Треба зазначити, що для поляків Друга світова війна мала катастрофічні результати - втрата 6 мільйонів населення (з них 3 мільйони євреїв), повністю знищена після Варшавського повстання столиця, втрата половини довоєнної території. Чи не найболючішим було те, що світова війна, яка почалася, щоб захистити незалежність Польщі від німецької агресії, закінчилася тим, що країна опинилася в сфері впливу СРСР, де й перебувала аж до краху імперії зла в 1989 році.
Звісно, польський барак в соціалістичному таборі був найвеселішим, напевно тому там можна було видати таку книжку як «Історія дурості в Польщі».
Між тим автор розмірковує, як же так сталося, що впродовж 200 років поляки примудрилися втратити державу, підняти і з тріском програти кілька повстань, а на додаток ще й з катастрофічними результатами пройти через Другу світову війну. Придивившись до особливостей польської політичної парадигми, до того, як мислять, як себе поводять вдома і на міжнародній арені польські державні діячі, Бохенський приходить до печального висновку, що зерно катастрофічних поразок закладене в самій польській культурі і історії. Зокрема в тому, як історики визначають причини польських невдач та перемог, характеризуючи Польщу як втілення сил добра, проти яких ведуть боротьбу підступні і злі сусіди, найгірші з яких варварська Росія і Німеччина. Для гідного народу, на думку авторів таких концепцій, є тільки два шляхи: або тотальна перемога, або героїчна смерть. Все інше принижує відважну націю.
Цікаво, що досягнення Польщею незалежності, як зазначає Бохенський, автори таких концепцій повністю приписують відважним повстанням, які хоча і були з тріском програні та призвели до колосальних людських і матеріальних втрат, але начебто дозволили вибороти незалежність і, головне, врятували гідність нації.
Крок за кроком, розбираючи історичні роботи цілого грона польських істориків Бохенський показує, що всі ці концепції мало того, що хибно описують реальний стан справ, так раз за разом ведуть Польщу до катастрофічних втрат.
Гідність народу залежить не тільки від героїчних повстань, незламності і готовності вмерти, але й від його матеріальних і культурних сил, зрештою від чисельності і здоров’я нації. Причиною невдач можуть бути не тільки злі сусіди, а і застарілі внутрішні проблеми та несприятлива міжнародна кон’юнктура. І завдання державного діяча враховувати ці фактори, а не кидати свій народ на героїчну смерть для досягнення високоморальних і нездійснених ідеалів добра і всесвітньої справедливості.
При цьому, зазначає Бохенський, він не пацифіст, але варто придивлятися до міжнародної кон’юнктури, до того, як складається баланс сил навколо країни, якими силами володіє Польща, що можна протипоставити країні-агресорці. Скажімо, ті ж чехи чи тим паче фіни не організовували повстань проти росіян чи австрійців відповідно, але незалежними стали в той же рік, що й поляки. Та й у Другу світову війну вони не так переймалися боротьбою за високі ідеали, скільки збереженням матеріальних і культурних сил своїх націй, що вдалося їм куди краще за поляків.
Культ героїчної смерті і боротьби за гідність нації - це звісно справа свята, але, як зазначає Бохенський у своїй книзі, не варто забувати й про розрахунок в політиці, про те, що у війні мораль чи гнів можуть бути засобом досягнення результату, але ключова річ - це економічна потуга, так би мовити матеріальна база війни. Ну і окрім того, дипломатична майстерність, яка дозволяє залучати союзників і формувати коаліції, щоб не воювати самому, а як вчить досвід Британії та США, воювати тільки в коаліції та руками коаліції.
В свою чергу, прагнення повної перемоги добра і справедливості, нехтування співвідношенням сил та матеріальними ресурсами - прямий шлях до катастрофи. Після неї залишається гордість за героїв і зруйнована вщент Варшава, що може бути добрим підгрунтям для літератури і поезії.
Проте, не завжди те, що добре для драматичного сюжету, може бути добрим рецептом для політики. Тут головним критерієм завжди буде результат. І що найцікавіше, як зазначає Бохенський, полякам вдавалося його досягти якраз тоді, коли після поразки чергового повстання вони більше переймалися розвитком національної школи, університетів, розвивали промисловість, а не прагнули негайного торжества добра і справедливості. Нація змогла відродити і розвинути матеріальні і культурні сили, а коли склалася сприятлива міжнародна кон’юнктура, то здобувала перемоги.
