить у спадок при зміні політиків та урядовців в країні.
— При цьому ДТЕК показує на своєму прикладі, що можна працювати інакше.
— У ДТЕКа є “Павлоградвугілля” та шахта Білозерська, вони працюють ефективно.
Крім того, за час незалежності сформовано декілька державно-приватних партнерств на шахтах, де є власник, який добуває разом з державою. Шахта “Краснолиманська”, де я колись працював, шахта “Новогродівська”, де в рамках нашої компанії ми колись розробляли стратегію розвитку.
І є державний сектор - на сьогодні 21 шахта на підконтрольній території. Частина шахт близько до зони бойових дій і це дійсно ускладнює ситуацію.
Тому у нас вугілля в надрах є, але щоб його добути потрібен певний технічний та економічний процес. У вугільній галузі була більш детальна розвідка, де ми можемо прогнозувати видобуток. Більш точніше, ніж навіть в газовій галузі.
— Яка проектна потужність державних шахт?
— 21 шахта, що існує, має проектну потужність 24 млн тонн на рік. Але потрібно зрозуміти, що такий обсяг вугілля з теперішньою економічною складовою нам не потрібен.
— Скільки потрібно?
— Це має міністерство енергетики сказати. Торік видобули близько 1 млн тонн на державних шахтах. Це більше 4 процентів від проектної потужності.
Частина копалень вже давно не має змоги працювати та видобувати вугілля. Рішення варто було приймати заздалегідь. Сьогодні основний фактор, який ускладнює проблему, - це люди, які можуть та бажають працювати у цій галузі.
— Чому?
— Жодна державна шахта не укомплектована працівниками. Якщо приватний ДТЕК має проектну потужність копалень 12-13 млн тонн, а видобуток складає 16-17 млн за рік, то там працюють вище проектної потужності на 10-15 відсотків. Це говорить про їхню ефективну роботу. Вони мають техніку, будівництво лав, оснастку, нові технології та персонал. За рахунок ефективності у них стабільно виплачується заробітна плата, тому є і люди. У держави такої ефективності немає.
— Як же це все працює?
— До 2014 року з державного бюджету йшли великі дотації для підтримки шахтарів. Йшлось про дотації на рівні 1.4 млрд доларів на рік. Хоча багато копалень вже були непотрібні державі. І це було більш соціально-політичне питання. Треба було зробити програму міністерству з реорганізації вугільної галузі, на якій наголошував ще в 2020 році Президент Володимир Зеленський. Але нічого, на жаль, не змінилось. А широкомасштабна війна ще більш погіршила умови.
Я займався цим питанням, і в нас є потенційно перспективні шахти, в які доцільно було б вкласти кошти для забезпечення власних потреб у вугіллі як державного “Центренерго”, так і інших споживачів вугілля.
В 2021 році Президент доручив Кабміну розглянути можливість приватизації “Центренерго” разом з шахтами. Але приєднати напівмертве “Центренерго” до такої кількості збиткових шахт - це не вирішення проблеми. До цього потрібно підходити іншим шляхом. Будучи радником голови Фонду держмайна Дмитра Синиченка, якому підпорядковується “Центренерго”, пропонував вивести її на ефективну роботу шляхом реформування вугільної галузі та забезпечити паливом необхідні генерації по кількості та собівартості.
Разом з Міненерго ми виконали аналіз усіх державних шахт, я особисто доповідав прем'єр-міністру шляхи вирішення проблеми. Для “Центренерго”, на моє переконання, у майбутньому потрібно було мати 3-4 ефективні шахти. І це модель була б схожа на ефективну модель ДТЕКа.
— І що завадило втіленню?
— Розумієте, у нас є люди, які не мають відношення до галузі, хоча управління здійснюється саме ними. Коли вас призначає на посаду певна людина, то відповідальність ви нестимете перед нею, а не перед державою. Я вважаю, що це основна проблема нашого держуправління. Це було раніше і залишається сьогодні.
Шахти не платять за електроенергію, отримують держпідтримку з бюджету, видобувають неефективне вугілля. Якщо такий процес буде продовжуватись, то про жодну реформу не може бути й мови. У реформуванні мало хто зацікавлений. Це нікому не потрібно.
— А на чому працює генерація, спалює газ замість вугілля?
— Так. Ви праві. У нас цього року надмірне споживання газу саме в державній генерації. При тому, що в нас на максимальних потужностях працюють блоки АЕС. А собівартість газу набагато вища, ніж використання вугілля. Наприклад, на сьогодні ціна в Європі газу більше 300 доларів за 1 тис куб м, а вугілля - біля 100 доларів за тонну. Тому використання газу щонайменше в півтора рази дорожче, ніж працювати на вугіллі. І щоб менше залежати від інших держав та європейської ціни, нам необхідно ефективно використовувати власну сировину. Тоді в нас буде і більш конкурентна ціна електроенергії, яку ми можемо запропонувати нашим європейським сусідам.
