Війни, а тим паче обстрілів всієї території України ще не було, але настрої в експертів були ледве не похмуріші, ніж зараз.
Як це не парадоксально, але таке враження, що навіть ті, хто два роки тому бачив навколо неминучу катастрофу, нині переконані в перемозі, не кажучи вже про життєдайне післявоєнне відродження. Тоді вже, після перемоги, всі проблеми разом із боргами, дефіцитом кадрів, не кажучи вже про кваліфіковане, адекватне управління, повинні розвіятися мов ранковий туман, а країна просто рвоне до групи світових лідерів за добробутом.
Є таке переконання, що українці вже стільки витерпіли, що по-іншому бути не може - увесь світ мусить допомагати, а кляті вороги ще й заплатити репарації.
Тут, як то кажуть, блажен хто вірує…
Хоча, якщо придивитися до того, як завершувалися війни принаймні за останні років 100, то навіть однозначним переможцям було надзвичайно складно. Та ж Британія, що під проводом нинішнього улюбленця українців Вінстона Черчилля героїчно протистояла Третьому рейху, нахапалася таких боргів і так розладнала систему управління, що вимушена була практично без супротиву розпустити імперію. Більше того, добровільно і без найменшого спротиву поступитися місцем світового гегемона Сполученим Штатам. Вийшло якось так, що героїчний Черчилль німецький рейх переміг, але Британія при цьому надірвалася і головної своєї мети - збереження імперії серу Вінстону досягти не вдалося.
До речі, буквально вчора, читаючи історика Тоні Джадта, дізнався, що виявляється карткова система в Англії проіснувала до 1953 року. А так, з 1940 року масло, цукор, бекон розподілялися тільки за картками, а з 1942 року – вже всі продукти, окрім хліба і овочів. І так практично на 12 років. Картки на бензин скасували в 1950 році, на цукор і солодощі в 1953-му, а на м’ясо аж в 1954 році.
Тут, до речі, можна пригадати, що в СРСР карткову систему скасували в кінці 1947 року.
Хоча, я не візьмусь сказати, що в СРСР після війни жили багатше, ніж в Англії, скоріше навпаки, тим не менше, формально карткову систему було скасовано раніше. Загалом, війна аж ніяк не зробила Британію сильнішою.
Ба більше, навіть абсолютний переможець, Сполучені Штати, відразу після війни втрапили в жорстоку економічну кризу, а президент Гаррі Трумен навіть відкрито говорив, що він думав, що війна - це пекло, а виявилося, що справжнє пекло – це мир. Різке скорочення оборонних замовлень, демобілізація, ну і, звісно, колосальні борги, і з цим треба було якось давати собі раду.
Трумен, звісно, трохи перебільшував, але небагато. Окрім того, варто зауважити, що американці, там й англійці, воювали не на своїй території, а так би мовити дистанційно. Так, це ускладнювало логістику, вимагало більших зусиль, щоб забезпечити війська всім необхідним, але це не те саме, що воювати з німцями на континенті. Тому, справді, Трумен міг сказати, що післявоєнний мир виявився для нього справжнісіньким пеклом, хоча американські хлопці перестали гинути на фронтах Другої світової.
Проте, якщо під час війни гинули вони десь далеко в Європі, або на островах Тихого океану, то щойно було підписано мир і всі проблеми повернулися в Америку. На додачу без глобальної війни неможливо закрити горлянку всім критикам, вимагаючи національної єдності, а потенційно нелояльних відправляючи гамузом в табори, як припустимо американців японського походження. А вся ця критика вкрай болісна і неприємна, особливо для людей, які звикли керувати під час війни, коли всім варто заткнутися і слухати вказівки мудрого керівництва, навіть коли вони геть помилкові.
Звісно, що в континентальній Європі таких ілюзій, як у Трумена, не було ні в кого, і ті, хто воював на континенті, добре знали, що мир, навіть дуже поганий, куди краще за війну, тим паче, якщо вона в тебе вдома. Проте, для того, щоб відбудуватися, а тим паче бодай якоюсь мірою повернути собі місце на світовій арені, європейцям довелося дуже важко працювати.
З повагою,
Шеф-редактор журналу "ЕнергоБізнес"
Петро Білян
