Треба сказати, що польський досвід в Другій світовій, попри всю трагічність, надзвичайно пізнавальний, якщо звісно дати собі раду трохи ним поцікавиться. Почати хоча б з того, що сама світова війна почалася для того, щоб захистити незалежність, територіальну цілісність і суверенітет Польщі.
Саме задля цього союзники, Британія та Франція, вступили у війну проти країни-агресорки, Німеччини, яка під керівництвом Адольфа Гітлера вчинила акт підступної агресії.
Проте війна виявилася довгою і ставлення партнерів до поляків змінювалося. Спочатку було захоплення мужнім і незламним народом, який рішучо першим втупив в боротьбу, який не здається і бореться практично в безнадійних ситуаціях. Після поразки Франції, коли англійцям чудом вдалося евакуювати з континенту свою армію, покинувши всю техніку і масу боєприпасів, а Франція залишившись сам на сам з німцями вийшла з війни, вдячності британців до поляків здавалося не було меж.
Проте вже в червні 1941 року ситуація змінилася. На сході вибухнула війна між Німеччиною та її колишнім союзником, ще одним агресором - Радянським Союзом. Виявилося, що в новій ситуації для британців дружба з СРСР куди потрібніша, ніж добрі відносини з Польщею. Їй тут же пояснили, що треба теж перестати ображатися, а швиденько йти і домовлятися з вчорашнім партнером Гітлера по нападу на Польщу, бо такі вимоги часу і сил добра.
Ситуація ще погіршилася, коли німці знайшли в Катинському лісі масові поховання десятків тисяч польських офіцерів, розстріляних комуністами. Тоді британський уряд на чолі з улюбленцем сучасних українців Вінстоном Черчіллем зробив все можливе, щоб поляки не дуже обурювалися і не підривали союз з великим і могутнім Йосипом Сталіним. Коли ж польський прем’єр в еміграції генерал Владислав Сікорський не виявив потрібного розуміння, з ним трапився прикрий нещасний випадок - розбився літак. Доброчесні історики до сього часу ніяк не можуть дійти до остаточного висновку - випадково це було, чи ні.
Далі гірше. Незважаючи на те, що Британія не просто обіцяла не домовлятися про долю Польщі без Польщі, а це було формально зафіксовано в союзницькій угоді, коли їй стало потрібно, то взяла і домовилася. Так, з тим самим Йосипом Сталіним, зокрема, щодо кордонів повоєнної Європи взагалі і Польщі зокрема. В Ялті і Тегерані. Щоправда, кажуть, що дідусь Черчілль намагався переконати дідуся Сталіна зробити полякам добре і залишити їм Львів. Проте, той не погодився. Все приказував, що він і радий би, та українці цього не дозволять. Як наслідок, Польща позбулася половини території. Звісно, українці навряд чи в даному випадку зможуть поспівчувати, бо більша частина тих територій опинилася в межах УРСР, а в 1991 році стала невід’ємною частиною незалежної України. Проте, наразі йдеться не про співчуття, а про те, що з книги Станіслава Цата-Мацкевича «Зелені очі» можна довідатися багато пізнавального про звичаї великих держав і як вони ведуть себе зі своїми союзниками. Цього не треба забувати і завжди мати це на увазі.
До речі, втрата території була не найгіршим, що трапилося з Польщею в Другій світовій. В цю війну загинуло понад 6 мільйонів громадян Польщі. Половина з них - єврейська община, практично в повному складі. Це вже незворотня катастрофа.
І найпідступніше, що, після всіх цих жертв, втрат, руйнувань, вірності союзницькому обов’язку, представники сил добра - вже згадуваний героїчний британський прем’єр Черчилль і його старший партнер, президент США Франклін Рузвельт погодилися залишити Польщу в радянській сфері впливу.
Це звісно, печальна і трагічна історія, і якщо не вдаватися в міркування, що можна було зробити по-іншому, чи були якісь варіанти кращої політичної гри для поляків (що Цат-Мацкевич робить, але про це іншим разом), то головний висновок з його книги в тому, що великі держави завжди діють в своїх власних інтересах і виходячи з наявних можливостей і ресурсів. Більше того, навіть коли вони говорять про високі ідеали і боротьбу добра проти сил тотального зла, то за тим все одно стоять їхні інтереси, а не гуманітарні ідеали перемоги сил світла і встановлення всесвітньої справедливості. І якщо потрібно вступити в союз з вчорашнім ворогом для того, щоб перемогти ще більшу для них загрозу, їх не зупинить нічого. Навіть формальні союзницькі зобов’язання, не кажучи вже про ситуацію, коли ніяких зобов’язань немає.
