В цьому контексті функціонування Головного науково-експертного управління у складі апарату Верховної Ради України є вагомим інструментом крокування нашої держави з прогресивним світом в політичних рішеннях разом. Політика декарбонізації, яка всесвітньо визнана комплексною/злободенною проблемою і підпадає під низку міжнародних зобов’язань за Паризькою кліматичною угодою та вимог Європейського Союзу (ЄС), потребує інноваційних підходів та досліджень для кращого регулювання. Україні із амбітними стратегіями низьковуглецевого розвитку, вступу до ЄС та конкурентоспроможної інтеграції у світові ланцюги доданої вартості над актуально слідувати керівним принципам міжнародних організацій та нормативним документам ЄС (окремі факти відповідностей та/або розбіжностей в цій статті).
I. Комплексність політики, зокрема у сфері зміни клімату, посилює роль науки в сучасну епоху та потребує залучення до її формування наукових кіл та дослідних установ (UN Environment: From NIPs to implementation: lessons learned report.Produced by UN Environment, Economy Division. 2018, стор. 44). Розділами 3 та 4 статті 7 Закону України «Про основні засади державної кліматичної політики» визначено необхідність наукового забезпечення досягнення цілей державної кліматичної політики у співпраці з науковими установами, міжнародними науковими організаціями й експертами, а також утворення незалежного дорадчого науково-експертного органу з відповідних питань.
Водночас, до розробки Енергетичної стратегії України на період до 2050 року, яка схвалена 21.04.2023 розпорядженням Кабінету Міністрів України № 373-р, передбачає досягнення Україною вуглецевої нейтральності енергетичного сектору до 2050 року, враховує наявність новітніх технологій (зокрема виробництво та використання водню в енергетичних цілях, малі модульні ядерні реактори, установки зберігання енергії тощо) та міжнародні зобов’язання, залучення наукової спільноти Міністерством енергетики не зазначається (згадується підготовка стратегії Міненерго разом з енергетичними компаніями за підтримки Уряду Великої Британії із залученням KPMG та консультування з Міжнародним Енергетичним Агентством, Міністерством енергетики США, Німецьким енергетичним агентством, Берлін Економікс та Данським енергетичним агентством).
Поряд з цим, Інститутом загальної енергетики Національної Академії Наук України (далі –Інститут енергетики):
- на період 2022-2024 рр. ініційована наукова робота «Напрями декарбонізації електроенергетики та енергоємних галузей промисловості України відповідно до вимог вітчизняної екологічної політики та міжнародних зобов’язань» (зокрема для визначення перспективних заходів та технологій декарбонізації електроенергетики та енергоємних галузей промисловості);
- до найбільш вагомих результатів, які отримані у 2024 році, віднесено пропонування вперше в Україні напрямів декарбонізації електроенергетики та енергоємних галузей промисловості, зокрема чорної металургії, виробництв аміаку та цементу, відповідно до вимог вітчизняної екологічної політики та міжнародних зобов’язань країни, що дозволить, окрім іншого, залучити необхідні інвестиції для впровадження заходів і технологій декарбонізації.
Виходячи з викладеного вище виникає, як найменш, таке запитання: «А чи Енергетична стратегія України до 2050 року, яка розроблена за участі міжнародних експертів й ключових вітчизняних стейкхолдерів, не визначає пріоритетних напрямків, заходів, технологій та необхідних інвестицій для декарбонізації?». Заради об’єктивності та зважаючи на гриф ДСК стратегії, варто поглянути на Національний план з енергетики та клімату на період до 2030 року (далі – НПЕК), що є стратегічним документом, спрямованим на узгодження екологічної, енергетичної та економічної політики для сталого розвитку, який схвалений 25.06.2024 розпорядженням Кабінету Міністрів України № 587-р і знаходиться у відкритому доступі на офiційних web-сайтах Міненерго України та Секретаріату Енергетичного Співтовариства. Чинний НПЕК містить цільові показники, пріоритети, заходи, технології та оцінку необхідних інвестиційних вкладень не лише для енергетики згідно стратегії до 2050, а і для декарбонізації перспективних галузей економіки із докладним викладенням складових, які могли би бути під сумнівом, виходячи з анонсу Інститутом енергетики результатів за 2024 рік.
Також заслуговує уваги лідерство Інституту енергетики у визначенні пріоритетних секторів промисловості для декарбонізації та які не відображені в НПЕК.
Металургія (чавун і сталь), добрива та цемент, поряд з іншими, віднесено Регламентом (ЄС) 2023/956 від 10.05.2023 «Cтворення механізму вуглецевого коригування імпорту (Carbon Border Adjustment Mechanism - CBAM) до товарів, що підлягатимуть вуглецевим митам при ввезенні в ЄС з метою досягнення кліматичної нейтральності Союзу та стимулювання декарбонізації в третіх країнах. Наведені 3 види продукції, за даними Державної служби статистики України за 2021/2022, склали відповідно 20,5/10,3%, 0,9/0,4% й (сумарно з каменем й гіпсом) 0,2/0,7% у загальному обсязі експорту, тобто їх частка доволі суттєво перевищує інші національні експортні позиції промислового сектору, що підпадають під дію Регламенту 2023/956.