Цю зиму ми проходимо на межі. Не тільки від ракетних обстрілів, від чого захищають ЗСУ та допомога міжнародних партнерів, але й дякуючи відносно теплій погоді, максимальному використанні потужностей АЕС. Але так розраховувати на фарт постійно не варто. У нас немає часу чекати на будівництво нових блоків АЕС, про що говорить очільник Міненерго. Необхідно навести лад у суміжних галузях, які ми маємо. Щоб у нас було де працювати людям та запрацювала національна економіка.
— Я чув, що на Волині залучать засуджених до видобутку. Що скажете про цю ідею?
— Це ще раз підтверджує, що в нас бракує людей, які можуть та бажають працювати у вугільній галузі. Залучати можна кого завгодно, але в основі має бути доцільність, безпека та ефективність таких заходів. Ми маємо розуміти, де будуть працювати люди після закінчення війни.
— Які рішення потрібно приймати?
— Будь-які рішення, які будуть прийняті - їх потрібно приймати. Якщо держава не може виконати реформування, то вона повинна здійснити приватизацію як вугільних шахт, так і “Центренерго”. Затягування рішень навіть у такий складний час, як сьогодні, - є вкрай небезпечним. А політики та можновладці мають визначити, який шлях більш доцільний. Або держава наводить лад, або власник. Але просто витрачати кошти у такий складний час з держбюджету - це вкрай нерозумно.
— А якщо будуть пропонувати мало грошей за такий “смачний актив” як “Центренерго” та держшахти?
— Гроші безумовно є важливим фактором. Та більш доцільно вивести і шахти, і державну генерацію на економічно ефективну роботу. Ціна об'єкта регулюється державою та покупцем з огляду на його ефективну роботу в майбутньому в межах нашої енергосистеми.
— В 1990-х роках Україна мала атомно-, вугільно-, гідрогенерацію, тоді як Білорусь зі своїми ТЕЦ покладалась на російський газ. Чому Україна не зрозуміла, що для того, щоб зіскочити з російського газу, який вже тоді використовувався як політичний інструмент, треба своє вугілля?
— Ми не зрозуміли, що для зменшення залежності від газу треба своє вугілля. У нас його достатньо, а поруч приклад Польщі. У неї цього року ми, до речі, закуповуємо вугілля на власні потреби.
Річ в тому, що певний період СРСР розвивав промисловість на основі вугілля значною мірою саме в УРСР. В Донецькій та Луганській областях було близько 400 шахт. Однак в 1970-х роках відбулись зміни розвитку. В певний момент шахти виявились не цікавими, тому що в Росії знайшли великі поклади газу. І була прийнята програма по збільшенню газовидобутку. Але при отриманні незалежності це стало для нас політичним питанням. Велика кількість шахт перейшла нам у спадок, але до шахтарів, яких було в галузі 940 тисяч, з острахом та нерозумінням ставилась кожна влада і кожен президент. Не хотіли піднімати це питання та вирішували його за допомогою державної підтримки, щоб не було походів на Київ та стукоту касок біля Ради. Питання потрібно було вирішувати стратегічно, але кожен політик мислить в межах своєї каденції.
Досьє «ЕнергоБізнесу»Олексій Козлов народився 31 грудня 1976 року в родині шахтарів.
На шахті в Красноармійську працювали його дід та два прадіди. Батько працював в якості бригадира ГРОВ, начальника видобувної дільниці, а мати закінчила Московський гірничий інститут, працювала інженером техвідділу шахти «Білицька».
У 1994 році вступив до Дніпропетровської гірничої академії на спеціальність «Розробка родовищ корисних копалин», яку закінчив у 1999 році.
Всі навчальні практики проходив на вугільних підприємствах, де отримав освіту робочого ГРОВ. Згодом влаштувався гірником очисного забою на шахту «Краснолиманська».
Протягом 13 років пройшов шлях від робітника ГРОВ до генерального директора найбільшої вугільної компанії України.
У серпні 2002 року працював на шахті ім. О. Г. Стаханова в/о «Красноармійськвугілля» на посаді заступника директора з виробництва, де протягом двох років вдалося збільшити видобуток з 1 млн 200 тис. до 1 млн 700 тис. тонн в рік. У 2004 році став біля витоків формування приватної вугільної компанії ВАТ «Укрвуглебуд», працював на посаді заступника технічного директора, сформував трудовий колектив в кількості 200 чол.
У 2006 році - заступник директора з виробництва на створеному ТОВ «Краснолиманське», а через рік - очолив це підприємство. У 2010 році видобуток вугілля досяг 1 млн тонн.
З жовтня 2011 року очолював Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська». За 3 роки підготовлено до виїмки 5,5 млн тонн, реорганізовано і модернізовано виробництво, що дозволяє добувати 3,5 млн т / рік з найменшою собівартістю в галузі $ 42 / т (шахта є небезпечною за раптовими викидами вугілля, породи і газу).
У 2018 році створив проектно-консалтингову компанію «Карбон», експерти якої допомагають власникам і інвесторам з усього світу та України виводити вугільну промисловість на абсолютно новий рівень роботи, збільшуючи рентабельність інвестицій.