Власно з цих міркувань та спираючись на раніше опублікований ЄС драфт Регламенту CBAM автором цих рядків в колонці «Стратегічні орієнтири планування відновлення/відбудови України у розрізі енергетики» (див. випуск ЕнергоБізнесу №7-8 від 28.02.2023) акцентовано на актуальності інвестування саме у металургійні, цементні, хімічні з виробництва мінеральних добрив підприємства із значним вуглецевим слідом, які безперечно є важливими для проєктів повоєнної відбудови.
Такий висновок хоча і має доказову базу, але не може вважатися саме науковим результатом, і в аналітичній публікації ЕнергоБізнесу 28.02.2023 передував майже 2 роки аналогічним підсумкам наукової роботи за 2024 рік Інституту енергетики. При цьому значне превалювання обсягів викидів парникових газів при виробництві цементу, аміаку (використовується для азотних добрив), чавуну і сталі у порівнянні з іншими секторами промисловості України яскраво демонструє таблиця на сторінці 530 проєкту Національного кадастру антропогенних викидів за 1990 - 2021 роки, який оприлюднено 14.03.2023 на web-сайті Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України.
Примітка: Цілком природньо, що обсяг емісії промисловими підприємствами парникових газів взаємопов’язаний із рівнем енергоємності, а декарбонізація виробництв потребує інвестицій і безпосередньо в їх технологічну модернізацію.
ВИСНОВОК І:
а) Розрив між науковцями і політиками докорінно не подоланий в Україні; галузеві наукові дослідження, принаймні з питань енергетики, незважаючи на декларації, не завжди враховують державну політику та синхронізуються з нею.
б) Відсутність у попередніх і безпосередньо наукових працях/публікаціях певних результатів досліджень, але що містяться, наприклад, в урядових або міжнародних політичних документах, навряд чи є підставою для віднесення їх до категорії наукової новизни (вперше). Поряд з цим, не повинна нівелюватися та має неперевершеного значення підтримка розвитку інтелектуального/наукового потенціалу і якісних інноваційних здобутків, що не імітаційно спрямовані на відбудову нашої держави «краще, ніж було» із наближенням до ЄС і досягненням цілей сталого розвитку.
ІІ. Проведення досліджень для прийняття науково-обґрунтованих політичних рішень ніяким чином не мають підміняти або викривлювати нормативні документи ЄС, які віднесено до міжнародних зобов’язань України.
У продовження розділу першого цієї статті в частині визначення за підсумками наукових робіт перспективних технологічних рішень для декарбонізації енергоємних галузей промисловості України вбачається за доцільне підкреслити про наші зобов’язання у рамках Угоди про асоціацію між Україною та ЄС з виконання вимог Директиви 2010/75/ЄС про промислові викиди (інтегрований підхід до запобігання забрудненню та його контролю). Директива вимагає впровадження великими промисловими підприємствами найкращих доступних технологій та методів керування (Best available techniques, далі - НДТМ), що відповідають висновкам ЄС про НДТМ. За підтримки проєкту «НДТМ для України», що виконується GIZ за дорученням Федерального міністерства охорони навколишнього середовища, природи і ядерної безпеки Німеччини, українською мовою вже перекладено 10 висновків НДТМ і 6 з них готові до схвалення українською стороною, зокрема для виробництва цементу, чавуну та сталі. Впровадження НТДМ, поряд з іншим, сприяє скороченню викидів парникових газів та є найбільш ефективним у досягненні високого загального рівня захисту довкілля в цілому, дозволяє їх впроваджувати в економічно та технічно життєздатних умовах, враховуючи витрати та переваги. Тож, «Чи є виправданим виконання ІІ етапу наукової роботи Інституту енергетики щодо техніко-економічної оцінки заходів і технологій з декарбонізації в найбільш енергоємних виробництвах!?». Питання, схоже, риторичне.
Не можна оминути і факт участі в формуванні НПЕК наукової Державної Установи «Інститут економіки та прогнозування НАН України» (далі - Інститут економіки), якою забезпечено аналітичну основу плану на базі економіко-математичного моделювання TIMES-Україна, що розроблено в Інституті економіки.
«Лише належним чином використовуючи нові можливості розвитку обчислювальних потужностей, ми зможемо створити соціальні та економічні моделі, які забезпечують більш точне уявлення про світ навколо нас», як відзначається у звіті ОЕСР від 06.07.2017, а Європейською Комісією (ЄК) на її web-сайті констатується, що ЄС на основі моделей здійснює тільки оцінку впливу і аналіз варіантів (альтернативних сценаріїв) політик. На додаток, про сценарії згадується лише 6 разів в 59 статтях Регламенту ЄС 2018/1999 з метою впровадження якого схвалено НПЕК розпорядженням Уряду від 25.06.2024 № 587-р, а в Рекомендаціях ЄК 2022/C 495/02 щодо оновлення НПЕК – аж 9 разів на 22 сторінках основного тексту.
ВИСНОВОК ІІ. Наукові дослідження можуть визначати нові погляди на базі системного підходу, що передбачатиме, окрім іншого, постійний моніторинг національних та міжнародних процесів за тематикою дослідження, а також комплексний аналіз взаємозв’язаних та новітніх документів міжнародних організацій у контексті найактуальніших викликів та завдань України для їх вирішення.
